Ва-банк для премьера: как жилищный кризис повлек за собой досрочные выборы в Испании и спасет ли это Санчеса

У понеділок, 5 жовтня, прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес оголосив про розпуск парламенту та дострокові вибори, які мають відбутися 29 листопада.

Каталізатором стало відхилення Конгресом депутатів двох урядових указів про житло. Очолювана соціалістами коаліція під керівництвом Санчеса внесла ці законопроєкти у відповідь на соціальні заворушення після виселення 87-річної жінки з її квартири в Мадриді після того, як вона не змогла заплатити за оренду. 

Питання доступності житла наразі є найважливішим для іспанців – а відповідно, і здатність уряду його вирішити. 

А прем'єр фактично не має більшості у парламенті, і це зрештою спонукало Санчеса оголосити дострокові вибори. Ймовірно, з надією консолідувати навколо житлової проблеми лівий електорат і зберегти, таким чином, владу.

54-річний Санчес обіймає посаду прем’єр-міністра Іспанії з 2018 року. Він є одним з лідерів країн Європи, що перебувають при владі найдовше. І хоча останніми роками Іспанія демонструвала дуже добре економічне зростання, справи для очільника уряду складалися не надто добре. 

Його Соціалістичну партію потрясали корупційні скандали.

А минулого літа уряд зіткнувся з жорсткою критикою через міграційну кризу в Сеуті – африканський ексклав Іспанії наприкінці липня став місцем масового напливу мігрантів із сусіднього Марокко. Проблем уряду додавали інші, менш масштабні кризи.

Чи вдасться Санчесу повернути ситуацію на свою користь? 

Хоча прем'єр і завоював репутацію своєрідного політичного "фенікса", здатного відродитися з попелу навіть після масштабних потрясінь – зараз йому доведеться докласти для цього неймовірних зусиль.

Бо наразі все йде до того, що дочасні іспанські вибори можуть ознаменувати кінець останнього великого соціалістичного уряду в ЄС – де крок за кроком, країна за країною тріумфують ультраправі.

І в Іспанії опитування вказують на дуже ймовірну і переконливу перемогу правих: опозиційні нині Народна партія та Vox разом можуть набрати понад 50% голосів. 

Розповідаємо про ситуацію детальніше. 

Житло для туристів vs житло для іспанців

Останніми тижнями іспанці вимагали від уряду вирішення проблеми доступності житла, країною пронеслися протести. 

Приводом стала історія 87-річної Марікармен Абаскаль. Жінку змусили залишити квартиру, в якій вона прожила 70 років. Її будинок придбала компанія, що підвищила орендну плату на 275% – до 2650 євро на місяць. 

Саме кадри, на яких Абаскаль виносять на ношах з її квартири в Мадриді після того, як поліція вибила двері, спричинили перший протест у Мадриді. 

Згодом демонстрації поширилися на понад 50 міст, зокрема Барселону, Валенсію, Севілью та Малагу. На вулиці вийшли десятки тисяч людей, активісти також розбили протестні табори в центрі Мадрида.

Вартість житла і його недоступність вже давно очолювали список найнагальніших політичних і соціальних проблем в Іспанії. 

Справді, масштаби іспанської житлової кризи вражають. Зокрема, Politico наводить дані, згідно з якими з 2015 по 2025 рік середні ціни на житло в Іспанії зросли на 80%, а орендна плата злетіла на 87% – тоді як зарплати зросли лише на 30%.

Витоки такої ситуації ведуть до фінансової кризи 2008 року, коли банки різко обмежили іпотечне кредитування звичайних сімей. Це призвело до появи "покоління орендарів", яке не має доступу до власного житла. Згідно з останніми даними Національного інституту статистики Іспанії,

69% іспанців у віці від 18 до 34 років живуть із батьками.

В ЄС вищим цей показник є лише в Хорватії.

