"Ми знищили логістику росіян": інтерв'ю бійця Kraken про слабкі місця армії Росії та нову тактику ЗСУ

Росіяни намагаються просочуватися крізь українську оборону малими групами, однак на фронті дедалі більше вирішують технології, дрони та швидкість ухвалення рішень. Війна змінюється, і підрозділам доводиться змінюватися разом із нею, щоб випереджати ворога.

Заступник командира полку безпілотних систем Kraken Третього армійського корпусу Данило Положухно в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу розповів, як трансформувався легендарний підрозділ, що показала операція "Вівальді" та чому російська тактика інфільтрації втрачає ефективність. Також він пояснив, як Україна може протистояти чисельній перевазі ворога завдяки асиметричним рішенням і новим технологіям.

Як Kraken трансформувався у полк безпілотних систем?

Даниле, легендарний Kraken – без перебільшення, легендарний розвідувально-диверсійний підрозділ, який підпорядковувався Головному управлінню розвідки. Це ім'я було дуже гучним у 2022 – 2023 роках, під час першого контрнаступу. Зараз відбулися трансформація та переформатування. Розкажи, який зараз Kraken?

На сьогодні Kraken – це полк безпілотних систем у Третьому армійському корпусі. Ми вже півтора року працюємо в такому форматі. Повністю укомплектувалися, зараз очікуємо на розширення штату. Працюємо вже в напрямку безпілотних систем.

Війна дуже швидко змінюється. Свого часу ми зрозуміли, що на полі бою виникають нові умови, а технології починають відігравати значно більшу роль. Значну частину завдань починають виконувати саме дрони. Тому ми ухвалили відповідне рішення.

Тоді ще командир бригади, а згодом командир корпусу Андрій Білецький підтримав нас у цьому. Ми перейшли до Третього армійського корпусу і створили полк безпілотних систем. – І трохи змінилася назва.

Андрій Білецький / Ukrinform

Що стосується складу підрозділу безпілотних систем, у вас зараз, як і раніше, більше харків'ян чи це вже абсолютно різні люди?

Люди з різних міст. Сьогодні це люди з усієї України й не тільки. Зараз у підрозділі ще більше людей із різних сфер.

Якщо ми починали свій шлях, коли основним кістяком був фанатський рух, то сьогодні полк безпілотних систем створений на базі Kraken, представників протитанкового батальйону Третьої штурмової бригади та батальйону з президентської бригади.

Усі три підрозділи були сильними у своїх напрямках і бачили перспективи розвитку безпілотної компоненти. Тому ми об'єдналися в один підрозділ і сьогодні виконуємо завдання як на тактичному, так і на оперативному рівнях. Тобто закриваємо і передній край за допомогою розвідувальної та ударної компонент (FPV, "Мавіки"), і оперативний простір – у плані розвідки та уражень засобами Middle Strike.

Якщо говорити особисто про тебе, Kraken був розвідувально-диверсійним підрозділом, і ти виконував там інші завдання. У твоєму особистому сприйнятті, де було легше, де цікавіше? Як ти оцінюєш власну трансформацію?

На сьогодні моя посада передбачає переважно менеджмент. Ми будуємо системи, розробляємо стандарти й керуємо вже не стільки особовим складом на тактичному рівні, з погляду піхотинця, скільки виконуємо задум командира корпусу.

У нього є певний задум, своє бачення. Ми як полк безпілотних систем намагаємося досягти тих результатів, які передбачені цим задумом, щоб створити всі умови для піхоти, яка потім просувається.

Якщо зовсім спростити для нашого глядача: раніше ти був у полі, в посадці з автоматом і дивився на ворога крізь приціл. Зараз ти дивишся на ворога через екран.

Можу сказати, що психологічно зараз легше. Треба розуміти, що рівень втрат і масштаб впливу на поле бою тоді й зараз відрізняються. Втрати значно менші, оскільки в полку безпілотних систем немає такої кількості безпосередніх контактів із противником.

Хоча противник намагається вести боротьбу з безпілотниками, втрати все одно мінімальні, а ефект, якого ми досягаємо на полі бою, значний.

Війна змінилася. Об'єктивно треба розуміти, що те, що ми робили на початку війни як Kraken, зараз просто неможливо. Жоден підрозділ сьогодні не може діяти так, як тоді, адже безпілотна компонента дуже сильно змінила правила на полі бою. Ціна кожного квадратного кілометра стає набагато вищою, якщо не інвестувати в технології.

