Путін хоче зламати Україну цієї зими: інтерв'ю Фесенка про поступки Трампа й "нову Ялту"

Дональд Трамп продовжує шукати домовленості з Росією, пропонуючи послаблення санкцій та економічні поступки, однак Кремль не демонструє готовності припиняти війну. Водночас Україна стикається із затримками постачання ракет до Patriot, проблемами зі Starlink та питаннями щодо своєчасного отримання попереджень про російські балістичні удари.

Політолог Володимир Фесенко в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу пояснив, які інтереси можуть стояти за суперечливими рішеннями американського президента та чому поступки не наближають мир. Він також оцінив ризики нових обмежень військової підтримки України, вплив протестів у США та наміри Путіна домовитися з Трампом і Сі Цзіньпіном про новий розподіл сфер впливу.

Енергетичні поступки Росії

Трамп звинувачує Зеленського в небажанні завершити війну. Водночас США послаблюють санкції проти Росії, затримують військову допомогу Україні та вимагають припинити удари по НПЗ. Усе це пов'язано з наближенням американських виборів?

Якщо подивитися на всі ці рішення разом, справді виникає враження, що Трамп став на бік Росії та намагається змусити Україну припинити війну на російських умовах. Але я дотримуюся трохи іншої точки зору. У кожному з цих випадків є своя логіка, і не все можна пояснити одним мотивом.

Насамперед потрібно розуміти, що Путін зараз не збирається припиняти війну проти України. Він вважає, що може її виграти, і продовжує посилювати удари. Найближчими місяцями, на мою думку, він не буде вести реальні переговори навіть про припинення війни на власних умовах.

Одна з причин полягає в тому, що Трамп готовий із ним домовлятися без попереднього припинення російських бойових дій. Путін бачить цю готовність і сприймає її як додаткову можливість продовжувати війну.

Але не всі проблеми з американською допомогою пов'язані з бажанням тиснути на Україну. Наприклад, ситуація з ракетами для Patriot значною мірою пояснюється їхнім дефіцитом.

Американці виробляють приблизно 60 ракет-перехоплювачів на місяць, можливо, зараз трохи більше. Для України такої кількості за певних обставин може не вистачити навіть на тиждень. Це показує, наскільки великий попит на ці ракети.

Більшість виготовленого США залишають собі або спрямовують на Близький Схід. Там тривають бойові дії між хуситами та Саудівською Аравією, зберігається ризик нового загострення між Іраном, Сполученими Штатами та Ізраїлем. Тому Україні в кращому випадку дістається лише кілька ракет.

Є ще проблема з Грецією, яка має певні запаси старіших ракет для Patriot, але поки не погоджується їх продати. Тому з постачанням ракет ситуація значно складніша, ніж просто політичне рішення Трампа.

Інша історія з російським дизелем, нафтою та тіньовим танкерним флотом. Тут уже поєднуються американські економічні інтереси, передвиборна кампанія та спроби домовитися з Росією.

Трампу зараз дуже важливо знизити ціни на нафту й нафтопродукти. Принаймні до 3 листопада це безпосередньо впливає на його політичні інтереси та становище республіканців перед виборами до Конгресу.

Він сподівається, що навіть короткочасне зниження цін на дизель, хоча б на кілька днів, можна буде представити американським виборцям як успіх. Однак справа не обмежується лише виборами.

Трамп хоче впливати на глобальний нафтовий ринок. Для американської економіки важливо стабілізувати ціни на енергоносії та стримати інфляцію. І тут він мислить насамперед як бізнесмен.

Його розрахунок полягає в тому, що послаблення санкцій проти Росії дозволить збільшити постачання російської нафти на світовий ринок. Якщо пропозиція зросте, ціни можуть знизитися. Принаймні таку логіку, на мою думку, використовують у Білому домі.

До того ж це пов'язано із ситуацією навколо Ірану. Війна та нестабільність у Перській затоці створюють серйозні проблеми для нафтового ринку. Якщо США продовжуватимуть нафтову блокаду Ірану, Тегеран може відповідати обмеженнями, які позначатимуться на експорті й інших держав регіону.

Тоді виникає запитання: звідки брати нафту? Трамп вважає, що частину нестачі можна компенсувати російськими постачаннями.

