Історія – урок, який ми не вивчили, – інтерв'ю з учителькою Катериною Яворською про дітей, виклики війни й освіту

У 1991 році українці зробили не той вибір. І взагалі: наша стратегічна помилка, що ми не почали лагідну українізацію після проголошення незалежності України.

Тому історія – це той урок, який не вивчило багато поколінь. Не лише українців, але і європейців. І війна, яка зараз триває, – яскравий приклад. На цьому наголошує Катерина Яворська – учителька історії та громадянської освіти у Дніпрі – яка цьогоріч є однією із десяти фіналістів преміїGlobal Teacher Prize Ukraine 2026.

До Дня вчителя, який відзначаємо 4 жовтня, одна із претенденток на звання найкращого педагога України 2026 року, розповіла в інтерв'ю 24 Каналу, чого не пробачить росіянам; які головні історичні уроки Україна та українці мають засвоїти з непростого сьогодення; чому у 1991 році українці обрали не той шлях; чому важлива популяризація українського контенту, патріотичне виховання і медіаграмотність серед учнів; який зараз головний виклик вчителя та що найважче у професії тощо.

Катерина Яворська / фото педагогині

Чому премія Global Teacher Prize Ukraine важлива

Що для вас означає участь у конкурсі Global Teacher Prize Ukraine? Яке значення премія має для українських педагогів і країни загалом?

У мене була мрія – потрапити в 50. Цьогоріч я всьоме заповнювала анкету на конкурс, вже руки опускалися… Але неочікувано потрапила у десятку фіналістів. Про перемогу не думала наперед. Бо для мене участь у конкурсі – це перш за все про спільноту, підтримку. Люди, які пройшли цей шлях, – це справді вчителі, які презентують сучасну українську освіту. І для мене це не просто премія, це спосіб життя, це люди, які діляться своїми знаннями та досвідом, зокрема і в регіонах під час майстер-класів. І це круто, що ти можеш щось почерпнути для себе нове, надихнутися, отримати ідею. Бо іноді здається, я вже все зробив, що ще нового можна вигадати? А, виявляється, можна.

І я відчула цю підтримку, адже нещодавно стався приліт поруч з нашим будинком. Син ледь встиг вистрибнути в коридор. Друга "Бандероль" зачепилась за дерево і впала на наш гараж. І це врятувало будинок, бо було б горе… І після цього стільки освітян писали, пропонували допомогу. І це дуже цінно. За цим варто було йти на Global Teacher Prize. Адже найбільшу підтримку я отримала саме від колег-освітян.

Фіналісти премії Global Teacher Prize Ukraine 2026 / Фото: Global Teacher Prize Ukraine 2026

А коли ви вирішили стати вчителькою?

Що стану вчителькою, знала ще з дитинства. Цю ідею завжди підтримували мої бабуся і дідусь. Це були ті двоє людей, які завжди вірили в те, що я маю бути вчителькою. Дідусь казав, що в нашій родині багато педагогів. Вони з бабусею теж мали досвід учителювання. Хотіла бути вчителькою музики, але настали лихі 90-ті, стало зрозуміло, що вчителем музики нічого не заробиш. Згодом вирішила, що буду історикинею.

А чому саме історикинею?

Історія мене завжди цікавила. Та й вона перестала бути радянською і стала українською. Дідусь був великим фанатом історії, і ми часто обговорювали різноманітні теми, особливо заборонені. А книжкова кімната з українською літературою бабусиного брата, вчителя історії, просто вразила. З цього часу почалась моя любов до книг, зокрема історичних. Згодом я вступила в Університет Гончара у Дніпрі на історичний. Та я ніколи не думала, що ми переживемо стільки подій за період встановлення України як незалежної держави.

Яка епоха в історії, на вашу думку, була найважливішою для становлення нашої держави і чому?

Усі важливі. Поселення на теренах України були так само давніми, як і європейські. Тому нам не треба доводити, що теж європейці. Оце важливо. Ми маємо давню історію, і вона почалась не в 1991 році, і не з козацтва, і не з князів; вона почалася, коли українці тут оселилися. І хай вони себе ще українцями не називали, а були слов'янами чи трипільцями, але це теж наше коріння.

