Трамп вимагає капітуляції України, але сам поступається путіну. Україна продовжує боротьбу й б'є по російському тилу – Том Купер і Дональд Гілл

Вступ Тома Купера

Ще один кумедний тиждень. Оскільки йому ніколи не буває досить власної копрофілії, головний злочинець країни й засуджений ґвалтівник знову взявся до справи. Поки ми чекаємо офіційного підтвердження, чи здатен IQ47 прочитати всі 28 пунктів, "він" – або хтось із його некомпетентних спекулянтів на ринку нерухомості – склав разом із москвою "мирний план", що нагадує вимогу викупу, написану викрадачем.

Звісно, за зразок узяли стамбульські умови 2022 року – ті самі, після яких Україна цілком слушно запропонувала москві скласти паперового лебедя й засунути його туди, куди не потрапляє сонячне світло. План вимагає різко скоротити Збройні сили України та відвести їх із Донбасу. Такий собі план "будь ласка, віддайте нам територію, на яку ми вторглися, і люб'язно роззбройтеся, щоб ми могли вторгнутися знову, а потім назвемо це миром"... Якщо коротко – щось на кшталт "Мінськ-84".

Але зачекайте: коли йдеться про IQ47, завжди стає ще краще. Бо запропонувати капітуляцію іншої країни – цього просто недостатньо. Тож IQ47 вирішив заодно здати й власну країну. Він подарував путіну невеличкий презент у вигляді указу, що призупиняє дію ключових санкцій за законом імені Ліндсі Грема й дозволяє купувати російське дизельне пальне, щоб "стримати світові ціни на енергоносії" – ті самі ціни, що підскочили через його власну триденну спеціальну військову операцію проти Ірану, розпочату за наказом Великого візира Сіону.

Так, ви все прочитали правильно. Людина, яка йшла на вибори з гаслами "жорстко щодо росії" та "ще жорсткіше щодо Ірану", тепер купує російське пальне за ціною вдвічі вищою, ніж могла б запропонувати Канада, причому ніхто не може сказати, чи здатна росія взагалі здійснити постачання. А кілька американців тим часом можуть заощадити двадцять центів на галоні пального, який уже коштує 4 долари.

...і все це в той час, коли російські ракети перетворюють українські електромережі на твори сучасного мистецтва...

Джорджа Мелоні – не моя улюблениця й точно не людина, схильна до перебільшень – назвала це "наданням росії легітимності". Гадаю, італійською це приблизно означає "ви що, зовсім ї...лися?", а потім це переклали оксфордською англійською...

...але саме це й отримуєш, коли обираєш людину, яку засуджували 40 разів, визнали відповідальною за сексуальне насильство та наклеп на суму 88,3 млн доларів і яка все одно вважає себе хорошим хлопцем у кожній кімнаті, куди заходить. Я не лікар, але, зітхаю, якоїсь миті доводиться визнати: це вже треба припинити називати нарцисизмом і почати називати клінічним станом.

Це була кумедна частина. Не така кумедна – це катастрофа, спричинена всіма помилками України та Європи останніх років і нині відома як "нездатність України захиститися від нічних російських ударів по енергетичній інфраструктурі". Уявіть собі: лише тепер – щонайменше на чотири роки запізно – численні славнозвісні європейські розвідслужби нарешті помітили те, що кожен пенсіонер в Одесі знає принаймні з вересня 2022-го: систематичні удари, яким дедалі менше протидіють по електростанціях призводять до скорочення електропостачання. Тому вони, ймовірно, на дуже дорогих бланках із підкресленим словом "ТЕРМІНОВО" тепер оприлюднюють "недвозначні попередження" про зимовий енергетичний колапс в Україні.

...і мимоволі питаєш себе: а що ці блискучі професіонали робили останні чотири роки?

Отримували відкати за закупівлю непрацездатних F-35?

А, ну так! Вони сперечалися, куди у 2023 році відправити танки, які мали прибути ще у 2022-му, організовували конференції та важливі розмови, писали позиційні документи й робили слайди в PowerPoint...

Боже, нами й справді керують генії.

А тим часом на землі війна й далі робила те, що вміє найкраще: перемелювала людей.

