"Путіну вже ніхто не вірить": ексклюзивне інтерв'ю Огризка про страхи диктатора та шантаж ядерною зброєю

В ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу український дипломат та міністр закордонних справ України у 2007 – 2009 роках Володимир Огризко пояснив, чому ядерні погрози Кремля є шантажем, назвав ОДКБ бутафорською структурою та прокоментував інформаційні вкиди про нібито підготовку західних посольств до переїзду з Києва.

Окремо дипломат різко висловився про заяви частини українських політиків щодо "замирення" з Росією, застерігши від спроб ренесансу проросійської партії в Україні під час війни.

Як Путін викриває свій страх?

Кортеж Путіна тепер охороняє вертоліт. Він екстрено посилює заходи безпеки. А може, Путін боїться уже не тільки українських дронів, а й власного оточення, раз так посилює охорону, переносить заходи? І щодо ОДКБ. Навіть нема сенсу говорити, що це безсенсове вже утворення. А чи таким і було?

Я згадав нещодавню ситуацію, коли російський винищувач збив російський вертоліт, бо подумав, що це український дрон. Я думаю, що тут можна провести певну паралель. Ніякі вертольоти, ніякі охорони Путіна від його краху абсолютно не врятують. Це так, вимовити думки вголос.

А щодо ОДКБ – це мильна бульбашка. Це те, що нічого ніколи не означало практично. Результат роботи ОДКБ було продемонстровано, коли виник конфлікт між Азербайджаном і Вірменією. Вірменія розраховувала на те, що "могутня" Росія прийде на допомогу і захистить її від Азербайджану. "Могутня" Росія пальчиком не поворухнула і сказала, що ні, це ж зовсім інша історія.

Одна справа виступати на якихось там нарадах чи конференціях, а інша – робити щось конкретно. От після цього Вірменія сказала, що таке ОДКБ ніколи існувати більше не буде, і почала вихід з цієї організації. Оце все ОДКБ в своїй красі.

А для того, щоб пропагандисти крутили по телевізору оці всі кадри, там сітки натягнули, там якихось бовдурів поставили – це ж нормально. Всім приємно побачити, що хтось там салютує, хтось там щось відповідає. І Путін же в центрі уваги, хоч і не в формі, але ж серед військових, так що якось начебто долучається.

Тому тут, чесно кажучи, говорити про СНД, про ОДКБ, про ці всі пустопорожні структури не доводиться. Вони абсолютно бутафорські. Як і, власне, все в Росії. Подивіться, а що, відбулися так звані вибори в Думу. Що є в Росії Дума? Є в Росії політичні партії?

Думати там нема кому, та й нема для чого. Є один злодій, який думає за всіх, а всі сидять і поки що терплять, бо раби. Але я думаю, що недовго.

Повне інтерв'ю: дивіться відео

Що замислили США та Китай щодо Росії?

Політологи кажуть, що Путін хоче нову Ялту, світ на трьох: США, Росія, Китай. Бо якщо ОДКБ – паперовий тигр і мильна бульбашка, то, напевно, Путін розраховує, що Китай – це його вірний друг і соратник. Чи він хоче бути на оцьому фото і в анналах історії на трьох великих, але насправді де ж йому там місце серед них?

Це правда. Хотіти, як кажуть, ніхто ж не забороняє, можна ж хотіти, але питання в задачі: для чого цим двом іншим оце недолуге, оце болотне, яке насправді з себе нічого не представляє. Економічно порівнювати Китай і Росію, США і Росію – це треба бути великим фантазером, щоб щось там собі уявляти.

Хіба що обидвоє думають, як потім використовувати наявні в Росії ресурси. Оце тема, я думаю, для двох цілком практична, прагматична.

При цьому треба відзначити, що Трамп чомусь вважає, що, зберігши Путіна, він найкращим способом зможе експлуатувати Росію. Це чергова трампівська фантазія і помилка.