Як війна змінила освіту, та що обов'язково мають вивчати учні

Як змінився освітній процес у Дніпрі з початку війни?

24 лютого 2022 року я стояла в коридорі з двома дітьми, рюкзаком, зошитами і збиралася йти на роботу. Я не вірила, що війна стала повномасштабною. Але довелося перелаштовуватися на дистанційний формат. Це не було для нас новиною, бо у часи ковіду ми навчилися працювати дистанційно. Навчальний рік 2022 – 2023 працювали лише так, потім вже у змішаному форматі, коли в закладі з'явилося укриття. Зараз у нас частина класів навчається очно, частина – дистанційно. Але загалом стало складніше. Цього місяця тривоги бувають від ночі і ще зранку. Починаємо іноді урок пізніше, бо не всі діти можуть прийти. Але це ті виклики, які маємо долати, бо освіта це те, що намагається відібрати ворог. Освіта – це наша ідентичність. І це те, що ми не маємо віддати.

Наскільки важлива зараз боротьба з інформаційною війною?

Дуже важлива. Патріотичне виховання і медіаграмотність мають бути обов'язковими елементами освітнього процесу. Адже діти споживають чимало контенту з інтернету. У нас навіть є антифейкова інтелектуальна гра "Нота-єнота" авторства Альони Романюк. Граємо у цю гру регулярно з дітьми різного віку, аби вони вчилися розпізнавати маніпуляції. Навіть з батьками таке практикували. Зокрема про вербування дітей в соцмережах, про те, як їм пропонують заробіток в тіктоці. Для батьків це було відкриттям, тому що багато хто про таке і не чув.

Як ви навчаєте медіаграмотності учнів? Як вчите їх відрізняти факти від суджень, маніпуляцій та фейків?

У десятому класі є курс "Громадянська освіта". Один із розділів присвячений темі масмедіа. І ми на конкретних прикладах з інтернету розбираємо, що таке пропаганда, які є ознаки, як вона працює. Так само факти, фейки, судження. Беремо ілюстрацію чи картки і на них шукаємо, де є факти, які ми можемо перевірити, а де судження, "я-висловлювання". При цьому обговорюємо, чи можуть бути факти судженнями і навпаки. І як це перевірити. Діти вчаться розрізняти на прикладах. Вони мають розуміти сам алгоритм дій. Також запам'ятовуємо правило, що треба шукати першоджерело, не робити репост одразу, перевіряти інформацію, перш ніж її поширювати. Особливо якщо інформація надто емоційна. Оце три правила, яких я вчу постійно.

Катерина Яворська з учнями / фото педагогині

Як боротися з російськими трендами

А як боротися з ворожими трендами, в яких беруть участь українські школярі?

Треба на реальних прикладах розбирати, чому тренд з'явився, які його плюси і мінуси. Розповідати, що це не лише про популярність, контент – це дискредитація свого вчителя, однокласників і взагалі навчання. На нашу школу також поширився цей образливий тренд про відео з фотографіями вчителів у тіктоці. І це було дуже популярне явище. Але ми такі факти фіксували та шукали авторів. Деякі діти навіть не ховалися за нікнеймами.

Боролися з цим просвітництвом дітей, працювали з батьками, а також писали звернення до кіберполіції. Адже це приниження честі й гідності вчителя, і він має право себе захищати. У нас є два відкритих провадження. Знаю про успішні приклади колег, яким вдалося і судовий процес виграти, і донести шкідливість тренду до батьків. Але це дуже-дуже повільний процес. Я теж була в одному з відео недобровільно. Тішить, що є діти, які розуміють. До мене підходили і казали: "Ми бачили про вас відео. Ми шоковані. Хто посмів таке зробити? Ви така хороша вчителька". Навіть самі розшукували, хто ж репостив таке відео.

Як популяризувати українське

Чому російська мова така популярна серед підлітків, на вашу думку?

