Їх мали повісити після Другої світової: чому Вашингтон уклав угоду з найгіршими катами Японії

Це історія Загону 731 – надсекретного підрозділу Імперської армії Японії, який перетворив науку на інструмент абсолютного зла. І що найстрашніше – архітектори цього пекла так і не сіли на лаву підсудних, діставши індульгенцію від тих, хто мав би принести правосуддя. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Що ховалося за мурами таємного комплексу у Пінфані?

У 1936 році за наказом імператора Хірохіто на території окупованої Маньчжурії (сучасний Північно-Східний Китай) поблизу Харбіна створили велетенський дослідницький центр. Офіційно він мав цілком невинну назву – "Головне управління з водопостачання та профілактики частин Квантунської армії". Проте за високими парканами та колючим дротом району Пінфан ховалася справжня фабрика смерті.

Керував нею мікробіолог та генерал-лейтенант Сіро Ісії. Цей чоловік, позбавлений будь-яких моральних гальм, здобув необмежені ресурси для розробки ідеальної біологічної зброї. Жертвами його Загону 731 (секретний цифровий код, присвоєний у 1940 році) стали тисячі людей – китайські військовополонені, партизани, радянські солдати, корейці та навіть звичайні селяни з жінками й дітьми.

Для японських "вчених" ті перестали бути людьми – їх називали "марута", що у перекладі з японської означає "колоди". Цей термін виник як цинічний жарт прикриття – місцевим жителям казали, що на території комплексу працює лісопильня. Насправді ж там у лабораторіях відбувалося те, що змушує холонути кров.

Людей навмисно заражали чумою, холерою, сибірською виразкою та тифом, щоб спостерігати за перебігом хвороб. Їх піддавали обмороженню до стану, коли кінцівки відпадали від ударів палицею, поміщали у барокамери, де через різке зниження тиску буквально вибухали внутрішні органи. Багато операцій та розтинів проводили наживо, без жодної анестезії, аби "не спотворити результати досліджень".

Ба більше – Загін 731 також проводив польові випробування, скидаючи бомби з інфікованими блохами на китайські міста, що призвело до масштабних епідемій та загибелі сотень тисяч мирних жителів. І так тривало аж до 1945 року, коли поразка Японії стала неминучою після атомних бомбардувань та вступу у війну СРСР.

Моторошна історія японського Загону 731: дивіться відео FaridGovoryt

Чому архітектори смерті уникнули Токійського трибуналу?

У серпні Сіро Ісії віддав наказ знищити комплекс у Пінфані – всіх в'язнів, що залишалися живими, вбили, а будівлі підірвали. Персонал дістав наказ повернутися до Японії та забрати таємницю Загону 731 із собою в могилу. Все ж здавалося, що після капітуляції Японії на цих злочинців чекав неминучий суд – і тут історія зробила несподіваний і цинічний поворот.

Коли американські війська на чолі з генералом Дугласом Макартуром прибули до Японії, вони швидко дізналися про існування програми біологічної зброї – проте замість арештів розпочали таємні переговори. Світ стояв на порозі Холодної війни, і Сполучені Штати, які на той час відставали у розробці біологічної зброї, побачили у матеріалах Ісії справжній скарб.

Дані про вплив смертельних патогенів на організм людини були унікальними, адже жодна демократична країна не могла дозволити собі проводити такі експерименти. Відтак у Вашингтоні ухвалили прагматичне, але морально спустошливе рішення – уряд США уклав таємну угоду з керівництвом Загону 731, надавши повний імунітет від судового переслідування в обмін на всі лабораторні журнали, результати розтинів та звіти про польові випробування.

Сіро Ісії та його поплічники передали американцям тисячі сторінок унікальних медичних даних. У результаті під час Міжнародного військового трибуналу для Далекого Сходу (Токійського процесу) тема біологічної зброї та експериментів над людьми була повністю проігнорована. Американські прокурори свідомо приховали ці факти від міжнародної спільноти.

Згодом більшість лікарів-убивць із Загону 731 повернулися до мирного життя. Вони стали шанованими професорами, деканами медичних університетів, керівниками фармацевтичних компаній у повоєнній Японії. Ба й сам Сіро Ісії мирно помер у своєму ліжку у 1959 році, так і не відповівши за життя тисяч "колод".