Що школа заборонятиме після смартфонів?

Уряд Норвегії планує запровадити тимчасову заборону на використання окулярів із штучним інтелектом у деяких публічних місцях. Серед можливих місць обмеження є школи. Поки що йдеться про намір підготувати законопроєкт, а головне занепокоєння стосується зйомки та запису людей без їхнього відома.

З окулярами, здатними записувати навколишнє, є цілком конкретна проблема. Учні та учителі можуть не знати, що їх знімають. Помилка біля дошки або невдала репліка ризикують перетворитися на відео для чужої розваги. Школа має захищати людей від такого використання технологій. При цьому правила запису мають враховувати ситуації, коли фіксація потрібна для захисту від насильства чи булінгу. Механічне «знімати заборонено» може захищати також того, хто порушує чужі права.

Для України, де тривають суперечки про обмеження смартфонів у школах, ця новина ставить додаткове питання: чи витримають запропоновані правила появу наступного покоління пристроїв? Ми досі не домовилися, що робити з телефонами, а вже доводиться вирішувати, як поводитися з окулярами.

І хоча захист від прихованої зйомки та використання цифрових підказок на уроці — різні проблеми, нові пристрої змушують школу відповідати на обидві. Потрібно визначити, які способи їх використання слід обмежувати, а яких — навчати.

Чи можна заборонити все?

Можна припустити, що ця черга лише зростатиме. Окуляри, навушники, годинники, цифрові помічники ставатимуть звичнішими, а їхні можливості розширюватимуться. Чи збирається школа щоразу додавати новий пункт до переліку забороненого? І скільки часу вона зможе працювати за правилами, що тримаються на відсутності доступу до технологій?

Я пам'ятаю шкільні суперечки про калькулятори. Дорослих непокоїло, що дитина перестане рахувати самостійно. У цьому була логіка: щоб зрозуміти математику, потрібно опанувати базові операції. Однак із доступністю калькулятора нікуди не зникла потреба розуміти, що саме ти обчислюєш і чи має результат сенс. Сьогодні схожі питання виникають уже щодо текстів, зображень, пояснень і готових розв'язків.

Це не означає, що будь-який гаджет потрібно негайно впустити до класу. Безконтрольне використання пристроїв під час уроку заважає роботі. У вчителя має бути право визначати, коли і для чого ними користуються. Але загальна заборона всього нового залишає без відповіді питання, як навчити дитину жити з цими інструментами після закінчення уроків.

Так само не варто захоплюватися пристроєм лише тому, що він новий. У віртуальній реальності можна провести симуляцію або дослідити простір, до якого учні фізично не дістануться. Проте захоплення незвичним досвідом ще не свідчить про засвоєння матеріалу. Після такого заняття потрібно розуміти, що дитина може пояснити або зробити краще. І пам'ятати, що школа потрібна також для спілкування, суперечок, спільної роботи. Якщо всі просто вдягнули гарнітури, соціалізація сама собою не станеться.

Що насправді перевіряє контрольна

Для мене найцікавіше починається там, де нові можливості змушують переглянути саме завдання. Якщо його можна повністю виконати за допомогою ШІ, що ми оцінюємо, коли отримуємо готову роботу?

Якщо йдеться про домашнє завдання — повернення до зошита цього питання не знімає. Згенеровану відповідь можна переписати від руки. Учитель отримає охайний текст, але все одно не знатиме, чи розуміє його автор написане. А коли доступ до цифрового помічника стає менш помітним, дедалі більше сил доведеться витрачати на пошук способів контролю.

Тому частину оцінювання варто переносити в розмову. Учень презентує рішення, пояснює вибір, відповідає на уточнення. Йому можна запропонувати змінити одну умову задачі й пояснити, як це вплине на результат. Такі запитання дають учителю більше інформації про розуміння, ніж сам завершений текст. Звісно, це потребує часу й перегляду організації роботи. Було б нечесно вимагати від учителя нових підходів, залишивши йому все попереднє навантаження.

Інша частина завдань може прямо передбачати використання ШІ. Тоді оцінювати потрібно й процес: як учень поставив завдання, які дані надав, що перевірив, яку помилку помітив і чому відкинув запропоновану відповідь. Уміння отримати переконливий текст і здатність визначити, чи він правдивий, можуть дуже відрізнятися.

У роботі зі студентами я бачив, наскільки примітивним буває використання ШІ людьми, яких заведено вважати технологічно обізнаними. Вони не пояснюють мети, не задають умов, не уточнюють результату. Потім отримують посередню відповідь, яка їх самих не влаштовує. Звичка користуватися застосунками ще не означає вміння працювати з інформацією.

Навчати цього доведеться разом із базовими знаннями. Без них дитині просто нічим перевіряти правдоподібну нісенітницю. Потрібні й вправи без цифрової допомоги, й робота з нею. Учень має розуміти мету кожного формату та знати межі дозволеного до початку завдання.

До якого світу готує школа

Мене непокоїть, що в цій дискусії школа нерідко зосереджується на збереженні звичного порядку. Є усталені уроки, завдання, способи перевірки. Технологія порушує цю конструкцію, і виникає спокуса просто усунути її. На деякий час це може полегшити життя. Однак без перегляду методів навчання відстань між школою і світом за вікном зростатиме.

Дитина все одно користуватиметься новими інструментами вдома, а згодом у роботі. Якщо школа не допоможе розібратися з ними, вона поступово втрачатиме переконливу відповідь на питання учня: навіщо мені все це?

Ми не перевіряємо на іспитах, як зняти шкуру з мамонта, хоча колись від такого вміння залежало виживання. Зміст освіти змінюється разом із життям. Водночас уміння самостійно мислити, розуміти прочитане й перевіряти інформацію залишаються необхідними — з цифровим помічником чи без нього. Коли школа й далі готуватиме дітей до світу, якого вже немає, жоден перелік заборонених пристроїв не поверне їй авторитету.