Кожна третя прийомна сім’я думає відмовитися від дитини: у чому причина

В Україні кожен третій прийомний батько розглядає можливість відмовитися від виховання дитини. Причина не в дітях, а у фінансових труднощах, які посилила повномасштабна війна. Такі дані озвучили на слуханнях у Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики, присвячених розвитку сімейних форм виховання, повідомляє Громадське радіо.

Зростання дітей в інтернатах негативно позначається на їхньому психічному та інтелектуальному розвитку. Це ще у 2015–2016 роках підтвердило дослідження організації Hope and Homes for Children: система інтернатів в Україні визнана несприятливим середовищем для розвитку і соціалізації дитини, а її закритість створює умови для випадків насильства. Саме тому 2017 року держава офіційно запустила деінституалізацію — поступовий перехід від дитячих будинків до сімейних форм виховання.

Чому третина батьків думає повернути дитину

Станом на червень 2026 року на первинному обліку перебували понад 58 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Понад 53 тисячі з них зростають у сімейних формах виховання, зокрема близько 41 тисячі — у прийомних сім'ях та дитячих будинках сімейного типу (ДБСТ).

Однак головною проблемою для таких родин нині є фінансове навантаження. За дослідженнями «СОС Дитячі Містечка», 30% прийомних батьків розглядають можливість припинити виховання дитини саме через брак грошей. 57% сімей економлять на харчуванні, 23% — на медичних потребах, зокрема власних. Ще 27% батьків фактично виховують дітей без партнера, тож усе фінансове і психологічне навантаження лягає на одну людину.

11 мільярдів гривень, які не доходять до дітей

На утримання інтернатів держава щороку виділяє близько 11 мільярдів гривень. При цьому, як зазначає голова правління Української мережі за права дитини Дар'я Касьянова, більша частина цих коштів до дітей просто не доходить. Наприклад, із 36,4 мільйона гривень, виділених 2024 року Кременчуцькому обласному спеціалізованому будинку дитини, 28,8 мільйона пішли на зарплати працівників — на тлі того, що у закладі працювало 106 людей, а виховувалася лише 31 дитина.

Тим часом у бюджеті на 2027 рік видатки на соціальний захист сімей закладено менше, ніж цьогоріч: 45,9 мільярда гривень проти 52,7 мільярда у 2026-му.

Мінус 663 сім'ї за 9 років реформи

Критики реформи звертають увагу, що кількість сімейних форм виховання не зростає, а зменшується. За словами заступника голови Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Павла Сушка, з 2017 року загальна кількість прийомних сімей та ДБСТ впала з 4696 до 4033 — мінус 663 родини. Лише за минулий рік стало на 43 прийомні сім'ї менше.

В інтернатах при цьому мешкають не лише сироти: за даними на 2025 рік, майже 25 тисяч дітей перебувають у закладах цілодобово, з них майже 21 тисяча має батьків, яких не позбавляли батьківських прав.

Що потрібно прийомним родинам насправді

Реальний досвід підтверджує: самих грошей недостатньо. Подружжя Тетяни та Юрія Венгренюків із Чернівців виховує у родинному будинку 15 дітей, серед яких є діти з інвалідністю. «Найважче залишатись сам на сам із проблемами, коли дітям потрібен психолог, психіатр, реабілітолог, логопед чи інший спеціаліст», — каже Тетяна. Тому сім'ям потрібні, зокрема:

• швидкий доступ до психолога, психіатра, реабілітолога і логопеда — без місяців пошуку;
• допомога транспортом, навчанням, лікуванням і з оформленням документів;
• забезпечення житлом дітей, яким виповнюється 18 років (ДБСТ приймають дітей до 18, а до 23 років — якщо вони навчаються);
• збільшення державних виплат, адже частина родин ледь покриває комуналку та базові продукти.

Наприклад, родина Івана та Ірини Уманських, які виховують десятьох дітей — четверо рідних і шестеро прийомних, — щомісяця отримує 86 тисяч гривень, із яких половина йде на комунальні послуги, утримання будинку та пальне. Подружжя мусило відмовитися від платних гуртків: хлопчики хотіли займатися робототехнікою, дівчата — гімнастикою, але це виявилося надто дорого. Робота батьків-вихователів триває фактично 24/7 без вихідних, тому родини часто розраховують на власні сили та допомогу благодійних фондів.