Крім того, різко зросла кількість мешканців великих міст. З 2015 року населення Іспанії збільшилося на понад 3 мільйони, зокрема на 793 тисячі у Мадриді, 556 тисяч у Барселоні та 279 тисяч у Валенсії. Це призвело до того, що у всіх цих містах вартість житла так само різко зросла.

Ще одним фактором став туристичний бум – інвестори почали вкладатись у нерухомість у великих містах і туристичних центрах з метою здавати житло у короткострокову оренду. Ну і його стали активно скуповувати для себе іноземці, зокрема популярними є Ібіца, Марбелья та Барселона.

Парад невдалих ідей уряду

Тож останніми роками Іспанію періодично охоплювали масові протести проти надмірного туризму, який призводить до нестачі житла. Епіцентрами ставали такі популярні місця для відпочинку, як та ж Барселона, а також Майорка, Малага та Канарські острови.

Влада весь час намагалася знайти баланс між потребою розвитку туризму, який є ключовою для економіки галуззю, та проблемою високої орендної плати через переорієнтацію орендодавців на більш прибуткову короткострокову оренду для туристів. 

Реагуючи на невдоволення пересічних іспанців, Санчес ще у 2023 році пообіцяв задіяти "усі державні ресурси" для забезпечення 184 тисяч одиниць соціального та доступного орендованого житла. Однак згідно з урядовими даними, станом на літо 2024 року через соціальну програму громадянам було надано лише 14 тисяч помешкань. Ще близько 60 тисяч об’єктів, за повідомленнями, перебували на різних стадіях будівництва.

А торік прем'єр оголосив про планиобкласти податком до 100% нерухомість, придбану нерезидентами з країн за межами ЄС, з метою подолання житлової кризи в країні. Також були посилено правила оренди так званих "туристичних квартир". А для власників таких помешканьзначно підвищили податки.

Нещодавно уряд Санчеса також запустив житловий портал CASA47. За задумом, там можна було "швидко та прозоро" отримати доступ до всіх оголошень про надання державного житла або ознайомитися з інформацією щодо кожного оголошення: доступні квартири, тип житла, місце розташування, терміни та вимоги, які необхідно виконати, щоб претендувати на них.

Втім, ця ініціатива також не виправдала очікувань. 

Спочатку на порталі було розміщено лише інформацію про 638 об’єктів, жоден з яких не знаходився в таких містах, як Мадрид чи Барселона, де криза є особливо гострою.

Зрештою, вже після ситуації з виселенням 87-річної Абаскаль і масових протестів, уряд Санчеса представив два нових укази, спрямованих на подолання житлової кризи в країні. Це мало на меті заморозити орендні ставки, зробити договори оренди безстроковими, заборонити виселення соціально незахищених осіб та врегулювати питання короткострокової оренди квартир для туристів. 

Втім, праві опозиційні партії об’єдналися проти пропозицій уряду Санчеса – стверджуючи, що радикальне втручання в ринок житла лише погіршить проблему.

Ця парламентська поразка підкреслила те, що вже ставало дедалі очевиднішим протягом останніх місяців: Санчес вже не має у парламенті більшості для ухвалення важливих законів. Це й стало ключовим для оголошення дострокових загальних виборів. Планові мали відбутися 2027 року.

Хитрий, але ризикований план

Ймовірно, Санчес хоче скористатися обуренням своїх прихильників через відхилення урядових житлових законопроєктів і зробити житлову тему полем для виборчої кампанії. Намагаючись, таким чином, надолужити втрати у рейтингах.

У зверненні до нації 5 жовтня прем'єр заявив, що ширша прогресивна коаліція в парламенті дозволить іспанцям вирішити найважливіші проблеми, з якими сьогодні стикається країна. 

"Справді, ще багато чого потрібно виправити щодо несправедливості, досягти багатьох соціальних цілей і вирішити безліч проблем, особливо в таких сферах, як нерівність, державні послуги та доступ до житла. Настав час іспанському народу вирішити, якого майбутнього ви хочете для себе та для своєї країни. Тепер це залежить від вас", – сказав Санчес.