Говорити російською не модно, а доступно. У нас велика біда із контентом. На жаль, російський контент є доступним та популярним, зокрема серед українських підлітків. Тому учні часто не чули про українських письменників. Лише Шевченко, Франко, Українка – і все. А такі прізвища як Жадан, Забужко, Ліна Костенко – для них це вже складно, особливо молодших. Так само і зі співаками. Вмикаєш пісню – чули, але хто співає, не знають, бо це немодно.

Тому важлива популяризація українського контенту. І взагалі: наша стратегічна помилка – те, що ми не почали лагідну українізацію в 1991 році, що забагато російського лишилося. Але ми ще можемо все змінити.

Коли я вчилася в школі (з 1991 року, – 24 Канал), у нас годин російської і української мови були порівно. І в цьому мінус. Російська навіть переважала у викладанні всіх предметів. І перелаштуватися мені складно, але я працюю в системі освіти, в українському середовищі… А що робити тим батькам, у яких немає такого середовища?. Звичайно, їм складно. І так само і дітям. Вони дуже багато бачать і чують контент саме російською і через це не сприймають українську як основу.

Також діти бояться осуду. Переходять на російську, щоб не засуджували, не засміювали, не булили. Діти часто не вміють відстоювати в цьому питанні власні кордони і не розуміють, що в тому і є твоя цінність, що ти українець в Україні.

Катерина Яворська з учнями / фото педагогині

Який урок не вивчило чимало поколінь українців та європейців

Чи охоче учні зараз вивчають історію України? Чому це важливо для них?

Я ніколи не говорю, що мій предмет найважливіший.

Але історія – це той урок, який не вивчило багато поколінь. Не лише українців, але і європейців. І війна, яка зараз триває з 2014 року, – це яскравий приклад. Бо ворог був завжди.

Я дітей вчу, щоб вони знали, що і Катерина ІІ збиткувалася над українцями і переписувала історію; створювала історію Росії, якої ніколи не було, викрадаючи наші факти. І Петро І намагався нам приписати, що ми малороси і ніколи жодних українців не було. Діти мають розуміти, що ці всі побрехеньки, які ходили світом, спотворили уявлення про українців і про наше існування.

Загалом учні по-різному вивчають історію – як і всі предмети. Але двоє моїх учнів таки стали істориками. Одна з них зізналася, що я для неї – приклад і вона хоче бути такою самою вчителькою. Але, що цікаво, є і реальні фанати вивчення цього предмета. Загалом помічаю сплеск цікавості до історії, бо з'явилося розуміння, що десь щось пішло не так і нашою історією маніпулюють сусіди. Діти цікавляться, досліджують зокрема історію Криму, історію відносин з Російською імперією, життя у СРСР, бо виявляється, що не все так добре було там, як казала бабуся тощо.

А наскільки охоче зараз діти читають книги? Чи не хочуть взагалі читати?

Завжди були діти, які не читали. Та зараз відсоток дітей, які читають, менший, значно менший. Але це залежить і від родини, не лише від школи. Ми зі своїми учнями створили своєрідний читацький клуб: ділимося різноманітними книгами, художніми, пригодницькими, а потім обговорюємо, що ми почитали. І свого меншого сина я щовечора привчаю читати, а не лише "сидіти" в телефоні.

Які ефективні методи та принципи застосовує педагогиня

Якого головного принципу ви дотримуєтесь у вчителюванні?

Особистий приклад. Я вважаю, що навчити дітей треба того, що ти вмієш і пропагуєш сам. Якщо задаю домашнє завдання, якийсь проєкт чи творчу роботу, намагаюся її виконати для того, щоб діти побачили, що це реально й можливо, бо навіть вчителька таке зробила. Для них це іноді дивно. Але я не виконую за них роботу, а даю зразок або приклад. Також розповідаю особисті історії. Якщо ми говоримо, наприклад, про Голодомор або Другу світову війну, я розповідаю історії своєї родини. І ці історії роблять дітей ближчими до вчителя.

Про що саме розповідаєте?

