Війна в Україні змушує США переосмислювати розробку зброї

Тобто йдеться вже не просто про передачу Україні американського озброєння. Модель поступово рухається у зворотному напрямку — українські технології та бойовий досвід інтегруються в американську промислову базу.

Головний урок — не конкретний дрон, а швидкість змін

За словами Степанчука, головний урок війни полягає не лише в тому, щоб передати США конкретні технологічні рішення.

Це важлива відмінність між окремою розробкою та системою інновацій.

Якщо технологія змінюється швидше, ніж проходить традиційний цикл закупівлі, навіть дуже сучасна зброя може втратити актуальність ще до того, як буде поставлена у великій кількості.

Українські виробники працюють у середовищі, де противник постійно шукає способи протидії. Тому технічне завдання може фактично формуватися безпосередньо на полі бою.

Раніше цього року Ірина Терех, CEO і CTO українського виробника дронів та ракет Fire Point, описувала The Washington Times схожий підхід: інформація про нову російську протидію може ставати технічним завданням для інженерів того самого дня.

Це змушує виробників не лише додавати нові функції, а й відмовлятися від вимог, які не дають безпосередньої користі на полі бою.

Якщо певний компонент або характеристика збільшує ціну, ускладнює виробництво чи сповільнює масштабування, але не покращує бойову ефективність, українські компанії можуть від нього відмовитися.

Україна також змінює систему закупівель

Швидка розробка не має сенсу, якщо готова система потім роками проходить через бюрократичні процедури.

Тому Україна намагається наближати закупівельні рішення до військових підрозділів.

Зокрема, через платформу DOT-Chain Defense бригади можуть обирати дрони відповідно до своїх потреб на полі бою. За даними Міністерства оборони України, цього літа 95% дронів, придбаних через основну агенцію закупівель, були українського виробництва.

Такий підхід відрізняється від централізованої моделі, у якій рішення про озброєння приймаються далеко від безпосереднього користувача. Засновник Blackwater та нинішній невиконавчий голова української компанії Swarmer Ерік Прінс назвав децентралізацію одним із найважливіших уроків війни для США.

На його думку, Україна поступово перейшла від значно більш централізованої системи до моделі, де командири на рівні бригади можуть обирати обладнання відповідно до конкретних потреб.

Для США це створює складне питання: скільки повноважень потрібно передати безпосереднім користувачам, якщо технології змінюються швидше, ніж традиційна система закупівель?

Пентагон уже пробує скоротити цей цикл

Американська програма Drone Dominance побудована навколо швидших конкурсів і оцінки технологій військовими, а не лише навколо традиційної моделі, коли платформа обирається за багато років до її масштабного надходження у війська.

Армія США також розширює коротші цикли розробки, у яких військові, інженери, представники закупівель та приватні компанії можуть разом тестувати нові системи.

Представники українських оборонних компаній, які працюють із американською стороною, бачать готовність США експериментувати зі швидшими програмами.

Однак окремих програм недостатньо, щоб змінити всю систему. Американські оборонні компанії досі працюють у середовищі, де велике значення мають сертифікація, стандартизація, тривале зберігання та контрольовані ланцюги постачання.

Українські виробники часто змушені робити інший вибір — швидко отримати ефективну систему на полі бою, навіть якщо її життєвий цикл буде коротшим і ризики вищими.

Чому США переходять від передачі зброї до спільного виробництва

Саме тому співпраця між Україною та США поступово виходить за межі простої передачі озброєння. Двостороння безпекова угода передбачає спільну розробку, виробництво та створення спільних підприємств у таких сферах, як дрони, боєприпаси та протиповітряна оборона.

Програма Drone Dominance стає одним із практичних прикладів такого підходу: українські компанії можуть привносити технології, які пройшли випробування війною, а американські партнери — капітал, виробничі потужності та доступ до масштабного оборонного ринку.

Водночас не всі українські практики можна просто перенести у США. Українська оборонна промисловість сама значною мірою залежить від імпортних компонентів, іноземного фінансування та західного озброєння для складніших бойових завдань.

Але війна показала іншу проблему — наскільки дорого може коштувати ситуація, коли цикл розробки зброї відстає від темпів зміни бойових умов.

Для американської оборонної промисловості це означає необхідність знайти баланс між масштабом і технологічною складністю своїх систем та швидкістю, з якою вони можуть адаптуватися. Саме цей досвід Україна зараз фактично експортує разом зі своїми технологіями.