Чому бізнес-справи епохи Кравченка потребують незалежного перегляду?

Про це пише політолог Мар’ян Ощановський у своєму блозі на
сайті Цензор. Публікуємо текст без правок та коментарів.

Втеча генерального прокурора Руслана Кравченка з України завершила собою цілу епоху. Її можна назвати епохою правового беззаконня, узаконеного рекету та погрому українського бізнесу, з великою часткою ймовірності пов’язаного з інтересами російських спецслужб. Нічна втеча Кравченка з країни, фабрикація справ проти антикорупціонерів і зв’язки з підсанкційними олігархами оголили необхідність тотального аудиту всієї процесуальної спадщини екс-прокурора. Перегляд сфабрикованих ним справ часів Військової прокуратури та Офісу генпрокурора — це не просто юридична необхідність для захисту прав людини. Це подолання найтяжчих наслідків антидержавної діяльності «команди Кравченка» та фундаментальна умова очищення держави на шляху до європейського майбутнього.

Як виграти кастинг на «зручного» прокурора?

Події першої половини вересня 2026 року в Україні оголили важку кризу правоохоронної системи. Її кульмінацією стали стрімка відставка та втеча за кордон генерального прокурора Руслана Кравченка. Те, що ще вчора офіційна пропаганда подавала як взірцеву боротьбу з корупцією та ефективний менеджмент, унаслідок масштабної спецоперації НАБУ і САП постало в зовсім іншому світлі. [1]

Операція «Карфаген» зірвала маски з розгалуженої вертикалі тіньового впливу, «кришування» нелегального бізнесу та політичних замовлень. Однак феномен Руслана Кравченка — це не поодинокий збій системи зразка 2025–2026 років. Його кар’єрний почерк формувався роками: починаючи з роботи в Головній військовій прокуратурі під кураторством Анатолія Матіоса, керівництва Бучанською окружною прокуратурою — аж до крісла генерального прокурора. [2]

Кожен етап цієї еволюції супроводжувався створенням механізмів тиску на бізнес, вибіркового правосуддя та використання Кримінального кодексу як інструменту вимагання й наживи. Зв’язок між генпрокурором Кравченком і президентською вертикаллю за Петра Порошенка та Володимира Зеленського — це класичний номенклатурний альянс. Такий альянс вимагає від прокурора максимальної безпринципності. У стилі «чого бажаєте?».

Не дивно, що за обох президентів, які є політичними опонентами, Кравченка високо цінували. Але не за професійні чи особисті якості, а за готовність за першим свистком «господаря» порушувати закони та етичні принципи. Ця безпринципність багато в чому пояснюється «луганським корінням» Кравченка. Після анексії Росією Донбасу та Криму подібні до нього «професіонали» від прокуратури втратили звичне для них корупційне середовище існування та кормову базу. Тому в нову українську реальність їм довелося вписуватися по-беззаконному — всіма правдами й неправдами.

Ціна беззаконня та зради

Свою потрібність «луганським» належало доводити у висококонкурентному корупційному середовищі. Це означає, що серед аморальних потрібно було стати найаморальнішим. Серед беззаконників — найбеззаконнішим. І в цій справі Русланові Кравченку талантів виявилося не позичати.

Так і народився ідеально «зручний» прокурор. На його корупційні «пустощі» і за Порошенка, і за Зеленського заплющували очі — усе це «побічний ефект», головне, щоб робив те, що йому скажуть. «Своєму сучому синові» пробачали навіть відвертий кримінал, такий як «кришування» шахрайських кол-центрів. Але у 2014 році до цієї кримінальної вершини луганському прокуророві було ще далеко…

Спочатку Кравченко не входив до найближчого кола політичного керівництва країни. Його кар’єра будувалася по лінії Військової прокуратури. Однак після початку повномасштабної війни та поступової трансформації політичних еліт Банкова потребувала максимально лояльних і керованих кадрів на ключових силових посадах. [3]

