Тарас Тополя, «Пташка» Поліщук та Арсен Мірзоян заспівали в мистецькій сазі про незламність України

Проєкт приурочили до Дня захисників і захисниць України, Дня козацтва та Міжнародного дня музики. Він об’єднав Національну заслужену капелу бандуристів України імені Г. І. Майбороди, відомих українських музикантів і 12 знакових пісень, створених під час повномасштабної війни.

Автор ідеї, продюсер і режисер проєкту Олесь Журавчак називає Kobzar. Litopys. Nezlamnist масштабною мистецькою сагою, у якій традиція українського кобзарства поєднується із сучасною авторською музикою, а бандура стає голосом України, що творить свою історію просто зараз.

Kobzar. Litopys. Nezlamnist: три образи української історії

В основі проєкту — три образи, які формують його смислову концепцію:

• Kobzar — голос і пам’ять, що проходять крізь покоління;

• Litopys — історія, яку українці пишуть сьогодні;

• Nezlamnist — сила народу зберігати себе та продовжувати власну історію.

Важливою особливістю саги став склад солістів. Кожен із них має власний досвід захисту України: брав участь у бойових діях або нині служить у Силах оборони. Тому їхня участь у музичному проєкті — не випадковий вибір, а продовження самої ідеї кобзарства: бути голосом свого часу, розповідати про нього через особистий досвід і залишати свідчення для наступних поколінь.

Своїми враженнями від проєкту поділилися Тарас Тополя, Арсен Мірзоян, Сергій Василюк, Катерина «Пташка» Поліщук, Тарас Компаніченко та NOEN.

Тарас Тополя — про музику як літопис сучасності

Тарас Тополя наголосив, що проєкт поєднує творчість та українську історію, фіксуючи музикою події сьогодення.

«У цьому проєкті поєднались творчість та українська історія. Kobzar. Litopys. Nezlamnist викарбовує музикою моменти нашого сьогодення. Очевидно, що проєкт залишиться помітним на десятки років уперед, а зараз даватиме наснагу і сили боротися всьому українському народові. Адже музика завжди мала магічну силу надихати й давати енергію для руху вперед. Яка роль митця під час війни? Митець має рефлексувати через музику та лірику про те, що проживає його народ і він як частина народу», — сказав музикант.

Арсен Мірзоян виконав пісню, написану в перші дні вторгнення

У межах Kobzar. Litopys. Nezlamnist Арсен Мірзоян заспівав «Моя країна» — композицію, яку написав у перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

«Пісня “Моя країна” була написана у підвалах, де знаходились наші два взводи. Мені було трошки моторошно навіть від самої думки про те, що доводиться тримати зброю в руках. Я був розлючений на ситуацію, що я маю тримати автомат у руці. Проте тієї люті ще не було у суспільстві, була суцільна розгубленість. Але відповідь мала бути», — згадав музикант.

За його словами, пісню записували в різних куточках України: вокал — у київській студії на Березняках, а зведення треку відбулося в Івано-Франківську.

«Це була моя особиста відповідь про моє рішення. Як публічна людина я несу відповідальність перед суспільством. Я відповів піснею, я лишився в Києві зі зброєю в руках», — пояснив Арсен Мірзоян.

Катерина «Пташка» Поліщук: українська культура — основа ідентичності

Катерина «Пташка» Поліщук назвала участь у проєкті великою честю. За її словами, збереження української культури та ідентичності — одна з причин, заради яких вона вже шостий рік бореться в українській армії.

«Kobzar. Litopys. Nezlamnist — дуже цінний проєкт, і для мене велика честь бути його учасницею. Тому що це саме те, за що я шостий рік борюся в українській армії. Росіяни завжди намагались пришити нам комплекс меншовартості, намагались знищити нашу ідентичність. Вони кинули нам “як кістку” шаровари і віночок. Але не змогли знищити те, що у нас у крові. Те, що треба зберегти, розширити, передати нашим дітям», — поділилася вона.

