Одна ніч війни в Україні та хлопець у шлунку кита. Головні кінопрем'єри тижня

Цього тижня українські кінотеатри поєднують документальну реальність із фантастичними пригодами. Режисерка Ольга Черних в «Ілюзії тихої ночі» показує, як протягом однієї ночі живе країна під час війни – від нічних клубів і вокзалів до фронту й окупованих територій. У «Street Fighter: Вуличний боєць» професійні реслери й майстри бойових мистецтв відтворять персонажів культової гри, а репер 50 Cent перевтілиться у боксера Балрога. Тим часом «Падіння кита» розповість про дайвера, якого проковтнув кашалот.

«Главком» розповідає про головні кінопрем'єри 15 жовтня 2026 року.

• Країна: США, Японія
• Режисер: Кітао Сакурай
• Актори: Ендрю Кодзі, Ной Сентінео, Калліна Лян, Джейсон Момоа, Кертіс Джексон (50 Cent), Давід Дастмалчян, Мел Джарнсон, Кайл Муні

«Street Fighter: Вуличний боєць» – пригодницький бойовик режисера Кітао Сакурая, створений за мотивами однойменної серії відеоігор японської компанії Capcom. Нова стрічка сюжетно не пов'язана з попередніми екранізаціями та має заново представити глядачам світ міжнародних турнірів, видовищних поєдинків і бійців із надлюдськими здібностями. Події фільму розгортаються 1993 року. Колись близькі друзі й суперники Рю (його зіграв актор Ендрю Кодзі) та Кен Мастерс (у виконанні актора Ноя Сентінео) пішли різними шляхами. Однак загадкова майстриня бойових мистецтв Чунь-Лі (в неї перевтілилась акторка Калліна Лян) переконує їх узяти участь у новому турнірі World Warrior, де зберуться найнебезпечніші бійці світу. Незабаром герої розуміють, що змагання приховує масштабну змову, а їм доведеться не лише протистояти могутнім ворогам, а й знову зійтися один проти одного.

Вибір 1993 року невипадковий. Саме на початку 1990-х Street Fighter переживала справжній світовий бум завдяки аркадним автоматам і домашнім ігровим консолям. Особливо важливою стала Street Fighter II, випущена 1991 року, яка перетворила жанр боїв на масове явище. За словами творців «Street Fighter: Вуличний боєць» нова екранізація не намагається осучаснити події. Вона повертає глядачів в епоху, коли гравці збиралися біля автоматів, змагалися один з одним і вчилися виконувати знамениті комбінації ударів.

Однією з головних родзинок стрічки став акторський склад. Джейсон Момоа, відомий за «Акваменом» і «Дюною», перевтілився у Бланку – зеленошкірого бійця, здатного атакувати противників електричними розрядами. Репер Кертіс Джексон, більш відомий як 50 Cent, зіграв могутнього боксера Балрога. А актор Давід Дастмалчян – Байсона, одного з найвідоміших антагоністів усієї франшизи.

Однак автори вирішили не обмежуватися голлівудськими акторами. До зйомок запросили справжніх професійних реслерів і спортсменів. Зірка WWE Роман Рейнс зіграв Акуму, інший відомий реслер Коді Роудс – військового Гайла, а японський професійний реслер Хіроокі Ґото – сумоїста Хонду. Колишній чемпіон UFC Александр Волкановскі отримав роль бійця Джо. До акторського ансамблю також увійшли індійський актор і майстер бойових мистецтв Відьют Джаммвал у ролі Далсіма, музикант Орвілл Пек у ролі Веги та нідерландський бодибілдер Олів'є Ріхтерс, який зіграв велетня Зангієва.

