"Витратили свій козир": Ауслендер про Ормузьку протоку та кризу в Ірані

Іран заявляє про готовність протистояти американському тиску, тоді як США посилюють військову присутність на Близькому Сході. Водночас під загрозою опиняються нафтові доходи, від яких залежать бюджет і соціальні виплати в країні.

Військовий оглядач та фахівець з Близького Сходу Сергій Ауслендер в ефірі 24 Каналу заявив, що можливості Тегерана впливати на нафтовий ринок зменшуються. Боротьбу за владу та радикалізацію державної пропаганди він пов'язує з послабленням центрального контролю над країною.

Шантаж Ормузькою протокою втрачає силу

США розглядають варіанти удару по Ірану до або після виборів, а до регіону прямують третя американська авіаносна група та ще один загін морської піхоти. Іранська влада натомість наполягає, що поступатися не потрібно: американські погрози називають спробою тиску й заявляють про нові засоби протидії, які нібито дозволять створити США більше проблем.

Нічого зробити більше, ніж вони робили навесні, не зможуть. І насправді навіть, напевно, зможуть менше. Головним їхнім засобом війни була Ормузька протока. Але це був одноразовий засіб, і він більше не працює. Витратили свій козир,
– сказав Ауслендер.

Навесні, коли Іран оголосив про перекриття протоки, розрахунок полягав у тому, щоб судновласники побоялися відправляти танкери небезпечним маршрутом. Важливу роль у цьому відігравала відмова страхових компаній покривати ризики перевезень: без страхування вантажів судноплавство мало зупинитися.

Подібний механізм спрацював із Баб-ель-Мандебською протокою, де судна могли обрати довший і дорожчий маршрут навколо Африки. Для виходу з Перської затоки через Ормузьку протоку такого морського обходу немає. Після відмови британської корпорації Lloyd's страхувати танкери її місце зайняли американські страхові компанії, які, як припускає оглядач, отримали додаткові гарантії уряду США.

У підсумку судна страхуються трохи дорожче. Судна платять додаткові премії екіпажам за роботу в цих умовах. Але все діє, вони всі ходять,
– пояснив військовий оглядач.

Єдиним шансом для іранського режиму Ауслендер вважає поступки, на які Тегеран поки не йде. Коли саме США можуть розпочати операцію, залишається невідомим.

Тим часом довоєнний обсяг експорту нафти, як стверджує оглядач, відновився загалом на Близькому Сході. Постачання йдуть через протоку та трубопроводи, а наприкінці вересня їхній сукупний обсяг навіть трохи перевищив довоєнні показники. Ауслендер вважає цю енергетичну кризу завершеною та очікує подальшого зниження ціни на нафту.

Іран втрачає нафтові контракти з Китаєм

Із продажем власної нафти Іран водночас має дедалі більше проблем. Китай поступово перестає бути її головним покупцем, вважає Ауслендер: Reuters повідомило, що закупівлі припинили малі приватні китайські нафтопереробні заводи (НПЗ), відомі як "чайники".

Раніше ці підприємства купували підсанкційну нафту з Ірану, Росії та Венесуели. Їхня формальна незалежність від китайської держави дозволяла Пекіну менше зважати на санкції проти окремих заводів, однак останнім часом закупівлі почали згортати.

Оглядач розглядає дві можливі причини цієї зміни: американське блокування іранських портів не дозволяє відправляти достатньо нафти або самі заводи побоюються санкцій. Китайські покупці переходять на іракську нафту та інші джерела постачання, а в самому Ірані виникли питання до вже укладених контрактів.

В іранському парламенті цього тижня вибухнув грандіозний скандал, коли депутати виявили, що нафтова державна компанія Ірану розірвала контракти з сімома китайськими НПЗ, підписані буквально кілька місяців тому. Зараз намагаються з'ясувати, чому. Поки ніхто нічого не пояснює,
– розповів Ауслендер.

Державна корпорація не надала депутатам усіх документів, тому вони намагаються встановити причини розриву й оцінити можливі збитки. Занепокоєння пов'язане з попередньою історією з Еміратами: приблизно п'ять–шість років тому Іран також розірвав контракти зі свого боку, після чого з нього через суди стягнули великі неустойки. Тепер депутати побоюються аналогічних вимог від Китаю.

Якщо Китай дійсно відмовиться від їхньої нафти й перестане її купувати, тоді вони будуть продавати тільки зовсім по-чорному й дуже невигідно для себе. Потоки валюти для них дуже сильно скоротяться. Цими доларами вже нічого не врятувати,
– наголосив оглядач.