Кравченко, який мав репутацію «найслухнянішого прокурора» ще з часів судів над Януковичем і Шепелєвим, ідеально підійшов на цю роль. Для системної корупції Кравченко став своєрідною «парасолькою» від НАБУ і САП. Приміром, за законом антикорупційні органи обмежені у діях проти народних депутатів — для цього потрібні особистий підпис і згода генерального прокурора. [4]

Журналістські розслідування («Українська правда», «Межа») наводять численні факти того, що Кравченко гальмував кримінальні провадження. Після того як справа «Карфаген» стала надбанням громадськості, Кравченко в ніч перед втечею за кордон продемонстрував апофеоз аморальності. Підписавши фіктивну підозру директору НАБУ Семену Кривоносу, він серйозно підставив своїх покровителів. У результаті вони були змушені миттєво від нього відхреститися та внести до Верховної Ради питання про звільнення прокурора-втікача. [5]

Так безславно завершилася кар’єра людини, яка роками руйнувала систему українського правосуддя, а разом із нею — бізнеси та долі десятків ні в чому не винних людей. Але як же відбувалася ця негативна кадрова селекція, що підняла на вершину правоохоронної системи справжнього злочинця — того, з ким вона, за ідеєю, мала боротися?

Спадщина Матіоса та «луганська прокурорська мафія»

Формування Руслана Кравченка як прокурора відбувалося у 2014–2019 роках у стінах Головної військової прокуратури (ГВП) під керівництвом Анатолія Матіоса. Це був напіввійськовий орден, що вимагав сліпої лояльності. Люди «без коріння» підходили на цю роль найкраще. Тому Матіос не випадково спирався на кадри з донецьким і луганським бекграундом.

Кравченко, як відомо, працював у прокуратурі Бахмута та Дебальцевого. Поступово в Україні сформувалося своєрідне луганське «прокурорське земляцтво». Але, влаштовуючи показове полювання на проросійських відьом, самі луганські залишалися тісно пов’язаними з Росією. І дивним чином і Військова прокуратура, і спецслужби України на все це чомусь заплющували очі. [3]

Як з’ясували розслідувачі «Межі» у лютому 2026 року, у самого Кравченка та його ключових заступників — Віктора Логачева, Марії Вдовиченко, Максима Крима — виявилися родичі з російськими паспортами. Ба більше — з бізнесом у «ЛНР» та Криму! І чомусь нікого не насторожило, що у 2023 році, під час війни, батько Кравченка отримав паспорт РФ в окупованому Сєвєродонецьку. [6]

У такої «сліпоти» може бути два пояснення. З одного боку, наявність компрометуючих зв’язків із РФ слугувала ідеальним «гачком», який гарантував українським «господарям» прокурорів виконання будь-яких незаконних наказів. З іншого — у такому «гачку» були кровно зацікавлені російські спецслужби, для яких родинні зв’язки — традиційний канал впливу.

Від самого початку АТО під час журналістських розслідувань виникали обґрунтовані підозри: чи не є Кравченко та інші його луганські колеги «засланими козачками»? Надто вже багато насторожливих деталей було в їхньому «героїчному» переході на український бік.

Виникає закономірне запитання: а що, як із цієї точки зору загалом подивитися на діяльність «луганської прокурорської мафії» з 2014 до 2026 року? Перед нами відкриється вражаюча картина відвертого саботажу та шкідництва! Тут і дискредитація правоохоронної системи, і дії, спрямовані проти армії, і погром української економіки, і розхитування системи влади.

По суті, Кравченко та луганські стали «прокладкою», корисною одночасно і українським корупціонерам, і російським спецслужбам — двом силам, які об’єктивно працюють на руйнування української державності. Саме цим може пояснюватися багаторічна й феноменальна непотоплюваність таких злочинців при владі, як Кравченко.