Поліщук також наголосила, що українська музика й культура допомагають людям триматися, надихають і дають сили боротися.

«Українська ідентичність, українська культура — це те, без чого ми не будемо нацією. Ми можемо бути народом без нашої музики, нашої культури, нашої душі. Але нацією ми не зможемо бути. Я дуже сильно люблю свою країну, я дуже сильно люблю те, як вона звучить. Це те, що лікує, те, що дає сили, те, що надихає. І те, що змушує кожного дня прокидатися і бути сильною та боротися», — сказала Катерина.

Сергій Василюк — про роль музикантів на війні

Лідер українського фолк-метал-гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк звернув увагу на те, що кожен український захисник має власну історію, а популярність не повинна затьмарювати внесок інших військовослужбовців.

«Кожен Захисник — це всесвіт. Звісно, що є більш медійні, зіркові військовослужбовці, але в першу чергу вони — українські воїни. І я би не знецінював талантів інших чудових людей у війську», — зазначив музикант.

Василюк додав, що артисти, які водночас служать у війську, можуть підтримувати побратимів піснею та піднімати бойовий дух — і в напівзруйнованих будинках, і на великих концертних майданчиках.

NOEN розповів історію пісні «Говори зі мною»

Один із солістів проєкту, NOEN (Олександр Березовський), поділився особистою історією створення пісні «Говори зі мною». Вона пов’язана з його близькою подругою, яка втратила багатьох друзів під час оборони «Азовсталі».

«Цей період я проживав разом із нею, мені хотілось максимально її підтримати. Тоді мені прийшло ось це відчуття самотності від того, коли людина помирає наодинці. Єдине, за що хочеться триматися, — це говорити із близькою тобі людиною. Коли ти розумієш, що твої дні завершені, залишається лише бажання не помирати наодинці», — розповів NOEN.

За його словами, композиція передає відчуття особливого зв’язку між близькими людьми — бажання почути голос іншого й не залишатися наодинці навіть у найважчі миті.

Капела бандуристів об’єднала традицію та сучасне звучання

Центром музичної оповіді стала Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди. Її потужне чоловіче багатоголосся, десятки бандур та оркестрове звучання стали основою масштабної музичної історії.

Капела — один із найстаріших і найвідоміших професійних музичних колективів України. Її заснували в Києві 1918 року. Колектив поєднує багатовікову традицію українського кобзарства з академічною хоровою культурою, зберігає та розвиває національну музичну спадщину й представляє її в Україні та за кордоном.

Під час концерту прозвучали 12 композицій, серед яких «Меч Арея» та «Мчать козаки» Василя Лютого, «Завжди Україна буде» Тараса Компаніченка, «Молитва за перемогу» Едуарда Драча, «Говори зі мною» Олександра Березовського на слова Юрія Іздрика, «Спи, маленький Козачок» Анатолія Сухого, «Українське сонце» Сергія Соловія, «Моя країна» Арсена Мірзояна, «Фортеця Бахмут» Тараса Тополі та Сергія Вусика, «Дике Поле» YARMAK та Аліси Панчук, а також інші твори сучасних українських авторів.

Особливістю саги стало нове епічне оркестрове й хорове прочитання відомих композицій. Спеціально для проєкту їх переаранжували для чоловічого хору, оркестру та унікального тембру десятків бандур.

Над новим звучанням працювали аранжувальники Ярослав Карпів, Євген Петриченко, Олег Кунтий та Усеін Бекіров. Завдяки їхній роботі окремі пісні отримали новий масштаб і стали частинами єдиної музичної драматургії.

Також зі сцени прозвучала поезія Павла Вишебаби, Ярини Чорногуз та Петра Маги. Разом із музикою вона створила живий літопис сучасної України — голосами тих, хто переживає, осмислює та закарбовує події нашого часу у слові.