Українські «голуби миру», дірка в мості та чому обманюють Путіна. Огляд ютубу з 5 по 11 жовтня 2026 року

Українська народна ютуб-прикмета: хай яким яскравим не був би початок тижня, його кінець змусить вас забути все, про що говорилося на платформі до цього.

Що там у нас було? Відлуння від чуми в Росії та «голуби миру» в Україні з минулого тижня, шакалячий експрес зі стендапером і співавтором ютуб-каналу «Комік плюс історик» Феліксом Редькою, заклик Віталія Кличка виїжджати з Києва… Але тут виходить Дональд Трамп зі своїм дизель-шоу та порадами українським виборцям. І все — тримайте ютуб семеро. Бо він миттєво виштовхав і Редьку, і навіть Кличка із топів і зараз розірветься від думок і прогнозів щодо долі Трампа та його нового старого партнера Путіна.

«Чума на обидва ваші доми!», як сказав класик. Але поки вона сунеться на російських тіньових танкерах до американських берегів разом із «гуманітарним» дизелем, пропоную все ж згадати, про що говорили у ютубі минулого жовтневого тижня.

Почну з події, яка сталася у четвер і навряд чи забудеться принаймні професійною журналістською спільнотою України — навіть якщо Трамп із Путіним одружаться.

Увечері 8 жовтня редакція «Української правди» повідомила, що керівника її відділу журналістських розслідувань Михайла Ткача й оператора Ярослава Бондаренка затримали у Відні під час виконання редакційного завдання, пов’язаного з пошуком генерального прокурора-втікача Руслана Кравченка.

До наступного дня зв’язку з журналістами не було, аж допоки Михайла Ткача не відпустили і він не поспілкувався з головною редакторкою «УП» Севгіль Мусаєвою. З’ясувалося, що у столиці Австрії двох українських журналістів затримували як терористів, із застосуванням грубої сили. Михайло Ткач навіть не відразу зрозумів, що має справу з поліцією, адже процес нагадував скоріше викрадення, ніж затримання. Ярослав Бондаренко отримав поранення, з якими довелося звертатися до лікарні. До речі, медичну допомогу оператору надали лише пізно ввечері, тобто приблизно за шість-сім годин після затримання. Оперували у кайданках, про що він згодом написав у фейсбуці.

Звинувачення, які висунули Ткачу та Бондаренку, були відповідні.

— На початку допиту мені дали підписати документ. Наскільки я розумію, це аналог підозри. Там було прописано три статті, в яких ми звинувачуємося. Одна з них — це шпигунство в інтересах української військової розвідки. Інша — участь у злочинній організації. І третя стаття стосувалася заподіяння шкоди Австрії, — розповів журналіст.

Звісно, відразу згадалися інкасатори, яких затримував Орбан напередодні виборів у своїй країні. Але Австрія ніби не орбанівська Угорщина, тож від певного шоку вберегтися було складно.

Можливо, найважливішою частиною розмови стали роздуми Ткача на тему, що це було.

— У різних країнах у той чи той спосіб фігуранти наших матеріалів намагалися протидіяти нашій законній журналістській діяльності, маніпулюючи, вигадуючи різні казки. Я вважаю, що в цьому випадку також хтось із фігурантів, над якими ми працювали, міг ввести в оману австрійську правоохоронну систему, надавши їм якусь інформацію про якусь співпрацю з представниками української розвідки або українських Збройних сил, — сказав він.

— Чи є у тебе підозри, хто це міг бути? — перепитала Севгіль.

— Підозра є. Повторюся, ми працювали загалом у пошуках Руслана Кравченка. Тобто, мені здається, може бути або він, або пов’язані з ним особи. Інших варіантів, версій і гіпотез зараз немає, — відповів Ткач.

Мені тепер цікаво, як цей скандал, який напевно спалахне, коли все з’ясується, посприяє отриманню політичного притулку у Австрії, якщо його проситиме колишній генпрокурор?

Розмову Севгіль і Михайла подивилися 709,6 тисячі глядачів за один день. Щось мені підказує, що тема хвилює не лише журналістів.