Схожа логіка і з тіньовим танкерним флотом. Танкерів зараз бракує, а вартість їхнього фрахту суттєво зросла. Тому в американській адміністрації, ймовірно, розраховують, що послаблення санкцій збільшить кількість доступних суден і допоможе знизити транспортні витрати.

Але є ще одна важлива історія, пов'язана з енергетичною угодою, яку просуває Стів Віткофф і підтримує Трамп. Наскільки я знаю з повідомлень американських журналістів, саме Віткофф запропонував зробити повернення Росії на європейський енергетичний ринок частиною можливої мирної домовленості.

Тут треба враховувати ситуацію в самій Європі. Європейські країни майже припинили купувати російський трубопровідний газ, але продовжують імпортувати зріджений газ, зокрема через міжнародні компанії з російським капіталом.

Цього року такі закупівлі, за наявною в мене інформацією, навіть зросли порівняно з минулим. Європейці хотіли б повністю відмовитися від російських енергоносіїв, але виникає проблема їхньої заміни.

Залежність від американського газу збільшилася, проте його не вистачає для покриття всіх потреб. Постачання з Катару через ситуацію в Перській затоці також суттєво обмежені.

Тому економічні інтереси окремих держав інколи переважають навіть безпекові та політичні міркування. Європа продовжує допомагати Україні грошима та зброєю, але водночас купує російський газ, тому що він потрібний узимку.

Є подібний парадокс і в нас. Україна переважно отримує американський газ, але частина дизельного пального, яке ми купуємо в Європі або Туреччині, може мати російське походження.

Щодо плану Віткоффа, то його ідея полягає в поєднанні економічних та політичних інтересів. Повернення Росії на європейський енергетичний ринок і можливе повернення частини заморожених російських активів розглядаються як своєрідні бонуси для Путіна в обмін на припинення війни.

Але тут є фундаментальна проблема. Росія зараз хоче не припинити війну, а виграти її. До того ж у Кремлі бачать готовність США робити поступки. Навіщо тоді Путіну погоджуватися на якісь компроміси?

На мою думку, головна помилка Трампа і Віткоффа полягає в обраній стратегії. Односторонні поступки не наближають завершення війни, а навпаки, стимулюють Путіна продовжувати бойові дії та вимагати нових поступок від України й Європи.

Але для Трампа важливе не лише припинення війни. Він обіцяв досягти миру і хоче представити це як власне досягнення. Водночас я бачу ще один мотив: бажання отримувати економічну вигоду від домовленостей, у яких він виступає посередником.

Таку логіку можна простежити не лише щодо України, а й у підходах до Палестини, Ірану, Азербайджану та Вірменії. Трамп намагається поєднати миротворчі ініціативи з економічними проєктами.

У випадку російського газу може йтися про створення певного консорціуму за участю американців. Колись, років 20 тому, вже обговорювалася ідея газотранспортного консорціуму. Тоді її критикували, але тепер подібна модель може повернутися в іншому вигляді.

Американські компанії, за таким задумом, могли б отримати контроль над частиною газотранспортної інфраструктури в Європі та експортом російського газу. Вони виступали б операторами або посередниками й отримували б частину прибутків.

Тобто газ залишався б російським, а формально продавали б його американці. Частину отриманих коштів нібито могли б спрямовувати на відновлення України, а також Росії.

У мене є багато запитань до реалістичності такого плану. Але, наскільки я розумію, американська сторона справді намагається просувати подібні ідеї.

Головна перешкода полягає навіть не в економічних механізмах. Я абсолютно скептично оцінюю можливість укладення мирної угоди найближчим часом, тому що Росія не демонструє готовності припиняти війну, навіть на умовах, які їй зараз пропонують американці.

Тиск через Starlink і розвіддані

Зеленський заявив, що США затримують уже оплачені ракети для Patriot. Це лише дефіцит чи теж спосіб тиску на Україну?

Проблема в тому, що ракети зараз затримують не лише для України. Американці більшість того, що виробляють, залишають собі або спрямовують на Близький Схід. Усі інші отримують ракети вже за залишковим принципом, і ми також.

Я не виключаю, що тут може бути певний політичний мотив. Але зараз я не вважаю постачання Patriot головним інструментом тиску на Україну.

