Куди прямує Америка Трампа: три сценарії проміжних виборів у США

Уже восьмий рік громадяни України, не маючи можливості (з відомих об’єктивних причин) реалізувати свої виборчі права, інформаційно й навіть емоційно періодично заглиблюються в процеси виборів у США.

Це й зрозуміло. По-перше, це завжди конкурентно й малопередбачувано. Не випадково, що на найпопулярнішій платформі ставок на політичні прогнози — Polymarket — саме результати проміжних виборів у США викликають найбільший інтерес і залучають неабиякі гроші. По-друге, Україна і Європа значною мірою (у деяких позиціях — критично) залежать від рішень офіційного Вашингтона, особливо в умовах, коли виконавча влада на чолі з президентом США фактично не хоче чути звернень конгресменів і сенаторів, зокрема щодо посилення тиску на російських агресорів, а робить усе навпаки — тисне на Україну. По-третє, є надія на можливості повернення стримувань і противаг у Конгресі, на рівні штатів чи в судах, і на такий можливий розвиток подій справедливо звертають багато уваги.

Зазвичай проміжні вибори не викликають ажіотажу. Але деякі бувають непересічними, адже й відбуваються на зламі епох, у період ескалації воєн або передчуття нової технологічної революції й жорсткої боротьби за ресурси, що розгортається у світі.

Саме такі вибори зараз і відбуваються у США, адже попереднє голосування на проміжних виборах (midterms), коли американці голосують за весь склад Палати представників (435 місць) і третину Сенату Конгресу США, а також переобирають 37 губернаторів і визначаються щодо тисяч владних позицій в усіх Сполучених Штатах, уже розпочалося. Основний день виборів — третє листопада.

Для самих США ці вибори і їх результат фактично є першим актом історичної драми Quo vadis, America? («Куди прямуєш, Америко?»). Другий акт відбудеться вже незабаром, на виборах президента США у листопаді 2028 року. Розв’язка ще може нас здивувати чи навіть шокувати, але її епілог — з мораллю і подальшою долею основних героїв — пишеться вже сьогодні.

Прологом же цієї драми стала перемога на президентських виборах 2024 року Дональда Трампа, що разом із контролем над двома палатами Конгресу (так звана trifecta) дало можливість сформувати «єдиний уряд» (unified government).

Нічим не прикрите намагання президента США забрати якомога більше влади і контролю над виконавчими структурами нікого не здивувало. А от його зловживання практикою видання виконавчих указів (багато з яких фактично йдуть урозріз з усталеними нормами і практиками) чи непоодинокі факти порушення чинного законодавства (що досвідчені й загартовані в політичних боях юристи Білого дому намагаються обґрунтувати) викликали вже не одну хвилю незадоволення, і не лише на Капітолійському пагорбі.

Мабуть, саме тому багато коментаторів і аналітиків, прогнозуючи втрату республіканцями Палати представників за поки що невизначеної ситуації із Сенатом, подають нинішні тенденції очікуваного розподілу голосів майже як сенсацію. Але невеличкий ретроспективний екскурс свідчить радше про зворотне.

Трифекти зазвичай нестабільні. Виборці часто «карають» партію влади під час проміжних виборів, руйнуючи єдиний контроль. Республіканці разом із Дональдом Трампом також не уникли ситуації, коли втратили одну палату в Конгресі. Так відбулося 2018 року на проміжних виборах, коли вони програли Палату представників демократам з рахунком 223 на 117. Натомість тоді в Сенаті республіканці навіть підсилили свої позиції, отримавши два додаткові місця (загалом — 53), залишивши демократам і незалежним 47 крісел.

Ситуація на цьогорічних виборах іде за подібним сценарієм: перемога на президентських перегонах, великі очікування виборців після гучних популістських обіцянок, суворі реалії, втрата в рейтингах чинного президента, який одночасно асоціюється повністю з парламентським представництвом, і як результат — перехід однієї з палат Конгресу до опонентів. Адже на сьогодні більшість платформ із прогнозами на виборах одноголосно віддають перевагу демократам у Палаті представників (від 220 до 238 місць за потрібних 218).

Ситуацію у перегонах за крісла в Сенаті описують як 50 на 50. Для отримання більшості в Сенаті демократи мають зайняти 51 зі 100 місць (адже вирішальний голос за посадою має віцепрезидент США, який представляє республіканців). Оскільки поточний рахунок місць у Сенаті 53 на 47, а на цих проміжних виборах переобираються 35 сенаторів (13 від демократів і 22 від республіканців), демократам треба отримати чистий приріст у чотири місця, тобто захистити свої 13 позицій і додати ще чотири. Увага оглядачів сконцентрована на семи штатах, серед яких: Айова, Аляска, Канзас, Мейн, Мічиган, Огайо і Техас. Чи вдасться демократам реалізувати програму-максимум, покаже лише підрахунок голосів. Шанси є, але й республіканці вживають низки серйозних антикризових заходів.