До речі, про суто професійні теми, які насправді можуть зацікавити усіх глядачів. На каналі «Карт бланш з Олександром Білінським» вийшло відео про медіабізнес під час війни. Співрозмовниками автора були головна редакторка видання «Бабель» Катерина Коберник, виконавчий директор «Української правди» Андрій Боборикін і керівник диджитал-редакції Forbes Віктор Кищак. Зустріч тривала дві години і за цей час співрозмовники встигли обговорити купу кулуарних тем — від того, як зараз фінансуються медіа, до впливу росіян на українські медіа до повномасштабного вторгнення.

А ще Олександр Білінський розважав глядачів тим, що давав гостям тягнути картки з назвою якогось видання, медіаявища чи іменем відомого журналіста та просив прокоментувати. Власне, ця гра й дала назву каналу «Карт бланш». Тут подекуди героям доводилося балансувати, щоб, здається, не сказати зайвого або, навпаки, не сильно «палитися» в тому, що сказати особливо нема чого.

Наприклад, Андрій Боборикін витягнув картку United24 Media.

— О, давайте щось менш позитивно! — закликала Катерина Коберник.

— А ти вважаєш, що все було до цього позитивним?

— Ну да. The Kyiv Independent, Портников… А TBPN (подкаст, який придбав OpenAI. — ДМ.) просто нікому не шкода, — перелічила Катерина попередні картки.

— Ну Юнайтед теж, все добре. Непоганий проект державної пропаганди України. Мені здається, що з точки зору return on investment, мабуть, доволі ефективний. Хороші цифри, — висловив думку Боборикін.

— А United24 вважає себе пропагандою? — уточнила Коберник.

— Так. Ми робили конференцію,і запрошувала туди Валентина Панюту, який керує цим проектом. Він, мені здається, відкрито каже, що це пропаганда. Я не знаю, що ще сказати. Мені здається, що українська держава могла б не витрачати гроші на інші проєкти іномовлення. Державна платформа з іномовлення з проєктом GAZE — вона, насправді, ще існує, і там витрачається якісь гроші. Маючи United24, не треба було, мені здається, вкладатися в ще щось. Але воно існує, — сказав гість, згадавши, напевно, що домовлялися поменше позитиву.

Після цього настала черга Кищака обирати картку, і він витягнув “телемарафон”.

— Я його ніколи не дивився. Жодного разу не бачив. Не розумію, навіщо, — сказав Кищак.

Пізніше він витягнув картку відразу з трьома іменами ведучих ютуб-каналів, і тут теж виникли питання.

— Емма Антонюк, Юлія Бориско, Маричка Падалка. А я маю про всіх щось сказати? — перепитав він.

— Ні, це тенденція, що телеведучі створюють свої канали, — пояснив Олександр Білінський.

— А вона ж різна. Марічка Падалка – це, як там слово, анбандлінг, ось. Плюсовський анбандлінг. Юлія Бориско, я так розумію, це грантова історія. Емма Антонюк – це власна авторська історія. Її співведуча… Вибачте, я забув, — сказав Віктор Кищак.

— Брензей, — підказала Коберник.

— Так, Яна Брензей, яка навчалася разом зі мною, тільки на пару років молодше. Що я маю про це сказати? — ще раз спитав гість.

— Та в цілому що ти про це думаєш, — вже без всілякого ентузіазму відповів автор, — Чи ведучі телеканалів класно адаптуються в ютубі в нових форматах, чи не дуже?

— Вони не ведучі телеканалів, вони просто ведучі. Можливо, я іншу картку витягну, бо в цьому...

В наступній картці було ім’я російського журналіста та медіаменеджера Леоніда Бершидського, який деякий час працював в Україні, зокрема запускав Forbes. Цю картку Кищак взагалі віддав Коберник, бо вона з Бершидським перетиналася у декількох виданнях і могла щось про нього сказати.

Про ютуб на зустрічі теж говорили, за що моя особиста подяка.

— Ненавиджу, коли роблять AI-обкладинки для ютубу. Мій естетичний смак, він хоче ригати, — коротко та зрозуміло описала проблему Катерина Коберник.

— Але ж ти розумієш, що проблема не в AI, а в тому, які були практики до цього, які робили дизайнери? Просто датасет на такому гівні був, — відповів Кищак.

— Не знаю, хто задає там опис, але виглядає це просто огидно, — сказала Катерина.

Сподіваюся, творці ютуб-контенту це почують і переймуться.

