Даша переплутала

Примітка редакції. А чому Дорога редакція не так часто пише про наше суспільство? Бо чомусь воно генерує ось такі приводи.

Зараз більшість представників Дорогої редакції перебуває у війську, тож оперативні спроможності «Петра і Мазепи» дещо постраждали. Втім, реагувати на суспільний резонанс усе одно треба.

Тож ми можемо лише дякувати нашим читачам за те, що роки роботи P&M дали нам змогу зібрати тексти наших авторів (не кажемо «колишніх», усьому свій час) та закрити прогалину в матеріалах «на злобу дня». Обіцяємо не зловживати.

А ситуація у нас така. Впала якось із дуба чергова леді-блогер, яка уявила себе безкарною… Та й пішла будувати власний бренд на автомобільному мудацтві й образах чинних військовослужбовців. Так, це знову сталося.

Сайгон

Ця х**ня, яка/яку називають «лідером» там чогось, з’явилася і з нашої (військових) вини теж.

Ім’я цієї х**ні не «Даша», а «легіон».

Першою дією, якою ми зумовили формування цілого кластера молодих і не дуже, розумних і не дуже людей, які не усвідомлюють сьогоднішню реальність, — це та самовідданість, із якою з початку повномасштабного вторгнення ми кинулися давати відсіч противнику. Зрозуміло, що давати відсіч росіянам — це правильно, але через це недолугим на кшталт даші та їй подібних залишилося «вірити в ЗСУ» і бути «важливими громадянами», які «сплачують податки», навіть коли презервативи на заправці купують.

Якби на заводах під землею снаряди за талон на лавандовий раф точили, довжелезні коридори медзакладів від крові драїли чи на машинках шили піксель «день-ніч-сорок вісім» — то й зовсім інше ставлення було до реальності.

Другою нашою дією стало толерування будь-якої дурні, яка вивергається з їхніх ротів під соусом «моєї думки» і «моєї позиції». У якомусь сні вони придумали, що вояки — це обслуговуючий персонал їхнього безтурботного життя в тилу. Замість того, аби однозначно посилати вслід за російським кораблем/бити в пику, коли якийсь украй нахабний громадянин розказує про «правильно» і «неправильно» про війну, не маючи жодного стосунку до захисту держави (ні, збори в інтернеті «на пікапи», «грілки» чи «турнікети» не є індульгенцією, не дають права нести нісенітниці й не зобов’язують вас слухати мовчки) — ми здебільшого мовчимо, щоб не вв’язуватися в безглузду полеміку з носієм альтернативного ілюзорного світочка. Іноді ми навіть заграємо і піддакуємо. Сюди, до речі, можна віднести і шеврони/наклейки «Я не з ТЦК», які я бачу на військових і їх машинах.

Ясно, що не тільки ці дві причини породили створення альтернативної України, бо й ми в цей рух зробили свій внесок.

Джерело: блог автора; профіль на P&M: Сайгон

Антон Сененко

В історії з Тяговою Підстанцією Дашею Мосс важко висловитися влучніше, аніж це зробив Сергій Сергійович Saigon (посилання лишу в коментарях).

Мене в цій трагедії однієї блогерині, що навчає правильно говорити голосом (а також у ситуації з гончаренком, тереховим і т.д.), насправді, трошечки надихає інше.

Ці всі альтернативні громадяни, які живуть свою «луччу жізнь», «щіпають гусей», пропагують мир за будь-яку ціну, їздять без екіпірування на шаленій швидкості містами і пишаються цим, учать «дихать маткой» та успішному успіху, — раптом виявляють, що не на всіх темах можна хайпувати, заробляти політичний капітал і спонсорів, що рекламуватимуть свій товар через блоги інстасамок.

Виявляється, можна отримати публічного стусана до «кровавих шмарклів». Усі ті віртуальні підтримувачі їхньої альтернативної думки перетворюються на 3,5 каліки з навіжених на Майдані, а палкі шанувальники в коментарях, які продовжують накидати на військових, при ввічливих пропозиціях із ними наживо поспілкуватися миттєво зливаються і пишуть вибачення за різкість та емоційність.

Виявляється, за роки війни у нас настільки зросла кількість людей, що віддали чи віддають країні і Незалежності все, що звичайне тикання пальцем людині в пікселі викликає справедливе обурення і прибуття «шакалячого експреса» на станцію особистісного зростання.