Моя прабабуся пережила Голодомор. Одна зі всієї сім'ї врятувалася. У роки німецької окупації її примусово відправили остарбайтеркою до Німеччини. Але тільки завершилася війна, вона одразу повернулася. Хоча їй пропонували лишитися в родині, в якій вона працювала. Прадід був героєм війни. Він мав велику кількість відзнак за звільнення Чехословаччини, за взяття Берліна. Ще один прадід також був героєм Другої світової війни: брав активну участь у бойових діях на теренах України, в Європі, був в Німеччині, потім в Азії, коли продовжилася війна проти Японії. Помер через 20 років внаслідок отриманих поранень. Дідусь був дитиною війни: народився в 1939 році. Про день перемоги почув по радіо і біг додому, не дотуляючись до землі. І накривали білою скатертиною стіл, бо чекали батька з війни… І дітям такі історії цікаві. Або як я вступала у виш, що була також самою ученицею, як вони… Кажу їм, що розумію, що таке екзамени. Хоча це і складно, але все це можна реалізувати, що це лише етап життя. А в житті ще стільки всього буде…

Розкажіть детальніше про свої уроки: як застосовуєте діяльнісний підхід?

Суть методу в тому, щоб дитина здобувала знання у певному процесі. Не лише слухала лекцію, а й створювала щось своїми руками, шукала інформацію. Наприклад, якщо ми вивчаємо трипільську культуру, то розмальовуємо глечики. При цьому обговорюємо, які малюнки зображали трипільці і що вони означали. Або коли вивчаємо річкові цивілізації, то перевтілюємося в єгипетських фараонів, давньогрецьких богів, виготовляємо маски драконів… Коли вивчали історію давнього Китаю, влаштували китайське чаювання… На початку повномасштабної війни, коли ще був присутній переляк у всіх, ми обговорювали новини, меми з одинадцятикласниками. Але найулюбленіше – це амулети для захисту від поганих оцінок. Діти думають, що вже можна не вчитися, бо амулет забезпечить 12 балів (сміється...). У цьому і є суть діяльнісного підходу: дитина має отримувати задоволення, розуміти мету, результат і мати реальний приклад.

Катерина Яворська з учнями / фото педагогині

Як ви на практиці застосовуєте свій принцип "оцінка завжди на користь учня, нею не можна карати"?

Оцінка безособова. Вона не прив'язана до того, якому учневі я її ставлю. Я вчу їх, що є особисті якості, а є професійні. Я оцінюю роботу, а не учня. Його поведінка, слова та дії не впливають на результат. Я оцінюю саме роботу, поступ. Обов'язково враховую, як дитина працювала впродовж розділу. І ставлю оцінку завжди на користь учня, даю можливість перескласти, якщо роботу учень не виконав вчасною. Але діти знають, що мають лише дві спроби.

Який зараз головний виклик для вчителя

Як відбуваються уроки в укритті і що за Торбу для укриття ви розробили?

У час тривоги продовжувати навчальний процес в укритті важко, бо воно не пристосоване. Це не кабінети, а наскрізне укриття, де ми перебуваємо всі разом. Але можна дати вивчити теми, запропонувати якусь активність, провести дотичну до теми вправу, яку дитина запам'ятає. Наприклад, ми створюємо плакати співпраці, на яких зображений певний історичний діяч. Потім обговорюємо факти про нього. І це учні краще запам'ятовують.

Треба пристосовуватися до обставин.

Зараз головний виклик для вчителя – підготувати три уроки: який ти можеш провести у класі, в укритті і той, який не відбувся.

Бо коли обстріл у місті, дітям точно не до навчання, батьки телефонують, дітей треба заспокоювати. Тому у мене виникла ідея Торби для укриття. Це звичайна сумка, хоча я вже створила її як бренд. У ній є універсальні предмети: маленька пластикова дошка, маркер, журнали з прізвищами дітей, олівці, ручки. Загалом предмети, потрібні мені на уроці. Ця торба – максимально мобільний предмет, який має мати кожний вчитель.