За два дні відео подивилися лише трохи більше тисячі глядачів, але потенціал для зростання точно є.

Ну а тепер повертаюся до старого плану. Отже, першою у переліку важливих тем тижня була чума в Росії. Найбільш, так би мовити, неочікуваним експертом у цій царині виявився дипломат і політик Роман Безсмертний у проєкті «Хід Тузова» на «Апостроф ТБ».

На питання ведучого, наскільки ця ситуація є загрозливою, гість несподівано сказав, що хвилюватися не варто.

— Найточніша фраза, яку я зустрів у західній пресі, звучить так: «Турбуватися про поширення епідемії сенсу немає, тому що епідемія чуми локалізована силою». І тут стає зрозумілим, чому в район Іркутська стягувалися військові частини. Типова радянська система: щойно щось трапилося — оточували регіон, і з нього ніхто живим не виходив, — сказав Безсмертний.

Він додав, що Шипілова (співробітниця Іркутського протичумного інституту, яка померла з невідомих причин — «ДМ»), скоріш за все, була дотична до розробки біологічної зброї і «називати її лаборанткою смішно».

— Вона брала участь у серйозних міжнародних зустрічах, із людьми, які працюють у Китаї та Японії, її залучали до серйозних проєктів, які пов’язані з протидією зараженню. Очевидно, що вона входила в групу, яка працювала з патогенами для зброї, і стався витік, — висловив думку Безсмертний.

Тут можна було б дорікнути дипломату за конспірологію, але у питаннях, де йдеться про Росію, реальність часто перевершує найнеймовірнішу маячню.

За два дні відео подивилися 39,4 тисячі людей.

Про «голубів миру», тобто представників влади, які минулого тижня раптом виступили за необхідність терміново домовлятися з Росією про мир, було багато цікавого.

Наприклад, про це говорили журналісти «Української правди» Роман Романюк і Роман Кравець на каналі «УП-2».

— Чому пан Терехов, пан Гетманцев і пан Гончаренко в один момент почали говорити про потрібність пошуку компромісів і закликали думати саме про «мир», а не про продовження війни? Що це було? — почав розмову Кравець.

— Це і дуже просте, і складне запитання. Від моменту створення їхніх псевдополітичних проєктів (тому що формально їх не існує) всі розуміють, що це окремі політичні проєкти, які будуть просуватися з прицілом на наступну Верховну Раду. Тобто їх окремо вже давно соціологи міряють, а соціологи, зазвичай, у таких питаннях не помиляються.

Це все спроби намацати якусь історію. Питання в тому, чому це відбувається зараз. Якщо чисто технологічно подивитися на процес запуску якогось політичного проєкту, то ти розумієш, що варіантів два. Або ти за місяць до виборів різко робиш якийсь умовний народний фронт, супердинамічно, агресивно проводиш кампанію і на емоції, на імпульсі швидкого старту залітаєш. А якщо в тебе інша стратегія, якщо немає можливості точної дати, що через місяць це станеться, то тобі треба працювати системно і потроху-потроху захоплювати якийсь електорат. Тому ідеально 6—7 місяців до початку якоїсь виборчої кампанії, щоб розігнатися, — відповів Романюк.

Співрозмовники також обговорили, чи є у «голубів миру» єдиний куратор, і якщо є, то чиї інтереси він просуває. Якщо коротко, то Романюк вважає, що єдиного центру немає і з Росією це не пов’язано.

За один день відео подивилися 47,5 тисячі разів.

Те ж саме питання спливало на черговому «УП.чаті», де цього разу до ведучої Тетяни Даниленко завітали голова Комітету з питань антикорупційної політики Анастасія Радіна, журналістка «Бутусов+» «Цензор.Нет» Ірина Ромалійська та очільник Центру протидії корупції Віталій Шабунін.

— З одного боку, депутати Зеленського-Арахамії не голосують потрібні закони (для отримання фінансової допомоги ЄС — «ДМ»), щоб ми не отримали гроші на існування та на війну. Очевидно це підриває можливість воювати. Паралельно з’являється Гончаренко, Гетманцев і компанія — партія «миру», партія капітуляції — і так воно з двох боків піджимається. І тут ще «анонімні» телеграм-канали СБУ починають просувати меседжі Гончаренка, навіть не Гетманцева. І якось уся ця картина в одну складається, правда? Заперечте мені, — звернувся до інших гостей чату Шабунін.

