Грузія без опозиції: як Тбілісі йде на остаточний розрив з ЄС і чи наразиться на санкції

"Закручування гайок" у Грузії переходить на новий етап.

Керівна партія "Грузинська мрія" через Конституційний суд домагається заборони всіх ключових прозахідних опозиційних партій.

А разом із відмовою реєструвати нові партії це може призвести до ситуації, коли зміна влади демократичним шляхом буде просто неможлива.

Можлива заборона, рішення щодо якої очікується у найближчі місяці, може стати точкою неповернення у відносинах Грузії та ЄС.

Не випадково суддя, яка мала вести цю справу, спочатку взяла самовідвід, а коли їй відмовили – вирішила скласти повноваження судді Конституційного суду, щоб не потрапити під західні санкції.

Опозиція під загрозою заборони

Уже майже рік одним із головних питань грузинського політичного порядку денного залишається заборона політичних партій.

Визнання опозиційних партій неконституційними та їхня заборона були передвиборчою обіцянкою засновника "Грузинської мрії" Бідзіни Іванішвілі. Ще перед парламентськими виборами 2024 року він оголосив про намір розчистити політичне поле для нових політичних сил.

За його аргументацією, доки на політичній арені залишаються партії, "одержимі радикалізмом", країна не зможе досягти стійкого спокою та стабільності.

Після тривалих масових протестів у листопаді–грудні 2024 року влада вирішила перейти у контрнаступ – успішно нейтралізувавши громадський сектор, вона звернула увагу на опозиційні партії, які стояли за цими протестами.

Згідно з позовом, поданим до Конституційного суду, відмова визнавати легітимність обраного парламенту Грузії від самого початку розцінюється як саботаж проти грузинської держави. Також опозиції висувають претензії у зв’язку із закликами до країн ЄС та США ввести санкції проти грузинської держави та влади.

Менш ніж за 11 місяців владна команда підготувала три позови та тричі звернулася до Конституційного суду.

З кожним новим позовом список партій, що підлягають забороні, розширювався.

Перший позов надійшов до Конституційного суду в жовтні 2025 року. Він був спрямований на визнання неконституційними та заборону "Єдиного національного руху" (засновником і почесним головою якого є експрезидент Міхеїл Саакашвілі), а також "Коаліції за зміни" та "Сильної Грузії – Лело".

У квітні 2026 року позов було оновлено, і до списку додали партію "Федералісти".

Усі ці політичні сили в "Грузинській мрії" називають "колективною партією Саакашвілі", тим самим прагнучи показати, що заборона насправді стосується лише однієї політичної сили, хоч і розділеної на кілька організацій.

Однак зовсім нещодавно – 21 вересня – до Конституційного суду надійшов ще один оновлений позов – тепер з вимогою заборонити партію "За Грузію". Йдеться про політичну силу експрем’єра Георгія Гахарії, який очолював уряд, сформований "Грузинською мрією".

"Оскільки метою діяльності вищезазначених політичних партій є повалення конституційного ладу Грузії та його насильницька зміна, посягання на незалежність країни та порушення її територіальної цілісності, просимо визнати діяльність таких політичних партій неконституційною, заборонити ці партії та анулювати їхню реєстрацію", – таке формулювання вимог залишається незмінним як у первинному, так і в усіх наступних оновлених позовах.

Критерії заборони

Йдеться про спробу одним махом заборонити всі ключові опозиційні сили Грузії.

Загалом політичні сили, які "Грузинська мрія" вимагає визнати неконституційними, на парламентських виборах 2024 року отримали майже 39% голосів виборців – і це за явно заниженими офіційними даними.

Незважаючи на те, що в демократичних країнах важко знайти прецедент одночасної заборони п’яти партій, схоже, у грузинської влади ця обставина не викликає особливого занепокоєння. Більше того, у владній команді розраховують завершити цей процес до кінця січня наступного року.

Показовий момент: позови, подані до Конституційного суду, ґрунтуються також на низці звинувачень, які досі не підтверджені судовими рішеннями.

