Соціалізм із путінським обличчям: чим відомий кандидат у президенти Франції Жан-Люк Меланшон

Французький ультралівий політик Жан-Люк Меланшон знайшов чергове пояснення, чому Росія дедалі більше загрожує Європі. Безумовно, не через амбіції злочинного керівництва країни на чолі з Володимиром Путіним. Це було б надто просто. На думку Меланшона, справа в ударах України по російській території.

Таку заяву днями зробив один із претендентів на президентство у Франції. Щоправда, одразу уточнив, що аж ніяк не виправдовує Москву та навіть визнає її загарбником. Проте Меланшон не забув дорікнути жертві цієї агресії у надто активному захисті.

Для засновника "Нескореної Франції" це далеко не перший випадок, коли розмови за все добре та проти всього поганого супроводжуються цинічними претензіями до України. За плечима Меланшона – десятиліття політичної кар'єри, мільйони активних виборців і аж три невдалі спроби потрапити до Єлисейського палацу. У 2027-му він матиме, мабуть, найкращий шанс стати президентом Франції.

24 Канал розповідає біографію Жана-Люка Меланшона, щоб розібратися, на чому будується його політичний вплив у Франції, як колишній номенклатурщик став ключовим бунтарем проти системи, які його шанси на перемогу на майбутніх президентських виборах та чому його "боротьба за справедливість" раз у раз перегукується з просуванням інтересів Кремля.

Бунтар з клану номенклатури: хто такий Жан-Люк Меланшон

Власне, сама політична біографія Жана-Люка Меланшона має одну доволі цікаву особливість, адже, перш ніж оголосити безкомпромісну війну французькій системі, він встиг непогано так в ній облаштуватися.

Народжений 1951-го року в марокканському Танжері, який тоді був ще частиною Франції, майбутній лідер лівих радикалів здобув освіту з філософії та літератури, а політичну кар'єру почав будувати у лавах Соціалістичної партії Франції. Вже 1986-го року Меланшон став сенатором, а у 2000 – 2002 роках був міністром і відповідав за професійну освіту в уряді Ліонеля Жоспена.

Тобто французький істеблішмент та бюрократія ніколи не були для нього якимось віддаленим, оповитим туманом синдикатом змовників проти інтересів народу. Меланшон знав цю систему зсередини і тривалий час і сам був її частиною.

Жан-Люк Меланшон під час публічного виступу / Фото – AP

Та з плином часу Меланшона дедалі менше влаштовував курс його власної партії. Соціалістів він звинувачував у поступках економічному лібералізму та відмові від справжньої лівої альтернативи. Вже 2008-го року він залишив лави соціалістів й створив власну "Ліву партію", а трохи згодом спробував себе у ролі кандидата в президенти від Лівого фронту. А у 2016-му він створив "Нескорену Францію" – можна сказати, особистий лівий рух, нерозривно пов'язаний із його власною політичною фігурою та харизмою.

Його ідея полягала в тому, щоб перетворити невдоволення нерівністю та традиційними французькими партіями на вимогу глибокої перебудови держави. Одним із центральних задумів стала "Шоста республіка", яка мала покласти край тому, що Меланшон називає "президентською монархією" через широкі повноваження першої особи.

Втім, як і передбачає будь-яка крайньоліва ідеологія – серед рівних завжди мають бути рівніші. Це ж сталося і в його власному русі, коли Меланшона почали звинувачувати у надмірних обсягах персонального впливу на партійну діяльність та авторитарному (мало не бонапартиському) типі управління. Дійшло до того, що він усунув критиків своєї персони від участі у виборах 2024-го року.

Та попри подібні неприємності, заперечувати популярність Жана-Люка Меланшона серед французьких виборців неможливо. Він дійсно поки не переміг жодного разу, але кожен наступний результат був кращим за попередній. На президентських виборах-2012 Меланшон отримав 11,10% голосів, у 2017-му – 19,58%, а у 2022-му – вже 21,95%. Попри постійні поразки він довів, що здатен збирати підтримку мільйонів французів, що робить його доволі небезпечним опонентом для потенційних конкурентів на майбутніх виборах. Вони, нагадаємо, відбудуться в квітні 2027 року і чинний президент Макрон в них участі брати не буде.

Власне, у цьому й полягає його головне політичне досягнення Меланшона. Йому вдалося створити стійку силу, з якою решті французького політикуму доводиться рахуватися. Та ключова проблема в тому, що разом із соціальними вимогами та обіцянками демократичного оновлення виборцям в якості бонуса пропонується доволі специфічний погляд на навколишній світ.

У цій парадигмі прагнення Франції до незалежності на міжнародній арені є безумовною цінністю, тоді як прагнення України вирватися з російської орбіти постійно потребує додаткових уточнень.

Україна крізь призму Москви: як і чому Меланшон виправдовує дії Росії

Особливо очевидною ця вибірковість Меланшона стала ще у 2014-му році. Поки Росія захоплювала українські території, Меланшон пояснював її дії загрозою розширення НАТО, членом якого його держава якраз і є, а в післяреволюційній владі України наполегливо шукав "нацистів" і "путчистів".

Розмірковуючи про російську анексію Криму, Меланшон намагався виправдати Путіна через дискусію про "недопуск розширення НАТО до російських кордонів", зокрема просування Альянсу в бік Чорного моря. Так український півострів у його міркуваннях перетворювався передусім на об'єкт російських стратегічних інтересів. Інтереси когось, крім самої Москви, звісно ж, французьким політиком не враховувались.

Втім, самими поясненнями Меланшон не обмежувався. У вересні того ж року, обґрунтовуючи голосування проти резолюції Європарламенту щодо України, він написав промовисте повідомлення, мовляв, він радіє "поразкам озброєних "українських" неонацистських банд".

