Шість діб, сотні гігабайтів відео і фото, зроблене мимохідь: як поліція вийшла на підозрюваного у вбивстві Ірини Фаріон

19 липня 2024 року у Львові пролунав постріл. Через п’ять діб у Дніпрі поліцейські вже знали, де шукати стрільця. Ще за добу його затримав спецпідрозділ КОРД. 1 жовтня 2026 року суд оголосив В’ячеславу Зінченку довічний вирок за умисне вбивство Ірини Фаріон та незаконне поводження зі зброєю. Відновлення справедливості стало можливим саме тоді, коли поліцейські зібрали розкидані по різних містах й інформаційних системах фрагменти в одну картину. В одну беззаперечну доказову базу.

Повернемось у той день і крок за кроком розкриємо злочин. 19 липня близько 19:22 у Львові на вулиці Масарика було скоєно замах на Ірину Фаріон. За кілька годин вона померла в лікарні.

На той момент у правоохоронців не було явного підозрюваного. Були місце злочину, свідки, відео з камер, сліди, гільза і десятки питань. Нам потрібно було не просто знайти людину, схожу на того, хто був на місці злочину. Потрібно було встановити, хто саме стріляв, що він робив до та після пострілу. Саме тут починається робота поліції.

Камери показують рух. Оперативник має зрозуміти, хто саме рухається і куди.

У перші години після злочину найважливіше – не втратити жодної деталі. Оперативники, слідчі, криміналісти одразу почали збирати пазл. Опитували свідків, встановлювали маршрути потерпілої та ймовірного нападника, відпрацьовували записи з відеокамер, перевіряли інформацію.

Одночасно кримінальний аналіз почав зводити величезний масив даних у єдину картину.

Ми отримали сотні гігабайтів відео з камер спостереження. Сам по собі цей обсяг нічого не вирішує. Необхідно знайти в цьому масиві потрібні секунди, порівняти час, напрямок руху, зовнішність людини, її маршрут і потім перевірити кожну отриману версію.

У таких розслідуваннях оперативник працює з інформацією, цифровими слідами, аналітичними системами, відео та базами даних, які у часи блекаутів залишають прогалини у відеофіксації подій. Але рішення про те, яку саме зачіпку перевіряти, залишається за людьми.

Одне відео стало важливою зачіпкою

Поліцейські кадр за кадром перевіряли масиви відеозаписів і натрапили на підозрілу особу, яка виходить з Брюховицького лісу. У нас не було можливості визначити точну дату та час, оскільки у 2024 році відбувалися віялові відключення електроенергії. І саме цю камеру відеоспостереження неможливо було синхронізувати. Але інтуїція не підвела. Ми "зачепилися" за цю особу. Зіставили це зображення із записом з іншої камери, яка працювала автономно й містила доступні часові параметри й інші відомості, що дозволяли співвідносити окремі епізоди між собою.

По приватних та камерах «Безпечного міста» оперативники відстежили, як по дорозі він сів у маршрутку. Увагу привернув яскравий принт на футболці. Куди він пішов з цієї маршрутки? Щоб дізнатись це, відпрацювали всі шляхи: перевірили кожну камеру й кожного свідка. Завдання — підтвердити час і зупинку, на якій вийшов молодик, щоб дійти до своєї орендованої квартири (в подальшому встановили, що оренду він оплатив своєю карткою). Простежили шлях з квартири до лісу, у якого десятки входів і виходів — відпрацювали кожен.

Один-єдиний кадр, який оперативник виокремив з потоку відео, став ключем до встановлення підозрюваного. Одна мить, яку не пропустив уважний аналіз. Саме так працюють досвід і знання.

Ми побачили молодика, який виходив з лісу у день вбивства, але вже в панамі й велоокулярах. Хлопець заходив у ліс у футболці та шортах, перевдягався там і йшов на лавку під будинком Фаріон. Потім назад у ліс — і виходив знову у футболці та шортах. Ліс йому був потрібен, щоб змінити одяг. Ми зафіксували на відео, що підозрюваний проходив та вивчав цей шлях декілька днів поспіль.

Ми встановили й опитали всіх людей, які того дня бачили Ірину Фаріон, а також молодого чоловіка в одязі з довгим рукавом у липневу спеку. І тут сталося дещо, що можна назвати випадковістю. Один зі свідків заздалегідь сфотографував молодого чоловіка, бо той привернув його увагу своїм виглядом і тим, що постійно сидів на лавці біля під’їзду, наче когось очікував.

Ми звернулися до суспільства з цим фото, але жодної інформації не отримали. Допомогли "ноги оперативника" та уважність і професіоналізм поліцейського, який переглядав звичайні відео з міських камер.

Розкриття за 6 діб - це результат не однієї зачіпки

В гучних справах у людей часто складається враження, що поліція просто знаходить один вирішальний доказ. Але в реальному розслідуванні так майже не буває. Одна зачіпка приводить до іншої. Один факт треба перевірити іншим фактом.

Ось ми встановили людину. Але далі треба відповісти на десятки запитань: чи була вона у Львові? Де проживала? Яким був її маршрут? Чи могла вона перебувати біля місця злочину? Що робила до та після нього? Звідки взялася зброя? Що відбувалося з речами? Де могли залишитись сліди?