«Вуличний боєць» уже двічі отримував голлівудські екранізації. У 1994 році вийшов фільм режисера Стівена де Сузи з Жан-Клодом Ван Даммом у ролі Гайла та Раулем Хулією в образі Байсона. Попри негативні відгуки критиків, стрічка тоді зібрала близько $99 млн у світі за бюджету приблизно $35 млн і згодом набула культового статусу серед частини шанувальників. У 2009-му з'явилася «Street Fighter: Легенда Чунь-Лі», втім ця спроба виявилася значно менш успішною. Світові збори становили близько $12,8 млн за заявленого бюджету приблизно $50 млн. Щодо фільму «Street Fighter: Вуличний боєць», то він склав рекордні $120 млн.

• Країна: США
• Режисер: Браян Даффілд
• Актори: Остін Абрамс, Джош Бролін, Емілі Радд, Джейн Леві, Джон Ортіц, Елізабет Шу

«Падіння кита» – пригодницький трилер про виживання режисера Браяна Даффілда. В основі фільму – історія молодого дайвера, якого живцем проковтує величезний кашалот. Опинившись усередині морського гіганта, хлопець має лише годину кисню, щоб знайти шлях назовні.

Головного героя звуть Джей Гардінер (у виконанні актора Остіна Абрамса). Він важко переживає загибель свого батька Мітта, з яким в нього були непрості стосунки. Джей вирушає на занурення біля узбережжя Каліфорнії, щоб знайти останки Мітта. Однак під водою він стикається з гігантським кальмаром, а потім потрапляє просто до пащі величезного кашалота. Єдине, що може допомогти Джею вибратися, – навички виживання, яких його колись навчав батько.

Стрічка заснована на однойменному романі Деніела Крауса, опублікованому у 2023 році. Письменник відомий, зокрема, співпрацею з Гільєрмо дель Торо над романом «Форма води», створеним на основі їхньої спільної історії. Ідея «Падіння кита» виникла після того, як Краус побачив вірусне відео з каякерами, які випадково опинилися в пащі кита. Перш ніж писати роман, письменник консультувався з фахівцями з морських ссавців.  Режисер Браян Даффілд називає стрічку протилежністю «Щелепам» Стівена Спілберга. Якщо у класичному трилері 1975 року велика морська тварина була безпосереднім уособленням небезпеки, то у «Падінні кита» кашалот не є свідомим лиходієм.

Однією з найскладніших частин виробництва стало створення внутрішнього простору кашалота. Замість того щоб повністю покладатися на комп'ютерну графіку, команда побудувала величезні фізичні декорації, які імітували внутрішні органи тварини. Над ними працювали фахівці новозеландської Wētā Workshop – компанії, відомої створенням практичних ефектів для «Володаря перснів» та інших великих кінопроєктів. Щоб досягти правдоподібності, художники й режисер вивчали матеріали ендоскопічних досліджень та розтинів китів. У результаті вони створили повноцінну декорацію шлунка, яка могла обертатися на 360 градусів. Спеціальні механізми змушували її стінки стискатися, рухатися та нахилятися. Разом з актором усередині перебували камери, освітлення й необхідне знімальне обладнання.

За словами Даффілда, знімальна група провела фактично ціле літо всередині штучного кита, спорудженого в павільйоні у Студіо-Сіті, Каліфорнія. Для Остіна Абрамса це стало одним із найважчих випробувань у кар'єрі. Актор близько двох місяців працював у замкненому просторі декорацій, виконуючи фізично складні сцени. Виробництвом фільму «Падіння кита» займалися студії 20th Century та Imagine Entertainment. Серед продюсерів – Браян Грейзер, який працював, зокрема, над «Іграми розуму», «Аполлоном-13».

• Країна: США
• Режисери: Том Дін, Мак Елдрідж
• Актори: Емілія Джонс, Нік Робінсон, Ніколас Чірілло, Джессіка Блекмор

