Чому США не попередили про балістику: інтерв'ю Сазонова про план Трампа та неочікуваний контрнаступ ЗСУ на Донеччині

Російські ракети можуть залишати лічені секунди на реакцію, а ситуація на фронті змінюється під тиском бойових дій. Водночас навколо останніх ударів по Києву з'являються чутки про те, що союзники нібито приховують розвіддані.

Військовослужбовець і політолог Кирило Сазонов в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу пояснив, чому запуск ракети С-400 складно зараз зафіксувати, що відбувається на фронті та яких втрат зазнали російські елітні підрозділи на Донеччині.

Чи була "зрада" з попередженням про удар по Києву?

Президент України Володимир Зеленський заявив, що Україна не отримала попередження від міжнародних партнерів про запуск п'яти російських балістичних ракет, які вдарили по цивільній інфраструктурі Києва. У США заявляють, що не виявили запуск російських балістичних ракет по Києву, тому і не попередили Україну. У Києві сумніваються в правдивості цих пояснень. Це був технічний збій, людська помилка, затримка з передачею даних чи свідоме рішення не повідомляти Україну? Як думаєте ви?

Нічого дивного я тут не бачу. Таке бувало і раніше. Це балістика. Швидкий запуск, дуже мало часу в польоті. Тому таке бувало насправді, що прилітала вона без попередження.

Навіть у Києві таке влітку бувало, а тим більше в таких містах, як Краматорськ, Слов'янськ, Дніпро, Харків.

Я вам скажу по часу, коли ми навіть на Донеччині були не на передовій, а відходили у Костянтинівку, у Дружківку. Це досить звичайна ситуація, коли шум ракети, вибух, і за хвилину тобі на рацію приходить сигнал, що є запуск. Їх дуже важко зафіксувати, ці запуски. І ще є різниця між С-400та "Іскандером". Вчора була саме С-400.

Як їх взагалі бачать? Коли готується запуск цієї ракети, її двигун набирає дуже велику температуру. Її бачать з космосу супутники, бачать цей нагрів, плями і тоді повідомляють, що буде пуск. "Іскандер" для старту нагрівається до необхідної температури десь за хвилину. Є хвилина, щоб це побачити та попередити.

С-400 – десять секунд. Тобто можливо побачити і встигнути, можливо не встигнути. Таке буває. Це не є винятком, не перший раз.

Інша справа, що були розмови з посиланням на джерела, що телефонували комусь, попереджали, погрожували. І тут зараз прилітає без попередження. Звісно, хтось зі ЗМІ зробив таке або навмисно, або просто припустив, що, можливо, чомусь нас не попередили.

Ви знаєте, як це працює: хтось зробив припущення, а хтось інший цю інформацію вже бере і розповсюджує як те, що всім відомо стовідсотково, що так і було. І тому починають ходити чутки.

Мені здається, не треба шукати чорну кішку в темній кімнаті, коли її там немає. Дуже важко зафіксувати, не завжди виходить запуск саме С-400. Так і відбулося. Тому тут я не бачу зради.

Ті джерела, які повідомляли, що телефонували з Білого дому Павлу Палісі, телефонували Драпатому, попереджали не бити по НПЗ. По-перше, з моменту розмови Зеленського з Трампом ми жодного удару по НПЗ не завдали.

По-друге, якщо б американці припинили для тиску обмін розвідданими, вони б про це оголосили відкрито. Інакше який сенс? Ну і, по-третє, Паліса вже вчора виступив та написав, що це маячня. Працюємо спокійно, ніхто йому не телефонував, ніяким джерелом він не є, нікому він ні про що не розповідав, ані українським, ані західним ЗМІ. Тому, мені здається, це такі чутки, маячня.

Повне інтерв'ю з військовим Сазоновим: дивитись відео

Чому Трамп заплющує очі на порушення Росії?

Чому Трамп заплющує очі на очевидні порушення перемир’я Росією, попри дані американської розвідки та наближення проміжних виборів?

Мені важко зрозуміти чому. Він сказав, що сторони домовились проенергетичне перемир'я, а про це ніхто ні в Києві, ні в Москві не чув. І Трамп, я бачив цей діалог з журналістом, він справді епічний.

Трамп каже, що вони домовились, тому що я сказав, що вони домовились. Все. Але ж Путін завдає ударів. Треба перевіряти. Удари йдуть з обох боків. Що значить треба перевіряти?