Візьмімо Покровськ. Будь ласка. За даними Генерального штабу Збройних сил України (як повідомляють українські медіа, мабуть, на не таких дорогих бланках) щодня на всьому театрі воєнних дій відбувається від 120 до понад 170 бойових зіткнень. До третини з них щодня припадає на один-єдиний напрямок. Так, Покровськ. "Центр тяжіння": місто, про яке Зєля не може визнати, що воно перейшло під контроль росіян ще в листопаді минулого року. І місце, де російська жива сила та українська рішучість зустрічаються, щоб зазнавати втрат у промислових масштабах, поки обидві сторони удають, що це і є стратегія. росіяни там... е-е... "просуваються". Серйозно просуваються. Тобто: нічого видимого, крім багнюки й некрологів.

На інших ділянках українські оборонні дії зробила свою справу: глибокі прориви до так званого "поясу фортець" на заході Донеччини зупинено й перетворено на те, що сучасні штабісти з прямим обличчям називають "оперативним патом".

Переклад: ніхто нікуди не йде, але всі з ентузіазмом гинуть.

І поки лінія фронту залишається славно нерухомою, Служба безпеки України, – та сама структура, яка досі не може з'ясувати, на біса її створили, а тому грається з БПЛА, – та військові підрозділи безпілотників зайняті тим, чого європейські розвідслужби, схоже, не вміють: думають.

Результат виявився напрочуд дивовижним: окрім російської ППО, вони вдарили по нафтопереробних заводах. Аж у Самарі, Оренбурзі та Воронежі. Якби я був релігійним, зараз із полегшенням підвів би очі догори й подякував тому, кого уявляв би за хмарами...

Але ж завжди залишається тактичний рівень. Той, де все "по-справжньому цікаво" і де після чергової виснажливої пресконференції та фотосесії ніхто не може піти на пенсію... Там ситуація, як і завжди, похмура.

Бої – це те, що сучасні військові теоретики, які ніколи не потрапляли під обстріл і, скажімо, не чули, як 23-мм снаряд розривається за метр над їхнім балістичним шоломом, називають "високоінтенсивними локалізованими зіткненнями". Переклад: невеликі групи людей убивають одне одного дронами за окремі будинки, окремі вулиці, окремі дерева. Із позитивного: українські десантники звільнили селище Сухецьке в Донецькій області, лікві... е-е... приголубивши понад п'ятдесят російських військових в одному контрнаступальному бою. Із негативного: "звільнено" тепер означає "перетворено на руїни, які тепер наші, а не їхні". Понад п'ятдесят мерт... е-е... приголублених росіян, одне відбите селище, а десь картограф оновлює карту, на яку ніхто з тих, хто воює, ніколи не подивиться.

Тим часом російська тактична авіація відробляє своє утримання єдиним способом, який знає: скидає планерні бомби УМПК на житлові будинки. Сотні таких бомб – по багатоповерхівках і цивільній інфраструктурі Тернополя, Харкова та Києва. Тактична ППО працює на межі, але, зітхаю, втрати серед цивільних, як завжди, описують як "високі". Військовою мовою це означає "жахливі й цілком передбачувані".

А ще є Starshield. Е-е... Starlink. Чи як там SpaceKaren цього разу перейменував свій внесок у воєнні зусилля. На рівні тактичного відділення – там, де людям зі зброєю справді треба координувати дрони в реальному часі – українські оператори повідомляють про серйозні труднощі й уповільнення роботи через обмежений доступ до супутникових мереж. Роботу систем координації дронів у реальному часі та командних платформ обмежують...

Хто? Якийсь мільярдер-іммігрант і самопроголошений абсолютист свободи слова, який набиває кишені грошима платників податків, водночас борючись проти нелегальної імміграції...

Справді, симетрією можна лише захоплюватися: європейські розвідслужби на чотири роки запізнилися з попередженням про енергетичний колапс; доступ до американських супутників обмежує палкий прихильник приватних диктатур; а люди на землі – ті, хто реально натискає на спусковий гачок – опинилися між паразитичними некомпетентами, які штампують нісенітниці у промислових масштабах, та олігархами, зацікавленими у збереженні статус-кво.

Передаю слово Дональду Гіллу.

