Коли майбутнє перестає відчуватися можливим: як зберегти віру в хороше у часи невизначеності?

Ми живемо в реальності, у якій тривога давно перестала бути епізодом. Вона стала частиною повсякденності: повітряні тривоги, новини, переживання за близьких, дітей, роботу, дім, майбутнє. І в якийсь момент людина може помітити за собою не дуже приємну річ: вона більше не будує планів. Не тому, що не хоче. А тому, що всередині з’явилося відчуття: «А який сенс? Ми ж не знаємо, що буде завтра».

За даними ВООЗ, у 2025 році 72% опитаних дорослих в Україні повідомляли про психологічні труднощі протягом попередніх 12 місяців, а серед найпоширеніших були постійне занепокоєння, тривожність, дратівливість і труднощі з розслабленням. При цьому професійну допомогу отримувала лише приблизно кожна п’ята людина. 

Тому сьогодні питання психологічного благополуччя — це не про ідею «бути позитивною», це про те, як залишатися живою людиною, коли навколо дуже багато того, що неможливо контролювати.

Для психологічного здоров’я, нам не потрібно змушувати себе думати, що все буде добре завжди. Віра у те  «що все буде добре» це гарна самопідтримка.  Але так буває, що саме зараз психіка потребує прожити відчай, страх, хвилювання за майбутнє, сум, або горе. І замість підтримки і дозволу собі проживати почуття зараз,  отримує ще одну заборону на своє реальне почуття і вимогу: «Ти повинна бути позитивною». А якщо вона боїться? Якщо втомилася? Якщо не знає, що буде завтра?

Жодна емоція так не шкодить людині, як заблокована, бо вона продовжує працювати з середини, часто знаходячи вихід в психосоматичні захворювання.

Я психолог і можу точно сказати: не потрібно забороняти собі проживати дійсні почуття, буде час на віру в добро, але якщо зараз є страх  невизначеності, набагато здоровіше дозволити собі роботу з психологом і правдиве : «Я не знаю, що буде. Мені від цього дійсно страшно і сумно. Але я знаю, що можу робити сьогодні і буду намагатися планувати завтра».

Це дуже важливий перехід — від спроби контролювати майбутнє до повернення собі впливу на власне життя.

Одна з моїх улюблених практик для відновлення спокою всередині себе — це заварити чай. Навіть тим, хто щодня допомагає іншим, потрібна пауза для себе. З чаєм від «Банку Чаю» чаювання може стати маленькою терапією: дегустуючи різні сорти чаю, перемикаєш увагу з нескінченних думок на тепло, аромат і власні відчуття. Побути в тиші, прислухатися до себе й отримати задоволення від простого моменту, це так важливо.

Ми не можемо гарантувати собі безпечне завтра, ми приймаємо умови реальності. Але можемо сьогодні подзвонити близькій людині, обійняти дитину, поговорити з коханим, зробити роботу, приготувати вечерю, зайнятися тілом, зробити свою справу, запланувати зустріч, купити квіти, попити з подругою чай, відкрити книгу… Це спосіб не дозволити страху забрати у нас усе життя.

Найнебезпечніше для людини — коли вона починає відкладати життя. Ніби колись потім хтось поверне ці роки.

Я часто чую це в роботі з клієнтами:

• «От закінчиться війна — тоді…»
• «От стане спокійніше — тоді…»
• «От діти виростуть — тоді…»
• «От я зрозумію, що буде з країною, — тоді почну…»

І непомітно людина переносить своє життя в невизначене майбутнє. Але психіка не може нескінченно жити в режимі очікування.

Тому одна з найважливіших речей, яку ми можемо зробити зараз, — повернути собі право жити не лише після того, як усе закінчиться, а вже зараз. Планувати на ближній час. Хотіти. Закохуватися. Розвиватися. Ростити дітей. Подорожувати, куди це можливо. Купити красиву сукню. Будувати будинок. Планувати наступний день, місяць, рік… І колись потім, ми обернемося назад і побачимо, що це було ВАШЕ  ЖИТТЯ. 

Що можна робити самостійно, коли тривога паралізує і забирає відчуття майбутнього?

1. Повертати себе з «потім» у «сьогодні». Запитайте себе: Що я реально можу зробити сьогодні, щоб моє життя стало хоча б на 5% кращим? Не вирішити одразу за все життя. Не позбутися війни. Не гарантувати безпеку всім кого любите. А зробити один конкретний крок до себе.
2. Розділяти факт і інтерпретацію, яку створює тривога. Факт: «Я зараз чую тривогу». Сценарій тривожності: «Це означає, що зараз обов’язково станеться найгірше». Це не одне й те саме. Тривога дуже переконливо пише страшні інтерпретації в голові, але вона не є прогнозом майбутнього і не є правдою.
3. Повертатися в тіло. Сон, їжа, рух, дихання, теплий душ, прогулянка, зустріч, обійми — це не дрібниці. Коли психіка перевантажена, тіло стає одним із найперших місць, де ми можемо повернути собі відчуття «я тут, я відчуваю, я живу».
4. Обмежувати інформаційне перевантаження. Бути поінформованою — не означає постійно перебувати в інформаційному потоці і тривозі за все. Визначте для себе час, коли ви читаєте новини, і час, коли ви живете своє життя.
5. Свідомо залишати місце для задоволення. Не чекати, поки «стане можна». Тепло відносин, чай з подругою, театр, спорт, побачення з чоловіком, цікава книга, подорож, робота, яка дає відчуття потрібності людям. Психіці потрібні не лише безпека й контроль. Їй потрібен досвід наповненого життя.

Як висновок скажу вам, що турбота про себе — це не завжди великі рішення чи зміни. Іноді це кілька хвилин, упродовж яких ми не вимагаємо від себе більшого, а просто дозволяємо собі бути тут і зараз. Бо саме з таких маленьких але важливих моментів і починається повернення відчуття життя.

Матеріал створено за підтримки партнера — «Банк Чаю», простору натхнення та душевного чаювання.

Вікторія Яночкіна, психологиня @viktoriya_yanochkina

Фото: Тетяна Говійна @taniushkahoviina