Україські зброярі та бійці "Трійки" відновили легендарний столітній броньовик часів УНР

Серед техніки є і панцирник Austin другої серії "Федір Черник": машини цього типу перебували на озброєнні автопанцирного дивізіону Корпусу Січових Стрільців і брали участь у боях за українську державність. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Хто відновлював легендарний броньовик?

Зазвичай реконструкцією старовинних автомобілів та механізмів займаються фанати-історики, для яких робота з відновлення раритету – радше захопливе хобі, ніж професія. Але цього разу стався, як то кажуть, "ідеальний метч": спеціалісти, що реконструювали і повертали на хід столітній панцирник Січових Стрільців "Черник" – це майстри-конструктори "Укр Армо Тех", які сьогодні працюють над сучасними бронеавтомобілями GYURZA і "Тиса".

Це дає рідкісну нагоду порівняти професійним оком інженерію бойових машин, які воювали за українську незалежність, на дистанції у понад століття.

Ініціатива відновити легендарні броньовики Української держави належить командиру Третього армійського корпусу Андрію Білецькому. Бійцям "Трійки" вдалося знайти і доправити до майстерень рештки машин.

Ці пошуки не були легкими – щось знайшлося на кіностудії ім. Довженка, щось у музеях Вінничини та посеред Страхолісся під відкритим небом. Частина машин буквально перетворилася на металобрухт, що лежав серед поля, тож вигляд деяких панцерників довелося відтворювати за історичними фотографіями. Сьогодні відновлені бронеавтомобілі знову на ходу, і їм судилося стати одними з перших експонатів майбутнього Музею української визвольної боротьби.

Панцирник Austin другої серії "Федір Черник"

Броньовик, названий на честь героя

Одним із броньовиків, відреставрованих в рамках проєкту, став Austin 2-ї серії "Федір Черник", названий на честь сотника Січових Стрільців, який героїчно загинув у 1918 році в бою під Мотовилівкою.

Значну частину робіт над відновленням машини виконували фахівці "Укр Армо Тех". Те, що "Трійка" звернулася саме до нас, не дивує – ми із 2022 року проєктуємо і серійно виробляємо сучасну бронетехніку і, відповідно, маємо як потужну технічну базу, так і цілковите розуміння інженерії броньованих бойових машин, навіть якщо йдеться про столітній раритет.

Як кажуть наші майстри, базові вимоги до конструкції із часом не змінилися – це все ще пошук балансу між компонуванням, навантаженням, мобільністю та захистом екіпажу. От тільки характер лінії бойового зіткнення та її виклики за сто років змінилися радикально.

Не лише броньовані машини

Ми давно знайомі з "Трійкою". Вони майже з самого початку повномасштабного вторгнення успішно користуються нашими машинами, і завдяки, в тому числі, їхньому постійному зворотному зв'язку ми маємо змогу вдосконалювати сучасні "панцерники". Нещодавно ми також почали разом працювати над новим напрямком, а саме над НРК, поєднуючи бойовий досвід хлопців та дівчат із нашою інженерною експертизою.

Реконструкція раритетного броньовика була цікавим викликом – відновити його потрібно було всього лише за 27 днів, аби він встиг потрапити на виставку. Для реставрації це вкрай мало, але проєкт нас надихнув, тож ми взялися до роботи і працювали буквально вдень і вночі. Ми усвідомлюємо, що подібні експонати є важливою частиною української історії. Відновити та зберегти їх для майбутніх поколінь стало для нас, в певному сенсі, справою честі.

Історія столітнього панцирника

Броньовики Austin створили під час Першої світової війни у Великій Британії на замовлення Російської імперії. Згодом окремі машини опинилися у вирі українських визвольних змагань. Це був класичний бронеавтомобіль ранньої епохи, неповороткий, із надважким – на той час – сталевим корпусом та двома кулеметними баштами. Він міг порівняно швидко доставити захищену вогневу точку на небезпечну ділянку, аби підтримати піхоту.

Характеристики Austin були (для свого часу) в прямому сенсі вагомими: бойова маса 2,66 тонни, довжина 4,75 метра, ширина 1,95 метра, а висота – 2,4. Панцирник був розрахований на екіпаж з чотирьох осіб, включаючи водія. Бронювання становило 4 міліметри у лобовій частині й на баштах та 3,5 міліметра на бортах, кормі, днищі й даху.