Рекет бізнесу в зоні АТО і тилу

Починаючи з 2014–2015 років Військова прокуратура під виглядом боротьби із сепаратизмом і фінансуванням тероризму розгорнула масштабний комерційний рекет. Після втечі «сім’ї» Януковича до Росії прокурори на чолі з Матіосом почали діяти за принципом «грабуй награбоване». Звичайно, тоді в суспільстві існував неформальний консенсус — колишніх «регіоналів» в Україні нікому не було шкода, а охочих захищати їхні інтереси особливо не було.

Але, по-перше, це не давало Матіосу і Кравченку права перетворювати Військову прокуратуру на легалізовану банду погромників. По-друге, за цією схемою вони почали розкуркулювати не лише представників «злочинної влади», а й тих, хто ані до Януковича, ані до Росії жодного реального стосунку не мав.

Коли було запущено масштабний переділ ринку скрапленого газу й заарештовано сотні тисяч тонн палива Сергія Курченка, це ще хоч якось можна було виправдати токсичністю самого Курченка. Але ж експропріація цих гігантських обсягів не принесла особливої користі українській державі — усе йшло на реалізацію фірмам-прокладкам за заниженими цінами за одночасного блокування незалежних імпортерів.

Або, наприклад, візьмімо прокурорські набіги на такі компанії, як Lucky Labs, із вилученням у них серверів та обладнання під приводом нібито створення ПЗ для РФ. Можна згадати й відверте шкідництво у сфері АПК та оборони, скандали з блокуванням зерновозів на лінії розмежування, вимагання хабарів у постачальників Міноборони та підприємств «Укроборонпрому». [7]

За Матіоса і Кравченка шкідництво та рекет у Військовій прокуратурі в найрізноманітніших сферах стали системою. Погром фінансової та банківської сфери також здійснювався зовсім не в інтересах держави. Під приводом боротьби зі спадщиною «регіоналів» Військова прокуратура діяла в інтересах тих, хто був головним бенефіціаром системи, вибудуваної за Януковича. Так, справи «Родовід Банку» та «БГ Банку» використовувалися для зачистки активів і перерозподілу ліквідних застав в інтересах бенефіціарів на кшталт Сергія Дядечка — помітної фігури у фінансових схемах «регіоналів».

Заочне правосуддя: Вікіпедія замість доказів

Під крилом Матіоса, починаючи з 2014 року, Руслан Кравченко зробив собі ім’я на запуску «in absentia» — інституту заочного судочинства. Адвокати НААУ, правозахисники ХПГ, УГСПЛ неодноразово доводили, що цей процес перетворився на конвеєр фабрикації липових справ заради гучних звітів. [8]

Кравченко постійно видавав на-гора неіснуючі «перемоги». Якщо припущення журналістських розслідувань про його зв’язок із російськими спецслужбами правильне, то кращого прикриття важко уявити. При цьому пошуком реальних доказів Кравченко себе не обтяжував, чим фактично допомагав адвокатам «регіоналів», створюючи ґрунт для подальшого оскарження рішень у ЄСПЛ.

У справах проти Януковича, екс-чиновників і лідерів ЛДНР прокурори Кравченка замість складних цифрових експертиз долучали до матеріалів роздруківки з Вікіпедії, дописи у Facebook і ролики з YouTube. Коли заочно екс-президентові дали 15 років позбавлення волі, вирок супроводжувався системними скаргами захисту на тиск на суд і маніпуляції з ключовими доказами. [9]

Таким чином, нібито непримиренний борець із «регіоналами» Кравченко готував ґрунт для скасування рішень у ЄСПЛ. На відверту клоунаду, а не на реальне аргументоване обвинувачення Військова прокуратура перетворила у 2016 році й підозри міністру оборони РФ Сергію Шойгу та 18 російським генералам. Документи надсилали звичайною поштою на адресу МО РФ, а конверти, що поверталися назад, видавали за «належне вручення». У результаті Інтерпол одразу відхилив червоні картки, визнавши ці справи політично мотивованими. [10]

Усі ці випадки складно інтерпретувати інакше, ніж прихований за гучною проукраїнською фразою саботаж на користь ворога.