Учасники відповіли мовчанням.

— Я не візьмуся, хоча для мене картина не настільки однозначна, — порушила тишу Ірина Ромалійська.

Хто б знав, що заперечувати Шабуніну візьметься сам Дональд Трамп, який наприкінці тижня звинуватив Зеленського у небажанні укладати з Росією угоду про мир. Але це буде пізніше. А поки відео подивилися 130,6 тисячі глядачів.

Про «голубів», «яструбів», а заразом і «півнів» розмовляли також на платформі ProUA, де зустрілися журналіст Денис Казанський і політолог Олег Саакян.

— Чи справді формується в Україні політичний розкол навколо питання завершення війни? — спитав ведучий Денис Казанський.

— У розумінні розколу за глибиною суперечностей — так. Але якщо ми говоримо про розкол, коли щось розколюється на якісь співмірні частини, то у нашому випадку точно ні. Я би сказав, що відбувається певний відкол. Невеличка частина відколюється, яку можна позначити як «партію зради» або партію неприйнятних компромісів із Росією. Але чи народжується політична сила? А от і ні. Тому що занадто маргінальна ніша, і занадто багато охочих. На одну тарілку сім виделок, — вважає політолог.

Цю розмову за один день подивилися 43,3 тисячі глядачів.

Нарешті, тему можливих компромісів, торгів і завершення війни обговорювали у черговому випуску токшоу «Новий відлік» на Першому каналі Суспільного, яке, звісно, є і в ютубі.

Гостями ведучих Андрія Діхтяренка та Власти Лазур були народні депутати Руслан Горбенко («Слуга народу») та Ростислав Павленко («Європейська солідарність»), військовослужбовець Геннадій Друзенко, журналіст Сергій Гармаш і, що прикметно, один із «голубів миру», народний депутат Олексій Гончаренко.

Попри різноманіття гостей і думок, розмова минула спокійно, якщо не сказати нудно. Навіть Гончаренко не запалював — хіба що дорікнув Горбенку за зневажливе слово «зятьки», що той вжив щодо представників Трампа Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера.

— Стоїть депутат владної партії. Ну які «зятьки»? Виправіться прямо зараз. Ми поважаємо американців, це наші ключові партнери. Будь ласка, тримайте себе в руках, — відчитав він колегу.

Назагал Олексій Гончаренко детально пояснив свою позицію.

— Я запропонував дві речі. Я запропонував суспільну дискусію про те, що може бути прийнятним. Я думаю, що вона дуже важлива, і ми маємо про це говорити. Я, наприклад, вважаю неприйнятним обмеження української армії, адже головний гарант нашої безпеки — Збройні сили України. Очевидно, що прийнятно для нас зупинитися по лінії фронту й очевидно неприйнятно визнати окуповані території російськими. І можна так по кожному пункту йти. НАТО. Я дуже хочу, щоб Україна була членом НАТО, тільки нас туди ніхто не бере. І НАТО саме в глибокій кризі. Ми маємо провести цю дискусію, бо у нас погіршується ситуація з кожним місяцем. І друге питання, яке я запропонував — інший формат переговорів. Якщо ми через питання Донбасу не можемо досягнути зупинки на морі, чи в повітрі, чи в ударах по енергетиці, так виведемо Донбас за дужки. Замість одного великого треку, де ми можемо досягнути однієї великої домовленості, зробимо 20 треків, секторальних, у яких ми будемо рухатися з різною швидкістю і доб’ємося зупинки на морі, й це захистить наші порти й економіку, бо економіка помирає, — сказав Гончаренко.

Чомусь згадалася байка про кравця та жадібного клієнта, який з відрізу хутра на одну шапку попросив зробити сім. І отримав сім шапок розміром з яблуко.

Але якщо серйозно — пропозиція вивести за дужки питання Донбасу виглядає як знущання, бо позиція країни-агресорки незмінна і неодноразово оголошена ротом усієї керівної російської верхівки — Україна спочатку має вийти з Донбасу.

За два дні в ефірі токшоу подивилися 53,4 тисячі разів.

