Квебек под властью сепаратистов: может ли провинция выйти из состава Канады и при чём здесь Трамп

19 жовтня в канадській провінції Альберта пройде консультативний референдум про підтримку виходу зі складу Канади. Попередні опитування дають невтішний прогноз для прихильників сепаратизму.

Втім, Альберта – не єдина провінція, в якій є небайдужі до питання незалежності. Минулого тижня в Квебеку пройшли вибори до місцевого парламенту, і на них вперше за довгий час виграла партія, що хоче відділення провінції. 

То чи є загроза, що "стабільна і спокійна" Канада змінить свої межі на карті та чому ситуації у Квебеку і Альберті різні за суттю? Розповідаємо далі.

Країна в країні

Щоб зрозуміти витоки сепаратизму в Квебеку, варто звернутися до історії. 

На початку XVII століття в теперішню Канаду припливли саме французькі колоністи і облаштували поселення саме на території сучасного Квебеку. Тоді у "нову Францію" переїхали тисячі переселенців з метрополії, заснували міста і села, пустили коріння і навчилися боротися з суворим кліматом і місцевими небезпеками.

Паралельно колонізацію Канади почали англійці. 

А в 1763 році король Людовік XV продав французькі колонії Великій Британії – місцевих мешканців поставили перед фактом. 

І гострішим навіть від мовного і культурного питання було релігійне, адже англійці були протестантами, а французи – католиками. Саме відтоді католицька церква стала відчутно впливати на життя провінції – аж до середини минулого століття.

Всі ці роки квебекці не відчували себе однаковими з англомовними співвітчизниками. 

Квебек плекав свою культуру і мову окремо від решти Канади – і окремо від Франції теж. Адже сепаратизм у Квебеку не передбачає возз’єднання з колишньою метрополією – квебекці не вважають себе "французами". Зрештою, навіть у конституції Канади вони визнані окремим народом. 

Особливість Квебеку як "країни в країні" видно навіть у деталях.

Наприклад, у Канаді є національні парки (які підпорядковуються державі) й регіональні (належать провінції). У Квебеку навіть провінційні парки носять назву "національних", а парламентом є Національна асамблея.

Звісно, це вже не говорячи про те, що єдиною офіційною мовою провінції є французька. У решті канадських регіонів – англійська, лише у Новому Брансвіку – і англійська, і французька.

Референдуми сказали "ні"

Сучасний рух за від’єднання від Канади розпочався у середині минулого століття, під час так званої "Тихої революції" й приходу до влади лібералів. Саме тоді суспільство почало відходити від всюдисущого впливу католицької церкви, розвивати освіту й економіку, а ще – задумуватися про розрив з Оттавою.

У 1968 році було засновано Квебекську партію (Parti Québécois), яка пропонувала суверенітет через демократичний процес. У 1976 році вона перемогла на провінційних виборах – і вже через рік її уряд ухвалив Хартію французької мови, що посилило її позиції в освіті, роботі й публічному просторі.

Паралельно існувала й радикальна сепаратистська течія – Фронт визволення Квебеку (FLQ). У жовтні 1970 року його учасники викрали британського торгового представника Джеймса Кросса та квебекського міністра П’єра Лапорта, якого згодом убили. 

Тоді федеральний уряд Канади запровадив воєнний стан. 

Ці події назвали "Жовтневою кризою", і вони нашкодили репутації руху за незалежність провінції.

У 1980 році її уряд, очолюваний Квебекською партією, оголосив перший референдум. У разі перемоги прихильники суверенітету планували розпочати переговори з федеральним урядом про від’єднання зі збереженням єдиної економічної зони й валюти. 

За проголосували понад 40%, решта населення відкинуло ідею незалежності.

У 1995 році та ж Квебекська партія організувала другий референдум. 

Тоді перемога буквально вислизнула крізь пальці: 49,42% висловились за, 50,58% – проти. Причому явка на референдумі сягнула 93,52%.

У 1998 році Верховний суд Канади постановив, що Квебек не може односторонньо відокремитися за власним рішенням. Водночас чітка більшість на користь від’єднання створила б обов’язок вести конституційні переговори з цього питання.

Повернення натхненників референдуму

Після Квебекської партії у 2003 році до влади знову прийшли ліберали, які виступають проти незалежності й за федералізм. У 2018 році їх змінила "Коаліція майбутнього Квебеку" (Coalition avenir Québec), яка теж не підтримує сепаратизм, але виступає за більшу автономію у складі федерації.

