Україна будує кордон минулого: навіщо їй дорогі термінали перед вступом до ЄС?

Село Оноківці під Ужгородом аж ніяк не асоціюється в українців зі стратегічною політикою держави. Водночас ставлення Києва до пропозиції місцевої громади створити тут малий пішохідний пункт пропуску (ПП) зі Словаччиною, за що активно виступають словаки, — це тест на здатність гнучко реагувати на реалії, які динамічно змінюються, зокрема на поступ у євроінтеграції. Наразі на кордоні зі Словаччиною планується будівництво пунктів пропуску Уліч—Забрідь, Паладь-Комарівці—Руське і Соломоново—Чієрна, причому робота над їх відкриттям триває вже понад 20 років. У реаліях, коли Ужгород є обласним центром України, що зростає чи не найшвидше, а Словаччина — резервною транзитною країною у час російських атак на пункти пропуску з Польщею та Румунією, пункт пропуску Оноківці набирає зовсім нового, загальноукраїнського значення.

Ціле покоління без нового пункту пропуску. Зволікання посилює скептицизм словаків щодо України

Кордон України зі Словаччиною тягнеться на 98 км, і тут лише два автомобільні пункти пропуску (Ужгород, Малий Березний), обидва, на щастя, доступні також для пішоходів (чого не скажеш про українсько-польський кордон, доступний для пішоходів тільки в Шегинях). Ще один пункт пропуску доступний тільки для пішоходів і велосипедистів (Малі Сельменці—Велке Слеменце), і ще є два залізничні переходи, з яких тільки ПП Чоп—Чієрна-над-Тисою — пасажирський.

Кордон з Угорщиною, яка скептичніша щодо України (і за Орбана, і зараз за Петера Мадяра), має 137 км, однак тут густота пунктів пропуску більша: шість дорожніх, два залізничні. Словаччина й Угорщина тісно пов’язані із Закарпаттям історично, етнічно, суспільно. Про відкриття нових пунктів пропуску зі Словаччиною закарпатці просили з 1991 року. Після 2000-го це вдалося тільки раз: 2005 року відкрили новий ПП Малі Сельменці—Велке Слеменце. Відтоді спільними експертними зусиллями словаків й українців створили проєктну документацію або суспільно-економічно-технічне обґрунтування для пунктів пропуску Соломоново—Чієрна, Паладь—Комарівці—Руське, Оноківці—Петровце, Уліч—Забрідь. Не йдеться про величезні й дорогі термінали, скоріше про об’єкти, які можна побудувати за кілька мільйонів євро кожен разом із допоміжною інфраструктурою, що становить до смішного малі кошти навіть в умовах війни.

З моменту відкриття Сельменців 2005 року на словацькому кордоні не відкрили жодного нового контрольно-пропускного пункту. Минув уже 21 рік, одне покоління.

Це Роберт Фіцо блокує? У цьому питанні якраз зовсім не він і не його партія «Смер». Навіть офіційна зовнішня політика чинного прем’єра — це така собі кучмівська багатовекторність, словацькою — «політика на чотири сторони світу». Роберт Фіцо якраз за відкриття місцевих пунктів пропуску, його східнословацькі виборці також, тут проблем немає зовсім. Це була тема спільних засідань урядів Фіцо і Шмигаля та Свириденко в Міхаловцях, Кошицях й Ужгороді, та й запланованого засідання у Львові, яке не відбулося через відставку Свириденко.

Жителі східнословацького регіону Земплін одночасно хочуть тісної співпраці з Закарпаттям і вважають закарпатських українців близькими сусідами, але також, що важливо, схильні святкувати «визволення» 9 травня 1945 року. Не всі, але велика частина населення поєднує проукраїнські й проросійські симпатії. Як це можливо — так само, як колись в Україні, наприклад, серед виборців Партії регіонів.

А ситуація, коли вже більш як 21 рік місцеві словацькі громади просять про відкриття нових пунктів пропуску, таких як Уліч—Забрідь і Оноківці—Петровце, а Київ відмовляє, — не сприяє створенню позитивного іміджу України серед цієї частини словацьких виборців, від якої може залежати майбутня більшість у парламенті вже восени 2027 року.