Атака на адвокатуру: знищення права на захист

На цинічне карнавальне шоу перетворювалися не лише кримінальні провадження та суди. Було взято курс на системне множення на нуль, погром і дискредитацію інституту адвокатури.

Національна асоціація адвокатів України у 2016–2019 роках неодноразово фіксувала систематичні порушення з боку Руслана Кравченка, спрямовані на перетворення адвокатів на декорацію. Ст. 290 КПК прямо говорить про недопущення приховування матеріалів. Але Кравченко системно порушував цю статтю. Захисту давали вивчити лише малу частину томів, а ключові протоколи «витягували» з-під поли просто під час судових засідань. [11]

Крім того, Кравченко поставив на потік виробництво кишенькових «адвокатів-дублерів». Небажаних договірних адвокатів у процесах in absentia усували, замінюючи залежними юристами із системи безоплатної правової допомоги, які за день підписували не дивлячись пачки документів без відома клієнтів.

Навіть у банальній людській логіці лікар — не те саме, що хворий, якого він лікує. Так само і в юридичній практиці — адвокат і його клієнт не є «одним цілим». Незважаючи на це, Кравченко запровадив абсолютно протиправну моду на ототожнення адвокатів із клієнтами — цим виправдовувалися безпрецедентне залякування і тиск на захист.

Наприклад, захисників Віталія Сердюка, Ігоря Федоренка та Олександра Горошинського публічно звинувачували в пособництві тероризму, піддаючи прослуховуванню та негласним слідчим діям. Хрестовий похід проти українських адвокатів Кравченко розгорнув не випадково. [11]

Моніторингові місії Харківської правозахисної групи та Української Гельсінської спілки з прав людини активно протестували проти перетворення ст. 258 КК («Терористичний акт») на механізм процесуального насильства. Вони постійно, хоча й безуспішно, намагалися привернути увагу української та європейської громадськості до того, що безальтернативне ув’язнення в СІЗО та вибивання свідчень стають в Україні небезпечною нормою. [12]

Кравченко та його колеги використовували ст. 176 КПК як своєрідну «пастку», у масовому масштабі застосовуючи норму про безальтернативне тримання під вартою за терористичними статтями. Достатньо було формально виписати підозру, щоб людина відправлялася до ізолятора на роки без права внесення застави.

Продовження арештів Кравченко перетворив на своєрідний ритуал. Кожні 60 днів до судів надходили ідентичні клопотання — без жодних нових доказів! Це дозволяло утримувати в неволі будь-яку цивільну особу як завгодно довго. І, відповідно, давало можливість безкарно «розкуркулювати» чиновників і підприємців. Насамперед із прифронтових зон. [13]

Підозрюваних максимально ізолювали. В умовах психологічного тиску, позбавлені зв’язку зі світом, люди підписували будь-які зізнання, аби припинити цей кошмар. Беззаконня було настільки кричущим, що 25 червня 2019 року Конституційний Суд України змушений був ухвалити історичне рішення — безальтернативний арешт було визнано неконституційним. Однак скільки життів, кар’єр і бізнесів на той час Кравченко та його поплічники вже встигли зламати?! [14]

Шепелєв і Дядечко: помста бізнес-партнера

Черговий поштовх прокурорській кар’єрі Руслана Кравченка дав його зв’язок із відомим банкіром і колишнім акціонером «Родовід Банку» Сергієм Дядечком. Цей зв’язок також сягає корінням періоду роботи Кравченка у Військовій прокуратурі та має процесуально-кримінальний характер.

Як військовий прокурор Кравченко вів резонансну кримінальну справу проти Олександра Шепелєва — колишнього друга та партнера Дядечка по «Родовід Банку». Шепелєва звинувачували у державній зраді, масштабних махінаціях із фінансовими ресурсами та організації замаху на вбивство Сергія Дядечка у 2012 році. [15]

Кравченко вибудовував жорстку обвинувальну лінію, яка повністю захищала інтереси Дядечка. Під час судових процесів у 2018 році Шепелєв публічно заявляв, що його затримання більше нагадувало викрадення. Воно супроводжувалося жорстоким побиттям і координувалося людьми, які постійно телефонували Сергію Дядечку. [16]

Було очевидно, що конфлікт за банківські активи між колишніми партнерами, засліпленими взаємною ненавистю, набув характеру війни на знищення. При цьому сторона захисту наводила докази того, що Військова прокуратура в особі Кравченка діяла в тісному тандемі з Дядечком.

