Чи вистоять київські мости, або Про взаємодію влади та суспільства

Терор Росії проти Києва увійшов у нову фазу. Якщо раніше мости через Дніпро ворог не атакував, а бив по ТЕЦ, електропідстанціях, мережах та інших вразливих місцях, то зараз він переніс удари на інфраструктурні сухожилля столиці — мости, що тримають місто як єдине ціле. Можна лише здогадуватися, чому він не робив цього раніше — може, не було ще реактивних дронів, а може, як подейкують, була таємна домовленість через треті країни не чіпати мости в обмін на «недоторканність» Керченського мосту, хтозна… Мабуть, ворог вважає їх «ахіллесовими п’ятами» Києва.

Чи так це та як жити столиці в новій ситуації?

Навіщо Києву мости?

Протягом століть Києву мости були просто не потрібні — на лівому березі знаходилися лише приміські слобідки, отже 100 років тому лівобережна частина й не була Києвом. Слобідки ці десь у 20-х роках об’єднали у Слобідський район, який з 1935 р. став називатися Дарницьким, але справжня забудова лівого берега почалася у 1950-1960 рр. Для перетину Дніпра функціонували поромні та човнові переправи, а також Ланцюговий міст, який слугував радше транзитним шляхом між Лівобережною та Правобережною Україною.

Лише коли населення лівого берега сягнуло 1 мільйона людей, і влада, і кияни відчули архіважливість цих витворів інженерно-архітектурного мистецтва. Для порівняння — в столицях Східної Європи, що стоять на річках, на один міст припадає від 100 тисяч населення (у Братиславі) до 240 тисяч (у Будапешті), натомість у Києві на кожен із шести автомобільних мостів — близько 600 тисяч. Отже, мости потрібні столиці як повітря, й перекриття хоч одного з них породжує транспортний колапс по всьому місту (дорожня мережа чутлива, наче павутиння).

ZN.UA детально описувало стан київських мостів, вони цілком надійні в експлуатації, хоча й потребують постійної уваги, а міст Патона — капітального ремонту. Сьогодні питання в іншому — чи можуть вони вистояти під ударами дронів і ракет і як бути з ними під час тривог?

Який запас сил у «дідусів»?

Першою ціллю атак ворога став ледь не «наймолодший» київський міст — Південний. Його будівництво почалося 1983 р., отже, проєктування відбувалося в часи холодної війни, а це означає, що запас міцності у нього — як на випадок ядерного удару, тому малоймовірно, що заряд у 50–100 кг від дрона може пошкодити його основний конструктивний елемент — 133-метровий пілон. Щодо вантів (канатів), то фахівці запевняють, що обрив навіть кількох із них не позначиться на несучій здатності мосту жодним чином.

Приблизно така ж ситуація і з Північним мостом — подібний пілон заввишки 119 м, ванти та запас міцності — він проєктувався наприкінці 60-х, знову-таки в розрахунку на можливу атомну атаку.

Проєкт «наймолодшого» Подільського мостового переходу розроблявся наприкінці 80-х — початку 90-х років, після цього кілька разів коригувався, й останній варіант розраховано на 59 тис. авто на добу, він має другий рівень — для лінії метро, отже, вочевидь, також має великий запас міцності.

Міст Метро 1965 р., зараз на реконструкції, яка дозволить йому простояти ще щонайменше 50 років, він дуже масивний — суцільний бетон, тому зараз, імовірно, досить стійкий.

З усіх київських мостів «у літах» лише міст Патона — 1953 р. народження, він має найбільший ступінь зношеності, але працює. Щодоби до початку «тривожних перекриттів» ним проходило до 100 тис. авто. Він стоїть на 26 опорах на кесонній основі, кожна має масу десятки тонн, зруйнувати таку дроном чи ракетою навряд чи можливо.

Це стосується «биків» усіх київських мостів: вони мають величезну масу, й заряди навіть у 1000 кг на них не подіють, що довели невдалі, на жаль, спроби СБУ зруйнувати опори Керченського мосту. На будь-якому мосту можна пошкодити дорожнє полотно, але воно піддається швидкому відновленню.

Щодоби київськими мостами, за даними Мінрозвитку, проходить близько 600 тис. автомобілів, що показує і їх важливість для міста, і їх надійність.

Борони мене, Боже, від таких друзів…

Поставимо ключове запитання — якою є ціль ворога, коли він б’є по київських мостах? Відповідь очевидна — зупинити рух через Дніпро. І тут йому на допомогу, хоч як це парадоксально, приходить Національна поліція України, яка за рішенням Ради оборони міста зупиняє та обмежує рух київськими мостами! Отже, й руйнувати мости не потрібно — треба лише, щоб дрони літали навкруги, а «дбайлива» влада сама рух ними зупинить!

Може, така дія (зупинка руху) збільшує стійкість мостів? Або підвищує їх безпеку? Вочевидь — ні. За такою логікою слід зупиняти рух на всіх київських шляхопроводах (на балансі Київавтодору їх разом з мостами 176), а також на проспектах, бульварах, вулицях, провулках, узвозах, переїздах, а може, й на міжквартальних проїздах.

Можливо, зупинення перевезень на метро через мости збільшує безпечність мосту Метро, Південного мосту чи пасажирів, які виходять на поверхню? А може, водіїв та пасажирів, які стоять у кілометрових чергах на під’їздах до мостів? З якого це дива?! Люди та мости однаково вразливі незалежно від того, чи їде потяг та авто мостами, чи не їде.

