Хромая утка Трамп: почему слабеет влияние президента США и сможет ли он и дальше возмущать мир

Минуло десять років відтоді, як Трамп пообіцяв своїм прихильникам здобути стільки перемог, що вони "можливо, навіть утомляться перемагати". І от минулого місяця на Генеральній асамблеї ООН президент США виголосив промову, сповнену тріумфальних заяв. 

Він представив перелік своїх досягнень, серед яких – врегулювання восьми воєн, протидія "задирі Близького Сходу" – Ірану, укладення угоди з Данією щодо Гренландії та арешт "диктатора-порушника закону" з Венесуели Ніколаса Мадуро.

Слід віддати Трампу належне: деякі з цих перемог справді вагомі. 

За його президентства вдалося забезпечити крихке, але важливе припинення вогню в Газі. А його втручання у Венесуелі, хоча й суперечило міжнародному праву та нині подається передусім як можливість отримати "трофеї" у вигляді ресурсів цієї країни, усунуло давнього противника США. Та відкрило перспективу – нехай і віддалену – проведення вільних і чесних виборів уперше за понад десять років.

Червона доріжка для Сі замість мит

Однак промова американського прехидента виявила й дещо інше: межі його влади стають дедалі очевиднішими. Трамп вступає в період президентства, коли його вплив поступово слабшатиме. Він стикається з обвалом рейтингів та взаємодіє з лідерами, чиї повноваження триватимуть значно довше, ніж його власні. 

Колись наймогутніша й найнепередбачуваніша сила на міжнародній арені, 

Трамп уже пройшов пік своєї здатності дестабілізувати міжнародний порядок.

Докази згасання впливу Трампа можна знайти в усіх ключових напрямах його політики: митних тарифах, війні з Іраном та боротьбі з нелегальною імміграцією. На початку цього року Верховний суд скасував його рішення запровадити мита з посиланням на надзвичайні повноваження. 

Але ще до цього Трамп зіткнувся з обмеженістю власної влади під час короткочасної торговельної війни з Китаєм. Пекін відповів на американські мита у розмірі 145% власними тарифами у 125%, а також припинив експорт критично важливих мінералів.

У результаті Трамп не просто пом’якшив свою політику щодо Китаю. Він майже повністю розвернув її у протилежному напрямку, простеливши перед китайським лідером Сі Цзіньпіном червону доріжку під час його нещодавнього візиту до Вашингтона. 

Трамп навіть особисто зустрів Сі в аеропорту – це перший випадок із 1962 року, коли американський лідер настільки урочисто привітав іноземного керівника під час державного візиту. Ба більше, Трамп запропонував продати Китаю озброєння, що суперечить законодавству США.

Те саме трапилося, коли Трамп спробував посилити торговельний тиск на Канаду. Прем’єр-міністр Канади Марк Карні відповів запровадженням зустрічних мит і новою стратегією "середніх держав". 

Трамп правильно оцінив економічні важелі впливу США на Канаду, адже понад 70% канадського експорту спрямовується до Сполучених Штатів. Проте він недооцінив дисбаланс сил між собою – непопулярним лідером, якому залишилося лише два роки президентського терміну, – та Карні, рейтинг схвалення якого перевищує 60% і який може залишатися при владі ще багато років. 

Тепер Канада мислить значно масштабніше: поглиблює відносини з Європейським Союзом і намагається залучити до цієї співпраці інші країни, зокрема Австралію та Велику Британію.

Провал в Ірані

Подібні обмеження Трамп відчув і у війні з Іраном. 

Спробувавши домогтися швидкої зміни режиму без залучення необхідних для цього наземних військ, його адміністрація була заскочена зненацька захопленням Іраном контролю над Ормузькою протокою. Відтоді Вашингтон так і не зміг досягти стійкої домовленості щодо її відкриття. 

Ще гірше те, що завдання Трампа з припинення війни ускладнюється втратою довіри Ірану до американських домовленостей. Адже саме Трамп відмовився від початкової ядерної угоди, укладеної президентом США Бараком Обамою – а згодом атакував Іран, тоді як той активно вів переговори щодо нової угоди.

Тепер стратегія Ірану полягає в тому, щоб перечекати Трампа – сподіваючись, що спричинений блокуванням Ормузької протоки економічний тиск разом зі зменшенням його політичного капіталу зрештою змусить очільника США піти на більші поступки.

Трамп намагається продемонструвати, що не відступить: погрожує "знищити вщент" Іран, наголошує, що навіть поразка на проміжних виборах не змінить його стратегії, та відправляє на Близький Схід додаткові сили. 

Проте Іран залишається непохитним.

Чужий серед своїх?

Усередині країни зростає опір і щодо ключових імміграційних ініціатив Трампа. 

На початку цього року операція Metro Surge у штаті Міннесота спричинила настільки масштабні заворушення, що відповідальний за питання кордону Том Гоман був змушений припинити її. 

Від Трампа починають відмежовуватися й республіканці в Конгресі. 

Багато з них намагатимуться переобратися в листопаді й мають невисокі шанси на перемогу через падіння рейтингу президента.

Навіть давній союзник Трампа в Сенаті Джим Джастіс, який розглядає можливість балотуватися на посаду губернатора Західної Вірджинії, стверджує, що адміністрація "робить щось не так" у своїй імміграційній політиці.

Звісно, Трамп і надалі залишається впливовою фігурою на світовій арені. Адже він очолює країну з наймогутнішою армією у світі та динамічну економіку. 

Проте розрив між його амбіціями та реальними можливостями збільшується, а рівень глобальних ризиків, пов’язаних із його діями, знижується майже в усіх сферах. Є лише один виняток – штучний інтелект, де його здатність порушувати міжнародний порядок, навпаки, зростає.

Трамп відкинув можливість регулювання ШІ, прагнучи "перемогти" Китай у технологічному суперництві. 

Це відбувається попри дедалі частіші інциденти, пов’язані з безпекою, – від спроб користувачів розробляти біологічну зброю до масштабних хакерських атак, про які повідомляють американські компанії, зокрема OpenAI та Anthropic.

Таким чином Трамп створив ситуацію, за якої спричинена штучним інтелектом криза рано чи пізно стає майже неминучою. Як і у випадку з торгівлею, Іраном та імміграційною політикою, вона може розвиватися за непередбачуваним сценарієм.

Зрештою вона стане ще одним доказом обмеженості влади Трампа в останні роки його президентства.

Стаття початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника 

Автор: Ієн Бреммер,

засновник і президент Eurasia Group та GZERO Media