І нарешті у жовтні 2026 року на виборах до Національної асамблеї знову перемагає Квебекська партія. 

У своїй передвиборчій програмі вона обіцяла знизити податок на бензин, провести реформу освіти й медицини, а ще – організувати третій референдум за незалежність.

За результатами виборів Квебекська партія отримала 28% голосів, Ліберальна партія – понад 24%, Консервативна – майже 21%, "Коаліція майбутнього Квебеку" – понад 13%, "Солідарний Квебек" (Québec solidaire) – майже 13%.

Щонайменше 59 кандидатів від Квебекської партії перемогли на виборах, порівняно з 40 кандидатами від Ліберальної партії Квебеку, 19 кандидатами від Консервативної партії Квебеку. Від "Коаліції майбутнього Квебеку" – 19 мандатів, а від "Солідарного Квебеку" до уряду ввійде дев’ять кандидатів. 

Отже, Квебекська партія отримала 28% голосів, але має аж 59 мандатів у 127-місному парламенті і одноосібно формує уряд.

Це пояснюється особливостями виборчої системи у провінціях Канади: у кожному окрузі перемагає кандидат із найбільшою кількістю голосів, навіть якщо він не набрав абсолютної більшості. Тобто партія може набрати, скажімо, 25% – але отримати мандат. Відповідно, багато місць у парламенті – при тому, що у відсотках її підтримка не надто висока.

Так і сталося з Квебекською партією. Новим прем’єр-міністром провінції стане її очільник Поль Сен-П’єр Пламондон.

"Незважаючи на те, що виборців намагалися залякати змінами, вони обрали надію", – заявив він після оголошення результатів. 

Натовп з прапорами провінції (блакитний з білою геральдичною лілією; до речі, єдиний на всіх офіційних установах Квебеку – без кленового листка поруч) скандував: "Квебек – це країна".

Трамп як фактор проти сепаратизму

Втім, здається, прихильникам від’єднання зашкодив президент США Дональд Трамп. 

Після його заяв про "Канаду як 51-й штат" вони вирішили не поспішати втрачати захист федерації й опинятися на самоті у складній геополітичній ситуації. 

Тож у Квебекській партії заявили: 

третій референдум про незалежність не проводитимуть, поки президентом є Трамп.

Він вплинув на Квебек не тільки гучними заявами. 

Мита, які президент США запровадив стосовно Канади, сильно вдарили по економіці провінції, значну частину якої складає металургія. Відповідно, і по задіяному в цій сфері населенню. Тож незважаючи на перемогу на виборах сепаратистів, зараз прихильність до незалежності Квебеку на рекордно низькому рівні – лише 30%. 

Чи зміниться це після того, як Трамп піде з посади – невідомо. З одного боку, уявлення про те, що квебекці повинні бути окремою нацією, глибоко вкорінена у суспільстві. З боку іншого – страх нестабільної економічної ситуації може перемогти патріотизм. До того ж Квебек, як і решта Канади, є мультинаціональним середовищем – а іммігранти, як показувала попередні два референдуми, голосували проти виходу зі складу Канади.

* * * * *

А що з Альбертою? Там сепаратистський рух значною мірою спирається на економічні чинники, а не культурні та політичні. 

Багато хто там вважає, що федерація недостатньо зважає на економічні інтереси західних провінцій, які є економічно розвиненими й, на їхню думку, "фінансово утримують решту Канади". До речі, прихильники відокремлення виступають за отримання від федерального уряду особливого статусу, який уже має Квебек.

Петиція активістів за розрив з Канадою зібрала достатню кількість голосів і стала причиною організації референдуму про початок переговорів щодо виходу зі складу федерації. 

До речі, тут вплив президента США протилежний.

Розслідування Financial Times викрило серію таємних контактів між командою Дональда Трампа та представниками сепаратистського руху Альберти.

Водночас за те, щоб залишитися у складі Канади, виступає прем’єр-міністерка провінції Даніель Сміт. Вона заявляє, що буде дотримуватися цієї лінії незалежно від результатів референдуму. 

Зрештою, проти відділення – більшість мешканців Альберти: за останніми опитуваннями від Léger на початку жовтня 70% готові відхилити ідею від’єднання, за виступають лише 22%.

Як і з Квебеком, ситуація з сепаратизмом тут залишиться, швидше за все, на рівні політичних гасел, без реальної волі мешканців кардинально змінювати статус регіону.

Авторка: Ольга Романська,

журналістка "Європейської правди"