Загальний огляд

У 1946 році Джозеф Маккарті був обраний сенатором і став одним із найгучніших голосів антикомунізму. Він стверджував, що має імена понад 200 комуністів, які працюють в уряді, але зрештою зміг назвати лише 57 підозрюваних. Цього вистачило, щоб він став головою сенатського підкомітету з розслідування антиамериканської діяльності, який полював на прихильників комунізму – реальних і уявних. У 1952-1953 роках він переслідував людей, а його вплив зростав. Люди боялися виступати проти нього, бо часто самі ставали наступною мішенню. Він атакував навіть генерала Джорджа Маршалла – героя Другої світової та лауреата Нобелівської премії миру за роботу на підтримку Європи й зменшення ризику того, що там укоріняться крайні політичні рухи на кшталт комунізму. Ейзенхауер, сам герой війни й кандидат у президенти, вирішив не захищати Маршалла, що лише посилило вплив Маккарті.

Люди втрачали роботу. Інших заносили до чорних списків. Спочатку мало хто наважувався протистояти Маккарті, тому він дедалі розширював коло звинувачень і переслідував людей – майже як Робесп'єр за часів Терору. Але опір зростав, аж поки під час слухань у справі армії в червні 1954 року одному чоловікові не урвався терпець. Джозеф Велч мав мужність сказати Маккарті: "Ви вже достатньо зробили. Невже у вас зрештою не залишилося жодного почуття порядності, сер?"

Це зруйнувало чари. Під прицілом телекамер під час слухань вплив Маккарті почав танути. У грудні Сенат 67 голосами проти 22 засудив його поведінку. Він залишився сенатором, але багато колег його уникали, а промови він виголошував у майже порожній залі. Він значною мірою втратив статус й помер у 1957 році, страждаючи на алкоголізм.

У Трампа ще не було свого "моменту Маккарті", і, можливо, одного такого моменту взагалі не буде. Але його цькування, корупція та загальне нехтування законами й нормами вже вичерпали терпіння багатьох іноземних лідерів, виборців, які вагаються у США, та частини колишніх прихильників. Мільйони й далі підтримуватимуть його до кінця, однак дедалі більше політиків-республіканців дистанціюються від нього, а в питанні України – відкрито йому заперечують.

Ми маємо визнати, скільки США зробили для України з 2022 року: до приходу Трампа до влади вони надали приблизно половину всієї допомоги Україні. Їхні санкції скоротили російські доходи, а виключення росії з американської фінансової системи ускладнило для неї ведення справ з іншими країнами. Американська розвідка була надзвичайно корисною – і на лінії фронту, і глибоко в росії. А мережа зв'язку Starlink/Starshield є хребтом українських військових операцій.

Це важливо було визнати через залежність України від цих можливостей, а Трамп і надалі становить загрозу: він може зняти санкції з росії та відрізати Україні доступ до розвідданих і Starlink.

Десятиліття стабільної залежності від США означає, що в Європі та Україні мало альтернатив. Їх створення потребуватиме років і мільярдів євро. Україні та Європі потрібно знайти спосіб вистояти, доки республіканці не віднайдуть хребет, а демократи не повернуть бодай частину влади й не зроблять нарешті щось корисне для демократії та людської порядності. Трамп реагує на опір, але він вдається до безпрецедентних дій.

Обмін розвідданими та Starlink, схоже, відновлено. Обмеження щодо російського дизельного пального й досі не діють. Україна знову завдає ударів по НПЗ і складах. Удари по Україні не припинялися, а електромережа й цивільне населення й далі страждають.

На фронті Україна продовжує просуватися під Лиманом і Комаром, тоді як росія просувається на Добропільському напрямку з великими втратами. На всіх інших ділянках територіальні зміни вкрай малі або відсутні.

Суми

У липні росія скинула понад 8300 планерних бомб на українські позиції та міста. 3 липня Євген Овчаров, кадровий поліцейський, перебував десь на східному фронті, коли помітив у військовому застосунку, що відстежує цілі в реальному часі, що одна бомба летить у напрямку його рідних Сум. Було 21:45, і він подзвонив дружині Наталії Овчаровій. Вона відповіла одразу й сказала не хвилюватися: вона була з двома доньками, і вони поверталися з парку. П'ятирічна Мілана йшла поруч, а 13-річна Вероніка – трохи позаду разом із подругою Альоною. І раптом посеред розмови зв'язок обірвався.

Він кілька разів передзвонив. Через шість хвилин зателефонувала Вероніка. Вона сказала, що вся в крові. Мілана нерухомо лежала на землі. "Ніхто не допомагає, – ридала вона. – Тату, будь ласка, приїдь і врятуй нас".