Звичайно, кожна ракета-перехоплювач для нас важлива. Проте кілька ракет на місяць не можуть кардинально змінити ситуацію з протиповітряною обороною.

Набагато важливіше було б домовитися з Грецією. За моїми оцінками, там потенційно може бути до 200 ракет, про передавання яких можна вести переговори. Навіть якщо нам вдалося б отримати 100, це вже була б суттєва допомога.

Поки домовитися не виходить. І це залишається окремою проблемою.

А ось більш актуальний тиск з боку американської адміністрації я бачу через Starlink, а також, імовірно, через обмеження супутникової розвідувальної інформації.

Не виключаю, що Patriot також можуть використовувати як додатковий важіль. Однак у цьому випадку, найімовірніше, основну роль відіграє бажання США накопичити ракети для власних потреб та можливого нового загострення на Близькому Сході.

Після нових ударів по Києву знову виникли запитання до американської системи раннього попередження. Повторні збої Starlink і затримки розвідданих можуть бути навмисними?

Технічні збої, безумовно, можуть траплятися. Але коли всі ці проблеми виникають практично одночасно, це вже виглядає підозріло.

Маємо обмеження швидкості та перебої в роботі Starshield, військової версії Starlink. Причому вони повторюються вже щонайменше тиждень. Паралельно виникають проблеми з передаванням інформації про російські ракетні атаки.

Тому я не виключаю, що це не випадковий збіг, а інструменти точкового тиску на Україну.

Водночас є цікава деталь. Американці не відключають повністю ані Starlink, ані передавання супутникової інформації. Обмеження, наскільки можна судити, мають вибірковий характер.

Крім того, офіційно американська сторона заперечує, що навмисно створює такі проблеми. Це важливо, тому що відкрите визнання обмежень викликало б нову хвилю критики Трампа.

Напередодні виборів до Конгресу адміністрація не зацікавлена в додаткових скандалах, які можуть зашкодити республіканцям. Але не треба перебільшувати значення України для американських виборів.

У нас часто думають, що війна в Україні є одним із головних чинників американської політики. Насправді для більшості виборців важливіші внутрішні проблеми: ціни на дизель, інфляція та загальна економічна ситуація.

Трамп уже намагається використати українську тему у своїй передвиборній риториці. Найрадикальніші його прихильники протягом щонайменше тижня звинувачують Україну в тому, що вона нібито спеціально завдає ударів по російських НПЗ, щоб допомогти демократам перемогти на виборах.

Це вже елемент передвиборної технології. Тому я припускаю, що часткові обмеження військових технологій можуть бути пов'язані й із політичними розрахунками Білого дому.

Але саме тут Україна має можливість впливати на ситуацію. Потрібна активніша робота з американською громадською думкою, причому не лише через аргументи про вигоду таких обмежень для Путіна.

Набагато важливіше пояснювати гуманітарні наслідки. Наприклад, обмеження швидкості Starshield ускладнює роботу українських дронів-перехоплювачів, зокрема проти швидкісних реактивних безпілотників.

Якщо перехоплення не відбувається вчасно, російські дрони можуть досягати цілей, а це означає більший ризик загибелі цивільних людей.

Те саме стосується попереджень про балістичні атаки. Коли інформація про запуск надходить із запізненням, люди можуть не встигнути дістатися укриття. Тому наслідки таких обмежень вимірюються не лише військовими можливостями, а й людськими життями.

Я думаю, що в США потрібно робити акцент саме на цьому. Не просто говорити, що такі дії допомагають Путіну, адже на Трампа цей аргумент, схоже, не впливає.

Натомість питання людського життя пов'язане з моральними та релігійними цінностями, які важливі для багатьох американців. Про це повинні говорити журналісти, блогери, представники протестантських громад і українська діаспора.

Наша діаспора, на жаль, зараз недостатньо активно працює в цьому напрямку. Можливо, частково це пов'язано з тим, що серед її представників є прихильники Трампа. Але необхідно використовувати всі доступні канали, щоб пояснювати гуманітарні наслідки можливих обмежень.

Щодо супутникової інформації ситуація не зовсім однозначна. Представник Повітряних сил України повідомив, що під час першої хвилі однієї з атак попередження від партнерів не було, а під час другої воно вже надійшло.