За такого сценарію Іран дедалі більше перетворюватиметься на недієздатну державу, прогнозує Ауслендер. Вона втрачатиме можливість виконувати соціальні зобов'язання перед громадянами, зокрема виплачувати пенсії та бюджетні зарплати.

Основною частиною іранського бюджету оглядач називає субсидії на товари першої необхідності, зокрема хліб, молоко й яйця, а також бензин, інше паливо та газ. Із бюджету фінансують і комунальні послуги, за які населення платить символічні суми. Така підтримка є однією з опор іранської держави, однак гроші на її фінансування, стверджує Ауслендер, вже закінчилися.

В Ірані загострюється боротьба за владу

Скандал довкола контрактів із Китаєм консервативні депутати використовують для тиску на уряд Пезешкіана. Державна нафтова компанія підпорядкована уряду, а нещодавно призначений міністр нафтової промисловості належить до президентської команди. Тому звинувачення в невмілому керівництві галуззю та погіршенні відносин із Китаєм адресують президентові.

Хочуть на місце Пезешкіана просунути якогось силовика. Це все говорить нам про те, що таки немає верховного лідера, принаймні того, який ухвалює рішення. Схоже, що ці консерватори хочуть змінити президента, тому що президент набирає все більше повноважень де-факто,
– припустив Ауслендер.

Раніше силові структури могли працювати через верховного лідера, тому особа президента не мала для них такого значення. Тепер, як пояснює оглядач, вони прагнуть мати на цій посаді свою людину.

Пезешкіан не має власних зв'язків із силовиками, що обмежує його можливості скористатися зростанням повноважень. Водночас його ситуативним союзником став спікер парламенту Галібаф, який має такі зв'язки.

Оскільки сам Галібаф обраний і Пезешкіан теж обраний, вони зараз повинні по-справжньому управляти країною. Тому що всі інші – це незрозуміло хто: усі ці силові структури, яких ніхто ніколи не обирав, ради з національної оборони, яких незрозуміло хто призначив,
– пояснив військовий оглядач.

Протистояння між цими групами ускладнює ухвалення рішень і спроби нормалізувати ситуацію. Внутрішні суперечності, вважає Ауслендер, дедалі більше підштовхують Іран до війни зі США.

Урядова газета цитує вигадану промову Гітлера

Послаблення центрального контролю Ауслендер вбачає і в змінах державної пропаганди щодо Ізраїлю. Іранська урядова газета "Джомхурі-є Есламі" опублікувала статтю "Безрідні пожирачі світів", дослівний переклад назви якої означає "Пожирачі світів без батьківщини".

Саме видання, назва якого перекладається як "Ісламська республіка", заснували під час революції 1979 року. Його першим директором був Алі Хаменеї, а головним редактором – Мір-Хосейн Мусаві. Згодом Мусаві став прем'єр-міністром Ірану, на виборах 2009 року був суперником Ахмадінежада, а з 2009 до 2025 року перебував під домашнім арештом.

За риторикою Ауслендер вважає цю газету менш радикальною, ніж ультраконсервативна "Кейхан", головного редактора якої особисто призначає верховний лідер. Проте опубліковану в "Джомхурі-є Есламі" статтю побудували на приписаній Гітлеру цитаті.

Стаття починається з того, що вони наводять цитату Гітлера, за їхніми словами, від 1941 року. Цитата починається словом "Ізраїль". Тобто Гітлер каже "Ізраїль", не "євреї". Йдеться, звісно, про народ Ізраїлю, держави в сорок першому році ніякої не було,
– пояснив Ауслендер.

У цій вигаданій цитаті євреям приписують прагнення до світового панування та провокування воєн, а їхнє знищення нацистами подають як вимушений крок. Автори статті розвивають цю тезу й стверджують, що Європа нібито "заслала" євреїв в окуповану Палестину, пишуть про "план Великого Ізраїлю" Нетаньягу та наводять цифру 75 тисяч загиблих у секторі Гази. Завершується публікація закликом світу об'єднатися проти Ізраїлю та схваленням позиції, яку приписали Гітлеру.

Гітлер нічого такого ніколи не говорив. Цитата абсолютно фейкова. Гітлер багато чого про євреїв говорив поганого, але саме ця фраза – це фейк, який гуляє інтернетом. Вони його не винайшли, просто десь натрапили,
– наголосив оглядач.