Україна хоче вступити в ЄС? З планів щодо нових пунктів пропуску цього не скажеш

Пропонований перехід в Оноківцях є відповіддю на різку зміну ситуації в місті. Ще 2020 року Оноківці, Невицьке, Кам’яниця, Гута — були просто села в області, яка мала в Україні периферійне значення. Сьогодні це передмістя обласного центру, до якого переїжджає бізнес і населення з Києва, Харкова, Дніпра. Зараз єдиний вихід з Ужгорода, який зростає, до Словаччини — це великий пункт пропуску Ужгород—Вишнє Німецьке, через який іде місцевий рух, транзит, вантажні й пасажирські перевезення. Можливо, тут ще буде й автобан Кошице—Ужгород.

Безпековий досвід із польсько-українського кордону очевидний: потрібно максимально децентралізувати можливі потоки переміщення людей і вантажів через держкордон. Замість того, щоб зосереджувати їх у великих пунктах пропуску, доцільно децентралізувати цей рух завдяки мережі багатьох малих пунктів, таких як Оноківці чи Забрідь.

Повчальним є приклад польсько-словацького пункту пропуску Звардонь—Мито, який будували багато років за величезні гроші. Вартість інвестиції спочатку оцінювали приблизно у 35 млн євро. Уже 2003 року польська Вища контрольна палата розкритикувала цей абсурд: чиновники будували дорогий прикордонний термінал, хоча вже знали, що Польща і Словаччина вступають до ЄС і згодом до Шенгенської зони. Будівництво завершили лише в грудні 2004 року (після вступу Польщі і Словаччини до ЄС, коли митний контроль уже зняли), а через три роки прикордонний контроль також скасували. Мільйони євро витратили на інфраструктуру, яка відразу стала непотрібною. Сьогодні Україна повторює ту саму помилку, плануючи кордон зі Словаччиною так, ніби євроінтеграція має провалитися.

Погляньмо в календар: 2026 року Україна вже відкрила на переговорах з ЄС чотири кластери із шести. За офіційними планами, Україна хоче завершити переговори, провести всі реформи і бути готовою до вступу приблизно 2030 року. Зрозуміло, це може бути пізніше, але бажано не з вини Києва.

Що означатиме вступ до Євросоюзу нехай і 2030 року? Що Україна буде в ЄС, але ще навіть 20–30 років не буде у Шенгенській зоні. Якщо серйозно ставимося до євроінтеграції, після 2030-го, може, 2032-го чи 2035 року і надалі буде прикордонний контроль, але закінчиться митний, і на українсько-словацьких пунктах пропуску не буде митників. А будівництво пунктів пропуску має вже зараз враховувати нові умови. Нові об’єкти мусять бути набагато дешевшими і будуватися за спрощеними європейськими процедурами, а не за наявними, що створені за Януковича. Чинне положення про пункти пропуску відповідає швидше реаліям кордону з ЄС нездійсненого Митного союзу України—Білорусі—Росії—Казахстану, а не країни, яка сама хоче бути членом ЄС через три–п’ять років.

Як із цією перспективою корелюються правові акти України, зокрема Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю і Стратегія розвитку та розбудови прикордонної інфраструктури з країнами Європейського Союзу та Республікою Молдова до 2030 року? Ніяк. З одного боку, Україна декларує, що 2030 року буде членом ЄС, що означає скасування митного контролю на кордоні зі Словаччиною. З іншого боку, чинне законодавство надалі повторює польську помилку зі Звардоня: замість підготовки вже зараз малих полегшених ПП, таких як Оноківці—Петровце, Уліч—Забрідь тощо, тривають роботи над важкими терміналами за сотні мільйонів євро — для митного контролю, який, найімовірніше, скасують через чотири–вісім років.

Пункти пропуску Оноківці—Петровце й Уліч—Забрідь спроєктовані у форматі «легких» єесівських, і це для офіційного Києва також чудова нагода для прискорення євроінтеграції. Україна хоче вступити в ЄС до 2030 року, тож нові пункти пропуску вже маємо проєктувати і просувати як такі, що не передбачають митного контролю, лише паспортний. Не пустять Україну в ЄС? Пункт пропуску Оноківці–Петровце, який побудують найраніше 2029-го, буде готовий і чекатиме на вступ України в ЄС рік чи кілька. Зміняться реалії, і вступ до ЄС відкладеться надовго? Тоді добудуємо й митну частину.