Катерина Яворська зі своєю торбою для укриття / фото педагогині

Скільки в тиждень може не відбутися у вас уроків через тривоги?

Один – два. Зазвичай зранку, бо діти не йдуть у час тривоги до школи. Але так, щоб зовсім не було уроку, такого не буває, ми все одно опрацьовуємо цю тему. Також я записую для дітей 15-хвилинний теоретичний відеоурок. Потім на практиці опрацьовуємо це на наступному уроці.

Як пояснювати суперечливі історичні події

Як ви пояснюєте складні або суперечливі історичні події? Зокрема ті, що по-різному сприймають у нашому суспільстві?

Я завжди за чесність. Я не ідеалізую українських національних Героїв, не створюю Пантеон. Я за те, що діти розуміли історичний контекст, в якому людина жила, чим вона займалася і чому так вчиняла. Найсуперечливіша постать на уроках здебільшого – Степан Бандера. Але й Тараса Шевченка можна назвати суперечливим, бо росіяни в Маріуполі повісили на його пам'ятник табличку, що це "вєлікій рускій пает і пісатєль" і не зносили. Мотивували тим, що Шевченко жив у Петербурзі. Але діти мають знати, чому він там жив. Бо йому заборонили вертатися в Україну. Тому ми розбираємо реальну біографію людини, чому вона вчиняла саме так і чи могла по-іншому. Бо судити легше, а зрозуміти причину складніше. Для цього добре підходить вправа про факти і судження. Діти мають розуміти, що є судження, власна думка когось, і є реальні факти, які відбувалися у житті людини. І чому вони відбувалися, це теж важливо.

Що потрібно змінити у шкільній програмі з історії

Чи потрібно тему сучасної війни вивчати коротко раніше ніж в 11 класі? Чому?

У п'ятому класі я викладаю "Вступ до історії України та громадянської освіти". У програмі є розділ, у межах якого ми розбираємо кожен з етапів історії України. Говоримо оглядово про всі теми, бо діти мають розуміти ланцюжок подій і бачити, що історія повторюється. У шостому класі ми також говоримо про Революцію гідності та події сучасної війни. Зараз у програмі є ще такий важливий компонент, коли ми порівнюємо періоди та поєднуємо події. До прикладу, розглядаємо історію Софійського собору, як він змінився та яке його призначення тощо. Окрім уроків історії є класні години, дні пам'яті, і ми до цих тем повертаємося. І це завдання не лише вчителя історії – говорити про Голодомор, Голокост, День захисників і захисниць. Це завдання кожного із нас. Має бути розуміння, що хвилина мовчання – це обов'язковий момент дня. В іншому разі пропагування історії не дасть результату.

Що варто вдосконалити у шкільній програмі з історії?

Програма цікава, різноманітна. Вчитель зараз має академічну свободу і може вибирати, чи читати інтегрований курс, чи читати два предмети окремо синхронізовано, як це було раніше – історію України, всесвітню історію. Я б нічого не змінювала у програмі. Хіба кількість годин на вивчення історії додала б.

Скільки уроків історії, зокрема історії України, зараз є у старших класах? А скільки мало б бути?

Скільки б не додав, все одно буде мало. Але варто хоча б удвічі збільшити. Бо ми якось за залишковим принципом отримуємо години. Всі предмети важливі. Але історія також важлива. Наприклад, в 11 – 10 класі маємо лише півтори години на тиждень історії України. А це мало, адже ми вивчаємо Першу світову війну, Українську революцію, Другу світову війну, Добу радянської окупації, період сучасної України. І не встигаємо, бо кожного уроку – нова тема. Та й тривоги заважають. Іноді просто нема часу обговорити все, що хотілося б. Плюс є теми, якими діти самі цікавляться.

Які саме теми?

Це дуже ситуативно. Одного разу восьмикласниця під час вивчення теми про Богдана Хмельницького та союз з кримськими татарами і початок козацької революції спитала: "Так чий Крим?". Бо її батько постійно дискутував на цю тему з родичами в Росії. Тому я розповідала їм детально про історію півострова. А мої цьогорічні випускники були фанатами Стуса. І ми про нього говорити декілька уроків. Для них це було важливо. Навіть подарували мені на день народження книгу "Нескорений".