Нацисти, нагадує Ауслендер, приховували Голокост від зовнішнього світу й власних громадян. Німецькому населенню відкрито не оголошували про відправлення євреїв на знищення, а протоколи Ваннзейської конференції були секретними. Більшість убитих євреїв не були жителями Німеччини, що полегшувало приховування злочину від німецької громадськості. Можливі здогадки людей, які мешкали поруч із концтаборами, оглядач відділяє від офіційного визнання злочину.

Пропаганда переходить до відвертого антисемітизму

Раніше іранська державна пропаганда чітко відділяла вороже ставлення до Ізраїлю та сіонізму від ставлення до євреїв, наголошує Ауслендер. Цей поділ зберігався навіть за Ахмадінежада, який заперечував Голокост: тоді в Ірані зняли серіал про дипломата в Парижі, котрий рятував євреїв, видаючи їм візи для виїзду до Ірану.

Мета цієї статті – закликати до повного знищення євреїв, тобто довести справу Гітлера до кінця. Не просто державу Ізраїль знищити, тут уже немає цього поділу. Євреї винні, куди б ти їх не дів, вони скрізь будуть стравлювати народи й провокувати війни. Ніби євреї – це взагалі не люди, а якийсь окремий вид розумних істот,
– описав антисемітську риторику статті Ауслендер.

Відхід від попередньої риторики оглядач помічав і після 12-денної війни, коли в Тегерані з'явилися плакати зі спотвореною цитатою з Корану. На них писали, що євреї не відстануть, доки їм не підкоряться. Ауслендер пояснює, що в оригіналі йшлося про євреїв і християн, які вимагатимуть перейти в їхню віру: згадку про християн прибрали, а заклик до зміни віри замінили вимогою підкоритися.

Ми бачимо, що режим стає абсолютно нацистським. І оскільки до Ізраїлю вони дістатися не можуть, а до своїх євреїв можуть, то на їхньому місці я б уже давно поїхав. Іранська держава не дає так легко виїхати, у них є виїзні візи, і євреям вони їх дають дуже неохоче,
– застеріг військовий оглядач.

Радикалізацію Ауслендер пов'язує з кризою в суспільстві та ідеології й відсутністю сильного центру управління, який раніше контролював межі дозволеної риторики. Публікацію такої статті пояснює самодіяльністю за фактичної відсутності верховного лідера в ухваленні рішень, а не його наказом посилити пропаганду. Антисемітську статтю передрукували багато іранських видань.

Ефіопія звинуватила Еритрею у вторгненні

Еритрея розташована на африканському узбережжі Червоного моря, на протилежному березі якого діють хусити. Раніше вона була частиною Ефіопії, але відокремилася у 1993 році після кривавої громадянської війни. Відтоді Ефіопія не має виходу до моря.

За повідомленнями, на які посилається Ауслендер, в Ефіопії фактично відновилася громадянська війна: у північному регіоні знову об'єдналися збройні формування, які виступили проти центрального уряду, і влада почала відповідати на заколот. 8 жовтня Еритрея ввела війська на ефіопську територію, а наступного дня уряд Ефіопії звернувся до ООН із заявою про напад і готовність відповісти всіма доступними засобами.

Прямого контакту між військами ще, можливо, не було, але ефіопи вже почали застосовувати дрони проти армії вторгнення. Це різко підвищує напруженість,
– зауважив Ауслендер.

Ізраїль підтримує відносини з обома країнами, проте Еритрея останнім часом віддаляється від нього, а Ефіопія зближується, стверджує оглядач. Зокрема, Ізраїль співпрацює з Ефіопією щодо Сомаліленду; своїми каналами з нею працюють і Емірати.

Еритрею підтримують Судан та Єгипет, які мають серйозні суперечності з Ефіопією. У самому Судані вже триває громадянська війна, а розширення ефіопського конфлікту Ауслендер вважає дуже ймовірним.

На цю війну практично ніхто не звертає уваги. Ніяких гучних заяв Євросоюзу немає. Про це повідомляє і BBC, але це далеко не головна тема,
– сказав військовий оглядач.

Попередні африканські війни, нагадує Ауслендер, супроводжувалися величезною кількістю жертв. Втрати у Другій війні в Конго він оцінює в 5 мільйонів загиблих, а в громадянській війні в Ефіопії – у 600 тисяч. Попередній етап ефіопського конфлікту, як пригадує оглядач, завершився у 2022 році.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.