Головні герої романтичної драми «Чарлі та Гарпер: Історія кохання» – Чарлі (зіграв актор Нік Робінсон) і Гарпер (у виконанні Емілії Джонс), які знайомі ще зі шкільних років у невеликому містечку Флориди. Їх зближує спільна любов до музики, а випадкова зустріч через кілька років перетворюється на романтичні стосунки. Молоді люди закохуються, залишають рідне місто й переїжджають до Нового Орлеана, сподіваючись побудувати спільне майбутнє. Однак дуже швидко з'ясовується, що одного кохання для щасливого життя може виявитися недостатньо. Гарпер мріє стати шеф-кухаркою й наполегливо рухається до своєї мети. Вона хоче розвиватися, працювати й досягти професійного успіху. Натомість Чарлі, попри свій інтелект і здібності, не може визначитися, чого насправді прагне. Поки дівчина будує кар'єру, хлопець дедалі більше відчуває себе загубленим, а їхні стосунки поступово перетворюються на боротьбу між любов'ю, особистими амбіціями та страхом втратити одне одного.

Головна особливість стрічки – незвичайна структура оповіді. Історія Чарлі та Гарпер розгортається не в хронологічному порядку. Глядачі постійно переміщуються між трьома різними періодами їхніх стосунків: від перших романтичних моментів до часу, коли між закоханими починають виникати серйозні суперечності. Через це деякі події спочатку можуть здаватися випадковими, але згодом набувають іншого значення, коли стає зрозуміло, що відбувалося між героями раніше. Режисери додатково підкреслили цю особливість зміною формату зображення. Кожен із трьох часових періодів має власне співвідношення сторін кадру, колірну гаму й візуальну фактуру. В окремих епізодах зображення нагадує стару кіноплівку, а в інших виглядає сучаснішим.

Для Тома Діна та Мака Елдріджа стрічка стала повнометражним режисерським дебютом. При цьому Дін також написав сценарій. Автори вирішили відійти від звичної формули романтичного кіно, де головною перешкодою для закоханих стає інша людина, зрада чи драматична випадковість. У «Чарлі та Гарпер» конфлікт значно буденніший: двоє людей щиро кохають одне одного, але поступово змінюються настільки, що вже не можуть легко поєднати свої життєві плани. Нік Робінсон та Емілія Джонс в інтерв'ю наголошували, що у фільмі немає класичного лиходія. Чарлі не є поганою людиною лише тому, що не може знайти своє місце у житті, а Гарпер не стає егоїсткою через бажання реалізувати професійні амбіції. Обидва персонажі припускаються помилок, але водночас намагаються зберегти стосунки.

Для Робінсона участь у романтичній драмі стала поверненням до жанру, який приніс йому одну з найвідоміших ролей. У 2018 році актор зіграв головного героя стрічки «З любов'ю, Саймон». Емілія Джонс здобула міжнародну популярність після головної ролі у фільмі «CODA: У ритмі серця», який 2022 року отримав «Оскар» за найкращий фільм. У цій драмі акторка зіграла доньку батьків із порушенням слуху, яка мріє стати співачкою.

• Країна: Україна
• Режисер: Ольга Черних

«Ілюзія тихої ночі» – документальний фільм режисерки Ольги Черних, який показує одну ніч із життя України під час повномасштабної війни. Особливість стрічки полягає в тому, що її створювали не лише професійні кінематографісти, а й сотні звичайних українців, які одночасно знімали своє повсякдення в різних регіонах – від мирніших міст до лінії фронту й тимчасово окупованих територій. Усі події фільму відбуваються протягом однієї ночі – з 27 на 28 липня 2025 року. У цей час 40 професійних операторів та понад 300 інших учасників фіксували те, що відбувалося навколо них. Одні перебували вдома, інші працювали, подорожували, ховалися від обстрілів або виконували бойові завдання. В стрічці немає одного головного героя чи традиційного сюжету. У результаті автори отримали сотні фрагментів, із яких змонтували 70-хвилинний «колективний портрет» України.

Ідея фільму виникла як масштабний документальний експеримент. Ольга Черних хотіла зафіксувати не окрему подію чи історію конкретної людини, а стан усієї країни в один і той самий проміжок часу. Для цього команда організувала загальнонаціональний відкритий набір учасників, до якого могли долучитися люди з різних регіонів. Зйомки відбувалися більш ніж на 60 локаціях. Географія охопила північні ліси, прикордонні населені пункти, великі міста, прифронтові території та тимчасово окуповані Донецьк і Крим. Завдяки цьому фільм показує не одну універсальну історію війни, а безліч різних досвідів, які існують одночасно.