Я так розумію, що президенту з цікавих йому питань, з міжнародки, з війн, котрі він намагається припинити, раз в деякий проміжок часу дають доповідь, коротку вижимку, бриф, що завгодно, що відбувається коротко. І Трамп міг би сказати: давайте кожні три години мені інформацію по війні Україна – Росія. А так він каже: треба перевіряти, треба дивитись. Там порушення з обох боків були.

Тобто він явно не володіє інформацією взагалі. Нема в нього такої інформації. І тому я вважаю, що він закинув, що треба енергетичне перемир'я, і повернувся до своїх справ, до проміжних виборів, до Ірану, і зараз не дуже цікавиться тим, що в нас відбувається, якщо це не шкодить його інтересам, якщо ми не б'ємо по НПЗ, його це не дуже цікавить, і він це відверто демонструє.

Чи не є економічні поступки Росії повторенням політики умиротворення агресора і чому США вважають, що це змусить Кремль пом’якшити вимоги до України?

Вони взагалі не зменшують апетит агресора. Мені здається, що тут похибка саме в підході. Команда Трампа, переговорники, Кушнер, вони працюють з Путіним, намагаються його зрозуміти, знайти до нього підхід як бізнесмени до бізнесмена. І це цілком логічно.

Спробували тиснути санкції. Очікуваного ефекту не отримали. Дамо йому шматочок пряника, невеличкі об'єми нафти, тимчасово знімемо санкції. Нехай побачить, як це добре. З тобою спілкуються, ти торгуєш дизпаливом, заробляєш гроші. Санкції зняли. Так може бути і далі.

Якщо ти будеш гарно поводитися, все з тобою буде добре. Будеш жити без санкцій, будеш жити нормально, повернешся на ринок, повернешся до нормальних людей. Відчуй, як це, бо можемо знову забрати. В логіці бізнесу це працює.

Але Путін – це не бізнес, це закомплексована людина. Старий підполковник, який все життя працював фактично в системі стукачів, завклубом при посольстві в Німеччині. Йому кортить, він прям марить ідеєю зайти в історію не як звичайна людина, президент, а як великий завойовник, що він насправді офіцер бойовий, що він не просто повернув якісь землі, а завоював їх, маршал Жуков, генералісимус перемоги.

Ось такі в нього амбіції. Ще зробіть похибку на вік, який додає таких емоцій, такий мачо, що ти страшний, суворий. Ось він намагається цього домогтися.

Йому не цікаво зробити Росію багатою та успішною країною, зробити росіян заможними та отримувати прибутки від нафти. Йому не цікаво. Йому цікаво воювати. Йому цікаво таке, бо особисто на ньому, на його родині це ніяк не відіб'ється, ці економічні проблеми Росії. Тому працювати з ним у рамках суто економічної логіки немає сенсу. Він це розуміє зовсім по-іншому.

Віткофф і Кушнер, мабуть, і Трамп вважають, що треба дати Путіну трохи послаблення. Він це зрозуміє. Він зрозуміє, що йому зробили крок назустріч, якого він не заслуговує. І як відповідальна людина, яка хоче продовжувати співпрацю, він теж зробить крок назустріч, почне перемовини, знизить вимоги свої. Бажає компромісу, завжди жити нормально, з усіма дружити. Ні. Там логіка взагалі інша.

В Путіна все просто: чорне, біле, прямокутне, паралельне та перпендикулярне. Він розраховує так: ввели санкції, ми продовжуємо обстріл України, бомбимо Україну, погрожуємо всьому світу. Що вони зроблять? Вони послабили санкції.

Тобто механізм працює саме так. Треба бомбити Україну, треба погрожувати НАТО, і буде ще краще. В нього така лінійна логіка, і він зараз бачить, що вона працює. Що треба підсилювати тиск, і тоді Захід буде потроху відступати, тому що він слабкий.

Ось так він бачить цю ситуацію. Тому ефекту це не дасть. І чим скоріше в Вашингтоні це зрозуміють, тим буде краще, тим менше часу ми втратимо.

Пєсков сьогодні заявив, що дизельна угода між Росією та США не пов'язана з мирними перемовинами щодо України. Прессекретар Кремля представив її як окрему економічну угоду, яка відповідає інтересам обох країн. Якщо вірити його словам, про що це може свідчити? Бо тоді це зовсім інша історія.

