Як перетворити російські заморожені активи з мертвого капіталу на довгостроковий інструмент

Питання використання 300 млрд дол. знерухомлених російських активів, які заморозили 2022 року у відповідь на російську агресію, дедалі більше нагадує американські гірки. Дискусія щодо них вщухає, а потім розгортається з новою силою.

Новий момент набирає обертів саме зараз. Ще на початку вересня Швеція, Нідерланди, Польща та Іспанія закликали Єврокомісію активізувати обговорення щодо використання активів. Згодом зі зверненням про передачу російських заморожених активів Україні виступили 122 євродепутати.

Водночас у листопаді минулого року під час обговорення репараційного кредиту прем’єр-міністр Бельгії Барт де Вевер закликав ЄС не поспішати з використанням активів, наголосивши, що «активи не можна використати двічі: або зараз на війну, або потім на відбудову».

Останні кілька місяців ми з колегами спробували підготуватися до нового вікна, коли європейці повернуться до цього питання, подивившись на ці 300 млрд дол. заморожених активів саме під цим кутом — як мультиплікувати їхній ефект? Як таки зробити, аби вони працювали і на перемогу, і на повоєнну стійкість?

Досі дискусію щодо використання тіла активів було зосереджено переважно на двох опціях: продовжувати знерухомлення або конфіскувати їх, але на останній крок апетиту не було.

До того ж є нюанс: обидва варіанти залежні, зокрема, від політичної динаміки в ЄС і консенсусу, який може змінитися вже 2027 року після президентських виборів у Франції. Політична динаміка в Німеччині зараз також тривожна. В обох країнах наростає підтримка ультраправих — «Альтернативи для Німеччини», лідеркою якої є Аліс Вайдель, та французького «Національного об'єднання» на чолі з Марін Ле Пен.

Обидві лідерки виступають проти надання допомоги Україні та використання російських заморожених активів на користь нашої країни. Аліс Вайдель пішла ще далі та у вересні цього року заявила, що в разі її приходу до влади вимагатиме в України повернення наданих нам коштів.

Така риторика ультраправої опозиції може підживлювати сподівання Кремля повернути ці кошти для нового переозброєння. Ми ж не маємо права дозволити йому це зробити. Це питання базової справедливості: частина коштів допомогла б покрити щонайменше третину збитків, завданих Україні, загальна сума яких, за різними оцінками, становить 588–800 млрд дол.

Наступні кілька місяців, поки ключові уряди в європейських країнах очолюють проєвропейські та проукраїнські лідери, у нас є вікно можливостейзацементувати ці активи для України. Для цього ми запропонували нову архітектуру — гібридний Фонд (Ukraine Fund), який має отримати російські активи для активного управління,  і це можливо навіть без конфіскації.

Норвезький досвід на українські реалії: за яким принципом може працювати Фонд

Коли ми переконуємо партнерів передати активи, дискусія впирається у звичні страхи: «це занадто ризиковано», «зруйнує стабільність євро» або «Росія подасть позови». Та сьогоднішнє консервативне управління саме по собі також містить економічні ризики: інфляцію, залежність від монетарної політики окремих держав (як-от нещодавні від’ємні ставки в Японії), ризик реінвестування та втрату ефекту складного відсотка.

За основу майбутнього фонду варто взяти досвід найуспішніших суверенних фондів світу, насамперед норвезького нафтового фонду. Завдяки професійному управлінню його інвестиційний дохід уже сягнув 1,5 трлн дол. (станом на кінець першого півріччя 2026-го), а накопичений інвестиційний дохід у 2,7 разу перевищив сукупні надходження держави до фонду від нафтогазових доходів.

Водночас Фонд з управління російськими активами не може механічно копіювати Норвегію. Україні потрібна гібридна модель під керівництвом ЄС, країн G7, Норвегії та України, що поєднуватиме як довгострокове управління коштами, так і покриття негайних витрат.

Завдяки фінансовим інструментам на кшталт ERA Loan 2.0 частина спроможності фонду може закривати поточні потреби: оборону, відбудову, компенсації та страхування від воєнних ризиків уже зараз.