Виявляється, що тобі можуть нагадати, що твоє ідеальне пухнасте цивільне життя з блискучими тачками і дорогими ресторанами якраз досі існує через те, що Сили оборони 5-й рік працюють надзвичайно ефективно.

Виявляється, що поки в Краматорську забило насмерть три десятки людей, а в Прилуках — двадцять двох, у тому числі п’ятьох дітей, твої розповіді про «жертви» звучать як знущання над здоровим глуздом.

Має рацію Сергій Сергійович.

Усю цю маячню слід жорстко припиняти.

Бо одні бігають з лопатами і криками про «корпорація Україна», а інші — ріжуть військових, бо «ТЦК то не ЗСУ».

А все ж так і починається.

З факів військовим та агітації російських ботів.

Спробували б ці всі шакали почати подібну риторику чи жестикуляцію на росії, до якої вони нас своїми діями і висловлюваннями підводять.

Цікаво, звісно, що там СБУ і коли ми побачимо вибачення та почуємо поставленим голосом «вірю в ЗСУ».

Одначе було б норм, якби з такими дашами бізнеси й агенції припиняли співпрацю, а довірливі громадяни припинили записуватися на курси, де їм кажуть, що правильно поставлений голос змінить їхнє життя.

Мозок.

Правильно розвинений Мозок — це єдине, що насправді змінює життя.

Майте тихий вечір і не соромтеся не толерувати будь-які тези чи дії, що спрямовані на дискредитацію України чи її війська.

Джерело: блог автора; профіль на P&M: Антон Сененко

Jonathan Zatvarski

«Ти переплутала небо із зорями, відображеними вночі на поверхні ставка» (с).

Слава/популярність, як і гроші, псують людей, і одиниці можуть адекватно із цим справитися і «не поплисти».

Знайомтесь — Даша Мос, одна з моїх «улюблених» блогерок.

Колись Даша починала дуже непогано — відеоролики про дикцію, постановку голосу і мовлення, загалом класний і цікавий контент, який залітав і непогано промотував послуги Даші. На цьому етапі у мене до неї було нуль питань.

Але потім Даша вирішила, що вона хоче бути успішною блогеркою, і, окрім курсів, уже почали з’являтися лайфстайли, тачки, розкішне життя і... мотоцикли. Даша почала бути мотоциклісткою і, звісно, що все це знімати.

І проблема в тому, що часто-густо Даша почала транслювати на свою аудиторію лайфстайл... який не сильно котується серед адекватних мотоциклістів: «шашечки» і швидкісна їзда в місті, стрімкі мотопрогулянки в легінсах без екіпірування і всяка інша дичина. Так, її жорстко критикували, вона знімала відео десь з екіпіровкою, але в стрічці на одне нормальне відео все одно генерувалося 9 у зоні фолу.

І була б Даша простою райдеркою — Бог із нею. Соцмережі знали не одну райдерку з подібним ризиковим контентом, які рано чи пізно врізалися в авто, асфальт чи стовп, бо це не питання «буде чи не буде?», це питання «коли?».

Однак Даша — блогер із купою підписників, більшість із яких ... не є експертами в цьому питанні і не знають, як правильно. А переглядаючи її відеоролики, запускається глибокий хімічний процес у мозку, який по-розумному я б назвав «теорія розбитих вікон, помножена на помилку того, хто вижив», а в простонародді — «А я що, рудий?».

А далі на вулиці викочуються десятки і сотні нових райдерів, які щось десь бачили у блогерів у 30-секундному відео й пробують повторити. Звісно, що під камеру, це ще краще і ще крутіше. Ну а далі авто, асфальт, стовп.

Проте Даша пішла ще далі і настільки переповнилася у своїй приголомшливості та популярності, що вирішила хайпанути на армії. Ну бо з біса тут — «кинула фак мусорам і тецекунам», бо вона чітко outlaw!

При цьому це не був акт потай якоїсь дрібної хуліганки — це був осмислений запланований акт, бо камера знімала, а після того це ж відео завантажили, змонтували і поширили. Тобто це не випадковість, а цілком осмислений акт висловлення зневаги до Збройних сил України.

І здавалось би, можна було сказати: так, а що ти докопався до дівчинки? Ну подумаєш.

Але якщо подібна поведінка не буде як мінімум отримувати відповіді від того ж СБУ і не будуть проводитися виховні бесіди й оприлюднюватися вибачення (так, хай і нещирі), завтра підписники, надивившись такого і побачивши, що за це нічого не буде, будуть повторювати. Бо ж ніхто не дасть по пальцях.

Таке щось.

Джерело: блог автора