По суті, Кравченко перетворив державний каральний орган на приватне агентство помсти. Замість розслідування факту викрадення та катувань Шепелєва відомство Кравченка оперативно взяло його під варту й довело справу до вироку, вигідного Дядечку.

Ця справа стала для Кравченка важливим кар’єрним трампліном. Дядечко допоміг подальшому просуванню прокурора, задіявши свої зв’язки. Кравченко продемонстрував впливовим фінансовим і політичним гравцям свою виконавчість і готовність діяти в резонансних справах по-беззаконному — незалежно від процесуальних нюансів.

Пізніше саме цей бекграунд допоміг йому привернути увагу Банкової. А можете уявити собі, як раділи цьому кар’єрному злету спецслужби РФ, які регулярно навідували прокурорських родичів із російськими паспортами?

«Кишеньковий дивізіон» Кравченка

Під керівництвом Руслана Кравченка Офіс генерального прокурора перетворився на універсальний сервісний центр з обслуговування інтересів найвищих чиновників і перерозподілу бізнес-активів.

Як зазначали розслідувачі «Української правди», екстрене призначення Кравченка мало на меті заблокувати розслідування проти цілої низки ключових корупційних фігур у системі держуправління. Таких, наприклад, як екс-глава «Нафтогазу» Олексій Чернишов. Кравченко особисто заблокував низку процесуальних кроків НАБУ проти нього. [17]

Аналогічним чином функціонував юридичний щит для зловживань в «Енергоатомі» (операція «Мідас») і легалізації нерухомості («Династія»). Але в цього щита була своя ціна: на посаді генпрокурора Кравченку дозволили вбудувати те, що в нього завжди виходило найкраще, — ефективну систему прокурорського рекету.

Згідно з матеріалами НАБУ, Офіс генпрокурора гарантував шахрайським кол-центрам абсолютну недоторканність від рейдів правоохоронців за фіксовану абонентську плату, що сягала 1 млн доларів на місяць. Але ж даниною обкладали не лише злочинний світ! «На лічильник» ставили цілком законослухняні й легальні компанії. [18]

Для системного тиску на бізнес Кравченко створив усередині ОГП аналітико-координаційний «кишеньковий дивізіон». Керував ним Айдин Худієв — довірена особа генпрокурора. Через цей підрозділ здійснювалися блокування бізнесу з подальшим «урегулюванням проблем». [19]

Серед найбільш резонансних справ — атаки на великі торговельні мережі та ТРЦ, такі як Respublika Mall, ринок «Столичний», ТЦ «Лісовий». Вимагання відкатів у дорожньо-будівельного гіганта «Автомагістраль-Південь», контракти якого були протизаконно заблоковані.

«Кишеньковий дивізіон» Кравченка не оминув і великі криптовалютні компанії, намагаючись обкласти даниною Kit Group та біржу WhiteBIT. Не забув він і про аграріїв, вирішивши потрусити, як грушу, агрохолдинг Ukrlandfarming Олега Бахматюка.

Але всі ці компанії — лише верхівка айсберга. Основна маса українських компаній, які Кравченко та його підручні розоряли й грабували, не на слуху. У більшості просто не вистачало сил і ресурсів, щоб чинити опір прокурорському рекету.

Масштаб шкоди, якої під час війни Кравченко завдав українській економіці, важко переоцінити. Але він вимірюється далеко не лише грошима. Угруповання Кравченка знищувало сам шанс, навіть слабку надію на закон і справедливість в Україні.