Наш противник на тактичному рівні недостатньо вкладається в безпілотну компоненту. Саме тому кожен квадратний кілометр, здобутий завдяки його тактиці "м'ясних штурмів", обходиться йому дуже дорого.

Інтерв'ю з Данилом Положухном: дивіться відео

Як росіяни воюють зараз і як ЗСУ протидіють інфільтрації

Як зараз воюють росіяни? Якщо підійти до цього питання глобально.

На тактичному рівні вони нікуди не відійшли від своєї тактики інфільтрації. Вважають, що вона досі ефективна. Але насправді є способи протидіяти цій тактиці.

На прикладі нашої смуги, нашого корпусу: у нас створений єдиний розвідувальний центр, який займається саме протидією інфільтрації. До нього входять усі розвідувальні підрозділи: розвідувальні роти бригад, підрозділи ГУР, які заходять у смугу, а також підрозділи ССО.

Усі вони координують свою роботу в одному місці. Їхнє основне завдання – протидія інфільтрації противника, адже ніхто не займатиметься пошуком, а потім знищенням ворога краще за спеціальні підрозділи.

Тактика інфільтрації противника полягає в тому, щоб максимально далеко просунутися непоміченим. Росіяни можуть дуже довго, іноді місяцями, залишатися непоміченими в якійсь норі, підвалі, під підлогою чи навіть у будинках. Вони можуть перебувати там місяцями, доки не отримають команду, що в певному населеному пункті чи лісосмузі накопичилося достатньо таких осередків для початку дій.

Це може бути перекриття логістики, мінування тощо. Створюється хаос на логістичних шляхах, через що страждає передній край. Після цього противник просувається основними силами.

Але ти говориш, що сьогодні ця тактика вже не така ефективна.

Сьогодні є повне розуміння того, як протидіяти цій тактиці. Досвід, набутий Третім корпусом та іншими підрозділами, зараз поширюється на всі Збройні Сили України. Думаю, найближчим часом решта підрозділів ЗСУ також переймуть цей досвід, і така тактика стане майже неможливою.

А як ви з цим працюєте?

Ми як безпілотна компонента допомагаємо підрозділам, які проводять розвідувальний пошук. Часто потрібно просто знищити вже виявлену позицію противника.

Краще прилетіти бомбером і знищити ворога, а вже потім розвідники підійдуть і перевірять, чи залишився там хтось живий.

Зараз головна мета – максимально зберегти людей. Краще втратити дрон, це не страшно. Є командири, які досі бояться втрачати дрони. Я вважаю, що краще втратити дрон, але зберегти життя особового складу.

Операція "Вівальді" і трансформація Третього армійського корпусу

Якщо говорити про початковий Kraken, підрозділ став популярним завдяки Харківському контрнаступу, боям за Бахмут, Соледар і Часів Яр. Я правильно розумію, що зараз головне для вас – це операція "Вівальді"?

На сьогодні так. Операція "Вівальді" – це результат діяльності всього корпусу.

Для розуміння: трохи більше ніж рік тому Третій армійський корпус лише почав формуватися. Що було зроблено? Була Третя штурмова бригада, яка мала значний досвід бойових дій і власні стандарти. Вона була своєрідним криголамом у своїй смузі.

Під час створення корпусу бригаді передали підрозділи, які перебували в цій смузі. На різні посади відправили кризових менеджерів, які почали впроваджувати стандарти Третьої штурмової. Тепер це стандарти Третього армійського корпусу.

Йдеться про сержантську вертикаль, впровадження корпоративної культури та розуміння ролі кожного. Це й ідеологічна компонента – хорунжа служба, сенси, які вкладаються в роботу, щоб люди розуміли, за що вони воюють.

Також запровадили battle captains – офіцерів, які керують боєм, поки командир займається плануванням.

Як, на твою думку, українська армія зараз реформується – успішно чи неуспішно?

Сьогодні я можу сказати, що вона успішно трансформується. В останні місяці помітні певні темпи зростання реформ. Це стосується і безпілотної компоненти. Я бачу зміни, і ми рухаємося в правильному напрямку – до стандартів НАТО, але адаптованих до умов нашої сучасної війни.

Тобто стандарти не просто сліпо копіюються...

Так. Зараз я також бачу, що зростає роль такого поняття, як людиноцентричність. Із появою нових технологій інтенсивність бойових дій зростає, а кожен кілометр стає набагато дорожчим. Тому командири повинні постійно пам'ятати про людей. Зміни точно є, і вони позитивні.

Давай поговоримо про операцію "Вівальді". Чому вдалося застати ворога зненацька?