Як заохотити учнів ставати вчителями

Як вам вдається заохочувати учнів ставати вчителями?

Років 10 тому я б сказала, що нереально когось надихнути бути вчителем. Тоді ця професія була непопулярна. Зараз охочих теж небагато. Думаю, вчителем треба або народитися, або надихнутися цією професією. Значну роль відіграє особистий приклад, тобто коли є вчитель, за яким дитина готова йти. Мені, до речі, один із випускників цьогоріч надіслав цікавого листа. Написав, що я для нього – приклад сміливості та енергійності тощо. Це для мене як для вчителя – вже перемога. Моя випускниця Аня також написала, що буде вчителькою і назвала мене прикладом для неї. Такі слова важливо чути, бо вчителям теж потрібна підтримка.

До речі, в 11 класі, коли в травні ми підсумовуємо курс історії, я даю учням вправу: "Назвати п'ять українців, які вплинули на формування мене як особистості". Готую і свій топ обов'язково, щоб їм було легше ділитися.

Які видатні постаті змінили історію України

Хто у вашому топі видатних постатей?

Перший номер у моєму списку – це бабуся з дідусем. Це люди, які повірили в мене, присвятили мені своє життя. Також у топі – Левко Лук'яненко. Я вважаю, що це суперкрутезна людина, яка вірила, любила Україну все життя. Серед музикантів – Кузьма. До речі, музику Скрябіна слухала ще до того, як це стало популярним. Ще коли була "Територія А". Серед письменників – Тарас Шевченко. І це не кліше, а любов, бо мій дідусь знав "Кобзар" напам'ять. Так боровся з деменцією. І це були найкращі вірші, які можна було почути вдома. Тому для мене це такий зв'язок з домом.

У моїй п'ятірці також є В'ячеслав Чорновіл. Я велика фанатка його творчості, життєвого шляху і його вибору. Для мене це людина, яка мала стрижень, бажання боротися. І я вважаю, що в 1991 році ми пішли трохи не туди, зробивши інший вибір.

Але я дітям цей момент теж пояснюю, що, по-перше, націоналісти не вибрали одного лідера, за якого могли б голосувати всі. І, по-друге, не було реклами. Це зараз у нас піар-кампанії, соцмережі, ми цих людей бачимо, знаємо. А тоді цих імен багато хто і не чув. Тому й обрали Кравчука, бо чули його по радіо. Хоча кожен президент важливий. Бо історія – це не про те, що могло б бути.

В'ячеслав Чорновіл / колаж 24 Каналу

Також я часто дітям наводила приклад своєї колеги Оксани Поліщук. Це директорка Київського ліцею. Дівчина із Глухова, яка заснувала власну приватну школу. Тому я кажу, що треба йти за мрією.

Яку Україну ми мали б, якби Чорновіл став президентом

Ви згадали, зокрема, про В'ячеслава Чорновола. Чи можна спрогнозувати, яку країну ми мали б зараз, якби він таки став президентом?

Теоретично, якби Чорновіл зібрав всю команду патріотів, які завжди вболівали за ідею незалежності, шлях би був геть іншим. Я думаю, що багатьох домовленостей з росіянами б не було, історія з Кримом була б геть іншою. Можливо, не було б Януковича – навіть і на нижчих посадах.

Чорновола тоді просто мало знали. Лише зараз ми розуміємо правдивість і важливість його слів про українську мову та державу.

Але ж час минув, і його вже немає… Було б по-іншому однозначно. Але вгадати складно, бо всі політичні процеси мають свій початок. І всі політики з'явилися не просто так: вони мали і протекцію, і бонуси, а не лише голоси виборців.

Повертаючись до ваших учнів, які обрали вчительський шлях: чи не демотивує їх низька зарплата?