Ні, це та сама історія. Просто одна справа формальна, інша справа реальна, об'єктивна, що є в нас. Формально є мирні перемовини Україна – Росія, спроба Сполучених Штатів щось зробити в цьому напрямку. Це існує окремо.

Договір пропостачання дизельного палива з Росії в Сполучені Штати, тимчасове зняття санкцій – це інша справа, майже ніяк не перетинаються. Єдине в чому – в тому, що санкції введені саме за напад на Україну. Ось це єдина точка, але насправді пов'язано все.

І випадковостей тут нема. Справа не в дизельному паливі, тому що об'єми такі, що мало на що впливають. Триста тисяч тонн за жовтень Росія поставить до Сполучених Штатів. Скільки витрачають Сполучені Штати за добу? Десь п'ятсот тисяч тонн. Тобто це навіть на добу не вистачить. Це на шістнадцять – п'ятнадцять годин.

Як це вплине на ціни? Зовсім трохи. Звісно, коливання на біржі будуть на оптимістичних очікуваннях, на песимістичних, але на очікуваннях це день, два. Потім ціни повертаються до реальності.

Тому це насправді така спроба Путіна підгодувати, показати йому пряник і сказати, що жити можна нормально. Вона не спрацює. І Пєсков чудово розуміє, що ці речі пов'язані, мовляв, ми торгуємо нафтою, дизельним паливом зі Сполученими Штатами. Це вигідно обом. А на мирні перемовини це не впливає.

Їхня позиція залишається незмінною. Донецька, Луганська області, Крим, Запорізька та Херсонська повністю мають відійти до Росії, і Україна та міжнародне співтовариство мають це визнати юридично. Така позиція їхня не міняється, і дизельне паливо Сполучених Штатів ніяк на це не впливає. Це хоче дати зрозуміти Пєсков.

Що Росія насправді хоче отримати на переговорах?

Reuters пише про те, що за словами джерела, близького до Кремля, Путін начебто повернеться до переговорів лише тоді, коли отримає решту Донбасу, що дозволить йому представити це як перемогу всередині Росії. Звісно, Україна відмовляється поступатися територіями. Однак заморожування на нинішній лінії фронту може стати основою мирної угоди. Як зараз із питанням території? Бо я гадаю, що це одне із найважчих питань в контексті перемовин.

По-перше, Путіну потрібна якась політична перемога, і він буде намагатися захопити всю Донецьку область за будь-яку ціну, бо це політика, це для нього вже символ. Він стільки багато про це казав, що він не може фізично від цього відмовитись.

З іншого боку, я не чув ні від кого, ні від Пєскова, ні від Лаврова щось на кшталт: Донецьку область віддайте, а Запорізька, Херсонська – давайте розмовляти. Такого я не чув. Навпроти, я чув і від Лаврова, і від Путіна, і від Пєскова одне й те ж.

Ті території, які відійшли, як вони кажуть, до Росії, на яких провели фейкові референдуми стосовно долі всієї території області в адміністративних кордонах країни, те, що проголосувала Держдума Росії, намалювали на карті і підписав Путін, все це має відійти до Росії. Таку позицію я чув. А те, що вони погоджуються суто на Донецьку область, такого не чув.

Тому я вважаю, що як тільки починаються перемовини, тема Херсонської та Запорізької області автоматично включається. І при перемовинах росіяни категорично не хочуть припинення вогню. Не хочуть.

Тому що припинення вогню – це дуже швидкий процес. Ми можемо сьогодні домовитись про перемир'я, про припинення вогню. Припинили опівночі. Все. Бойові дії закінчені. А потім довго – довго домовляємось про мирний договір, який буде працювати вічно.

Це може бути, зараз прикладів вистачає, і Північна, Південна Корея, і Японія з Росією, і багато країн, і Вірменія з Азербайджаном навіть.

Припинення вогню, перемир'я, а мирний договір за п'ять років тільки. Тому від перемир'я до мирного договору може пройти багато часу: і п'ять років, і десять, і сорок, і п'ятдесят. Тому Росія не зацікавлена в цьому.

Вони пафосно кажуть, що нам не потрібно перемир'я, ми проти припинення вогню, бо нам потрібен довгостроковий, міцний, надійний мир. Хто б сперечався з ними? Але вони кажуть, що весь час, поки тривають перемовини, припинення бойових дій не буде.