Тобто він налаштований вести виборчу кампанію як захисник інтересів громадян. Відхилені депутатами законопроєкти винесуть на голосування в постійний комітет Конгресу депутатів, який виконуватиме функції законодавчого органу після оголошення про розпуск. Це вже виглядає як передвиборчий маневр, покликаний тримати увагу виборців на "житлових" зусиллях прем'єра.

Звісно, Санчес дуже ризикує, йдучи на дострокові вибори.

Електоральні перспективи його Соціалістичної партії не надто оптимістичні. Та ще й конкуренти з правого табору набирають обертів.

Водночас трюк з виборами виглядає прагматичним ходом досвідченого політика. 

Його третій термін на посаді прем’єра Іспанії виявився напрочуд буремним. Щоб забезпечити собі переобрання, Санчес сформував нестійку коаліцію – при тому що найбільшу кількість місць у парламенті за підсумками минулих виборів здобула правоцентристська Народна партія (PP).

Тоді він уклав угоду про формування уряду меншості за підтримки каталонських партій, які виступають за незалежність регіону – в обмін на ухвалення суперечливого закону, що передбачав амністію засудженим за проведення у 2017 році незаконного референдуму про вихід Каталонії зі складу Іспанії. Багато хто, зокрема й виборці самого Санчеса, розцінили це як політичну зраду.

Втім, альянс із каталонськими сепаратистами теж виявився нестійким. 

Через опір Верховного суду Іспанії амністію не вдалося застосувати до всіх, зокрема до лідера каталонських сепаратистів Карлеса Пучдемона. В результаті каталонська партія Junts поступово почала відмовлятися від підтримки урядових ініціатив у парламенті й дедалі частіше об’єднуватись зі своїми затятими ворогами – Народною партією та ультраправою Vox.

Втрата більшості призвела до ще однієї аномальної та безпрецедентної ситуації: термін повноважень Санчеса добігає кінця, і за три роки він не представив жодного бюджету. Щоправда, згідно з іспанською конституцією, в цьому разі автоматично продовжує діяти бюджет попереднього року. Тож країна функціонувала, ще й демонструвала економічне зростання.

Але навряд чи зараз це буде козирем. І якщо у 2023 році Санчесу вдалося залишитись при владі, навіть програвши вибори, нині такий розвиток подій видається вкрай малоймовірним.

Невтішна соціологія

Свіже опитування від Sigma Dos, яке опублікувало видання El Mundo, свідчить: лідерами симпатій виборців залишається Народна партія з результатом 32,6%, тоді як у PSOE – 25,6% підтримки. За Vox готові проголосувати 18,3%.

Тобто разом PP і Vox набирають комфортну більшість: 203 місця у 350-місній нижній палаті іспанського парламенту. 

На лівому ж політичному фланзі проблеми не тільки у соціалістів Санчеса, а й у їхніх найближчих союзників. Тож низка ще лівіших від PSOE партій, зокрема Sumar, планує запустити нову спільну платформу під назвою "Широкий фронт" (Frente Amplio), яка може стати надією Санчеса на збереження влади.

Втім, наразі проєкт не може знайти лідера, здатного повести нову політсилу вперед. 

Очільниця Sumar і віцепрем’єрка в уряді Санчеса Йоланда Діас відмовилась від переобрання. Очікується, що ім’я лідера політсили стане відоме 17 жовтня, коли офіційно запустять "Широкий фронт".

Також залишається незрозумілим, чи вдасться цьому проєкту лівого спрямування залучити іншу велику ультраліву партію Podemos. Вона поки відмовляється приєднатися до "Широкого фронту" й має намір йти окремо – виставляє умовою проведення в межах "фронту" відкритих праймеріз.

А для Санчеса життєво необхідно, щоб усі ультраліві сили об’єднались в альянс, здатний забезпечити йому принаймні шанс на формування коаліції.

Наразі партія Sumar разом із Podemos набирають лише 10% голосів – цього недостатньо для формування стійкої більшості із соціалістами.