Хвиля й уламки 500-кілограмової бомби завдали шкоди далеко від місця її падіння.

Євген разом із двома друзями побіг до машини й сів на переднє пасажирське сидіння. Один друг чотири години вів авто до Сум, а Євген тим часом телефонував, намагаючись знайти родину. Друг, який сидів позаду, умовляв його не панікувати. Телефоном Євген отримував суперечливу інформацію. О другій ночі він прибув до лікарні й запитав у реєстратурі про матір із донькою, які прибули кілька годин тому. Йому сказали, що їх там немає. Надворі він побачив водія швидкої й запитав, що сталося. "Вони померли", – почув у відповідь.

Вероніка лежала в лікарні: у неї розірвало ліву барабанну перетинку, а руки й ноги були посічені осколками 500-кілограмової бомби, що залишили фіолетові шрами. Євген повідомив доньці страшну новину й спав біля її ліжка.

Євген розшукав поліцейського, який намагався врятувати Мілану. Двоє поліцейських 15 хвилин робили їй серцево-легеневу реанімацію. Інші відійшли подалі, побоюючись повторного удару, яким росія інколи намагається вбити рятувальників. Поліцейський повернувся додому весь у крові. Він сказав дружині, що загибла дівчинка була лише на кілька років молодшою за їхню власну доньку. Обличчя Мілани ще багато днів стояло в нього перед очима.

Євген молиться на місці, де загинули його дружина й донька.

Через два місяці Євген і Вероніка були на курорті в західній Україні, подалі від дронів, бомб і сирен. Євген не хотів сидіти без діла, бо тоді його накривали думки про безнадію, тому він проводив час між психологом і спортзалом. Фахівці запитували Вероніку, що вона відчуває, але вона здебільшого сиділа з новим iPhone біля річки, слухаючи щось через AirPod у правому вусі. Лівим вона не чула. Перед тією страшною ніччю вона чекала на повернення батька, щоб у середині липня разом поїхати на заплановану відпустку в ці гори. Тепер їй просто було самотньо й нудно, і вона хотіла поїхати.

Батько й донька провели кілька тижнів у гірському прихистку. На верхніх світлинах Вероніка проводить час на улюбленій скелі біля річки, а Євген – у спортзалі. На нижніх – їхні спільні сеанси психотерапії та поїздки, зокрема на ринок, де Вероніка купила плюшевого ведмедика для подруги, яка досі лежала в лікарні.

У середині вересня вони поїхали звідти й після нічної поїздки дісталися лікарні в Києві. Вони приїхали навідати Альону – подругу, яка тієї ночі йшла поруч із Веронікою. Після 20 операцій на ногах вона все ще була в лікарні, і попереду були нові. Батько Альони нещодавно помер від раку, а її мати Ірина першою прибула на місце й побачила доньку нерухомою на землі, поки двоє чоловіків накладали турнікети на її ноги. Вирішивши, що донька мертва, Ірина закричала – і тоді Альона моргнула. Ірина підвела очі й побачила Вероніку: її кросівки, шкарпетки та джинсові шорти були залиті кров'ю.

Вероніка й Альона обіймаються в дитячій лікарні в Києві.

Вероніка подарувала Альоні плюшевого ведмедика, купленого на ринку біля гірського прихистку. Вони порівнювали шрами. Лікар оглянув вухо Вероніки й призначив операцію з відновлення барабанної перетинки. Потім вони поїхали додому, до Сум.

Удома Вероніка здивувала друзів своїм поверненням і похизувалася новими шортами, кросівками Nike та iPhone. Вона планувала ночівлю з найкращою подругою.

Наталія, мати, і Мілана.

У будинку було тихо й порожньо. Євген запалив свічки в кімнаті, яку перетворив на куточок пам'яті, торкнувся фотографій дружини й доньки та схилив голову в молитві.

Харківщина

Одного росіянина мобілізували в липні після того, як він відсидів вісім років за умисне завдання тяжких тілесних ушкоджень та крадіжку. Його відправили під Старицю. 5-6 жовтня Україна обстрілювала російські позиції, і він вирішив утекти в напрямку Харкова, ховаючись у лісосмугах.