Я вірю, що через роки операцію "Вівальді"вивчатимуть як одну з великих операцій у військовій історії. Корпус провів її тими самими силами, які мав на момент створення.

Ми розуміли, що офіцерський склад противника деградує, а інформацію вищому керівництву доповідають некоректно. На першому етапі ми зупинили інфільтрацію противника. Далі підготували поле бою: знищили його механізовану техніку та вогневу міць.

Генерал Білецький зрозумів, що вся війна впирається в енергетику. Щоб управляти військами, потрібні генератор і паливо. Ми зробили ставку на знищення логістики противника – паливозаправників і пунктів зберігання пально-мастильних матеріалів. Це створило тактичний дефіцит.

Противник не міг прикривати війська засобами РЕБ і бачити повну картину поля бою через те, що його дрони залишалися без заряду.

Коли криза досягла піку, почалася наземна операція. Ми застосували делегування повноважень (mission command), без мікроменеджменту. Противник не зміг адекватно реагувати, оскільки його командири продовжували отримувати неправдиву інформацію та ухвалювати неправильні рішення.

Що сьогодні можуть і вміють робити роботи, а для чого ще потрібна людина?

Основне завдання людини – ухвалювати рішення. Остаточне рішення має залишатися за людиною, навіть попри розвиток технологій.

Не за штучним інтелектом?

Треба розрізняти штучний і машинний інтелект. Штучний інтелект – це, умовно, системи захоплення цілей і донаведення. Машинний інтелект більше стосується аналітики. Ми використовуємо системи, які дають змогу аналізувати інформацію за той проміжок часу, для якого раніше знадобилася б робота п'яти – десяти людей. Але все одно це лише інструменти для ухвалення рішень.

Тобто людина все ще має ухвалювати рішення, а все інше може робити робот?

Так. Сьогодні роботи виконують розвідувальні завдання, ураження цілей (Middle Strike, Deep Strike), а також повітряні доставки. Якщо говорити про наземну компоненту, то це насамперед логістика. Сотні тонн вантажів уже перевозять без участі людини в автомобілі – за допомогою наземних роботизованих комплексів (НРК).

Другий напрямок – наземні роботизовані комплекси-камікадзе або комплекси з турелями. Для роботи всіх цих систем потрібні лише наземні групи обслуговування та пілот, який може перебувати в будь-якій точці України.

У чому росіяни зараз сильні?

Будь-яка технологічна перевага існує доти, доки противник не адаптувався. Щойно він адаптується, постає питання масштабування. І в цьому росіяни сильні. Ми поступаємося противнику саме в масштабуванні технологій.

У нас багато виробників і висока якість технологій. Але ми не можемо масштабувати все це достатньою мірою.

Наприклад, реактивні "Шахеди". Півтора року тому відбулися їхні перші застосування. Багато хто прогнозував, що вони становитимуть 8 – 10% від загальної кількості, але сьогодні це вже понад 50%. І лише зараз ми шукаємо ефективні засоби протидії.

Та сама ситуація з дроном-ракетою "Бандероль", який повністю складається з цивільних компонентів і який противник зараз масштабує.

Тобто війна майбутнього – це асиметрична війна?

Безумовно. І це не війна майбутнього, а війна сьогодення. Класична війна, у якій перемагає той, хто має більше ресурсів, уже відійшла на другий план. Сьогодні це війна правильних ударів і точного вибору цілей.

Просування Сил оборони на Донеччині: дивитись на карті

Ти пройшов шлях від штурмового підрозділу до безпілотних систем. Як це змінило твоє розуміння того, що означає бути ефективним військовим командиром?

Перше – це довіра. Ти не можеш бути ефективним, якщо особовий склад не має до тебе довіри. Якщо люди розуміють, що ти ставишся до них як до капіталу, в який ти вкладаєшся для спільного результату, це приноситиме плоди.

Друге – це вибудова систем. Якщо на початку війни можна було вивозити на мінімальному лідерстві і старому досвіді, то сьогодні війна йде дуже довго, особовий склад різний. Потрібно постійно вкладатись у людей, піднімати їхній рівень.

Kraken створювався здебільшого з ультрас. Чи допомагає цей футбольно-хуліганський бекграунд зараз у полку безпілотних систем? Чи ці принципи вже не працюють?

Не скажу, що вони не працюють, але це вже наче в минулому житті. На початку війни достатньо було характеру, щоб робити значний результат, достатньо було не боятись ухвалювати рішення.