На тлі цього в лавах опозиції панує тріумф. 

"Нарешті іспанський народ вирішить. Це не такі вибори, як попередні. Йдеться про те, щоб Іспанія перемогла Санчеса", – заявив лідер Народної партії Альберто Нуньєс Фейхоо.

Лідер партії Vox Сантьяго Абаскаль проголошує, що його політсила боротиметься за те, щоб іспанці "не зазнавали дискримінації у власній батьківщині" у питаннях житла та соціальних виплат. Він також зазначив, що його партія зосередиться на "реміграції" – аби зупинити те, що він назвав "вторгненням мігрантів".

Народна партія вже керує більшістю найнаселеніших міст Іспанії, часто спираючись на підтримку Vox. Зокрема, вони спільно (хоча і не без суперечок і проблем) мають владу у чотирьох регіонах, зокрема в найбільше населеній Андалусії.

Обидві партії бачать усунення Санчеса з посади своїм ключовим пріоритетом. 

Маючи розбіжності щодо міграції, територіальної моделі Іспанії та політики щодо ЄС, обидві партії вже висловили готовність співпрацювати, якщо їм вдасться здобути достатню кількість місць у парламенті.

Якщо PP і Vox все ж сформують урядову коаліцію за підсумками дострокових виборів, це означатиме входження ультраправої партії до складу центрального уряду Іспанії вперше з часу відновлення демократії після смерті диктатора Франсіско Франко 1975 року.

А для Європи це буде кінець одного з останніх лівоорієнтованих урядів на континенті в той час, коли ультраправі сили здобувають безпрецедентні успіхи, а дедалі більша частина європейських виборців відвертається від центристських позицій.

Санчес використовує це як привід закликати не "віддати кермо країни ультраправій коаліції". Прем'єр зазначив, що Іспанія має й надалі залишатися світовим прикладом "миру, фемінізму та процвітання".

Однак головним його аргументом все ж буде житлове питання.

Деякі аналітики вважають, що це може допомогти Санчесу мобілізувати лівих виборців і відвернути увагу від інших викликів, що стоять перед урядом. Зокрема, ситуації в Сеуті та звинувачень у корупції, пов’язаних із наближеними до прем’єра особами включно з його дружиною (ці скандали детально описувались у статті "ЄвроПравди").

І хоча Санчес завоював репутацію майстра політичного відродження, цього разу йому доведеться докласти величезних зусиль, щоб обернути останню житлову кризу на свою користь. Бо надто болючими видались удари по авторитету, які завдали корупційні скандали та міграційна криза в Сеуті.

* * * * *

Все ж зміна влади в Іспанії є досить імовірною – тож постає питання, як це може вплинути на Україну. 

Під керівництвом Санчеса країна надавала Україні доволі суттєву фінансову і військову підтримку (хоча і недостатню, про що "ЄвроПравда" розповідала в окремій статті).

Опозиційна нині Народна партія також з початку російського повномасштабного вторгнення послідовно підтримувала Україну.

Ба більше, від неї лунала критика на адресу уряду Санчеса щодо недостатньої допомоги Києву.

Але цього не скажеш про позицію Vox, яку в самій Іспанії пов’язують з організаціями, фондами та аналітичними центрами, які поділяють антиглобалістські та традиціоналістські погляди і пов’язані з Кремлем. 

І попри те, що публічно Vox уникає заяв на підтримку РФ, є ризик того, що партія в разі входження в урядову коаліцію чинитиме опір наданню допомоги Україні, як це роблять їхні соратники з ультраправих таборів по всій Європі.

З іншого боку, у разі приходу до влади Vox відіграватиме роль молодшого партнера у коаліції з PP. Це означатиме, що навряд чи їй дістануться ключові міністерства, такі як МЗС чи Міноборони – і ультраправі не заважатимуть PP проводити політику на підтримку України.

Авторка:

Ірина Кутєлєва, журналістка "Європейської правди"