Наступ ЗСУ на Донеччині: як українські війська розхитують оборону Росії на півдні

Новопавлівський – Великоновоселівський напрямок

Противник (російські війська) продовжує вести активну оборону в смугах своїх 29-ї загальновійськової армії (ЗВА) зі складу угрупування військ (УВ) «Восток» та 90-ї танкової дивізії (тд) УВ «Центр», аби запобігти подальшому просування передових підрозділів Збройних сил України (ЗСУ) на північ і південь від дороги N-15 Запоріжжя – Донецьк по напрямках Новопавлівка – Новоукраїнка, Піддубне – Відрадне та Маліївка – Велика Новосілка.

З цією метою противник намагається утримати свої позиції вздовж річки Мокрі Яли на ділянці від села Перебудова до села Бурлацьке, а також намагається контратакувати по напрямках Дачне – Філія та Горіхове – Новопавлівка. Крім того, російське командування прагне утримати низку позицій у бойових порядках передових підрозділів ЗСУ силами своїх залишкових малих піхотних груп на захід, південь і схід від села Філія.

У звітний період противник так й не зміг повністю виконати це завдання. У низці районів, очевидно, передові українські підрозділи змогли просунутися в тактичній зоні. Однак з оперативної точки зору ці результати навряд чи можна вважати значущими чи навіть суттєвими, хоча вони все ж мали певний оперативно-тактичний ефект.

У цьому напрямку противник діє наступними силами та засобами (приблизно):

+ 29-а ЗВA

• 36-та окрема мотострілецька бригада (омсбр)
• 39-та омсбр зі складу 68-го армійського корпусу (АК)
• Зведена тактична група (TГр) 18-ї кулеметно-артилерійської дивізії (кулад) 68-го АК
• 430-й мотострілецький полк (мсп)
• 200-та артилерійська бригада (абр)
• Також, ймовірно, тут фіксуються й окремі підрозділи 120-ї дивізії морської піхоти (дмп) зі складу Балтійського флоту (БФ)
• Частина сил 90-ї танкової дивізії – ймовірно, підрозділи її 6-го танкового полку (тп) та 228-го мсп

+ 90-а тд

• 6-й, 80-й і 239-й танкові полки (тп), перший з них, ймовірно, перегрупований у смугу 29-ї ЗВА
• 228-й і 428-й мсп, перший, очевидно, також діє основними силами в смузі 29-ї ЗВА
• 400-й самохідний артилерійський полк (сап)

Крім того, близько півтора місяця тому, в смугах російської 51-ї ЗВА УВ «Центр» та 8-ї ЗВА УВ «Юг», які діють в напрямку міста Дружківка, вздовж річки Казенний Торець, також було зафіксовано низку підрозділів 90-ї тд противника. Що стосується 120-ї дмп, найімовірніше, її основні сили діють на стику 29-ї та 36-ї ЗВА. Водночас, ймовірно, більша частина цієї дивізії досі розгорнута в смузі 36-ї ЗВА противника.

2. Поточна ситуація на цьому напрямку характеризується досить впертими зустрічними боями на північ і південь від автодороги Запоріжжя – Донецьк, зокрема вздовж річки Мокрі Яли, з тактично мінімальним просуванням передових українських підрозділів, а також їхнім поступовим, але досить наполегливим просуванням по напрямку Шевченко – Бурлацьке. Зокрема:

• Діючи по напрямках Новопавлівка – Котлярівка та Новопавлівка – Горіхове, ЗСУ змогли не лише утримати частину Донецької області на ділянці між Котлярівкою та Горіховим, а й досягти відстані 2,6 км з північного заходу до першого і дістатися майже до північно-західних околиць другого.

У свою чергу, противник періодично здійснює контратаки в напрямку Новопавлівки з боку Горіхове, намагаючись витіснити передові українські підрозділи на захід від адміністративного кордону між Донецькою та Дніпропетровською областями України, а також продовжує вести активні «інфільтраційні» дії в напрямку Новопавлівки з боку Котлярівки.

Однак, це не призвело до суттєвих тактичних змін у положенні сторін, проте противник, очевидно, все ж утримує одну невелику піхотну групу (ймовірно, до 5-6 піхотинців) у межах Новопавлівки. Вони ховаються в районі ТОВ «Чугуєво» (вулиця Комунарівська), на північній околиці Новопавлівки, за річкою Солена. Також противнику наразі поки що вдається контролювати половину однієї з посадок за 1,5 км на південь від Новопавлівки. Таким чином, можна впевнено сказати, що Новопавлівка фактично майже повністю «зачищена» ЗСУ від присутності російських військ.