Його в цьому плані значно випереджає Сі Цзіньпін, який тихо, спокійно, але вже давно експлуатує Росію так, як він хоче, і робить це з величезним задоволенням, розповідаючи росіянам, що він їх сильно любить.

Путін, до речі, на цьому ж так званому Валдаї знову казав, що Сі – це його великий друг, розсипався в компліментах. Китайці це сприймають спокійно, тому що розуміють, що з того човна Путіну тікати просто нема куди фізично, політично і економічно в першу чергу. Тому роблять все, що хочуть.

Садити посеред себе якусь недолугу особу, яка фонтанує якимись дикими ідеями і погрозами, включаючи ядерні, – це більш ніж безвідповідально. Тим більше, що Сі ж неодноразово казав, що Росія ніколи не застосує ядерну зброю. Вже ж про це говорять і західні дипломати, і китайські політики на двосторонніх зустрічах, що Сі заборонив Путіну в принципі говорити на цю тему.

Отже, це ще черговий доказ того, що маємо справу виключно з шантажем, виключно із залякуванням, виключно з тим, щоб у такий спосіб поставити Захід, в основному Європу, в позицію того, хто має боятися.

Тому я не думаю, що Трамп чи Сі захочуть мати такого компаньйона. Може, десь там в коридорі поряд сфотографуються, і потім московська пропаганда буде три дні бити в усі барабани і показувати, що таки зустріч відбулася. Ми знаємо оцінку таких зустрічей. Це все бутафорія.

Чи наважиться Москва вдарити ядерною зброєю?

Міністр оборони Латвії Райвіс Мелніс називає головним занепокоєнням Європи гібридні атаки, а не безпосередньо ядерну загрозу. Генсек НАТО Марк Рютте закликає зберігати спокій і підтримувати Україну. Тобто чи правильно я розумію, що ядерна рушниця Путіна знову висить на стіні, але квитки уже на цей російський спектакль ніхто не купує і не ведеться на це, і підтримка України не скоротиться? Чого добивається цими погрозами Путін?

Ви знаєте, це якраз і хороша новина і для нас, і для європейців. Вони вже просто розуміють, що це все балаканина, яка без кінця продовжується, але яка нічим конкретно завершитися не буде.

І реакція Рютте, і реакція деяких політиків чітко говорить: ти там говори, звичайно, але нам це вже нецікаво. Ми вже на це реагувати серйозно не будемо, тому що нема на що реагувати.

Дивіться, логіка Путіна: якщо вони нападуть на Калінінградську область, росіяни почнуть відповідати і тому подібне. Я багато років працював на Заході, знаю багато європейських політиків. Я ніколи в житті навіть не чув натяків на те, що якась країна Заходу збирається нападати на Росію. Це просто абсурд всіх абсурдів. Але ж саме на цьому абсурді будується логіка Путіна.

Ні на кого, як на оце "народонаселение", це не розраховано, бо всі прекрасно вже зрозуміли на Заході, що це все блеф і нічого подібного Путін ніколи не зробить.

Про що свідчать вкиди про "переїзди посольств" з Києва?

Водночас бачимо, що Путін взявся бомбити мости. Намір ворога очевидний – паралізувати місто, викликати паніку. На цьому фоні з'являється інформація, що західні посольства готують резервні плани переїзду з Києва на випадок ще більших цілеспрямованих атак. Українське МЗС пояснює, що відомство не отримувало від іноземних дипустанов повідомлень про намір переїхати. Для чого ці вкиди з'являються в такій інтерпретації заголовків про евакуацію?

Я спілкуюся з західними послами, колегами, роблю це регулярно. Я не бачив чогось такого, щоб свідчило, що ось-ось ми починаємо підготовку. От буквально я днями бачився з кількома колегами. Жодних розмов на цю тему немає.

