Медаль за Тайвань. America First

Примітка редакції. Мрійте про тарифи, але без союзників ви нікого не переможете. Спойлер для декого у США.

Здатність Тайваню самостійно підтримувати себе є невід’ємною умовою його виживання, але також очевидно відповідає національним інтересам Америки.

Озброєння Тайваню — це політика America First; відродження американської глобальної сили посилюється завдяки наданню Тайваню можливості захищати себе. Це чітко визначена мета, передбачена Стратегією національної безпеки, і ключовий спосіб, визначений в Оборонній стратегії.

Штати підтримують відносини з Тайванем із 1949 року. Хоча характер цих відносин змінювався впродовж років — від офіційного визнання у 1949-му до припинення визнання у 1979-му й неофіційних відносин відтоді, — дві речі залишалися сталими: Китайська Народна Республіка (КНР) і американська підтримка прозахідного уряду в Тайбеї.

Щоб просувати американські інтереси в Азії, Штати мають продовжувати свою давню підтримку Тайваню, надаючи йому військову допомогу через програми Foreign Arms Sales (FAS) і Foreign Military Financing (FMF) водночас зберігаючи стратегічну невизначеність щодо того, чи втрутилися б США військово для захисту Тайваню.

Ця політика допомагає Штатам захищати власну територію, посилювати процвітання й відроджувати американську силу. Вашингтон може досягти успіху в Азії, стримуючи китайську агресію, збільшуючи розподіл оборонного тягаря із союзниками та реіндустріалізуючи свою оборонну базу в критично важливому секторі — морському виробництві.

Ці стратегічні способи можна реалізовувати, надаючи Тайваню військову допомогу й водночас зменшуючи шанси на ескалацію конкуренції.

Формування стратегії «дикобраза» або «пекельного ландшафту» стримує КНР, створюючи низку надмірно дорогих дилем, і зміцнює американську безпеку. Стримування Китаю в межах Першого острівного ланцюга зберігає баланс сил, який убезпечує американську периферію, підтримує контроль над морем і захищає глобальну проєкцію сили.

Військова допомога Тайваню погіршує умови для будь-якого китайського вторгнення, збільшуючи вартість війни й зменшуючи ймовірність успіху.

У бойовому моделюванні успіх у кінетичному сценарії матиме той, хто має чисельну перевагу у військах і якість сил, тоді як ситуативні змінні — погода, раптовість або фортифікації — відіграють меншу роль. Знищення 20–40% бойової потужності противника історично робило його неефективним.

Оснащення Тайваню летальною допомогою — Army Tactical Missile Systems, Javelin або протикорабельними ракетами — стримуватиме китайську агресію, даючи захисникам змогу зменшувати сили вторгнення ще до того, як вони дістануться плацдарму, й обмежуючи ймовірність успішного вторгнення.

Воєнні ігри Center for Strategic and International Studies (CSIS) підтверджують, що американська допомога в озброєнні Тайваню є критично важливою, щоб дати відсіч армії вторгнення КНР, і що Китай можна перемогти лише за умови рішучого тайванського спротиву та здатності Тайваню діяти самостійно.

Аби забезпечити свої інтереси в Азії, Штати мають стримувати агресію в протоці й продовжувати продаж зброї Тайваню. Це також розподіляє оборонний тягар із партнерами США.

В епоху стратегічної консолідації США більше не можуть підтримувати потужну військову присутність масштабу XX століття; натомість вони мають розділяти оборонний тягар із союзниками.

Америка має угоди про взаємну оборону приблизно з 68 країнами, надає можливості розширеного стримування понад 30 державам і підтримує свободу навігації для світу. На тлі зростання напруженості з КНР, Росією, Іраном і Північною Кореєю надання летальної допомоги партнерам на кшталт Тайваню підтримує глобальну стабілізаційну присутність із меншим навантаженням на американську силу.

Завдяки тому, що Вашингтон продає перехоплювачі ОАЕ, F-35 Норвегії або різноманітне озброєння (HIMARS, ATACMS, Harpoon, ракет Javelin) Тайваню, союзники можуть розділяти зі США тягар безпеки. Після анексії Криму послідовні американські президенти надали Україні здатність захищатися через продаж зброї, передачі й матеріальну підтримку.

Хоча, зрештою, це не стримало Росію, натомість дало Штатам змогу захищати свої інтереси у Європі, уникаючи прямого конфлікту.

Розподіл оборонного тягаря з партнерами шляхом їх оснащення через FAS/FMF створює відчуття відповідальності за власну оборону й водночас дозволяє досягати американських інтересів за кордоном.

На азійському саміті з питань безпеки Shangri-La Dialogue 2026 року міністр війни Піт Геґсет знову підтвердив цю тезу, заявивши, що «America First не означає America Alone, але означає реалістичну взаємодію з чітким поглядом на захист наших найважливіших національних інтересів».

Щоб ефективно й результативно конкурувати з кимось у XXI столітті, Штати мають відродити свою оборонно-промислову базу й зміцнити союзи. Розподіл оборонного тягаря з Тайванем забезпечує його засобами самооборони, водночас даючи США змогу залишатися військово готовими реагувати там, де це потрібно, і реінвестувати.