• У напрямку Дачне – Філія російські війська досить вперто намагаються утримати низку своїх позицій у районі останнього, час від часу навіть контратакуючи з боку Дачне у цьому напрямку. Внаслідок цього, очевидно, кілька російських піхотних груп продовжують «сидіти» в лісі на південний захід від села Філія (район злиття річок Солена і Вовча), у південній частині самого села та у кількох посадках на південь від нього.

Однак у тактичному сенсі ситуація для противника на цій ділянці виглядає не надто сприятливою. Оскільки передові українські підрозділи на південний схід від села Філія вже просунулися вздовж річки Вовча по напрямку Ялта (село) – Дачне на понад 2,5 км і вже знаходяться за 2,3 км на захід від самого Дачного. Крім того, з півночі, з боку Новопавлівки, куди веде дорога з Дачного, українські підрозділи також просунулися вперед (на південь) і знаходяться не далі  ніж 4,5 км від Дачного.

Таким чином, стає зрозуміло, що противник має можливість забезпечувати та підтримувати свої піхотні групи в районі села Філія виключно з напрямку Дачного і через досить вузький коридор. Якщо ЗСУ зможуть наблизитися до Дачного впритул (а це цілком ймовірно), положення цих російських піхотних груп у районі Філія, очевидно, погіршиться до «критичного» рівня.

До речі, командування противника це добре розуміє, тому фактично, час від часу, намагається контратакувати по напрямку Дачне – Новопавлівка, аби розширити цей коридор.

• Ще південніше (між річкою Вовча та дорогою Запоріжжя – Донецьк) ЗСУ продовжують розширювати свій плацдарм на річці Мокрі Яли. Вони повністю звільнили район Грушевське – Ялта (село) – Запоріжжя (село) – Зірка і продовжують досить активні дії по напрямку Запоріжжя (село) – Новоукраїнка (просунувшись на 2 км на схід від Запоріжжя).

Однак вони розширюють цей плацдарм не лише на схід, а й на півдні, тобто з півночі на південь, вздовж східного берега річки Мокрі Яли, діючи по напрямку Зірка – Перебудова та Запоріжжя – Перебудова. Більше того, очевидно, що це відбувається досить скоординовано з їхніми активними діями із західного берега річки по напрямках Піддубне – Перебудова та Мирне – Комар.

Внаслідок цього, за низкою повідомлень, українські штурмові групи вже закріпилися в Перебудові і активно ведуть бої у західній частині села Комар (в районі вулиць Зарічна та Нагірна). Очевидно, що російському командуванню вже досить важко утримувати позиції вздовж річки Мокрі Яли, на північ від Федорівки. Оскільки передові українські підрозділи також прорвалися до річки між нею і Комарем, перерізавши дорогу 00509.

• Однак найнеприємніше для командування російської 29-ї ЗВА, очевидно, відбувається ще далі на південь, де передові українські підрозділи звільнили село Шевченко і просунулися відповідно у бік села Бурлацьке (досягнувши відстані 1,5 км від нього), а також водночас просунулися на південь від Шевченко, до села Вільне Поле, наблизившись до нього менш ніж на 1 км.

3. Тепер трохи про перспективи.

Я вже писав раніше, що у разі повного звільнення українськими військами району Шевченко – Бурлацьке – Привільне – Вільне Поле (а вони вже досить близькі до цього), російське командування отримає досить очевидні труднощі не лише з утриманням позицій уздовж річки Мокрі Яли на північ від Федорівки, а й на південь від неї – аж до Новоочеретуватого.

 Однак у цьому сенсі слід пам'ятати, що ЗСУ фактично вже знаходяться на північних околицях Федорівки і досить глибоко просунулися від адміністративного кордону Дніпропетровської та Донецької областей в останню, діючи по дирекції Маліївка – Бурлацьке (до 7,5 – 8 км).

