"Push and run": історія першого чемпіонства Тоттенгема

Після розповіді про дебютне чемпіонство ФК Копенгаген пропоную рушити на сорок із лишком років назад і на південний захід від Копенгагена до іншої столиці європейської держави. 1951 рік, Лондон. Там вперше у своїй історії титул чемпіона Англії виборов Тоттенгем, який цього року відзначив 75-річчя цієї дати.

Тоттенгем – дивовижна команда. Чемпіоном Англії вона ставала лише двічі, і востаннє — 65 років тому, у 1961 року. У 1963 році Тоттенгем став другим, і наступні 63 сезони (так і хочеться сказати про нинішній, але давайте не поспішатимемо) команда лише один раз посіла друге місце в чемпіонаті — відносно недавно, у 2017-му.

Кубок Англії востаннє команда виборола 1991 року, тобто 35 років тому. У тому ж році було виграно останній для Тоттенгема Суперкубок країни. Останній Кубок Ліги клуб виграв у 2008-му, і з того часу він залишається останнім внутрішнім трофеєм «шпор»! Додамо до нього перемогу в минулорічній Лізі Європи та отримаємо аж два трофеї у XXI столітті! І це команда, яку деякі вважають грандом англійського футболу!

Такий собі варіант леверкузенського Баєра, якого з подачі Улі Генесса в Німеччині почали називати «Неверкузен», щоправда, з подачі нинішнього тренера Челсі Хабі Алонсо так його вже не називають. Адже Байєр у Німеччині, як і Тоттенгем в Англії, ніяк не міг виграти чемпіонат, щоправда,віцечемпіономм ставав набагато частіше.

Але повернемося до середини минулого століття. Тоттенгем вилетів із першого англійського дивізіону (до створення. Прем'єр-ліги, елітний ешелон в Англії звався саме так) ще 1935 року і 14 років не міг повернутися до еліти. На той час клуб один раз був другим в Англії (1922), двічі ставав володарем Кубка країни (1901, 1921) і 1921-го виграв Суперкубок країни. 

14 років безуспішних спроб повернутися навесні 1949 року (наприкінці чергового невдалого для «шпор» сезону) призвели до чергової зміни тренера. Команду очолив Артур Роу.

Артур Роу — воістину легенда Тоттенгема. Він народився 1 вересня 1906 року неподалік «Вайт Гарт Лейн» — легендарного стадіону «шпор». Звідси очевидний його футбольний вибір — лише Тоттенгем! Спочатку він грав за цю команду десять років і провів 182 матчі у чемпіонаті та 201 загалом у центрі оборони. На його вішалці висіла й одна кепка, що була отримана за матч за збірну Англії. По закінченні кар'єри він почав тренувати. Але не в Англії. Поїхав до Угорщини, де мав читати перші тренерські курси в країні та готувати аматорську збірну до Олімпіади 1940 року (тоді на Олімпіадах грали лише аматори), а заодно сам вивчав зовсім інший, не схожий на англійський, стиль футболу. Однак Друга світова поставила хрест на цій роботі, і він вступив на військову службу як інструктор з фізичної підготовки. Менше з тим, зв'язки з угорцями збереглися, і багато угорських тренерів приїжджали до Лондона дивитися його тренування.

Після війни почав тренувати аматорський Челмсфорд і за чотири роки перетворив його на найсильнішу позалігову команду, після чого його покликали до рідного клубу.

Артура Роу називають родоначальником філософії, яку в Англії назвали "push and run" — «штовхай і біжи». Сам Роу із цим не погоджувався: «Цей стиль Тоттенгем використовував багато років. Тоттенгем завжди намагався грати у футбол, щоб розважати глядачів. Ми додали у цей стиль ефективність. Коли ви можете отримати і те, й інше — розвагу та ефективність — ви на правильному шляху. Всі сильні команди використовують короткі, швидкі передачі, а гравці розумно рухаються, віддаючи і приймаючи їх... Я повернув наш стиль на вулиці, як ми грали в дитинстві — з бордюру, від стіни, з різними кутами. Ми граємо, використовуючи товариша по команді як бордюр, для миттєвого повернення м'яча».

Основу того Тоттенгема склали місцеві хлопці — Білл Ніколсон, Альф Ремзі (тренер чемпіонів світу, до якого ми ще повернемося), Ліс Беннетт, воротар Тед Дітчберн, Едді Бейлі, Сонні Волтерс, Ліс Медлі, які разом із валлійським гравцем Роном Берджессом склали дуже гарну команду. Як згадував Роу, ці гравці були створені для швидких передач, для швидкого футболу, тому жодних серйозних змін до складу вносити не було жодної необхідності: «Ключ до успіху лежить у гравцях, а не в тактиці. Вони були не просто добрими гравцями. Едді Бейлі — природжений гравець в один дотик. Я ніколи не бачив футболіста, який міг би так швидко і точно грати в рух обома ногами. Наш капітан Ронні Берджесс — блискучий, чудовий гравець. Я хотів, щоб м'яч передавався із високою швидкістю, і саме це робила ця безцінна пара. Плюс Альф Ремзі, який чудово розпочинав наші атаки. Плюс Тед Дітчберн у воротах, і я не думаю, що можна було знайти кращого воротаря. Вони грали так, як уболівальники хотіли, щоб грала їхня команда. Саме вони використали свої здібності на повну».

