Олена Шоптенко про чоловіка-австрійця: «Це не було кохання з першого погляду»

Олена Шоптенко днями повідомила, що вийшла заміж, і ця новина одразу викликала хвилю цікавості. В інтерв'ю Viva! хореографка і танцівниця відверто розповіла про те, як виникали її почуття, чому це не було коханням з першого погляду, якою мовою спілкується пара і як Крістіан, який працює у сфері безпеки та кризового менеджменту, пов'язаний з Україною задовго до їхнього знайомства.

— Чи уявляла ти коли-небудь стосунки з іноземцем? Як це виявилося на практиці? У чому найбільша складність? А що, навпаки, виявилося легким і комфортним?

Я ніколи не розподіляла людей для стосунків на «наших» або «іноземців». Я завжди сприймаю людину як особистість, незалежно від того, якої вона національності. Тому, мабуть, я ніколи про це й не задумувалася.

На практиці це виявилося одночасно дуже просто, незвично і цікаво. Я не люблю узагальнювати й говорити про якісь універсальні ментальні відмінності, але певні відмінності в менталітеті, звичайно, є.

Водночас Крістіан усе життя працював у міжнародному середовищі й має дуже широкий погляд на світ. Я так само все своє життя працювала не лише в Україні. Тому ми обоє достатньо відкриті й дивимося на світ широко, не обмежуючись рамками однієї країни. І саме тому нам було досить легко знайти спільну мову.

Мабуть, найбільше тертя виникало через різне сприйняття часу. Австрійці дуже пунктуальні й люблять усе планувати заздалегідь. А я, навпаки, людина, яка може запізнитися і не дуже здатна планувати все наперед. У мене дуже багато всього відбувається «на вчора».

Але Крістіан прийняв цю мою особливість. Думаю, що після стількох років у кризовому менеджменті мої особливості йому було вже не так складно прийняти (усміхається).

— Чи пам'ятаєш момент, в який закохалася у нього?

Я не можу назвати якийсь конкретний момент, коли я закохалася в Крістіана. Наше спілкування дуже поступово й рівномірно переходило в щось більш близьке. Наші почуття зростали протягом усього нашого спілкування.

Можу сказати, що це не було кохання з першого погляду. Моя любов до нього зростала з кожною нашою взаємодією, зі спільними подіями, переживаннями та ситуаціями. І рішення одружитися було прийняте спокійно й виважено.

— Якою мовою ви спілкуєтеся?

Ми спілкуємося між собою англійською мовою. Я розумію, що в моєму випадку мені було б непогано практикувати німецьку, і мої друзі завжди дуже дивуються, коли я кажу, що ми з Крістіаном спілкуємося англійською. Але зараз, з огляду на кількість задач і всього, що відбувається навколо, я даю собі право не підштовхувати себе саме в німецькій мові. У мене завжди була дуже сильна й вільна англійська. Я працюю англійською, навчаюся англійською, зокрема проходжу навчання в Англії в Shadow Work також англійською мовою. Тож наразі ця мова домінує в моєму спілкуванні. Я даю собі право не бути відмінницею в цьому випадку й залишити активну практику німецької мови трохи на потім. У мене вже є рівень B1, який я, звичайно, планую покращувати, але трохи згодом.

У Крістіана також абсолютно міжнародне середовище спілкування, тому він не проти. Для нашої сім'ї так навіть легше.

— А яка ваша з Крістіаном «мова кохання»?

Цікаво те, що в нас із Крістіаном різна мова кохання. Для мене любов проявляється насамперед у діях і турботі. Для мене, наприклад, той факт, що я беру на себе відповідальність за харчування сім'ї, побут та інші речі, — це прояв турботи і моя мова кохання. Я люблю дарувати подарунки.

Для Крістіана мова кохання — це час, проведений разом, і такий фокус одне на одному. І він дуже цінує спільні враження.

Ми навчилися розуміти мову одне одного — помічати, що важливо для кожного і як кожен із нас проявляє любов. І мені особливо цінно те, що для Крістіана цей час, проведений разом, — це, зокрема, і танець. Він щиро хоче, щоб ми разом розділяли цю частину мого життя, і мені дуже приємно, що він хоче бути дотичним до того, чим я займаюся. Саме тому він так відповідально поставився до нашого весільного танцю, і для мене це дуже цінно.

— Чи був Крістіан в Україні? Чи, можливо, збирається?

Так, і неодноразово — ще задовго до нашого знайомства. Крістіан працює у сфері безпеки та управління ризиками, зокрема в складних і кризових регіонах світу. Коли він працював регіональним директором у Європі, Африці та Азії, він відповідав за роботу в Україні. Його команди евакуйовували людей похилого віку та людей з інвалідністю з прифронтових територій і надавали психологічну підтримку всім, хто цього потребував.

Він також особисто підтримував гуманітарні проєкти в Україні, вкладаючи у них власний час і кошти. Тому Україна була частиною його життя задовго до того, як стала частиною нашої спільної історії.

Після нашого знайомства ми також неодноразово разом їздили в Україну, а зараз у межах своєї нової роботи він налагоджує професійні зв'язки з нею. Наступна наша поїздка — відпустка в Карпатах, куди ми плануємо поїхати разом із дітьми.

Найбільше мені подобається те, що для Крістіана Україна — це не просто «моя країна». Він її знає, розуміє і має з нею власний зв'язок — зв'язок, який він створив не словами, а своєю присутністю і допомогою.

— Ми знаємо, яка Олена на сцені, а яка Олена у стосунках?

Я думаю, що у кожних стосунках я була трохи іншою, але водночас залишалися риси, які завжди були частиною мене. Із дорослішанням я багато чого навчилася саме на власних помилках, і це, мабуть, найбільше вплинуло на те, якою я тепер стала у стосунках.

Я не стримую своїх емоцій і почуттів, але при цьому дуже поважаю свого партнера. Напевно, одна з найважливіших речей, яких я навчилася за життя, — відрізняти емоційне від раціонального. Коли виникають дуже гострі моменти, я даю собі час заспокоїтися і ніколи не намагаюся вирішувати щось «на гарячу голову». Цьому було непросто навчитися, але зараз я дуже ціную цю свою навичку.

Мабуть, у чомусь я така сама у стосунках, як і на сцені. На сцені я можу проживати різні образи й альтер-его, але за всіма ними все одно залишаюся я. Так само і в стосунках: я можу бути різною, але для мене важливо залишатися собою і водночас пам'ятати, що поруч є інша людина, її почуття та її межі.