У чому ж тоді специфіка цих виборів, і що спричинило таку увагу політичних оглядачів? Відповідь проста: два слова — Дональд Трамп. Адже 47-й президент США весь набутий досвід і вивчені уроки своєї попередньої каденції спрямував на забезпечення максимально контраверсійного підходу для контролю всіх гілок влади й реалізації своїх особистих цілей. І це йому багато в чому вдалося.

По-перше, він і його родина збагатилися. І не так уже соромно поговорити з друзями, впевненіше тримаючи ключку для гольфу. По-друге, повністю підпорядкувавши партію, взявши під особистий контроль законодавчу і (частково) судову гілки влади та підібравши абсолютно лояльне оточення, Дональд Трамп створив ілюзію єдності у владі й картинку величезних звершень, яких ще не бачила Америка. По-третє, американський президент запропонував певний баланс і пропорційний доступ до державних коштів різним лобістським групам, де кожен, здавалося, може отримати бажане: нові «фінансові акули» — поступки ФРС для того, щоб долар посунувся для криптовалют; власники найбільших баз даних і потужного обладнання з виробництва чипів нового покоління із Кремнієвої долини — зняття обмежень на розвиток технології штучного інтелекту; амбітні компанії ВПК — доступ до небаченого раніше військового бюджету в 1,5 трлн (!) дол.

Якби рахували лише їхні голоси, то чинному президентові США точно не довелося б дистанціюватися від невтішних очікуваних результатів проміжних виборів у своїй промові з трибуни Генеральної Асамблеї ООН у Нью-Йорку.

Загроза прийшла звідти, де її можна було очікувати: вождистський стиль управління чинного президента США за дедалі більшої конкуренції оточення у похвалах Дональду Трампу, зниження впливу балансувальних чинників спричинили таку самовпевненість владної групи, що не могла не призвести до цілої низки серйозних помилок, які відчули на собі виборці, навіть ті, хто нещодавно гуртом несли свої бюлетені, щоб нарешті «зробити» Америку «знову великою».

Пересічні виборці дедалі більше відзначали відмінність реалій від гасел. Хоча економічні показники (особливо на біржах) і кількість американців серед мільярдерів рейтингу Forbes демонстрували «прекрасне й небачене зростання», «реднеків» на ранчо в Техасі чи рибалок на Алясці більше цікавило інше — дефіцит робочої сили, зростання виплат за іпотекою, інфляція і швидкі зміни цінників у супермаркетах, постійні коливання не на їхню користь умов і ціни страхування за медичні послуги.

Якщо вони й повірили у «вісім зупинених воєн» або «неминучий успіх» США на Близькому Сході чи відновлення величі США в усьому світі (адже не могли не почути, що Мексиканська затока нарешті стала Американською і незабаром таким самим стане Атлантичний океан), то різке зростання вартості пального, насамперед дизелю до небачених у Техасі 6,66 долара за галон, а в інших штатах і того більше — не могло не викликати в них дедалі більших негативних емоцій.

Крім стрибка цін на нафтопродукти, стали очевидними провали у зовнішній політиці, зокрема у війні з Іраном і неспроможність ефективно реалізувати посередницькі функції для зупинки російсько-української війни та її розгортання на Європейському континенті.

Створила проблеми для підтримки республіканців і жорстка антиміграційна політика чинної адміністрації, яка, навпаки, мала принести, за задумом її апологетів, додаткові дивіденди, насамперед у голосах виборців. Натомість механізми реалізації цієї політики, стиль дій правоохоронних структур, зокрема щедро профінансованої з цією метою ICE (відомству виділено додаткове трирічне фінансування у 75 млрд дол.) не стали, м’яко кажучи, популярними.

Усі ці помилки і падіння рейтингу єдиного лідера республіканців — Дональда Трампа — відкрили великі можливості для демократів, на які вони ще рік тому навряд чи сподівалися. Прогнози нищівної поразки республіканців могли б здійснитися, якби демократи мали консолідованих сильних кандидатів в усіх округах. Але й у них не все виявилося готовим для такого шансу.

Яскравим прикладом є ситуація на виборах до Палати представників США у 7-му конгресовому окрузі Мічигану (колишньому окрузі Елісси Слоткін — професійної розвідниці з неабияким послужним списком, яка перейшла до Сенату і виступила з програмною заявою фактично від частини розвідувального співтовариства США з нищівною критикою Дональда Трампа).