Тобто вони мають на увазі, що можуть розтягнути війну на п'ять, десять років або більше, доки ми не вийдемо, бо мирний договір – це досить важко, досить довго. Там дуже багато питань, дуже багато позицій. Про нього насправді можна роками домовлятися, навіть якщо є взаємна воля йти на поступки. А припинення вогню – це справа насправді декількох годин.

Що відбувається на фронті і як ЗСУ б'ють російську "еліту" на Донеччині

Яка зараз ситуація на сході та півдні України, і чи помітні зміни в діях російських військ на тлі прихованої мобілізації та ротацій особового складу?

Я більше зараз по сходу, звісно, можу розповісти. Я бачу, як росіяни страждають через річку Сіверський Донець.

Це не дуже велика річка, вона як Десна. Дуже їм важко з цією річкою, але ми її форсували вже. Я бачу, як вони страждають з річкою Чорний Жеребець, теж тримаючи оборону на ній. Їх відкинули за неї. Вони намагаються її форсувати, налагодити логістику не виходить.

Але якщо я киянину, дніпрянину, мешканцю Запоріжжя покажу фото річки Чорний Жеребець і скажу: "Дивіться, річка", мене піднімуть на сміх. Тому що вона навіть вужча за річку Ірпінь. Тобто це дуже маленькі річки, просто на Донбасі річок немає, ми називаємо річкою все скрізь, де є вода і хоч трохи тече хоч якийсь струмочок. Нам це вже річка.

Тому коли хтось намагається форсувати Дніпро, це скільки часу він мішень така чудова? Це просто смішно.

Можна, як вони починають форсувати Дніпро, піти зателефонувати снайперу. Він скаже: "Добре, я зараз на обід, потім трохи відпочину, потім приїду до вас і підстрелю їх, десь вони будуть якраз на середині Дніпра". Я, звісно, перебільшую, але так і є.

Це така відчайдушна спроба незрозуміла. Невеличка група, яка теоретично має якийсь шанс непомітно перебратися через річку Дніпро, вона нічого не вирішує. І логістики в них не буде, і набої швидко закінчаться, і харчі, і вода. І наші їх спокійно знайдуть. Таке вже було багато разів. Вони так само попадали на Осколі, на Куп'янську, на Куп'янському вузловому. Перейшла група річку, перерізали далі логістику. Все. Сидять, чекають чуда. Тому це несерйозно.

На сході ситуація досить цікава. Звісно, найцікавіше всім здається, так і є, мабуть, це операція "Вівальді", яку проводить Третій армійський корпус, і там ще десь п'ять чи шість бригад з ними поруч.

Вони працюють досить класно. Вже про результати багато хто знає, і про звільнення територій, і про багато полонених, багато вбитих.

По географії Андрій Білецький, командир третього корпусу, попереджав: буде мовчання, не будемо заважати росіянам заштриховувати, подавати інформацію хибну Міноборони. Тобто хай працюють, хай все буде так, як вони люблять, тонуть в цьому обмані, в цій маячні. Їм же гірше.

Тому інформації про географію, про те, що звільнили, де просунулись, дасть або комунікація Третього корпусу, або особисто Андрій Білецький свого часу, коли це буде потрібно. Так зараз працюють вони в тиші. Тому я нічого не скажу про географічні назви, тільки скажу: працюють хлопці просто чудово, просто ударно. Що вони не роблять, у них завжди виходить, зараз просто як по підручнику.

Недаремно офіцери кажуть, що пів року втратили після створення корпусу. Як втратили? Поклали пів року часу дуже важкого труда, і це було важче, ніж зараз проводити операцію, контрнаступ. Це бойове злагодження.

Щоб чітко всі один одного розуміли, хто в кого є, які ресурси, які можливості, які сильні та слабкі сторони, щоб розуміли один одного на пів звуку і як координувати дії. І зараз трійка працює як злагоджений механізм. Не оця вся маячня з френдлі фаєр, коли один одного не пізнають, неузгоджені якісь дії, а туман війни.

Заходять звідти, де їх не чекають, обходять противника, заходять в тил. Хибний напрямок наступу дають. Потім обман противника постійний. Дуже класно працюють.

Потім взялися вони зачищати ліс. Там дуже щільна оборона була. Дрони відпрацювали так, що просто позносили все, що там є. Був такий епізод, коли дрони не дуже працюють, але дрони працюють як добиваюче, як координуюче.

А працювала арта, яка працює з великих дистанцій. Втягнули арти туди скільки змогли. Вона безперервно працювала і навіть контрудари нічого не могли з цим зробити. А ворожу арту накрили наші з Himars на більшій дистанції в тил противника. Винесли все. Потім заходять штурми і дочищають територію.