Під час Першої світової війни "Остіни" стали виробляти і у Російській імперії, де броня корпусу була посилена і становила вже близько 5 – 6 міліметрів. Таку товщину легко уявити, якщо скласти одна на одну три сучасні двогривневі монети.

На озброєнні у "Остіна" зазвичай були два 7,62-міліметрові кулемети "Максим" із боєкомплектом в 10 тисяч набоїв, що додавало ваги і без того громіздкій машині.

Бензиновий двигун потужністю до 40 кінських сил приводив у рух задні колеса. Сьогодні стільки ж кінських сил має середній міський чи спортивний мотоцикл. Максимальна швидкість панцерника на шосе сягала 50 – 60 км/год із запасом ходу в 250 кілометрів. Механічна коробка мала чотири передачі вперед і одну назад. На колесах були встановлені бронековпаки, що мали прикривати вразливі елементи ходової частини від вогню.

У відновленому "Чернику" довжина та ширина відповідають оригіналу, а от висота становить 2,83 метра проти 2,4 метра в історичного зразка. Реставратори також встановили потужніший бензиновий двигун на 75 кінських сил.

Навіть за такого посилення можна впевнено стверджувати: водієві броньовика сто років тому доводилося дуже непросто. Гальма є лише на задніх колесах, кермо не має підсилювача, тож керування вимагає значних фізичних зусиль. Ми мали змогу впевнитися в цьому, коли тестували хід відновленої машини в польових умовах.

Народжені у війні, протестовані в бою

Через сто років після того, як "Черник" сумлінно виконував свою панцерну роботу, маємо новий виток боротьби за українську незалежність. Завдання броньовика сьогодні лишилося тим самим – захистити екіпаж і безпечно доставити людей, зброю чи інші необхідні речі в потрібну точку. А ось кількість загроз, які має врахувати конструктор під час проєктування, драматично зросла.

Austin захищав екіпаж переважно від звичайних стрілецьких куль і уламків у горизонтальній площині. Сучасна машина повинна витримувати вогневе ураження в усіх вимірах: зменшувати наслідки підриву під колесом або днищем, захищати людей всередині корпусу від вторинних уламків, виявляти згори FPV-дрони та тримати їхні удари, працювати в умовах постійної радіоелектронної боротьби й залишатися на ходу після пошкодження шин.

Як досвід минулого боронить майбутнє

Століття тому панцирник виконував здебільшого роль дебелого статичного футляра для кулемета і пересувного міні-бліндажа для кулеметника. Сьогодні український бронеавтомобіль є швидкою та надзвичайно маневреною вогневою точкою із автоматизованою безпілотною туреллю, засобами РЕБ, інтегрованими системами зв'язку, навігації та нічного водіння.

У таких машинах є система автоматичного гасіння пожежі, вентиляційні фільтри, датчики лазерного опромінення та інтерактивна система виявлення наземних загроз на базі штучного інтелекту. "Гюрза" навіть може поставити собі власну димову завісу, аби зникнути з очей та камер ворога і здійснити непомітний маневр. У більш пізньої версії панцирника також є власна технологія підвіски із гідропневматичними дисковими гальмами, що істотно впливає і на витривалість машини, і на зручність керування – про таке водій "Остіна" не міг навіть мріяти.

Історична реконструкція старих машин та проєктування нових, здавалося б, мають на меті зовсім протилежні завдання. Менш із тим, сусідство раритетного британського "Остіна" і новітньої української "Гюрзи" в одній майстерні дало нам унікальну можливість оцінити віковий шлях еволюції озброєння Збройних Сил України. І відчути, в певному сенсі, гордість за те, що сьогодні наші сили оборони можуть користуватися не тільки іноземними розробками, а й вітчизняною технікою, поставленою у серійне виробництво.

Можливо, через століття майбутні українці в Музеї національно-визвольної боротьби розглядатимуть "Гюрзу", намагаючись уявити війну нашого часу так само, як ми це робимо сьогодні, дивлячись на "Черник". Приємно думати, що цей експонат свідчитиме про те, як Україна в час найбільшої загрози спромоглася не лише ремонтувати й пристосовувати чужі машини, а й проєктувати та виробляти власну бронетехніку, перетворюючи досвід реальної війни на конкретні конструкторські рішення, які за століття не змінили головну мету: зберегти життя і здоров'я захисників України.