Таким чином, єдиними постраждалими від зупинки руху мостами є люди. Їхні справи, робота, навчання, нерви, гаманці і далі за списком. Як наслідок — втрачає економіка міста, виробництво, сплата податків, бюджет міста та країни, обороноздатність…

Навіть Господь не чинить усе по-своєму, а дає людині свободу волі. Школи та університети можуть, залежно від безпекової ситуації, обирати очне, дистанційне чи змішане навчання. Чому ж доросла людина не може так само обирати — ховатися в укриття під час тривоги чи продовжувати робити свою справу?

Влада в цьому випадку має опікуватися лише тими, хто не має цієї свободи вибору, — людьми, обмеженими в пересуванні, літніми, хворими тощо, та дітьми, в яких не сформувалася здатність і можливість свободи вибору.

Як захистити людей та мости?

Влада реагує на нову ситуацію, але, як притаманно нашій владі, доволі специфічно. «Президент України Володимир Зеленський розповів про посилення захисту неба над Києвом і всією Україною. За його словами, у столиці вже встановили понад 12 турелей для протидії російським реактивним безпілотникам. Найближчим часом ще 8 таких систем розгорнуть у Київській області. Всього їх буде десятки». (Двадцять установок на Київ та область? Колосально!..)

Турель — засіб, ймовірно, непоганий, але, як це властиво багатьом попереднім ініціативам президента, має один недолік — вона ще буде. А нам треба на сьогодні, точніше — на 1 жовтня, коли була перша атака дрона на Південний міст.

Проте розважив публіку міністр відновлення, інфраструктури та транспорту України Микола Калашник: «Невідкладні рішення — це дамба і понтонна переправа, які швидко будуються». Якщо хтось не знає, що це, пропоную з’їздити по греблі Київської ГЕС на лівий берег, де є понтонна переправа, і насолодитися «швидкістю руху» і там, і там.

Можна лише припускати, чому міністр вважає, що понтони та земляні греблі можуть замінити шість автомобільних мостів через Дніпро (мені особисто не вдалося здогадатися). А також чому вони будуть невразливі (абсолютно невразливі?) для ворожих дронів. Єдина їхня перевага — вони швидко будуються. Але ще швидше руйнуються!

Однак міністр сповнений оптимізму і впевнений у досконалості своїх рішень: «Тому визначені відповідні локації, де буде розпочато будівництво». «Велике будівкрадівництво» продовжиться?

У міністерстві розглядають й інші варіанти, зокрема будівництво «швидкоспоруджуваних бетонних конструкцій» та… спорудження тунелю під Дніпром.

Щодо швидкості спорудження бетонних конструкцій, якщо хтось не знає — бетон набуває міцності за… 28 днів, тому про яку швидкість тут може бути мова — незрозуміло.

Щодо тунелів під Дніпром, усі знають, з якою «великою швидкістю» будується метро. Автомобільний тунель — ще складніша та дорожча інженерна споруда. Генплан Києва 1966 р. передбачав будівництво декількох тунелів, зокрема під Дніпром, але жодного за 56 довоєнних років так і не збудували.

Державний бюджет України цього року має діру в 55 млрд дол., але Калашник впевнений: «Зараз ми можемо розпочати шукати інвестиції, шукати донорів, шукати міжнародних партнерів і реалізовувати те, що має забезпечити сполучення лівого і правого берегів».

Як на мене, замість реальних заходів влада пропонує нам якісь маніловські прожекти кришталевих мостів, хоча варіанти відповідей на дронові атаки лежать на поверхні. Можна нагадати доволі архаїчні засоби часів Другої світової — димові завіси та загороджувальні аеростати (так росіяни прикривають Керченський міст), а можна — сучасні антидронові сітки та стіну дронів, приміром.

З організаційних заходів, на моє переконання, слід повністю відкрити рух мостами у денні години незалежно від рівня загрози, зокрема й за червоного, а в нічний час — рух вантажного транспорту. Кожен може вибирати — чи їхати через міст, чи залишатися до кінця повітряної тривоги.

Варто подумати про організацію реверсного руху в ранкові та вечірні години, приміром окремі мости працюватимуть лише в один бік усіма смугами, а інші — в інший бік. Це дозволить збільшити середню швидкість руху, а отже — зменшити ймовірність ураження транспорту на мостах. Принаймні обмеження руху лише однією смугою, як це роблять зараз, видається абсолютно недоречним та небезпечним, оскільки на під’їздах до мостів накопичується величезна кількість нерухомих «цілей» для ворога.

Суб’єктивні поради владі

У критичні воєнні часи влада має надати найбільшу свободу у виборі своїх дій людям, особливо якщо вона не може їх захистити й допомогти їм. Натомість те, що ми бачимо зараз, — це, скоріше, імітація діяльності та ухвалення недолугих, а то й безглуздих рішень.

Зараз не час для діяльності напоказ, країна зіткнулася з проблемами, які ще вчора були невідомими, які не мають аналогів та готових рішень, тому нічого страшного не буде, якщо влада чесно визнає, що не має відповіді на питання, поставлені часом, та звернеться за допомогою до суспільства. Серед бурхливого моря війни ми — в одному човні. Під назвою «Україна».