Від лісоруба до радника президентів. 100 років від дня народження Богдана Гаврилишина

Сьогодні, 19 жовтня 2026 року, виповнюється 100 років від дня народження українського економіста, мецената та громадського діяча Богдана Гаврилишина. Він пройшов шлях від примусового робітника в Німеччині та лісоруба в Канаді до міжнародно визнаного фахівця з економіки й управління, консультував світові компанії та українських політиків. «Главком» згадує життєвий шлях Гаврилишина, його маловідомі вчинки та ідеї, які він залишив Україні.

Пластун із десятирічного віку

Богдан Гаврилишин народився 19 жовтня 1926 року в містечку Коропець на Тернопільщині.

Улітку 1937 року його старший брат Михайло записав десятирічного Богдана до місячного табору української скаутської організації «Пласт». Брат привіз йому пластовий однострій, рюкзак та необхідне спорядження, а також переконав матір відпустити хлопця самого в далеку подорож.

Згодом Гаврилишин неодноразово наголошував, що пластове виховання суттєво вплинуло на його характер і світогляд. «Якщо б я не став пластуном, моє життя було би зовсім інакше, я був би зовсім іншою людиною», – згадував він.

Під час одного з пластових таборів юний Богдан зустрів митрополита Андрея Шептицького. Той особисто благословив кожного учасника табору. У книзі «Залишаюсь українцем» Гаврилишин згадував, що за своє життя зустрічав багатьох визначних особистостей, проте мало хто справив на нього таке сильне враження, як митрополит.

Зв'язок із пластовою спільнотою Гаврилишин зберігав протягом усього життя.

Від примусових робіт до міжнародного визнання

Улітку 1944 року Богдан Гаврилишин разом із другом намагався переконати військових, яких перевозили німецьким потягом через Славсько на Львівщині, втекти та приєднатися до Української повстанської армії (УПА).

Юнаки ходили вагонами, пропонували солдатам напої та пошепки закликали їх залишити потяг. За спогадами Гаврилишина, їх затримали німці, після чого він опинився на примусових роботах у Німеччині. Там майбутній економіст провів майже рік – до травня 1945-го. Після завершення Другої світової війни Гаврилишин перебував у таборі для переміщених осіб, де вступив до пластового куреня «Лісові Чорти».

У 1947 році він емігрував до Канади, де спочатку працював лісорубом. Згодом переїхав до Торонто та вступив до університету. Його історія зацікавила місцеву пресу: одна з газет написала про нього як про першого лісоруба, який став студентом університету.

Після здобуття інженерної освіти в Університеті Торонто Гаврилишин переїхав до Швейцарії, де захистив докторський ступінь з економіки в Женевському університеті. Протягом 18 років він очолював Міжнародний інститут менеджменту в Женеві.

Гаврилишин долучився до становлення Всесвітнього економічного форуму в Давосі, був членом Римського клубу та консультував великі міжнародні компанії, зокрема IBM, General Electric і Unilever.

За своє життя економіст відвідав понад 90 країн на всіх континентах, окрім Антарктиди. Він наголошував, що подорожував переважно з професійною метою, а не як турист. Особливо запам'яталися йому поїздки до Індії, Японії, Австралії, Аргентини та країн Південної Америки. Водночас країнами, де почувався вдома, Гаврилишин називав Україну, Швейцарію та Канаду.

Як Гаврилишин допомагав Україні

Наприкінці 1980-х років Гаврилишин почав активно працювати в Україні. Він сприяв створенню Міжнародного інституту менеджменту в Києві та розвитку Міжнародного фонду «Відродження».

Одним із маловідомих епізодів його діяльності стала допомога українським полярникам. У 1995 році Велика Британія передала Україні антарктичну станцію «Фарадей», яка згодом отримала назву «Академік Вернадський». Однак українським науковцям бракувало коштів для відправлення першої експедиції. Міжнародний фонд «Відродження», який тоді очолював Гаврилишин, виділив фінансування, необхідне для її проведення.