Водночас значна частина капіталу має професійно інвестуватися та генерувати дохід десятиліттями, зокрема для поступового покриття наших боргів, прив’язаних до російських активів. Саме тому ці кошти слід розглядати не як одноразовий кошик, а як продуктивну фінансову базу, здатну забезпечувати стійкість для нас і наших наступних поколінь.

Моделювання, проведене в межах нашого дослідження, показує: за базового розміру активів 300 млрд дол. і річної дохідності 6,5% різні моделі балансування між довгостроковим інвестуванням і покриттям негайних витрат можуть створити приблизно 585–677 млрд дол. сукупної економічної вартості протягом 30 років, залишивши наприкінці періоду 36–112 млрд дол. капіталу. Це не прогноз дохідності, але демонстрація принципу, що професійне довгострокове управління може суттєво збільшити ресурс, доступний для безпеки України та Європи.

Чому це вигідно самій Європі

Щоб європейські лідери мали аргументи порушити це питання знову, Фонд обов'язково має бути вигідним і для самої Європи.

Частину портфеля довгострокового інвестування коштів можна вигідно вкласти в саму ж Європу: державні облігації країн-членів, енергетику, критичну інфраструктуру й оборонні заводи, зокрема у спільні українсько-європейські підприємства. Тому страх «не чіпати активів, бо так безпечніше» є хибним. Він порівнює активну інвестицію з міфічним безризиковим станом.

Ба більше, відбудова України — це водночас і підготовка до нашого членства в ЄС: нові дороги, енергосистеми, прикордонні переходи та екологічна модернізація. Якщо профінансувати ці витрати коштом російських активів, Фонд візьме на себе велику частину рахунку за нашу євроінтеграцію. Це не закриє всіх потреб, але зніме певний тиск на бюджет ЄС і країни-члени, які побоюються, що розширення ЄС вдарить по їхніх бюджетах.

Водночас зовнішню критику може допомогти нейтралізувати залучення країн Перської затоки. Якщо запропонувати Саудівській Аравії, ОАЕ, Катару чи Кувейту участь у конкретних проєктах відбудови, інвестиційні можливості та потенційне представництво в ширшій інституційній архітектурі Фонду, вони можуть перетворитися з опонентів підходів G7 на зацікавлених стейкхолдерів процесу.

Однак найбільша саме внутрішньоєвропейська опозиція — Бельгія. Зараз більшість російських заморожених активів лежить у бельгійському депозитарії Euroclear, що створює політичні та безпекові ризики для однієї інституції та уряду країни. Заснування окремого фонду дало б можливість перерозподілити ризик і зарезервовані там кошти для страхування Бельгії та Euroclear. До того ж новий багаторічний бюджет ЄС на 2028–2034 роки, який саме зараз обговорюють, дає ідеальну змогу домовитися про цей інструмент заздалегідь замість того, щоб латати прогалини безпосередньо під час кризи.

Вікно можливостей не вічне. Змінюються уряди, бюджетні пріоритети, а зростання політичних сил, які виступають за скорочення підтримки чи за «дружні» відносини з Росією, збільшує ризик перегляду рішень. З 2024 року частину європейської допомоги Україна отримує з відсотків від заморожених активів РФ. Але цього критично недостатньо.

І поки ці гроші не прив'язані до чіткого механізму для України, ми залежимо від турбулентності й щорічних політичних суперечок у Європі. Тож важливо закріпити активи в надійній структурі, поки політичний консенсус ще живий.

Наприкінці своєї каденції команда Байдена встигла запустити з партнерами з G7 механізм ERA Loans і перерахувати для України 20 млрд дол., і це рішення критично допомогло нам вижити 2025 року. Сьогодні проукраїнські уряди в Європі мають схожий шанс закласти фундамент довгострокової підтримки.

Головне завдання зараз полягає в тому, щоб переконати Європу перетворити ці активи на довгостроковий фінансовий інструмент і гарантувати, що ані політичні кризи, ані майбутні вибори в ЄС не позбавлятимуть України ресурсів.