І знаєте, оці всі публікації "один дипломат сказав" – це мені нагадує, знаєте, одна бабця на Бессарабці щось там десь комусь розказала. Можна, звичайно, це вважати джерелом інформації, а можна зрозуміти, що це спеціальна інформаційна провокація, яка закидається для того, щоб люди послухали: о, що ж це робиться, якщо вже ці від'їжджають.

Згадають переддень повномасштабного вторгнення, коли європейські дипломати, замість того, щоб робити речі, протилежні тому, що вони робили, таки тікали з Києва. Це правда.

Зараз це, власне, спроба використати отой негативний досвід багатьох, не всіх. Я тут знову-таки хочу сказати, що були дипломати, які залишалися в Києві і які нікуди не виїжджали. І це було яскравим прикладом того, що солідарність є, була і буде.

Але зараз це використовується виключно для того, щоб дати такий сигнал. От бачите, якщо вже навіть вони збираються, ну тоді щось буде неприємне і так далі.

Але я би тут ще один аспект згадав. З'явилися у нас деякі політичні діячі, які просто списали, мабуть, з московських оцих путінських промов на Валдаї і раніше, свої тези і починають їх запускати в публічний простір. Мовляв, нам же ж головне, щоб не було війни. І це, на превеликий жаль, не поодинокі випадки.

Як деякі українські політики підіграють Кремлю?

Щодо заяв деяких політичних діячів, зокрема Олексія Гончаренка. Це очевидно, що це якесь просто підігравання на руку ворога. Для чого це зараз?

А це не тільки Гончаренко, на превеликий жаль. Подивіться, там же ж є і в урядовій коаліції пару персонажів, які б'ються об груди і кажуть, що треба ж нарешті замирюватися, що ми представники партії миру, а от всі інші – це представники партії війни. І це все погано, нам треба це все змінювати. Деякі мери дуже активно б'ються об груди і кричать, що так, нам треба вже з Росією замирюватися, і цілуватися, і обніматися.

Слухайте, ця російська партія, вона ж, на жаль, нікуди не зникала. Вона присіла, притихла, а тепер використовує певні складні моменти. Будемо про це говорити абсолютно щиро, але вилазить нагору і фактично повторює всі ці кремлівські вказівки.

Якщо проаналізувати, що говоритьГончаренко і що говорить Путін, там з шести пунктів п'ять збігаються. Ну це про що? Це про українську патріотичну позицію, це про об'єднання навколо нашої армії, яка сьогодні тримає на собі удар і тримає його гідно?

Я так само спілкуюся з військовими, та жодним чином ніхто навіть і не ставить під сумнів те, що українська армія триматиме фронт. А як ми бачимо зараз, деякі наші героїчні підрозділи посувають ворога і при тому посувають його доволі серйозно. І за цих обставин кричати "давайте капітулювати і здаватися" – я не знаю, про що тоді можна говорити.

Я дуже радий, що політична сила "Євросолідарність" зробила чітку і ясну заяву щодо цього. Але от те, що деякі провладні товариші мріють знову-таки про замирення і поки що реакції жодної немає, оце мене, чесно кажучи, лякає.

А серед кого ці заяви знайдуть підтримку? Серед населення воно не відгукнеться.

Та абсолютно. Очевидно, що це перетворення цих людей в маргіналів. Але знаєте, це маргінали з історією, бо деякі з них уже хотіли здаватися ще в березні двадцять другого року і ставили деякі підписи на деяких документах. І от знову починається ренесанс оцього всього здавання.

Я думаю, що багатьом з тих, хто зараз займається такою риторикою, буде, по-перше, соромно, тому що я думаю, що наші герої розкажуть їм про те, що треба робити і чого не треба робити. А відтак думаю, що ці маргінальні сплески зійдуть нанівець.

Але треба нашим владним структурам давати і політичну, а інколи і правову оцінку таким заявам. Як це можна допускати до таких відвертих проросійських капітулянтських заяв? Я собі за умов війни такого просто не уявляю.