У цьому окрузі в праймеріз демократів було два основні кандидати, які користувалися довірою, зокрема й самої Слоткін, — Бріджит Брінк (пані посол США в Україні у 2022–2025 роках) і Метт Маасдам, які мають великий досвід у сфері національної безпеки й обидва позиціонували себе як центристи. Але на внутрішньопартійних праймеріз несподівано переміг третій, лівий кандидат — Вільям Лоуренс, співзасновник екологічного руху Sunrise Movement, який не набрав більшості голосів, але цього вистачило, щоб саме він вийшов на вибори, де йому протистоїть чинний конгресмен від Республіканської партії, ветеран армії США Том Барретт. І тепер, попри попередні прогнози, що округ однозначно відійде демократам, відомі аналітичні центри (як-от Cook Political Report чи Inside Elections) оцінюють шанси обох кандидатів як абсолютно рівні. До речі, інший результат зрозумілий уже зараз — в особі Бріджит Брінк ми фактично втратили ще одну потенційну членкиню українського кокусу в Палаті представників Конгресу.

Демократи не змогли консолідувати достатніх фінансових ресурсів для забезпечення максимально ефективної кампанії. Тут перемога точно на боці республіканців. Республіканський національний комітет і пов’язані з ним групи наприкінці літа вже мали понад 600 млн дол. готівки, тоді як демократи лише 400 млн. Додайте до цього ще 400 млн дол., що перебували під контролем MAGA, і ви зробите висновок, що така диспропорція, якщо й не спрацювала повністю на користь республіканців, але може ще проявити себе під час остаточного підбиття результатів виборів. Соціологія соціологією, а такі чинники завжди впливали на результати.

Стосовно соціологічних прогнозів також не все однозначно. Адже коментатори вказують і на похибку в опитуваннях полстерів, і на те, що багато з тих, хто голосував за Дональда Трампа, можуть уникати відповідей під час їхнього проведення через різке падіння довіри до фактичного очільника республіканців (з 52 до 34%).

Усі ці фактори свідчать про передчасність однозначних прогнозів навіть за два тижні до фінального підрахунку голосів. Адже саме цими днями республіканці задіяли всі важелі — від перекидання ресурсів на округи, де ще можна врятувати ситуацію, до використання «важкої артилерії» у вигляді заяв президента США. Чого варті лише жорсткі оцінки й пряма агітація Дональда Трампа проти кандидатури демократів до Сенату в штаті Мічиган — Абдул-ель-Сайєда, який має всі шанси стати першим сенатором-мусульманином в історії США.

Тож, попри нинішню картинку, все ще може коригуватися. Але основні сценарії та їхні наслідки можна виокремити вже сьогодні.

Традиційний сценарій (імовірність — 60%). Демократи отримують Палату представників, а контроль республіканців над Сенатом зберігається. Тоді можна прогнозувати поступове зменшення впливу Білого дому й особисто Дональда Трампа зі збереженням можливостей бойкотування ними ініціатив демократів — як через Сенат (особливо групою MAGA), так і через механізм накладення вето президентом США. Досить велика ймовірність шатдауну наприкінці року та початку процедури імпічменту Дональду Трампу, яка навряд чи завершиться остаточним вердиктом (обвинувальним судовим рішенням).

Сценарій статус-кво (імовірність — 15%). Республіканці роблять спурт на останніх тижнях кампанії й утримують під своїм контролем не лише Сенат, а й Палату представників. Це може призвести до впевненості президента США Дональда Трампа в тому, що він має абсолютну підтримку й мандат і надалі посилювати свою політику консолідації владних можливостей та пошуку механізмів збереження влади за собою, своєю родиною чи найближчим оточенням у майбутньому й відповідної підготовки до такого сценарію на президентських виборах 2028 року.

Конфронтаційний сценарій (імовірність — 25%). Демократи перебирають контроль не лише над Палатою представників, а й над Сенатом і блокують подальші ініціативи президента США та його кандидатів на урядові посади й фактично починають політичний, законодавчий і судовий тиск на його попередні рішення та позиції, аж до можливого дострокового усунення президента США з посади через процедуру імпічменту. У такому разі з великою ймовірністю чинна адміністрація і частина республіканців затягуватимуть визнання результатів виборів аж до оголошення їх нелегітимними з подальшими протестами й спробою їх силового придушення, з усіма непрогнозованими наслідками ескалації.

У будь-якому разі, подобається це комусь чи ні, навіть політично послаблений президент США Дональд Трамп зберігатиме (більший чи менший) вплив на внутрішню і (особливо) зовнішню політику США аж до виборів у листопаді 2028 року, якщо не буде усунутий з посади раніше в результаті імпічменту. Тож завершення драми «Куди прямуєш, Америко?» і її епілог ми побачимо вже на наступних президентських виборах у США, формат проведення яких і результати багато в чому сформуються вже найближчими тижнями.