"Пограбував і спопелив": як війська Петра І вирізали Батурин до немовлят і чому Європа змовчала

Цей альянс мав стати гарантією збереження автономії його земель – проте ціною за цю спробу вирватися з імперських обіймів стала Батуринська трагедія, акт немислимого терору, який стер з лиця землі квітучу столицю. Як політична помста Петра І перетворилася на тотальне знищення, 24 Канал розповість трохи докладніше.

Чому Батурин перетворився на масове поховання за лічені години?

Батурин не був просто провінційним містечком. На початку XVIII століття це була потужна цитадель, добре укріплена артилерією та забезпечена провіантом на довгі місяці облоги. Коли московські війська під командуванням Олександра Меншикова підійшли до стін міста у листопаді 1708 року (за григоріанським календарем), вони зіткнулися з лютим опором гарнізону.

Нападники не могли взяти місто штурмом і зазнавали катастрофічних втрат – і цілком імовірно, що фортеця встояла б, якби не зрада. Наказний полковник Прилуцького полку Іван Ніс, який прагнув капітуляції, через сотника Івана Соломаху передав московитам важливу інформацію (це встановлений історичний факт) про таємний підземний хід (а про це свідчать перекази).

Те, що відбулося після проникнення військ у місто, французькі часописи згодом опишуть як різанину, що не знає меж. Захопивши Батурин, солдати не обмежилися ліквідацією військового гарнізону – почалося систематичне, безжальне винищення всього живого. Жінки, літні люди, немовлята – ніхто не бачив милосердя.

Густав Адлерфельд, шведський історик і камергер Карла XII, у своїх щоденниках фіксував жахливі наслідки цієї розправи, зазначаючи, що місто було повністю розграбоване, а величезні запаси провіанту, на які розраховувала шведська армія, перетворені на попіл. Тіла ж убитих захисників та мирних жителів прив'язували до дощок і пускали за течією річки – для психологічного терору та залякування місцевих і шведів.

Вольтер у своїй знаменитій праці "Історія Карла XII" 1731 року написав про це лаконічно та страшно: "Князя Меншикова відрядили з військовим корпусом облягати Батурин, столицю Мазепи... Меншиков узяв місто штурмом, пограбував його і спопелив". Зрештою, Петро І не цурався такого штибу дій та прямо так чинити й наказував: "Ворогу не залишати ні коня, ні хліба... Всі села та заводи палити, щоб учинити перед ним пусту землю".

Найважливіше про Батуринську трагедію 1708 року: дивіться відео otaman2014

Чому цивілізована Європа заплющила очі на знищення цілого міста?

Як відреагував тогочасний цивілізований світ, читаючи звіти про гори тіл і спалені дотла церкви? Французький часопис Gazette de France, до прикладу, сповіщав, що після здобуття козацької столиці Меншиков влаштував там страшну різню, без жодного жалю повбивавши всіх батуринців, "не пощадивши ні жінок, ні немовлят". Чи монархи Європи засудили це варварство? Ні, на жаль – геополітика початку XVIII століття була більш ніж цинічною.

На те існувало кілька причин. По-перше, Захід був паралізований власним глобальним конфліктом – Війною за іспанську спадщину. Лондон, Париж, Відень та Гаага були надто зайняті переділом сфер впливу, щоб активно втручатися у криваві події на східних рубежах континенту. Європейські видання публікували новини про знищення Батурина – але ці повідомлення губилися між реляціями про великі битви у Фландрії та Італії.

По-друге, посли Петра І в європейських столицях миттєво поширили наратив про "законне покарання бунтівників". Московські дипломати майстерно зміщували акценти (як роблять це й досі) – тотальне знищення мирного населення подавалося лише як "придушення військового заколоту". А європейські двори, для яких концепція абсолютної монархії та жорсткої боротьби з державною зрадою була нормою, мовчки проковтнули цю риторику.

Крім того, Європа того часу ще не мала концепції воєнних злочинів чи геноциду у сучасному розумінні. Жорстокість воєн була буденністю, хоча масштаби Батуринської різанини шокували навіть бувалих дипломатів. Скажімо, лорд Вітворт у своїх таємних звітах висловлював відвертий жах від методів нападників, проте офіційний Лондон зберіг холодний нейтралітет, не бажаючи псувати вигідні торгівельні відносини.

Сьогодні Батуринська трагедія постає перед нами без жодних пропагандистських прикрас. Це був акт цілеспрямованого терору, спрямованого на знищення ідентичності та політичної волі. Попіл Батурина, який століттями ховав у собі страшну правду, сьогодні є гучним нагадуванням про те, що безкарне зло має здатність повторюватися, а історія не пробачає амнезії.