Крім того, я читав повідомлення з посиланням на американські джерела, що США заздалегідь попередили Україну про можливу масовану комбіновану атаку ракетами та дронами протягом наступних 48 годин.

Але тут принципова різниця між загальним попередженням про загрозу та оперативною інформацією про конкретний запуск балістичної ракети. Для України вирішальне значення має саме другий тип повідомлень.

Є ще одна проблема, яку потрібно враховувати. Частину балістичних ракет Росія запускає із сусідніх з Україною областей, зокрема Брянської та Курської.

У таких випадках підльотний час може становити лише дві, три або п'ять хвилин. Навіть якщо інформація надходить своєчасно, сигнал повітряної тривоги інколи лунає майже одночасно з ударом. Такі випадки були ще влітку, тому не кожну затримку можна автоматично пояснювати діями американської адміністрації.

І все ж я схиляюся до думки, що певний точковий тиск з боку адміністрації Трампа існує. Саме тому, враховуючи передвиборну ситуацію в США, цю проблему потрібно максимально публічно висвітлювати.

Важливо, щоб американське суспільство, особливо релігійні громади та виборці, для яких принциповим є захист людського життя, вимагали пояснень від Білого дому.

Тоді адміністрації Трампа доведеться не просто заперечувати наявність обмежень, а реагувати на їхні наслідки й, можливо, відмовлятися від такої практики.

Протести No Kings і вибори у США

17 жовтня у США відбулися масштабні протести No Kings проти Трампа. Чи можуть вони вплинути на проміжні вибори до Конгресу 3 листопада?

Це вже не перша подібна акція. У Сполучених Штатах поступово сформувався громадський рух, який регулярно організовує протести проти Трампа. Тому нинішні демонстрації не можна розглядати як одноразовий сплеск невдоволення.

Зараз вони безпосередньо пов'язані з наближенням виборів. Я думаю, що Демократична партія може використати цей протестний рух для мобілізації своїх прихильників.

Але йдеться не лише про людей, які традиційно голосують за демократів. Є багато американців без стійких партійних уподобань, які раніше могли підтримувати різних кандидатів або взагалі не брати участі в голосуванні.

Зараз частина цих людей незадоволена політикою Трампа, тому демократи намагатимуться залучити їх на свій бік.

Головним чинником невдоволення залишається сам президент і його рішення. Передусім це економічні проблеми: рекордно високі ціни на дизельне пальне, інфляція та інші труднощі, які безпосередньо впливають на повсякденне життя американців.

До цього додаються міжнародні проблеми. Війна з Іраном не закінчилася, а зовнішня політика Трампа погіршує відносини США з іншими державами та підриває довіру союзників.

Звичайно, міжнародна репутація Сполучених Штатів не є головною темою для всіх американських виборців. Але для частини суспільства, зокрема середнього класу, статус країни у світі та її авторитет також мають значення.

Окрему роль можуть відіграти національні діаспори. Серед їхніх представників теж чимало людей, незадоволених Трампом, і це ще одна причина активніше працювати з такими громадами.

Тому акції No Kings можуть стати одним із чинників, які впливатимуть на перебіг передвиборної кампанії. Самі по собі вони навряд чи визначать загальний результат голосування, але в окремих штатах здатні допомогти мобілізувати виборців і вплинути на підсумки конкурентних перегонів.

Путін прагне нової "Ялти"

Путін хоче зустрітися з Трампом і Сі Цзіньпіном на саміті АТЕС у Китаї без участі України та Європи. Чи може така зустріч перетворитися на новий поділ світу?

Насправді ця ідея не нова. У Росії вже майже півтора місяця відкрито обговорюють можливість такої зустрічі, і саме Кремль зацікавлений у її організації.

Перші повідомлення, наскільки я пам'ятаю, з'явилися ще в серпні, а у вересні відповідну інформацію підтверджували різні джерела. Російська сторона хотіла б провести тристоронні переговори на полях саміту Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва в Китаї.

Водночас Володимир Зеленський пропонує інший формат: зустріч лідерів України, Росії та США на полях саміту Великої двадцятки, який, за його планами, має відбутися у грудні в Сполучених Штатах. Але я сумніваюся, що Путін поїде на такий захід до Америки. А ось до Китаю він збирається.