Вершини цинізму вибудувана Кравченком система досягла після запуску на початку 2026 року порталу «СтопТиск». Офіційно він позиціонувався як платформа для скарг бізнесу на силовиків. На практиці ж портал працював як «карта цілей»: підприємці, які залишали там скарги, самі видавали себе центру, після чого ОГП перехоплював справи та вимагав хабарі за їх закриття. [20]

Де шукати екс-прокурора-втікача: чому Монако?

Після втечі з України 14 вересня 2026 року сліди Руслана Кравченка виявилися на Лазуровому узбережжі Франції та в Князівстві Монако. Цей вибір не випадковий. У Монако давно сформувалася потужна екосистема VIP-утікачів, що має давні й глибокі корупційні зв’язки з українськими елітами.]

Важливу роль в облаштуванні екс-прокурора відіграли структури, близькі до банкіра Сергія Дядечка. Кравченка розмістили на закритій віллі на Кап-д’Антіб. Розгляд же запитів про екстрадицію загрожує затягнутися на довгі місяці — надана Кравченку юридична команда, оплачувана через тіньові криптогаманці, вже почала вибудовувати захист на тезі про «політичне переслідування». [21]

Судячи з усього, ті, хто роками курував кар’єру Кравченка та користувався його специфічними послугами, воліють тримати його поблизу — надто багато він знає. Екс-прокурор-утікач ще з часів роботи з Матіосом займався системним збиранням компромату на найрізноманітніших людей. Про це свідчать, зокрема, й публікації в ніч перед втечею матеріалів, що стосуються Семена Кривоноса, — усі вони належать до часу роботи Кравченка з Матіосом у Військовій прокуратурі. [22]

Чому потрібен аудіт бізнес-справ епохи Крвченко?

І все ж для сотень невинно постраждалих в Україні втеча Кравченка — добрий знак, який знову дає бодай якусь надію на правосуддя. Необхідно провести аудит усіх справ, якими займалася «луганська прокурорська мафія» на чолі з Кравченком. Страшні наслідки їхньої антидержавної та протиправної діяльності мають бути усунені й отримати належну оцінку.

Результати аудиту мають приводити до конкретних юридичних дій: перегляду судових рішень, розслідування обставин отримання доказів, повернення майна, дисциплінарної чи кримінальної відповідальності посадових осіб.

Це необхідно зробити, тому що історія кримінального переслідування бізнесу в Україні давно перестала бути лише історією окремих підприємців, банкірів чи власників компаній. Сьогодні, під час війни, це вже не питання піару та іміджу влади — це питання стабільності й існування України.

Українське суспільство чекає на інституційний сигнал: державою керує закон, а не банди в погонах. В іншому разі «заслані козачки», попри скандальну втечу Кравченка, продовжать свою роботу з демонтажу української держави.

ДЖЕРЕЛА:

[1]. Михайло Ткач, "Генпрокурор "404". Як Руслан Кравченко залишив країну", Українська правда, 15.09.2026

[2] НАБУ, "Операція "Карфаген": "кришування" кол-центрів та відмивання майна".: Mind, досьє Руслана Кравченка.

[3] Mind, біографічне досьє

[4] Кримінальний процесуальний кодекс України, статті 481 та 482-2

[5] УП, 15.09.2026, УП, 30.07.2025 , "Межа", розслідування кадрової вертикалі

[6] "Межа", "Російський десант генпрокурора Кравченка: російські паспорти, бізнес та податки на армію рф". "Дерево чортів Кравченка…", 05.06.2026

[7] AIN, "СБУ проводить обшук в офісі Lucky Labs", 12.04.2016 , Укрінформ, 12.04.2016

[8] Звіт НААУ про порушення прав адвокатів, 2013–2018; ХПГ, опис справ Центру стратегічного захисту за 2016 рік.

[9] УП, "Суд дав Януковичу 13 років за держзраду", 24.01.2019 , "Зрадник №1. Як судили Януковича":

[10] Радіо Свобода, 22.08.2016 , УП, 01.09.2016

[11] Звіт НААУ за 2013–2018 роки, УП, 16.12.2016, Стаття 290 КПК.