Звичайно, рівень зарплат педагогів демотивує молодь, але я намагаюся своїх дітей вчити, що, крім матеріального, є ще моральний, емоційний, духовний бік. Якщо робота подобається, то матеріальне – це додатковий бонус. Я думаю, що більше демотивує неповага до вчителя і знецінення цієї професії. Бо враження, що у всьому винні вчителі. Всюди. Чомусь депутатів, політиків, чиновників так не обговорюють. А вчитель – це такий якийсь прапорець, яким можна махати, бо його ніхто захищати не буде. Часто пишуть, що вчительки тільки чай п'ють і взагалі нічого не роблять. Таким людям я б порадила прийти в укриття і спробувати провести з дітьми 45 хвилин у час тривоги.

Яку зарплату має отримувати вчитель

Яку зарплату має отримувати вчитель в Україні?

Скільки не даси, завжди буде мало. Хоча я людина, для якої матеріальний бік не є головний. Але світ настільки швидко рухається вперед, що ти сходив у магазин, нічого не купив, а півтори тисячі лишив. Тому якщо ми плануємо інтегруватися в Європу, то маємо не лише ціни підвищити до європейського рівня, але і зарплату всім фахівцям. Бо в Польщі мою місячну зарплату вчитель отримує за п'ять робочих днів. З Британією, з Канадою я взагалі не хочу порівнювати. Або тоді зменште кількість обов'язків, всі ці паперові звіти заберіть... Звичайно, хотілося б отримувати більшу зарплату, щоб могли собі купити нове плаття до свята, чи кави випити зайвий раз, щоб були додаткові кошти. Та й більша зарплата – більший буде донат на ЗСУ. Це теж важливо. Тому що не буде їх, не буде нас. Вони тримають перший бастіон, а далі ми маємо навчити дітей розуміти цю цінність.

У середньому скільки мав би отримувати вчитель? 30 тисяч, до прикладу?

Хоч би. Особливо молодь, бо їхні 11 – 13 тисяч зарплати – це ні про що. Вони попрацюють і йдуть шукати, де краще. Та й зараз покоління таке дітей з ідеєю "я піду працювати там, де багато платять". І вони шукають себе, а знайти не можуть. І так із вчительською професією. Молодий вчитель не отримує бонусів і підтримки. І поки він ще заробить хоч би вищу категорію, то треба років 10 – 15 років попрацювати.

Що для вас найважче у професії педагога?

Зараз – повітряні тривоги. Я забула про звичайне життя, коли ти просто прийшов і провів 7 уроків. Коли у Дніпрі протягом дня немає повітряних тривог, мені здається, що то якийсь дивний день. Також – комунікація з батьками.

Дуже багато батьків сприймають вчителів як обслуговувальний персонал. І це боляче. Бо це ваші діти, вам з ними жити, я можу лише підказати…

Фіналісти Global Teacher Prize Ukraine 2026 та найкраща педагогиня світу 2023 року Сестра Зеф / Фото: Global Teacher Prize Ukraine 2026

Чи ефективною буде, на вашу думку, реформа старшої профільної школи (повноцінний старт у 2027 році)?

Я поки себе у цій старшій школі не бачу. Я не дуже розумію концепт вибору профільних предметів, хто прийде вчити поглиблено історію, як зараз пояснити багатьом дітям, для чого вона їм потрібна.

Чи має бути історія обов'язковою на НМТ

Чому історія України має бути обов'язковим предметом на НМТ?

Історія, як і мова, – це джерело нашої ідентичності. І щоб не стати жертвою ворога та інформаційної війни, маємо розуміти, чому це все з нами відбувається.

Якщо вчити історію, бути відкритим для розвінчування російських міфів, тоді ми зможемо захистити і в майбутньому убезпечити себе від повторень. Європа не вивчила важливий урок, і він лишився. Тому варто запам'ятати, що ворог у нас спільний, ми його маємо побороти. І розуміти: ми не пробачимо. Це моя особиста думка. Я з Донецької області, з Покровська. В мене вже немає рідного дому, немає навіть могил моєї родини, щоб піти помолитися… Тому я особисто не пробачу. І я сподіваюсь, що українці зрозуміють, запам'ятають цей урок. От тому історія важлива. Війна показала, як віра у байку про братів і про "хороших рускіх" обернулася проти нас. Бо ніхто не є в безпеці: ні в Чернівцях, ні в Києві, ні в Дніпрі, ні в Одесі.

