Чи може Путін повторити помилку 2022 року, але зі значно гіршими наслідками — NYT

Останніми місяцями згадуються аргументи, висловлені майже п’ять років тому, оскільки гібридні атаки Росії на Європу стають дедалі зухвалішими. Чи може Путін, який так сильно прорахувався з повномасштабним вторгненням в Україну, зараз припуститися ще більшої помилки та втягнути свою армію у ще одну, потенційно масштабнішу війну? Чи може він настільки відчайдушно прагнути уникнути принизливої поразки в Україні, що готовий підвищити ставки? Це було б ще одним абсурдним кроком, але чи можна категорично виключити такий сценарій? Про це розмірковує у статті для NYT професор військових досліджень в Королівському коледжі Лондона Лоуренс Фрідман.

Мало хто сумнівався в тому, що повномасштабне вторгнення було цілком імовірним. РФ перекинула близько 160 тисяч військових у райони поблизу кордону з Україною. Не було таємницею, що російський диктатор Владімір Путін вважав Україну “штучною державою з нелегітимним урядом”.

Тоді дискусії точилися навколо того, чи були дії та гучні заяви Путіна лише показовими. Ті, хто вважав повномасштабне вторгнення малоймовірним, думали так не тому, що Путін заперечував такі плани. Скептики вважали повномасштабне вторгнення абсурдним кроком. Очікувалося, що українці чинитимуть опір, маючи підтримку Європи та США, і навіть у разі поразки своєї армії вони не підкорилися б. Путін неминуче загруз би у тривалій війні, з якої йому було б важко вийти.

Зрештою, скептики частково мали рацію: повномасштабне вторгнення було абсурдною ідеєю. Але Путін все одно здійснив це.

Минулого місяця російський безпілотник атакував пасажирський потяг поблизу українського кордону з Польщею. Німецький уряд заявив, що за інцидентом із безпілотником із вибухівкою в аеропорту Лейпцига стояла Росія. Над важливими європейськими об’єктами фіксувалися польоти російських розвідувальних безпілотників. 

Термін “гібридний” часто використовується для позначення невійськових дій, які мають на меті перевірити “червоні лінії” та дестабілізувати свої цілі. Зберігаючи можливість заперечувати відповідальність за атаки та не перевищуючи поріг відкритої війни, Росія може донести політичне послання та створити відчуття загрози, не викликаючи військової відплати. Однак нинішня російська кампанія наближається до межі, оскільки гібридні атаки, які приписують Москві, завдають значної шкоди. Деякі з них могли призвести до людських жертв, і те, що цього не сталося, схоже, є просто удачею. Те, що здається незначним розширенням масштабів і цілей або просто прорахунком, може спровокувати нову небезпечну ситуацію.

Росіяни ведуть цю гру, бо відчайдушно прагнуть завершити війну з Україною на своїх умовах. РФ розглядає постійну фінансову та військову підтримку України з боку Європи як перешкоду на шляху до перемоги. Путін стає дедалі відвертішим у своїх попередженнях і зухвалішим у своїх діях, щоб змусити європейців припинити підтримку Києва. Графік західних планів переозброєння базується на припущенні, що Росія не матиме можливості здійснити військовий напад, доки її армія не відновиться через кілька років, і що навіть тоді військова авантюра буде для РФ ще більшим ризиком, ніж у 2022 році.

Однак аргумент на користь того, що європейцям варто турбуватися, який детально розробив Інститут вивчення війни (ISW), передбачає: Путін вважає, що конфлікт із НАТО є глибоким та екзистенційним і виходить за межі України. У якийсь момент цей конфлікт досягне кульмінації: у Росії вже лунають голоси, які закликають не чекати. Оскільки переозброєння Європи перебуває на початковій стадії, РФ могла б завдати удару до того, як західні союзники будуть здатні дати повну відповідь. Такий удар не обов’язково може бути тотальною війною, а міг би стати обмеженою операцією проти однієї з країн Балтії, для чого Росія може знайти достатньо сил. Згадувалася, зокрема, Естонія. Путін міг би розраховувати на те, що будь-який напад стане для НАТО шоком, змусить країни Альянсу вагатися щодо застосування статті 5 і, зрештою, послабить політичну волю Європи до підтримки України. Від Сполучених Штатів на чолі з Дональдом Трампом можна очікувати лише незначних дій.

Якщо такий напад відбудеться згідно з планом, це може спричинити кризу, яка ізолює Україну, послабить НАТО та поставить Росію в кращі умови для утвердження своїх позицій.

Це все одно була б операція з високим рівнем ризику, зауважує Фрідман. Росія не має значних резервних потужностей. Західні розвідувальні служби, найімовірніше, виявили б підготовку, як це було у 2022 році, що зменшило б шанси на повну несподіванку. Навіть якщо деякі члени НАТО не хотіли б втручатися, країни, які найбільше постраждають, найімовірніше, захищалися б, не чекаючи на колективну реакцію. Те, що могло б початися як контрольована операція, могло б швидко перерости у щось значно масштабніше.

У 2022 році Путін розпочав повномасштабне вторгнення через надмірну впевненість, помилково припускаючи, що здобуде швидку перемогу, захопивши контроль над Україною та заставши НАТО зненацька. Якщо він зараз нападе на іншу європейську країну, це буде з відчаю і з перспективою гіршого результату.

Однак цього разу немає потреби в нескінченних дискусіях щодо планів Путіна. Незалежно від того, чи продовжить він провокації на нинішньому рівні або ж посилить загрозу, попри ризики ширшої війни, європейські країни повинні дотримуватися однакової політики, навіть без участі США. По-перше, європейські лідери повинні бути готові публічно викривати Росію та чесно інформувати своїх громадян про ці загрози, характер боротьби та найкращі способи протидії. По-друге, вони повинні ефективніше захищатися від атак незалежно від їхнього масштабу, що вимагає активізації розвідувальної діяльності та прискорення планів переозброєння. По-третє, аби продемонструвати, що російська кампанія зазнає поразки, європейські союзники повинні надати Україні ще більшу підтримку, зазначає Фрідман.

“Гібридна війна” звучить так, ніби між миром і війною існує безпечна сіра зона. Саме цим користується Росія та перевіряє реакцію Заходу, писав Олексій Іжак у статті“Росія вже воює з Європою без оголошення війни. Як зупинити її гібридну стратегію”. Диверсії, кібератаки, провокації, дезінформація, політичне втручання та тиск на критичну інфраструктуру працюють ефективніше, коли відбуваються одночасно. Проблема полягає в тому, що європейські держави часто реагують на них як на окремі інциденти. 

Головна помилка в оцінці загрози — розглядати її виключно крізь призму класичної війни. Однак гібридні сценарії дають змогу Москві досягати власних цілей зі значно меншими витратами, зауважував оглядач Володимир Кім у статті “Чому не можна ігнорувати загрози нападу Росії на країни Балтії”. За його словами, один з уроків 2022 року полягає в тому, що відсутність “очевидних ознак” підготовки вторгнення не гарантує його відсутності, а ігнорування навіть малоймовірних сценаріїв занадто дорого обходиться жертві агресії.