Людство виявилося значно старшим, ніж вважалося: археологи знайшли унікального предка

Предки сучасної людини виявилися на 200 тисяч років старшими, ніж традиційно вважалося. Археологи виявили нові викопні рештки гомінінів у Південній Африці, які свідчать, що вид Homo erectus з’явився близько 2 мільйонів років тому.

Про відкриття пише Phys.org із посиланням на дослідження науковців Університету Ла Тробі та їхніх колег.

Дослідники описали 18 раніше не опублікованих викопних решток гомінінів, знайдених у кар’єрі Drimolen Main Quarry у Південній Африці. Це місце розташоване в так званій «Колисці людства» — одному з найважливіших регіонів світу для вивчення еволюції людини.

Серед знахідок є другий фрагмент черепа Homo erectus, який підтверджує значно давнішу появу цього виду, ніж вважалося раніше. Вік нової знахідки становить близько 2 мільйонів років.

До цього найдавніші дорослі рештки Homo erectus датували приблизно 1,8 мільйона років. Зокрема, йдеться про знахідки в Дманісі на території сучасної Грузії. Таким чином, нова знахідка з Південної Африки виявилася приблизно на 200 тисяч років старшою.

У чому особливість знахідки

Особливе значення має те, що нова знахідка належить дорослій особині. Раніше у Дримоленському кар’єрі вже знаходили рештки Homo erectus, однак перша з них — DNH 134 — належала дитині віком приблизно від 2 до 4 років.

Це залишало відкритим питання про те, як саме виглядали дорослі представники цього виду, який вважається одним із перших гомінінів роду Homo та, ймовірно, безпосереднім предком сучасної людини.

«У цій статті публікується нова знахідка дорослої особини, віднесена до Homo erectus, — DNH 127, що дає додаткове підтвердження: цей вид уперше з’явився в південній Африці 2 млн років тому», — розповів провідний дослідник доктор Джессі Мартін.

За його словами, Дримолен зберігає свідчення найдавнішої відомої появи Homo erectus, а нова знахідка дозволяє краще зрозуміти зовнішність дорослих представників цього виду.

Що приховано у «Колисці людства»

Кар’єр Drimolen Main Quarry є одним із найбагатших у світі місць, де знаходять рештки давніх предків людини. Його досліджують із 1992 року, однак значна кількість викопного матеріалу, знайденого до 2019 року, залишалася неопублікованою.

Тепер археологи з Університету Ла Тробі спільно з дослідниками з Південної Африки та США описали ще 18 таких знахідок. Частину решток віднесли до Homo erectus, а іншу — до іншого виду гомінінів, Paranthropus robustus.

За словами науковців, велика кількість матеріалу з одного місця дає рідкісну можливість простежити зміни в популяціях давніх гомінінів протягом відносно короткого за еволюційними мірками періоду.

Інший вид людей адаптувався до змін клімату

Дослідники також виявили ознаки мікроеволюційних змін у Paranthropus robustus. Порівняння решток віком близько 2 мільйонів років із матеріалом приблизно 1,8-мільйонолітнього віку показало, що за цей час у представників виду збільшилися зуби та жувальні м’язи.

Науковці пов’язують ці зміни з адаптацією до умов довкілля та харчування.

Водночас Homo erectus розвивав більший мозок і менші кутні зуби. Дослідники припускають, що такі зміни могли бути пов’язані, зокрема, зі змінами раціону та більшим споживанням м’яса.

P. robustus, навпаки, зберігав відносно невеликий мозок, але мав надзвичайно масивні зуби й сильні жувальні м’язи, пристосовані до переробки твердої та жорсткої їжі.

Наші предки були «аутсайдерами»

Цікаво, що, попри подальший еволюційний успіх лінії Homo, до якої належить сучасна людина, 2 мільйони років тому ситуація могла виглядати зовсім інакше.

«Ці два види людей ділили один ландшафт, і обидва збереглися в печері Дримолен. Хоча ми знаємо, що Homo erectus і лінія, що веде до нас, зрештою виявилися успішними, 2 млн років тому P. robustus переважав Homo erectus у Дримолені більш ніж у 10 разів. У той період наші предки виглядали аутсайдерами», — зазначив Мартін.

За словами дослідника, нові матеріали також підтверджують, що популяція P. robustus із Дримолену мала певні особливості, які відрізняли її від представників цього виду з інших місць.

Саме унікальність цієї популяції раніше стала підставою для виокремлення підвиду P. robustus ukusa. Нові рештки, за словами науковців, додатково підтверджують таке формальне визначення.

Дослідження опубліковане в журналі Annals of Human Biology. У ньому взяли участь науковці Лабораторій палеонауки кафедри археології та історії Університету Ла Тробі, Палеодослідницького інституту Університету Йоганнесбурга, Інституту еволюційних досліджень Університету Вітватерсранда та кафедри антропології Вашингтонського університету в Сент-Луїсі.