Режисерка Ольга Черних вже має значний міжнародний досвід у документальному кіно. Її попередня стрічка «Фото на пам'ять» відкривала престижний фестиваль документального кіно IDFA в Амстердамі у 2023 році. Згодом фільм отримав нагороду «Серце Сараєва» за найкращий документальний фільм на Сараєвському кінофестивалі. «Фото на пам'ять» також досліджувало досвід війни, але через особисту історію самої режисерки та її родини.

Виробництвом «Ілюзії тихої ночі» займалася компанія TABOR Production на замовлення Суспільного Мовлення. Продюсеркою стала Дар'я Захарова, виконавчим продюсером – Євген Рачковський. Над монтажем працювали Марина Майковська та Кася Бонєцка, а музику написала Мар'яна Клочко. Світова прем'єра «Ілюзії тихої ночі» відбулася у квітні цього року на міжнародному фестивалі документального кіно Visions du Réel у Швейцарії. Стрічку представили в конкурсній програмі Burning Lights, де вона отримала спеціальну відзнаку журі. Згодом стрічку показували на інших міжнародних фестивалях, зокрема Filmfest München у Німеччині та DMZ International Documentary Film Festival у Південній Кореї. В Україні фільм увійшов до програми Docudays UA.

• Країна: Чехія, Польща
• Режисер: Кшиштоф Командер
• Актори: Амелія Голда, Максиміліан Зелінський, Аркадіуш Якубік, Агата Туркот, Борис Шиц

Головна героїня сімейного фентезі «Лісовик» – 11-річна Ганя (її зіграла акторка Амелія Голда), яка разом із батьком Каролем (у виконанні актора Аркадіуша Якубіка) переїжджає до іншого міста. Дівчинка важко переживає втрату мами, а єдиною розрадою для неї залишаються казки про маленьких лісових істот – скратів, які мати розповідала їй у дитинстві. Ганя щиро вірить, що ці створіння існують, хоча для оточення вони є лише вигадкою. У новій школі така віра швидко стає приводом для насмішок. Однокласниці починають цькувати Ганю, а одного дня забирають у неї медальйон, який залишився на згадку про маму. Щоб повернути дорогу серцю річ, дівчинка має виконати майже неможливе завдання – довести, що лісовики справді існують.

Єдиним союзником Гані стає Міхал (роль дісталась актору Максиміліану Зелінському). Він одинак і юний винахідник, який також не надто добре знаходить спільну мову з однолітками. Разом діти вирушають на пошуки загадкових створінь. Поступово ця пригода перетворюється на історію не лише про магію, а й про дружбу, довіру та подолання самотності.

Попри фантастичну назву, «Лісовик» – не фільм жахів, а сімейна казка, розрахована насамперед на дітей та їхніх батьків. Автори поєднали пригодницький сюжет із темами, які можуть бути знайомими багатьом школярам: переїзд до нового міста, труднощі з однокласниками, булінг і бажання бути прийнятим таким, яким ти є.

Режисер Кшиштоф Командер до роботи над «Лісовиком» був відомий насамперед як монтажер. Він працював із польським режисером Войцехом Смажовським, автором резонансних драм «Волинь», «Клір» та «Весілля». Однак для власного повнометражного дебюту Командер обрав зовсім інший жанр – тепле сімейне фентезі. Кшиштоф виступив одразу режисером, сценаристом і монтажером стрічки. Для виконавиці головної ролі Амелії Голди «Лісовик» також став дебютом у повнометражному кіно.

