Бій на Красному Полі: чому крихітна республіка у Карпатах кинула виклик союзній Гітлеру Угорщині

На клаптику нашої гірської землі постала Карпатська Україна – держава, що проіснувала лише кілька днів, та увійшла в історію як перша європейська територія, що зі зброєю в руках дала відсіч союзникам нацистської Німеччини. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому крихітна Карпатська Україна наважилася на безнадійний бій?

На початку 1939 року атмосфера у Східній Європі нагадувала порохову бочку, готову вибухнути всупереч волі великих держав. Після Віденського арбітражу та остаточного розчленування Чехословаччини Адольфом Гітлером у складній ситуації опинилася й Підкарпатська Русь, яка ще наприкінці 1938 виборола статус автономної республіки у складі тепер вже неіснуючої держави з власним урядом на чолі з Августином Волошиним.

14 березня 1939 року, коли Вермахт безперешкодно маршував вулицями Праги, Берлін дав мовчазну згоду угорському союзному режиму Міклоша Горті на окупацію Закарпаття. Сойм у Хусті діяв блискавично – 15 березня було офіційно проголошено повну незалежність Карпатської України з власною мовою, прапором, гімном та оборонною організацією Карпатська Січ. Але проблему нападу угорців це не розв'язувало.

З погляду холодної політичної прагматики – опір був самогубством. Уряд Волошина опинився перед вибором – капітулювати, як це зробила навіть потужна й добре озброєна чехословацька армія, або прийняти бій без жодних шансів на перемогу. Замість того щоб скласти зброю перед регулярною угорською армією, підтримуваною віссю Рим – Берлін, Карпатська Україна почала мобілізацію. Це був свідомий вибір померти вільними.

Коротка, але здатна вразити історія Карпатської України: дивіться відео imtgsh

Що сталося на Красному Полі?

Бій, що відбувся на підступах до Хуста, увійшов в історію як битва на Красному Полі, і тут як ніде доречна метафора про зіткнення Давида і Голіафа – тільки-от без біблійного дива у фіналі. З одного боку наступала регулярна угорська армія (гонведи), оснащена артилерією, бронетехнікою та авіацією, а з іншого стояли підрозділи Карпатської Січі, що складалися переважно з місцевих вчителів, селян, гімназистів та семінаристів.

Це була кривава м'ясорубка, де українці, озброєні легкими гвинтівками та застарілими кулеметами, які покинули чехословацькі гарнізони, гинули під артилерійським вогнем, відмовляючись відступати. Січовики не мали чіткої системи командування, достатньої кількості боєприпасів чи медичного забезпечення – але їхній опір затримав просування регулярних військ на кілька критичних днів.

Крах Версальської системи супроводжували локальні трагедії, де ідеалізм стикався з жорстокою машиною тоталітаризму – і бій на Красному Полі став саме такою. Наслідки битви були катастрофічними – після падіння Хуста почалися масові репресії та розстріли полонених січовиків на карпатських перевалах. Угорські війська у координації з польськими прикордонниками здійснювали позасудові страти тих, хто намагався врятуватися втечею.

Ці події, довго ігноровані великою історією, сьогодні наука бачить як невіддільну частину прелюдії до Другої світової війни, що показала справжнє обличчя союзників нацистської Німеччини ще до вторгнення у Польщу. А Карпатська Україна, хоч і проіснувала лічені дні, своєю кров'ю довела Європі те, що Лондон і Париж зрозуміють лише через пів року – диктаторів неможливо зупинити поступками, а можливо лише зі зброєю у руках.