Європа вибухнула: масові погроми докотилися до Італії – подробиці

У країні масштабні заворушення, а уряд Джорджі Мелоні вже готує відповідь на погроми. У Франції ж після вуличного насильства рахують збитки й шукають винних. Та поки одні відновлюють зруйноване, інші вже взяли це на озброєння у політичній боротьбі. Як протести змінюють ситуацію в обох країнах – розбиралася Яна Кириченко.

Розгроми, підпали та грабежі – криваві протести у Франції дісталися й міст Італії. Там на вулиці вийшли понад 400 тисяч молодих людей. У Мілані протестувальники трощили вітрини, грабували магазини й підпалювали сміттєві баки. У поліцію летіли каміння, пляшИ та петарди. Правоохоронці застосували сльозогінний газ і водомети. Сутички спалахнули також у Турині, Болоньї та Бергамо. Молодь обурена зростанням цін, дорогим пальним і скороченням видатків на освіту. Мирні вимоги швидко переросли в погроми.

У центрі Мілана до галереї Вітторіо Еммануеле Другого стягнули бронетехніку, а собор Дуомо закрили для туристів. Магазини та супермаркети розграбовані, вулиці охоплені сутичками. Лише за вихідні в Мілані затримали понад дві сотні людей, більшість із них – неповнолітні.

Італійська влада терміново реагує на заворушення. Прем'єр–міністерка Джорджа Мелоні скликає нараду з питань громадського порядку. Вона підтримала правоохоронців і наголосила на необхідності притягнути винних до відповідальності. Міністр внутрішніх справ також попередив: уникнути покарання не вдасться навіть неповнолітнім. 

"Правоохоронцям довелося стикнутися з насильством з боку злочинців, які через організовані групи використовують демонстрації для пошуку конфронтації та сіяння хаосу. Усім працівникам правоохоронних органів висловлюю свою повну солідарність і щиру подяку. Бо вони були там, щоб захищати безпеку громадян, робітників, торговців та всіх людей, які мають право жити у своєму місті без страху та не бачити, як його руйнують та підпалюють", – заявила вона. 

У Франції тим часом після погромів зростає обурення самих французів. У місті Лімож місцеві приходять до пошкоджених районів, оцінюють збитки й засуджують руйнування. Для тамтешніх жителів знищення історичної будівлі мерії – особливо болючий удар.  Історична ратуша, яка простояла  143 роки і була візитівкою міста, зазнала катастрофічних руйнувань. Французи обурюються: протести не дають права грабувати й палити власні міста.

"Ви можете протестувати, звичайно, можете. Я буду одним із перших, хто вийде на вулиці, я вже робив це раніше. Але підпал ратуші, повалення бюста Маріанни – до чого це нас приведе? Нікуди, на мою думку. Тож це момент для мешканців Ліможа, щоб об'єднатися".

"Неприпустимо спалити ратушу Ліможа. Ця ратуша нам дорога. Тих, хто це зробив, потрібно покарати. Вони повинні заплатити з власної кишені, за це не має бути відповідальною держава".

Наслідки заворушень уже переросли і в політичне протистояння. Президент Франції Емманюель Макрон звинуватив ультраправих у підтримці насильства. Зі свого боку ультраправа Марін Ле Пен, кандидатка у президенти на прийдешніх виборах, засудила погроми й заявила про необхідність посилення безпеки та відновлення авторитету держави. У квітні наступного року у Франції змагатимуться за президентське крісло. Заворушення вже стають частиною боротьби за владу – і приводом для політичних опонентів Макрона критикувати його здатність забезпечити порядок у країні. Тим часом, протести на французьких вулицях поки що не вщухли. 

Яна Кириченко, 5 канал.

Нагадаємо, Еммануель Макрон відмовився прийняти відставку міністра внутрішніх справ Лорана Нуньєса після масштабних протестів і заворушень у країні.

За даними CNN, уряд розглядає можливість запровадження комендантської години, а правоохоронці вже затримали понад дві тисячі людей.

Нуньєс визнав, що влада недооцінила масштаби протестів і ризик насильства, та заявив про готовність узяти на себе відповідальність. Однак Макрон залишив його на посаді й доручив переглянути підходи до реагування на заворушення.

Причиною протестів стали проблеми в системі освіти, зростання вартості життя та невдоволення діями уряду. Спочатку до акцій долучилися учні, студенти й викладачі, які вимагали більше персоналу та ресурсів для навчальних закладів. Згодом протести поширилися на інші регіони й охопили ширші соціальні вимоги.