Втім, це не зупиняє грузинську владу – позови спираються переважно на висновок тимчасової парламентської слідчої комісії, відомої за ім’ям її керівниці як "комісія Цулукіані".

При цьому, окрім невизнання результатів виборів 2024 року, у "Грузинської мрії" є ще один критерій відбору партій, які необхідно заборонити.

Він полягає у ступені їхнього політичного впливу.

Автори позовів навмисно не внесли "невеликі партії" до списку, хоча їх також відносять до радикальної опозиції. На їхню думку, забороняти партії, які "наразі не мають істотного впливу на політику та реальних перспектив подолати виборчий бар’єр", недоцільно.

Таким чином, питання про їхню неконституційність може бути порушене пізніше, якщо вони набудуть значного впливу на політичний процес.

І, звісно, під заборону не потрапляють партії-спойлери, які є політичними партнерами "Грузинської мрії". Очевидно, за логікою влади, ці політичні сили, зокрема прихильники відновлення відносин з РФ, не становлять загрози для Грузії.

Якщо опозиційні партії заборонять, це стане безпрецедентною подією для Грузії.

Єдиний виняток – заборона колегією Верховного суду Грузії в серпні 1991 року Комуністичної партії, а також низки комуністичних об’єднань.

Пізніше жоден лідер незалежної Грузії не ризикнув домагатися заборони своїх політичних опонентів.

Поряд зі спробами домогтися заборони діючих політичних партій, грузинська влада активно перешкоджає реєстрації нових політичних сил.

Один із найгучніших випадків пов’язаний із партією "Спочатку Грузія", лідером якої є Віктор Кіпіані. До приходу в політику він очолював юридичну фірму, одним із клієнтів якої був засновник "Грузинської мрії" Бідзіна Іванішвілі.

Однак небажання грати за правилами нинішньої влади зробило Кіпіані небажаним. Як результат – Міністерство юстиції відмовило в реєстрації нової партії.

Не виключено, що Мін’юст аналогічним чином відмовлятиме й іншим новим опозиційним партіям. Тим самим остаточно очищаючи політичну сцену від критиків влади.

В очікуванні санкцій

Заборона опозиційних партій несподівано зіткнулася зі значною проблемою.

12 жовтня суддя Конституційного суду Грузії Манана Кобахідзе, яка мала розглядати позов про заборону опозиційних партій, подала самовідвід.

За її словами, громадськості відомо, що в минулому вона була засновницею та головою партії "Грузинська мрія", а також депутатом парламенту. Також відома її публічна критика на адресу як партії Саакашвілі, так і інших опозиційних сил.

А отже, рішення про заборону цих партій (а ймовірність іншого рішення, схоже, не розглядається) може, за словами Манани Кобахідзе, викликати сумніви в суспільстві.

А коли Конституційний суд відхилив це клопотання, Кобахідзе подала іншу заяву – про складання повноважень судді. Зайняти вакантне місце мав Темур Гогохія, однак він оперативно зняв свою кандидатуру.

Такі добровільні звільнення – вкрай рідкісне явище для Грузії. Особливо коли йдеться про високопосадовців.

Очевидно, причиною цих рішень став страх потрапити під дію західних санкцій. А також – відсутність сумнівів, що такі санкції неодмінно будуть застосовані.

Заклик до введення санкцій проти керівництва Грузії у разі заборони опозиційних партій міститься в ухваленій 8 жовтня резолюції Європарламенту.

І хоча в ЄС досі уникали таких кроків щодо Грузії, безпрецедентна заборона може виявитися останньою краплею. Важко сказати, чим тоді політичний режим країни, яка все ще формально є кандидатом у члени ЄС, відрізнятиметься від білоруського чи російського.

І як з'ясувалося, загроза потрапити під західні санкції може виявитися більш ніж вагомим аргументом навіть для топчиновників нинішньої Грузії – підриваючи тим самим лояльність усього держапарату. І змушуючи грузинську владу ще активніше боротися з інакодумцями та незгодними.

Автори:

Юрій Панченко, співзасновник "Європейської правди",

Аміран Хевцуріані, професор Грузинського технічного університету, засновник Грузинсько-українського центру, з Тбілісі