У цій справі було проведено понад 1500 допитів і 92 експертизи. За кожною цифрою стоїть колосальна робота сотень людей: карного розшуку, кримінального аналізу, слідчих, криміналістів, експертів, співробітників СБУ, прокурорів та інших підрозділів, які були залучені до розслідування.

На оперативниках був пошук людини за мінімальною початковою інформацією. Вони працювали із місцем злочину, свідками, відео, інформаційними масивами.

Кримінальний аналіз допоміг побачити зв'язок між розрізненими фрагментами інформації.

Криміналісти та експерти відповідали на питання, які неможливо вирішити лише оперативним шляхом. Слідчі — процесуально закріплювали результати цієї роботи.

Оперативна версія мала перетворитися на доказ

Але затримати людину — це лише один етап. Після цього починається не менш складна робота: потрібно довести кожну обставину злочину належними та допустимими доказами. Тому перевіряли буквально все. Зокрема, експерти підтвердили, що чоловік на фотографіях і затриманий — одна й та сама особа. Дослідили біологічні сліди, виявлені на лавці та кріслі біля будинку Ірини Фаріон. Балістична експертиза встановила характеристики зброї та відстань, з якої було зроблено постріл — близько двох метрів. Також встановили, де ця особа купувала одяг для маскування.

Окремо аналізувалися цифрові сліди, пошукові запити, листування, матеріали, які вивчав затриманий, та інші дані, що мали значення для встановлення мотиву та обставин підготовки злочину. У підсумку оперативна версія мала перетворитися на доказову базу, яку вже оцінює суд.

24 липня 2024 року ми вже знали обґрунтовано підозрювану особу . Щоб затримати його, залишалося лише підкріпити ці дані належними доказами та процесуальними діями.

Ми не знали, що чекає нас за дверима

У Дніпрі оперативники встановили будинок, у якому жив підозрюваний. Ми не знали, чи є у квартирі зброя. Не знали, чи замінована вона. Не знали, чи може людина чинити опір або спробувати вчинити самогубство.

Тому 24 липня ближче до вечора наші групи реагування були вже готові та чекали сигналу. Затримання вирішили здійснити у світлу пору доби. 25 липня бійці КОРД затримали 18-річного молодика. Від моменту вбивства минуло шість діб.

Ми шукали не того, хто був схожий на вбивцю. Ми шукали вбивцю

За розслідуванням стежили мільйони людей. З’являлися версії, припущення, "експерти", які намагалися за зовнішністю людини, віком, хобі й ідеологією визначити, чи могла вона скоїти злочин чи ні. Цей резонанс створював додатковий інформаційний тиск на слідство.

У соціальних мережах з’являлися публікації як прихильників сторони захисту, так і людей, критично налаштованих щодо Ірини Фаріон. Серед них — дописи зі згенерованими за допомогою штучного інтелекту картинками, де автори порівнюють вуха молодика на лавці з фотографією затриманого. Так само в мережі поширюється нібито кадр з камери відеоспостереження у дворі Ірини Фаріон із зображенням чоловіка в масці зі зброєю.

Найнебезпечніше, коли десятки таких публікацій, зроблених різними людьми, починають складатися в одну начебто очевидну картину — що поліція щось приховала, що є інша версія подій. Саме так формується інформаційний шум, у якому припущення починають видавати за факти. І давайте відповімо на питання : "А кому це вигідно?". Стороні захисту В’ячеслава Зінченко фейкові експертизи, фото та відео, згенеровані ШІ, точно не допоможуть.

Правоохоронна система не може працювати за принципом: "він виглядає як хороший хлопець – отже, невинний". Так само не можна будувати обвинувачення або спростування доказів лише на тому, що комусь не подобається жертва злочину.

Ми не виключаємо, що навколо резонансного кримінального провадження може здійснюватися цілеспрямована інформаційна робота. Не виключаємо, що за поширенням таких матеріалів стоїть чиєсь завдання посіяти недовіру до поліції, розхитати суспільство або дестабілізувати ситуацію в державі.

Але наша відповідь на це — не припущеннями, а фактами. Ми встановлюємо походження кожного матеріалу, перевіряємо його автентичність і зіставляємо з усіма іншими даними, отриманими в ході розслідування.

Ми розуміємо суспільний резонанс. І завжди розуміли, що країна чекає відповіді. Часу іноді обмаль. Але поліцейський не може дозволити собі шукати швидку відповідь лише тому, що її хоче почути суспільство.

Є факти. Є експертизи. Є свідчення. Є відео. Є цифрові сліди. Є результати слідчо-оперативної роботи. І є суд, який оцінює всю сукупність доказів.

Варто пам’ятати, що технології самі злочини не розкривають. За кожним знайденим кадром/цифровим відбитком стоїть професійна, досвідчена та сильна людина — реальний поліцейський, який цей матеріал побачив, проаналізував і поставив наступне запитання. У справі Ірини Фаріон таких запитань були десятки. І всі відповіді на них врешті привели до однієї людини.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.