Путін побоюється співпраці Китаю та США: як це вплине на Україну та глобальну політику

Тенденція ескалації на найближчі 50 днів або перше вікно можливостей для мирного врегулювання, яке відкриється наприкінці листопада цього року.

18–19 листопада 2026 року в китайському Шеньчжені відбудеться саміт Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). Девіз заходу: “Будівництво Азійсько-Тихоокеанського співтовариства для спільного процвітання”.

АТЕС сьогодні — це 40% населення планети та понад 50% світового ВВП.

Формат організації: Глобальний Південь, представлений низкою країн АСЕАН + Китай + США + вестернізована Азія (Японія та Південна Корея) + частина Британської Співдружності (Канада, Австралія, Нова Зеландія).

На саміті в Шеньчжені одночасно будуть присутні Сі Цзіньпін, Трамп і Путін. Цілком можлива тристороння зустріч.

На Валдайському форумі Путін роздратовано відреагував на запитання щодо цього формату переговорів, мовляв, “незрозуміло, про що говорити”. Роздратування Путіна щодо Трампа — це наслідки “анкориджського синдрому”, а ось аналогічна невербальна енергетика щодо Сі Цзіньпіна — це щось нове.

Причина такої реакції Путіна — він розуміє, що в Китаї може відбутися спільний “натиск” на нього з боку Сі та Трампа щодо завершення війни. По суті, нинішній саміт АТЕС стане першим кроком у форматі стратегічної “двійки” “Китай — США” та формування нової індо-тихоокеанської “Пасифії” замість традиційного трансатлантизму.

Неможливо домовитися з тим, хто вважає, що тебе не існує: чому мир із Росією — це ілюзія

Трансатлантизм не може зупинити війну в Україні. Чи зможе це зробити “Пасiфія”, що тільки зароджується? Побачимо в листопаді. Але саме з листопадом і вікном можливостей для початку реальних мирних переговорів пов’язана активізація в Україні “партії миру”, яка вперше зазвучала на політичному рівні.

У цьому контексті звинувачення “партії миру” у поширенні певних “наративів Кремля” виглядають вкрай нелогічними, оскільки Путін, навпаки, прагне продовження війни, оскільки він упевнений у тому, що перехопив у війні ескалаційну динаміку. Тому, як би парадоксально це не звучало, але саме “партія війни” дзеркально відображає позицію Путіна щодо продовження воєнних дій, а зовсім не “партія миру”.

Путін, і це очевидно, не хоче зараз завершувати війну. Але він побоюється кумулятивного “натиску” на нього з боку США та Китаю, оскільки позиція двох найбільших країн світу суттєво звужує горизонт його геополітичного маневру.

Росія не зможе відкинути спільну позицію Китаю та США щодо завершення війни. Єдиний шанс для Москви вирватися з цього “клінчу” — це “перекласти провину” на Україну, мовляв, “українське суспільство виступає за продовження війни”.

Саме тому для адміністрації США вкрай важливо до листопада активізувати в Україні політичний дискурс щодо завершення війни та пробудити “партію миру”, щоб 19 листопада в Шеньчжені спільно з Китаєм сказати Путіну: “українці хочуть завершити війну”.

Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані матеріали в рубриці “Думки” несе автор.

Джерело

Переговори про Україну отримали несподіваний поворот: Трамп і Путін обговорюють “Лукойл” — NY