Після відновлення незалежності України економіст консультував президентів, прем'єр-міністрів і керівників Верховної Ради. Водночас він неодноразово критикував українську політичну систему та наголошував на необхідності глибоких змін у державному управлінні.

Гаврилишин згадував, що 1993 року власноруч написав для першого президента України Леоніда Кравчука десять правил ринкової економіки. Економіст поважав Кравчука як політика, однак вважав, що той недостатньо розумів економічні процеси.

Серед українських президентів Гаврилишин також консультував Віктора Януковича. За його словами, Янукович свого часу відкрито визнавав, що потребує допомоги в економічних питаннях. Однак після обрання президентом його поведінка суттєво змінилася, вважав економіст.

Особливі сподівання Гаврилишин покладав на молоде покоління. У 2010 році він заснував благодійний фонд, який підтримував освітні програми та знайомив молодих українців із досвідом європейських країн.

 Якою Богдан Гаврилишин бачив майбутню Україну

Ще 1980 року в книзі «Дороговкази в майбутнє» Гаврилишин виклав власний підхід до оцінювання ефективності суспільств. Він аналізував взаємозв'язок політичної, економічної та суспільної систем і передбачав розпад Радянського Союзу.

Економіст був переконаний, що для успішного розвитку України недостатньо лише змінити політичне керівництво. На його думку, держава потребувала нової системи управління, економічних перетворень і відповідальних громадян. У своїх виступах Гаврилишин наголошував, що суспільство має не лише критикувати владу, а й брати безпосередню участь у змінах.

У 2014 році Гаврилишин створив Декларацію відповідальності людини, що містить 15 принципів відповідальної поведінки в суспільстві. Документ відображав його переконання, що зміни в державі мають починатися з особистої відповідальності кожної людини.

У матеріалі «Революцією ми не перетворимо Україну на нормальну державу». Заповіт Богдана Гаврилишина», опублікованому в 2016 році, «Главком» зібрав найважливіші висловлювання економіста та мецената про українську політику, суспільство й майбутнє держави. Гаврилишин був переконаний, що самих революцій недостатньо для докорінних змін у країні. На його думку, Україні потрібна не лише зміна влади, а й глибока трансформація політичної та економічної систем.

Особливі сподівання Гаврилишин покладав на молоде покоління українців віком 20–35 років, яке не було обтяжене радянським досвідом. Він вважав, що саме освічені, компетентні та некорумповані молоді люди, зокрема випускники провідних західних університетів, здатні створити нову законодавчу основу держави та змінити принципи роботи органів влади. 

Водночас Гаврилишин наголошував, що для успішного розвитку України необхідно подолати корупцію, захистити право власності, спростити умови ведення бізнесу та забезпечити доступне кредитування малих і середніх підприємств. Він також закликав українців переходити від постійної критики до співпраці, адже вважав, що справжні перетворення можливі лише за участю критичної маси компетентних і морально відповідальних громадян.

Останні роки життя та смерть

19 жовтня 2016 року Богдан Гаврилишин відзначив своє 90-річчя. З нагоди ювілею його нагородили орденом Свободи за визначний особистий внесок у піднесення міжнародного авторитету України, багаторічну наукову та благодійну діяльність.

Через п'ять днів, 24 жовтня 2016 року, економіст помер у Києві у віці 90 років. Останні години життя він провів у родинному колі. Цьогоріч 24 жовтня виповниться десять років від дня його смерті.

Прах Богдана Гаврилишина похований у рідному Коропці на Тернопільщині. Його дружина та діти продовжили благодійну й освітню діяльність через Фонд родини Богдана Гаврилишина.

Ідеї економіста про відповідальність громадян, розвиток освіти та роль молоді залишилися основою діяльності фонду. Сам Гаврилишин до останніх років життя вірив, що Україна має потенціал стати успішною державою, а головна роль у її перетворенні належатиме новому поколінню.