В оригіналі фільм має назву «Skrzat. Nowy początek», що можна перекласти як «Скрат. Новий початок». Польське слово skrzat позначає маленьку казкову істоту, близьку до гнома або домовичка. Для українського прокату обрали простішу та зрозумілішу назву – «Лісовик». Світова прем'єра фільму відбулася 14 серпня 2025 року на міжнародному кінофестивалі в Локарно (Швейцарія). Це один із найстаріших європейських кінофестивалів, заснований ще 1946 року. Згодом стрічку представили на польському фестивалі дитячого та молодіжного кіно Młode Horyzonty. Показово, що фільм отримав почесний патронат Уповноваженого з прав дитини Польщі. Це пов'язано насамперед із його соціальною складовою. Історія «Лісовика» порушує теми шкільного цькування, складних сімейних змін, дружби та відповідального ставлення до природи. Творці розраховували, що після перегляду батьки зможуть обговорити ці питання зі своїми дітьми.

• Країна: Чехія
• Режисер: Павел Яндоурек
• Актори: Тереза Рамба, Марек Адамчик, Іржі Дворжак, Іржі Лабус, Віка Керекеш, Ярослав Плесл, Марек Тяпак

«Чарівне місто» – сімейне пригодницьке фентезі режисера Павела Яндоурека. Стрічка переносить глядачів на межу XIX–XX століть, коли стоматологія лише ставала повноцінною медичною спеціальністю, а звичайний похід до зубного лікаря міг перетворитися на справжнє випробування. Головна героїня – молода стоматологиня Анічка Єсенська (ця роль дісталась акторці Терезі Рамбі), яка здобула медичну освіту у Відні та успадкувала від загадкового дядька старовинну віллу із зуболікарським кабінетом. Будинок розташований у мальовничому містечку Медов, відомому виробництвом солодощів. Однак місцеві жителі оминають віллу, оскільки переконані, що в ній мешкають привиди. Анічка не боїться забобонів і мріє лікувати людей, насамперед дітей. Для цього вона має особисту причину: її мати померла після невдалого лікування зубів у сільського коваля. У ті часи подібна практика не була чимось незвичайним – у невеликих містечках зуби нерідко лікували ковалі, цирульники та люди без спеціальної медичної освіти.

Усе змінюється, коли в оранжереї покійного дядька героїня знаходить загадкову рослину з Перу, яка дозволяє лікувати зуби без болю. Новина про незвичайні здібності молодої лікарки швидко поширюється містечком. Проте її успіх подобається далеко не всім. Головним противником Анічки стає місцевий стоматолог доктор Друмл (в нього перевтілився актор Марош Крамар), який не бажає втрачати пацієнтів. До того ж Медов живе завдяки виробництву солодощів, а отже, у місті є люди, зацікавлені в тому, щоб діти продовжували їсти цукерки. Коли конкурент намагається заволодіти секретом дивовижної рослини, на допомогу Анічці приходить компанія місцевих дітей.

Ідею фільму режисерові запропонував власник зуботехнічної лабораторії Вацлав Сігурссон Костогриз. Окрім професійної діяльності, він займається творчістю, малюванням і скульптурою. Автори вирішили поєднати історію про становлення стоматології з пригодницькою казкою, щоб навіть молодші глядачі могли дізнатися, як лікували зуби понад сто років тому. Сам Павел Яндоурек називає жанр своєї картини «дитячим магічним реалізмом». За його задумом, у фільмі відбуваються незвичайні події, але більшість із них за певної частки фантазії могла б трапитися й у реальному житті на межі XIX–XX століть. Тому режисер не хотів створювати традиційну казку з чарівниками та закляттями. Натомість він зробив ставку на таємничу атмосферу, гумор і пригоди.

Зйомки проходили восени 2024 року в Чехії та Словаччині. Однією з головних локацій стало курортне місто Лугачовиці, де історична вілла Канцниржка перетворилася на загадковий будинок Анічки. Саме тут за сюжетом розташовані її стоматологічний кабінет та оранжерея з дивовижною рослиною. Водночас «Чарівне місто» не обійшлося без використання сучасних цифрових технологій. У фільмі використано 322 кадри з візуальними ефектами. За словами продюсерів, вони допомогли доповнити історичні локації фантастичними деталями та створити казкову атмосферу.