Ми всі цілі, ми всі. Їм байдуже. Вони просто хочуть знищити українців. І щоб не бути жертвою, щоб зберегти своє, історія потрібна як предмет для розуміння – себе, своєї ідентичності, свого народу. Ми маємо це плекати в сім'ях, в освіті і в суспільстві. Якщо ми будем всі разом, тоді буде результат.

Як ефективно вчити історію? Учні часто кажуть, особливо ті, що готуються до НМТ, що просто зубрять формули без розуміння процесів.

Важливо, вивчаючи історію, досліджувати причинно-наслідкові зв'язки. Дуже важливо також розвивати критичне та абстрактне мислення. І справді – не просто зубрити дати і терміни. Я ніколи не змушую учнів цього робити. Вони мають розуміти причини подій та їхні наслідки. Тоді вони зможуть проаналізувати будь-яку історичну подію і її пригадати. А зубріння в останній тиждень перед НМТ нічого не дасть. Хіба стрес. Треба починати готуватися вже з літа після десятого класу, опрацьовувати теми.

Які головні уроки мають засвоїти українці

А які головні історичні уроки Україна та українці мають засвоїти з непростого сьогодення і які не засвоїли в минулому?

Головний урок – ми не братній народ, ми не три брати. Це один із найпопулярніших міфів, який продовжує жити в багатьох сім'ях, де є старше покоління. Не тому, що ці люди неправильні, а тому, що їх так навчили. Так само як є ті, хто вірить, що була Велика вітчизняна війна. Не було. То вигадка росіян. Була Друга світова війна. Все, без варіантів.

Яку книгу з історії України ви порадите почитати обов'язково? З чого почати?

Варто почати з підручника історії. Якщо батьки візьмуть в руки підручник своїх дітей, точно там побачать іншу історію. Якщо взяти щось масштабне, я для себе відкрила Тімоті Снайдера. Мені дуже сподобалася книга з рецептами, як запобігти тиранії – "Про тиранію". Там двадцять порад. Вона дуже коротенька, але влучна. Також дуже сподобалася книга "Чорна земля. Голокост як історія і застереження". Вона буде корисною для тих, хто ще намагається вірити у Велику вітчизняну війну…

А як Україні та Польщі налагодити непрості відносини між державами та народами?

Примиренням. З поляками має бути примирення, тому що ми всі в чомусь винні. Головна вина в тому, що ми живемо на одній землі. Не треба мірятися, чиє горе більше, ми ніколи не знайдемо спільного. Нам треба шукати те, що нас об'єднує. Якби ми прийшли нарешті до розуміння спільності та єдності, тоді могли б примиритися. Бо в кожного з нас своє горе, і воно залишиться. Але ми маємо крокувати далі, хоча це і складно, особливо в політичному плані. Можливо, Польща хоче так дистанціюватись від України. Але це так не працює.

Війна може прийти у кожен будинок. І Україна тримає зараз двері, вікна, стіни в Європу.. І Європа має це розуміти, і поляки теж. Тому лише примирення і крок вперед.

Як зробити наше суспільство більш національно свідомим?

Ми маємо продовжувати, не спинятися, не дати ворогу нас зупинити, не дати відчаю нас зупинити, журбі. І розуміти, що буде завтра, бо ми його маємо створювати. У нас всіх – синдром відкладеного життя. Ми вважаємо, що колись, потім… Треба жити зараз і здійснювати зараз свої мрії. І не втрачати віру. Бо дуже багато хто втомився від війни і намагається спинитися і чекає якогось простого рішення. А так не буває... Наше завдання – робити своє і рухатися далі; розуміти, що має бути завтра, яке ми маємо створювати.