Він украв цивільний одяг у покинутому приватному будинку. Дістався Михайлівки, за 25 км від своєї початкової позиції, убив 60-річного чоловіка, який ловив рибу в ставку, й кинув тіло у воду. Пройшов ще 5 кілометрів до Момотового та зайшов у приватний будинок, де тимчасово перебували п'ятеро українських військовослужбовців. Вони були без зброї та в цивільному одязі, а отже, за Женевською конвенцією мали статус цивільних осіб. Дехто спав. Він застрелив їх усіх. Потім сховав автомат.

Він пройшов ще 8 кілометрів у напрямку Харкова й переховувався там, доки його не затримали. У разі обвинувального вироку йому загрожує довічне ув'язнення.

Куп'янськ

115-та бригада вразила дроном російський гелікоптер Мі-28НМ. Три російські машини не змогли завершити логістичний рейс.

росія вивела українських цивільних до газопроводу, використовуючи їх як живий щит, а потім відкрила вогонь із закритих позицій, унаслідок чого постраждали дві жінки, дитина та кілька чоловіків.

Лиман

Четвертий сезон і операція "Вівальді" завершилися. Її метою було вийти до річки Жеребець і ліквідувати російські позиції на захід від неї. російські сили перекинули з Куп'янська до Лимана, тому на Куп'янському напрямку Україна проводила обмежені контратаки. Атаки на цій ділянці триватимуть доти, доки погода, рослинність, а також становище власних і ворожих сил будуть цьому сприяти.

Майбутні операції вже сплановані.

російські сили перекинули з Куп'янська до Лимана, саме тому Україна здійснювала обмежені контратаки на Куп'янському напрямку. Густа рослинність дала змогу українським підрозділам обходити й дезорганізовувати основні російські позиції. Захоплення висоти біля Нового дало українським силам перевагу в радіоелектронній боротьбі. Додаткову перевагу забезпечували неправдиві доповіді в російському ланцюгу командування. У відчайдушній спробі загальмувати український наступ росія кидала на передову військових інших спеціальностей, не піхотинців, і багатьох із них узяли в полон.

Втрати росії становили 68 000 дронів – це свідчить про масштабну боротьбу за перевагу в повітрі, 3 800 машин, більшість із яких були логістичними, та 8 000 убитих або тяжко поранених військових.Українські наземні дрони перевезли 3 300 тонн припасів – 80% припасів, які використала піхота 3-го корпусу.

Слов'янськ

Лінію фронту стабілізували, решта без змін.

росіяни полювали на волонтера, який допомагає евакуювати людей.

Костянтинівка

російські сили далі нарощують присутність навколо міста й усередині нього. Українські сили досі перебувають у місті та постійно зачищають інфільтраційні групи. Якщо нічого не зміниться, зрештою Україні доведеться відійти, але все це відбувається повільно.28-ма бригада України частково зруйнувала дві будівлі. Українські сили зачистили частину лісу.

Відео з літа: українські сили зачищають інфільтраційні групи.

Добропілля

Велика кількість росіян, туман і обмеження Starlink – саме в такому порядку за важливістю – сприяли російському просуванню. Українська піхота вступає в бій з інфільтраторами або виявляє їх для дронів, але інфільтраційні групи просуваються й накопичуються швидше, ніж їх встигають знищувати. Зрештою, українці частіше змушені ховатися, ніж воювати, і нові росіяни продовжують заходити. У певний момент українські підрозділи відступили.

З'явилося багато російських відео, створених за допомогою ШІ, які нібито показують росіян у Добропіллі. Водночас у місті справді перебувають близько 50 росіян і приблизно 200 бійців 1-ї бригади НГУ "Азов".

Український дрон-засідник уразив російську машину, яка перевозила двох українських полонених. У міру наближення дрона відеосигнал погіршувався.

Комар

Неподалік від району боїв українські дрони тримали просто на дорозі, щоб вони могли швидко злетіти до цілі. У Комарі українські дрони стояли на даху.

На початку минулого тижня геолокаційні дані та повідомлення свідчили, що село Запоріжжя на Донеччині перебуває під контролем України, а українські сили рухаються в напрямку Дачного. Усередині Комара тривали бої, Україна наближалася до Федорівки, а наприкінці тижня з'явилося повідомлення, що українці увійшли до Федорівки. Шевченко, схоже, перебуває під надійним контролем України, а українські сили рухаються на схід і південь від села.

Цій інформації щонайменше 10 днів. Жодна зі сторін майже не оприлюднює відомостей про цю ділянку.

Джерело: частина 1, частина 2 та частина 3