Сьогодні ж війна затягнулась, і все тримається на системах. Вибудована система, постійна праця. Я своїй команді кажу, що ми вибудовуємо роботу так, наче будемо воювати ще десять років. Ти не спринтер, ти марафонець.

Луганськ 2014 року, пам'ять про дім і війна на рідній землі

Ти родом з Луганська, був активним учасником фанатського руху "Зоря". Як ти вважаєш, чому у 2014 році пасіонарній проукраїнській меншості в Луганську не вдалося змінити хід подій так, як у Києві на Майдані?

Можливо, була недостатня критична маса цих пасіонаріїв. Основну масу так званих проросійських активістів складали робітники, яких звозили з шахтарських міст – люди, втомлені від життя і незадоволені тим, що відбувається в країні.

Зрозуміло, що активом були росіяни, котрі приїхали керувати захопленням будівель, а натовп просто підхоплював. Чому українська сторона не змогла? Не вистачило лідерів, пов'язаних із державним апаратом. Ніхто з адміністрації чи міліції не проявив лідерську позицію.

Лідерська позиція проявлялась тільки на вулиці. Одним із лідерів у Луганську був Тимур Юдашев, який потім воював і загинув, ставши Героєм України. Але таких лідерів було мало, щоб об'єднати всю пасіонарність і дати спротив.

А як ти тоді відчував атмосферу? Чи думав, що це виллється в те, у що вилилося?

Один мій родич на початку сказав: "Це років на десять". Спочатку я подумав, що які там десять років. Але коли Нацгвардія почала виходити з деяких об'єктів, я зрозумів, що зачистити одну будівлю – це одне, а коли захоплюють майже все місто – це набагато важче.

Влітку, після Іловайська, я зрозумів, що це дуже надовго. Мені тоді було вісімнадцять років.

Як ти тоді протидіяв? Що ви робили?

Це був вуличний активізм, акції прямої дії. Силовими методами, підручними засобами, арматурою ми намагались захистити проукраїнське населення під час сутичок.

Пам'ятаю 9 березня, день народження Шевченка. Була проукраїнська акція, читали вірші. Навпроти зібралися проросійські активісти, вийшли підготовлені люди і пішли на наш мітинг. Я побачив, як бабусі й дідусі різних поглядів б'ють одне одного палками з прапорами. Ця картина назавжди відбилась у пам'яті.

Зараз дрони вашого полку б'ють по тимчасово окупованій Луганщині – Старобільську, Щастю, Рубіжному. Коли на екрані з'являються місця, які ти знаєш з дитинства, як ти це переживаєш?

Перші польоти Middle Strike по Луганській області давали відчуття, наче ти побував там уперше за понад десять років. Ти бачиш актуальне, що там відбувається.

Сьогодні мені боляче дивитись на знищені міста. Я розумію, що для кожної родини це трагедія – комусь уже нікуди повернутись. Але командиру не потрібно постійно про це думати, бо це впливатиме на ухвалення рішень.

Коли дрони залітають у Луганськ чи Старобільськ, вони уражають логістику противника, склади, командні пункти. Я не скажу, що виникає якась особлива емоція, окрім того, успішно виконана місія чи ні.

Ти в Луганську востаннє був у 2014 році. Є щось таке, що ти побачив через екран дрона і тобі одразу згадалося?

Є умовні орієнтири. Пам'ятаю, залетіли на залізничний вокзал, я одразу впізнав пам'ятник Ворошилову. Ти розумієш: ага, ми там збиралися. Певні згадки про це є.

Kraken став частиною воєнного фольклору. Що б ти назвав частиною цього культурного феномену на сьогодні?

Історія про Kraken як умовне чудовисько розвивається. Всі ці цитати на кшталт "випускайте Кракена" залишаються, постійно десь чуєш, бачиш на футболках.

Добре, що харків'яни розуміють вклад Kraken у захист міста в перші дні та місяці війни. Вони кажуть: "Kraken – наші захисники", і це дуже приємно.

Майже три роки тому ти сказав, що 30 тисяч добре навчених бійців краще за 100 тисяч ненавчених. Ти досі так вважаєш?

Так. Третій армійський корпус стояв в обороні проти трьох російських армій, чисельність яких була набагато більшою за 100 тисяч. А наш корпус був не так далеко від 30 тисяч.

Результати ми бачимо: противник відступає. Тому я можу модифікувати свою думку: 30 тисяч навчених і технічно оснащених бійців із розумним застосуванням технологій сильніші навіть за 200 тисяч.

Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.