Едді Бейлі — один із лідерів тієї команди — пішов далі: «Всупереч чуткам, він ніколи по-справжньому не тренував нас і не показував, що робити. Він вважав, що нам це не потрібно. Ми багато робили самі, і між гравцями було багато природної телепатії. Ми просто ніколи не дозволяли м'ячу зупинитися. Були приказки в роздягальні: «М’яч, що котиться, не збирає моху» і «Зроби все просто, зроби швидко». Ці речі об'єднали нас як команду та змусили всіх думати однаково».

Такий стиль дуже швидко прийняли вболівальники. Середня відвідуваність Тоттенгем Готспур у сезоні-1949/1950 склала 54 405 глядачів — найвищий показник у чемпіонаті. Для порівняння, їхні принципові суперники по Північному Лондону з Арсеналу збирали 51 381 глядача. Матч із Саутгемптоном 25 лютого зібрав 70 305 уболівальників, що стало рекордом чемпіонату. Сумарно ж домашні матчі Тоттенгема відвідало набагато більше мільйона глядачів!

І ось через 15 років Тоттенгем під керівництвом Артура Роу повертається до еліти, впевнено вигравши другий дивізіон. Тоттенгем здобув у тому сезоні 27 перемог, на вісім більше за будь-яку іншу команду, та у підсумковій турнірній таблиці на 11 очок випередив Шеффілд Венсдей (і це за двох очок за перемогу)! Тоттенгем забив 81 гол – більше за інших – і пропустив лише 35 – найменше. Після поразки від Блекберна 2:3 команда видала 22-матчеву безпрограшну серію, яка тривала із серпня по середину січня, що в Англії з її більш-менш рівними командами та постійними матчами вважалося дивом.

Перед стартом нового сезону цих хлопців, звичайно, не відносили до фаворитів, але визнавали їхню силу, вміння грати у футбол і точно не розглядали як аутсайдерів, що часто трапляється з новачками.

Сезон-1950/51 Тоттенгем розпочав аж ніяк не блискуче: 1:4 від Блекпула, але досить швидко Тоттенгем переміг на Олд Траффорді 1:0 (Волтерс) і став на шлях перемог. Щоправда, принциповий матч на Гайбері з Арсеналом зіграв 2:2, а після 1:1 із Сандерлендом узагалі була серія з восьми перемог поспіль, у яких команда забила 28, а пропустила лише 6 разів. 

Та яких перемог! 6:1 над Стоком, 5:1 у гостях над чемпіоном Портсмутом, 7:0 із хет-триком Медлі (і це без травмованого Берджесса) у Кубку над Ньюкаслом, тренер якого Стенлі Сеймур сказав, що це був найкращий футбол, який він бачив. Цей матч знову зібрав понад 70 000 уболівальників. Після цієї серії про команду заговорили як про реального претендента на чемпіонство.

1:0 над Арсеналом вдома завдяки дальньому удару Бейлі припали на тур перед боксинг-дей, а на сам боксинг-дей після перемоги над Дербі Каунті (дубль дублера Маклеллана) «шпори» вперше очолили турнірну таблицю. На матч з іншими земляками з Чарльтона прийшов тодішній прем'єр-міністр Клемент Еттлі, і після перемоги 1:0 Тоттенгем закріпився в лідерах. 

28 квітня 1951 року Тоттенгем приймав іншого новачка Шеффілд Уенсдей, який тоді йшов у зоні вильоту, і перемога гарантувала Шпорам перше в історії чемпіонство. Тоттенгем домінував, але чудово грав воротар "Сов" Дейв Макінтош. Втім, і Тед Дітчберн не ледарював. Тільки ближче до перерви Лен Дюкемін уродженець острова Гернсі, який під час війни був окупований (сам Дюкемін під час окупації ховався в католицькому монастирі), вразив ворота «ШВ», відкривши рахунок. Другий тайм пройшов у атаках майбутнього чемпіона. Шанси збільшити рахунок мали Бейлі, Ремзі, Дюкемін та Волтерс, але й одного м'яча вистачило, щоб завоювати перший в історії Тоттенгема титул чемпіона Англії. Щоправда, офіційна церемонія відбулася не того вечора, а пізніше, після перемоги 3:1 над Ліверпулем.

Склад команди у чемпіонському матчі був таким: Дітчберн, Ремзі, Вілліс, Ніколсон, Кларк, Берджесс, Волтерс, Мерфі, Дюкемін, Бейлі, Медлі.

Так Тоттенгем став чемпіоном Англії у своєму дебютному сезоні у Першому англійському дивізіоні. Це було перше в історії чемпіонство «шпор». Перше та передостаннє...