Існує думка, що головна мета можливої зустрічі Путіна, Трампа та Сі Цзіньпіна полягає в домовленостях щодо України. Безумовно, війна може бути однією з тем, але я не вважаю її головною.

Для Путіна значно важливіше символічне значення такого формату. Він давно мріє про своєрідну нову Ялту, коли лідери трьох впливових держав зустрічаються та домовляються про розподіл сфер впливу у світі.

Ця ідея переслідує його вже понад десять років. Він фактично хоче повторити історичний образ Ялтинської конференції, на якій зустрічалися Сталін, Черчилль і Рузвельт.

Путін хоче виглядати одним із керівників, які визначають майбутнє світового порядку. Для нього це питання міжнародного статусу Росії та особистого політичного престижу.

Але проблема полягає в тому, що Сі Цзіньпін не має великої зацікавленості в такому форматі. Навіщо йому ділитися впливом із Путіним, якщо він може безпосередньо домовлятися з Трампом?

Китай і США розглядають себе як дві найбільш впливові держави світу, які можуть вирішувати найважливіші міжнародні питання між собою. У такій конфігурації третій учасник їм не обов'язково потрібний.

Американці також поки не демонструють особливого бажання проводити тристоронню зустріч. Адже Китай і Росія мають партнерські відносини, тому Трамп ризикував би опинитися за столом переговорів проти двох лідерів, які можуть узгоджувати свої позиції.

Йому тактично вигідніше вести окремі переговори з Сі Цзіньпіном і окремі з Путіним.

До того ж на можливій зустрічі обговорювали б не лише Україну. Є питання Тайваню, розподілу сфер впливу в різних регіонах та інших стратегічних суперечностей між трьома державами.

Навіть якщо ці переговори відбудуться, домовитися буде надзвичайно складно. Інтереси США, Китаю та Росії далеко не завжди збігаються, а розподіляти вплив між кількома великими державами ніколи не було просто.

Досвід самої Ялтинської конференції також показовий. Її учасники змогли досягти домовленостей, але вже приблизно через рік почалася холодна війна, а колишні союзники фактично стали противниками.

Тому навіть формальна домовленість трьох лідерів зовсім не гарантує тривалого співробітництва між ними.

Для України, звичайно, ризики є. Путін хотів би використати таку зустріч, щоб схилити Трампа та Сі Цзіньпіна до підтримки завершення війни на російських умовах.

Але не варто думати, що він зараз прагне лише якоїсь мирної угоди, яка дозволить йому отримати окремі українські території. Путін, на мою думку, хоче повної перемоги над Україною.

Він розраховує, що зможе зламати український опір цієї зими, зокрема завдяки поступкам американської адміністрації. Тому не виключаю, що його вимоги будуть значно ширшими, ніж просто погодження вже оприлюднених мирних пропозицій.

Водночас будь-які домовленості про Україну та європейську безпеку неможливо реалізувати без згоди самої України та європейських держав. Це принциповий момент, про який не варто забувати.

Тому нам разом із європейськими партнерами потрібно заздалегідь узгоджувати спільну позицію. Причому не один універсальний варіант, а кілька сценаріїв дій.

Умовно кажучи, мають бути план А, план Б і план С.

Перший сценарій потрібний на випадок, якщо Путін, Трамп і Сі Цзіньпін усе-таки домовляться про певні рішення. Треба вже зараз розуміти, якою буде наша спільна реакція з Європою та які кроки можна буде запропонувати у відповідь.

Інший варіант потрібний, якщо тристоронньої домовленості не буде, але американська адміністрація продовжить просувати план Віткоффа, зокрема його енергетичну складову.

Окремо необхідно визначити позицію щодо Китаю та можливих форматів подальших мирних переговорів. Якщо переговорний процес узагалі зупиниться, потрібно мати відповідь, як його відновлювати, через які міжнародні майданчики та за яких умов.

Тому ризики нової зустрічі трьох лідерів я не вважаю фатальними. Вони існують, але поки що залишаються відносними, і до них можна підготуватися.

Головне, щоб Україна та Європа не чекали пасивно, доки американці знову запропонують черговий мирний план. Потрібно самим висувати ініціативи, узгоджувати власні пропозиції та активно впливати на позицію Сполучених Штатів.

Фесенко про поступки Трампа Росії: дивіться відео