І хоча, безпосередньо на південь від Новопавлівки (між річкою Вовча та автомагістраллю Запоріжжя-Донецьк), за дирекцією Іванівка – Запоріжжя (село в Донецькій області), цей показник ще більш значний (ЗСУ просунулися по цьому напрямку від адміністративного кордону Дніпропетровської області в Донецьку область майже на 15 км), саме наступ до Бурлацького (а можливо, й далі на схід, до річки Мокрі Яли) має більш оперативно-тактичне значення ніж дії ЗСУ північніше дороги Запоріжжя – Донецьк. З однієї простої причини – це дає ЗСУ цілком реальні шанси дістатися з півночі та північного заходу безпосередньо ближніх підступів до самої Великої Новосілки. Більше того, «по дорозі», ще й згорнувши всю оборону противника вздовж річки Мокрі Яли.

Однак ПОКИ що ЗСУ явно НЕ мають такої можливості. З низки причин, зокрема:

• Противник досить вперто обороняється, місцями контратакує. Тому темпи просування українських передових підрозділів у згаданих районах і напрямках фактично мінімальні. Наприклад, їх вихід до Бурлацького та Вільного Поля відбувся щонайменше кілька тижнів тому. Однак поки що їм так й не вдалося звільнити ці села. Український плацдарм на річці Мокрі Яли, на північ від Комара в східному та південно-східному напрямках, також розширюється дуже і дуже повільно, російські війська вперто утримують позиції на південний схід від Запоріжжя (села).
• Окрім цього, очевидно, що ЗСУ ведуть наступальні дії в смугах російських 29-ї ЗВА та 90-ї тд досить обмеженими силами та засобами. Фактично, діючи в цих окремих районах силами не більше ніж 1-2 бригади (нехай, навіть, посилених і спеціально виділених для цього). Внаслідок чого українське командування змушене своїм війська ставити досить обмежені за масштабом завдання. Крім того, їх доводиться виконувати поступово і поетапно, що, у свою чергу, дає російському командуванню певний часовий лаг для відповідної реакції, наприклад, для маневру власними силами та засобами. Фактично, ЗСУ проводили і на деяких ділянках продовжують проводити наступальні дії на цьому напрямку, не маючи перед противником вирішальної переваги у силах і засобах.
• Крім того, цілком очевидно, що російське командування, яке діє на цьому напрямку (і, очевидно, не лише воно), повністю усвідомлюють можливі оперативно-тактичні наслідки для себе та підпорядкованих їм військ, якщо вони не зможуть повністю стабілізувати ситуацію на цьому напрямку або, принаймні, суттєво уповільнити тут просування передових українських підрозділів. І саме тому вони, у цьому сенсі, діють повністю відповідно до ситуації і досить швидко. Перегрупування частин і підрозділів 90-ї тд та 120-ї дмп в смугу 29-ї ЗВА щонайменше місяць тому є достатньо наочним та чітким підтвердженням цього.

Крім того, існує ще низка об'єктивних і суб'єктивних факторів, які безпосередньо впливають на ситуацію в цій сфері. У цьому сенсі я назвав лише основні.

Щодо оперативно-стратегічного масштабу (тобто ситуації в усій Південній стратегічній операційній зоні), то цілком можливо стверджувати, що наступальні дії ЗСУ на Новопавлівському – Великоновоселівському напрямку, поки що, не отримали на нього значного впливу. Адже противник продовжує наступ на лівому фланзі свого УВ «Восток» (у смугах 5-ї та 35-ї ЗВА на Гуляйпільскому напрямку, відрізок між Добропіллями та Білогір'ям) і досягає там певних тактичних успіхів. Крім того, він досить активно намагається відновити наступ на правому фланзі своєї 58-ї ЗВА УВ «Днепр», аби ліквідувати найближчим часом Оріхівський район оборони ЗСУ, й також не без певного результату для себе.

Очевидно, що в цьому сенсі наступальні дії ЗСУ, тим більше, обмежені за своїм розмахом і масштабом, у смугах російських 29-ї та 36-ї ЗВА, недостатні. Для досягнення суттєвих змін ситуації в усій Південній стратегічній операційній зоні на користь українських військ (я маю на увазі в рамках Стратегічної оборонної операції ЗСУ) потрібне поєднання щонайменше двох факторів:

• Значного нарощування їхніх зусиль у наступальних діях на правому фланзі російського УВ «Восток» (Новопавлівський-Великоновоселівський та Олександрівський напрямки, смуги російських 36-ї та 29-ї ЗВА)
• Підвищення рівня стабільності та стійкості системи оборони ЗСУ у тактичній зоні на Гуляйпільському та Оріхово-Запорізькому напрямках (смуги наступу російських 5-ї, 35-ї та 58-ї ЗВА).

Поки, така комбінація (ну або, поєднання) – не простежується …