За докладним розбором ситуації Фелікса Редьки, чиї концерти скасували вже у трьох містах на заході України через ніби «ватну» позицію, треба йти на канал «Як не стати овочем» Оксани Мороз і звіряти її висновки зі своїми враженнями. Можна не погоджуватися — напевно, Оксана не образиться.

На її думку, основна проблема Редьки в тому, що він — свідомо чи ні — працює на розкол суспільства.

— Він стає в захисну позицію та починає агресивно нападати на тих людей, які кажуть, що, чекай, тут ти зробив помилку. І це дуже дивно, тому що ці шакалячі експреси, вони ж будуть постійними, вони будуть тільки розколювати суспільство. Я далека від того, щоб звинуватити його в роботі на Росію, але мені виглядає достатньо дивно, що він уперто цього не розуміє. При всьому тому, що він достатньо активно і, я б сказала, вдало для своєї позиції працює в інформаційному полі. Тому що він не боїться виходити, він не боїться спілкуватися, він не боїться обговорювати проблематику, яку йому закидують, але чомусь не все, — сказала Оксана Мороз.

До речі, подкаст «Комік плюс історик», про який я не пригадую нічого поганого, не оновлюється вже півтора місяця. Можливо, це пов’язано з туром Редьки «Одіссея», який охоплює не лише Україну, а й багато інших країн. Але невідомо тепер, чи поновиться проєкт.

За чотири дні відео Оксани Мороз про Редьку подивилися 91,4 тисячі глядачів.

Нарешті великий блок у ютубі минулого тижня був присвячений захисту (точніше — беззахисності) міст загалом та окремо Києва від пекельних російських атак. Про це говорили авіаційний експерт Валерій Романенко та директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко на каналі «LIGAnet», колишній голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України Сергій Сухомлин на «УП», голова фонду «Повернись живим» Тарас Чмут на «DW українською» і навіть командир роти БПЛА 23 штурмового полку 2 корпусу «Хартія» Юрій Бутусов на каналі «Є питання».

Навряд чи можна переказати все, що розповіли експерти — тут раджу подивитися самостійно. Загальний настрій висловив Бутусов.

— Уже після того, як дірку зробили в мосту, ось тоді у нас починається реагування. Тоді проблему помічають. Це такий показовий приклад, що у нас починається щось робитися, тільки коли спершу щось зробив ворог. Потім виник великий розголос у суспільстві, потім великий резонанс у медіа. Ось тоді у нас починається ухвалення державних рішень, на цій фазі, — сказав він.

А Тарас Чмут підтримав мера Києва та порадив якщо й не переїжджати прямо зараз, то хоча б починати готуватися до цього і мати у запасі «план Б» і «план Ц».

Більшість згаданих відео набрала сотні тисяч переглядів. Зокрема, Бутусова за три дні подивилися 334,5 тисячі разів, Чмута за два дні майже 283 тисячі, Романенко за п’ять днів набрав 260 тисяч і лише Харченко та Сухомлин залишаються в межах першої сотні (78,1 тисячі за два дні та 61,4 тисячі відповідно).

Що стосується дизельної угоди Трампа з Росією, втручання американського президента в українські вибори та раптово оголошеного ним увечері неділі «енергетичного перемир’я» між Росією та Україною, то тут експертиза ютубу з’явиться лише на новому тижні.

А в очікуванні цікавих думок можна подивитися коротке, але промовисте відео журналіста Вадима Денисенка на його каналі під назвою «Чому Путіна всі обманюють».

Керівник Росії так часто користується цією відмовкою, що фраза стала мемом.

— «Русскій мір» — це ідеологема, в якій історія повністю перемогла філософію, і сама ця історія підлаштовується під конкретні задачі сьогоднішнього дня. Так от, уся історія Росії (яка, нагадаю, є ідеологією) в інтерпретації Путіна — це історія того, як Росію обманювали, але вона весь час повертала собі цю саму правдиву історію, яку не можна переписувати. Обман як причина всіх поразок — базовий міф сучасної Росії. І без його розуміння дуже складно робити аналіз того, що говорить і робить Володимир Путін, — розповів Вадим Денисенко.

Отже, якщо (або коли) енергетичне перемир’я буде порушено, ми знаємо, що скаже Путін: «Нас обманули».

За три дні відео подивилися 6,1 тисячі разів.