Саме в такій термінології ультралівий французький політик характеризував українські Сили оборони.

Меланшон відкрито виступає за вихід Франції з НАТО / Фото – Facebook

Така впевненість у власному розумінні намірів і мотивів Кремля залишалася з ним аж до повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Ще 21 лютого 2022 року Меланшон стверджував, що Росія не воюватиме за Україну, а чекатиме, поки та сама впаде – "як стиглий плід". Втім, на перевірку його прогнозу знадобилося лише три дні, коли на Київ та інші українські міста полетіли ракети.

Після цього Меланшону довелося трохи перевзутись, і вже 24 лютого він вже прямо називав дії Росії агресією, засудив вторгнення та закликав до припинення вогню й навіть виведення іноземних військ з України. Тому стверджувати, що він просто підтримав повномасштабну війну, було б занадо. Однак таке от визнання очевидних речей аж ніяк не означало готовності переглянути всю свою концепцію подій навколо України, яка роками дозволяла йому знаходити виправдання для злочинів Москви.

До речі, рівно те саме робить після 24 лютого головна суперниця Меланшона на виборах-2027 Марін Ле Пен.

Уже після вторгнення Меланшон продовжував повторювати як мантру те, що Росія нібито не могла погодитися з наближенням НАТО до своїх кордонів. Таким чином, навіть засуджуючи російську агресію, Меланшон не міг утриматися від уточнень, які прямо чи опосередковано виправдовували дії Кремля.

Згодом ця політична лінія отримала цілком практичну реалізацію, коли у березні 2024-го року всі 75 депутатів фракції "Нескореної Франції" проголосували проти урядової декларації щодо франко-української безпекової угоди та ситуації в Україні.

Йшлося про політичне схвалення курсу підтримки Києва, зокрема підписаної Макроном і Зеленським десятирічної угоди. Вона передбачала довгострокову військову допомогу, підготовку українських військових та співпрацю оборонних підприємств, а на 2024 рік Франція зобов'язалася надати до 3 мільярдів євро додаткової військової допомоги.

Для кращого розуміння, навіть депутати Соціалістичної партії підтримали цю декларацію. Отже, йшлося про конкретний вибір табору Меланшона, а не якусь спільну позицію французьких лівих.

Власне, тут і проходить межа між засудженням війни та підтримкою країни, яка змушена захищатися. Назвати Росію агресором Меланшон здатен. Питання в тому, як він бачить розв'язання цього конфлікту. Адже між його закликами до миру та поясненнями російських інтересів дуже складно знайти відповідь на головне: як саме він пропонує зупинити агресора?

Мир на російських умовах: як Меланшон бачить завершення війни в Україні

Власний рецепт миру від Жана-Люка Меланшона передбачає якнайшвидше припинення вогню, переговори та незалежну від військових блоків подальшу політику Франції. У березні 2025-го року він навіть окремо наголошував, що домовлятися про мир без представників України неможливо, проте вже невдовзі виявилося, що й до українського керівництва в нього знову є претензії.

У серпні того ж року Меланшон назвав Володимира Зеленського "президентом нічого", посилаючись на нібито завершення його президентського терміну. Фактично французький політик повторив кремлівську тезу про нелегітимність української влади. Те, що Конституція передбачає виконання президентом повноважень до вступу на посаду наступника, а закон забороняє проводити вибори під час воєнного стану, у цю конструкцію не вписалося. Нагадаємо, Меланшон за освітою – гуманітарій.

При цьому позиція його політичного табору не завжди була такою однозначною. Програма коаліції лівих "Новий народний фронт", погоджена за участі в тому числі й "Нескореної Франції" у 2024 році, прямо передбачала постачання Україні необхідної зброї. Однак уже у вересні 2026-го сам Меланшон знову почав звинувачувати Україну у посиленні російських погроз. Тобто всередині коаліції та особистій риториці Меланшона присутні суттєві розбіжності.

І все це відбувається на тлі його четвертої спроби таки отримати пост президента Франції. Меланшон розраховує мобілізувати прихильників своєї ідеологічної концепції "Нової Франції" – соціально значно справедливішої та відкритої до різного походження її громадян. Інших лівих виборців Меланшон очікує зібрати навколо себе, адже він банально один з найсильніших представників їхнього табору.

Поточні рейтинги кандидатів у президенти Франції мають два сценарії, залежно від кандидата-центриста / Джерело – Politico

Втім, результати попередніх кампаній поки дійсно доводять його здатність нарощувати підтримку, що аж ніяк не гарантувати подальшу перемогу. Українська тема додатково ускладнює зближення із союзниками, адже вересневі заяви Меланшона публічно розкритикували і лідерка зелених Марін Тондельє, і проукраїнський євродепутат, лівоцентрист Рафаель Глюксманн. Виходить так, що Меланшон, який претендує об'єднати лівих, сам регулярно дає їм приводи триматися від нього подалі.

Зрештою, історія Меланшона – це історія успішного перетворення невдоволення системою на власний політичний вплив. Він зумів запропонувати мільйонам французів надію на зміни (щоправда, без реального плану дій), але його обіцянки справедливості погано об'єднуються з виправданнями країни, яка постійно сипле погрозами в бік Франції та всієї Європи.

Для України небезпека полягає саме в тому, що впливовий претендент на керівництво однією з найпотужніших держав Європи хоч і визнає російську агресію, проте раз у раз все зводить до претензій в бік її жертви. Навіть на відміну від іншої сумнівної кандидатки в президенти – Марін Ле Пен, Жан-Люк Меланшон виглядає набагато більш популістичним та значно небезпечнішим персонажем для цієї посади та подальших франко-українських взаємин.