Тобто на Лиманському напрямку дуже цікаво дивитися на інформацію російського Міноборони. У них по зведеннях досі вони наступають.

Там, де вони насправді втратили позиції давно, вони їх не втратили по зведенню. Українці штурмують позиції, втрачають купу народу, а вони позиції тримають. Лиман майже їх. Святогірськ вони захопили. Тобто взагалі відірвані від реальності. Тим гірше для них буде, коли ця реальність змусить себе побачити і з собою рахуватися.

Це дуже цікава ділянка і мова про наступ росіян там не йде. Там іде мова про наш контрнаступ, про наші контрудари.

І це ж Трійка, вона ж не в вакуумі існує. Праворуч від них східний напрямок, по якому з Сіверська наступали і по трасі з Бахмута на Слов'янськ і Харків просувались вперед, наступаючи на Краматорськ та Слов'янськ. Там дуже цікава ситуація.

Бої на Донеччині: дивитись на карті

І насправді східний напрямок для нас найважчий був, тому що там група військ мала повністю свій тил: ліворуч свої, праворуч свої, з тилу Росія. Тобто з постачанням, з логістикою все ідеально. І вони поступово тисли, тисли і зупиняли.

Але зараз з північного флангу до них вже не свої. Там вже трійка працює. Їм доводиться замість просто фронтальної оборони робити ще фалангу, натуляти свій фланг з півночі, розкидати війська. Це, звісно, відобразилось на їхніх наступальних можливостях, і наші там теж почали їх потроху тіснити, потроху вибивати.

Дуже великі надії в них були на захід області. Там вони насправді зібрали ще давно елітні підрозділи. Це переважно повітряно-десантні війська. Це безпрецедентна кількість бригад морської піхоти. Тричі, мені здається, навіть в якийсь момент було чотири бригади морської піхоти.

Що росіяни самі казали: такого не було з Другої світової, щоб в одному місці працював майже полк за розмірами морської піхоти. Тобто там дуже така еліта російська була зібрана, і вони мали намір наступати на північ і на захід.

На північ взяти Добропілля і далі просуватися в бік Барвінкового, щоб перерізати логістику Краматорська, Слов'янської агломерації на захід. А в цей час ще одна група військ повертає на схід і виходить до Дружківки, оточує її. З заходу виходять на Краматорськ з Добропілля, з Барвінкового, з півдня виходять ті, що оточили Дружківку. Зі сходу виходять ті, що йшли з Сіверська. І ось Краматорськ оточений з трьох боків, і страшне.

Але там, де їх еліта працює на Добропіллі, в нас теж, скажемо так, не діти, далеко не діти. Там працює "Азов". Це багато про що багато кому скаже. Там працює чотириста двадцять п'ятий окремий штурмовий полк "Скеля".

Тому коли мені сказали, що там росіяни почали передавати, що вони оточили "Скелю", зараз тримають, захопили міста, я говорю: "Та "Скелю" свої бояться. Кого ви там оточили? Біжіть, якщо ви випадково оточили "Скелю", біжіть швидко".

Там працює "Омега" – дуже крутий підрозділ дроновий Національної гвардії. Там працює дроновий підрозділ Нацгвардії "Поларис". Там працює багато дуже цікавих, дуже крутих підрозділів, і їм по зубах зупинити російську еліту, хоча у тих перевага в особовому складі дуже велика.

Але перший наступ на Дружківку відбили, на Запоріжжя відбили. Ворог перевів подих, сконцентрував війська, але не встиг перейти в наступ, як завдали по ньому знову удару. Наші самі по ньому завдали удару.

Просування на заході нема. Ось ми і бачимо на півночі, Лиманський напрямок Донецької області. Вони отримують стусанів добрячих від Трійки, просуваються назад. На сході від Краматорська, Слов'янська їх зупинили, теж тіснять.

"Азов" і чотириста двадцять п'ята їх розбирають на Добропільському напрямку, на напрямку Дружківки. Там дуже важко. Повторююсь, у ворога велика перевага в кількості особового складу. Але це "Азов", це "Скеля", це не ті, з ким варто жартувати.

Тому ось така ситуація на Донеччині. Тому мрії Путіна про те, що скоро він захопить Донецьку область, взагалі відірвані від реальності. Зараз це не так працює.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.