Усе, що треба знати про проміжні вибори до американського Конгресу у 2026 році

Президентські вибори в США — це драма з героєм і антагоністом, фінал якої закарбовується в пам’яті надовго. Натомість проміжні вибори — це зовсім інший жанр: тут немає головного героя у бюлетені. За лише кільканадцять днів, 3 листопада 2026 року, відбудеться іспит — перший загальнонаціональний від моменту повернення Дональда Трампа до Білого дому, який традиційно сприймається як референдум щодо перших двох років президентської каденції — в умовах, коли у багатьох штатах уже триває активне поштове та дострокове голосування.

Ця стаття — спроба зібрати в єдине ціле розсипану мозаїку цього виборчого циклу в Штатах і виміряти пульс американського суспільства напередодні голосування. Це також спроба простежити, як адміністрація чинного президента намагалася переписати правила гри. Побачити, як гроші та нові технології стеження змінюють перебіг кампанії. І нарешті, відповісти на запитання: чому саме ці вибори заслуговують на нашу увагу більше, ніж попередні цикли.

Ставки цього разу є безпрецедентними: перехід Палати представників до рук демократів дасть їм можливість блокувати ідеї президента, проводити розслідування щодо його адміністрації та навіть знову ініціювати процедуру імпічменту, тоді як здобуття Сенату додатково дозволить їм блокувати майбутніх призначенців президента до Верховного суду. Історичні тенденції, а також низький рейтинг підтримки Трампа наближають сценарій, за якого республіканці втратять принаймні одну з палат Конгресу.

Історія проведення проміжних виборів і їх пастка

Система проведення американських проміжних виборів є результатом історії країни. За визначенням U.S. Vote Foundation, їх називають «проміжними» (midterm), оскільки вони припадають рівно на середину чотирирічного президентського терміну. За їхніми результатами повністю оновлюється склад Палати представників (усі 435 мандатів) і одна третина (33 мандати) Сенату, а також відбуваються вибори до місцевих урядів на рівні штатів. Проміжні вибори також мають свої праймериз, тобто вибори, де обирають кандидатів на вибори у кожній партії. Вони були розтягнуті майже на весь рік і проходили у кожному штаті окремо — як останні, у вересні, свої праймериз провели Нью-Гемпшир, Род-Айленд і Делавер.

Але за цією бюрократичною механікою ховається закономірність. Старший аналітик Brookings Вільям Ґалстон називає її залізним правилом американської політики: партія чинного президента втрачала мандати в Палаті представників на проміжних виборах у 20 з 22 випадків, починаючи з 1938 року. Винятки 1998 та 2002 років не спростовують це правило, а підтверджують його. Обидва сталися за надзвичайних обставин — під час імпічменту Білла Клінтона й одразу після 11 вересня 2001 року, коли суспільство об’єдналося навколо президента з причин, не пов’язаних із поточною політикою. В інших випадках діє майже механічна кореляція: що вищий рейтинг схвалення президента, то менші втрати його партії, і навпаки.

Цю закономірність видно не лише у результатах, а й у динаміці соціологічних опитувань задовго до дня голосування. «Загальне партійне опитування» (generic ballot) є, за визначенням RealClearPolitics, найточнішим раннім барометром настроїв. Його основу становлять відповіді на запитання «За кандидата від якої партії ви б проголосували на виборах до Конгресу, якби вони відбувалися сьогодні?». Історія показує, наскільки це опитування буває пророчим. У 2022 році на цьому ж етапі циклу республіканці та демократи йшли нарівні. Через два місяці остаточна перевага республіканців у 3 відсоткові пункти трансформувалася у дев’ять здобутих мандатів і перебрання контролю над Палатою. У 2018 році, під час першого терміну Трампа, демократи на цьому етапі лідирували в середньому на 8,9 пункту і в результаті здобули 41 мандат — найбільшу хвилю за десятиліття. У 2014 та 2010 роках за президентства Барака Обами остаточна перевага республіканців у 2,4 та 9,4 пункту перетворилася відповідно на 13 і 63 здобуті мандати (останнє число — класичний приклад ситуації, коли партія президента програє майже кожні проміжні вибори).

У середині жовтня 2026 року перевага демократів у «загальному опитуванні» закріпилася на рівні 6,5—7,5 відсоткового пункту, а середній показник незгоди з діями Трампа стабільно утримується в межах від –18 до –20 пунктів, що напередодні голосування ставить республіканців у складну оборонну позицію.

За розрахунками Brookings, республіканці утримуватимуть у Палаті лише 220 мандатів — на два більше від мінімуму, необхідного для більшості, тому ймовірність втрати контролю над Палатою оцінюється як дуже висока. Сенат, однак, є структурно стабільнішим для республіканців: демократам потрібен чистий приріст у чотири мандати, що є складним, хоча й не неможливим завданням.

Стан американського суспільства напередодні виборів

Якби ми запитали пересічного американського виборця, що для нього дійсно важливо в цьому циклі, відповідь була б одностайною. Дослідження Pew Research Center свідчить, що економічні питання — насамперед вартість життя — залишаються пріоритетом: 29% респондентів хочуть, щоб кандидати до Конгресу говорили саме про економіку. Показово, що жодна з партій не має тут чіткої переваги в довірі (37% довіряють демократам, 36% — республіканцям) — це рідкісний випадок паритету на тлі вираженої партійної поляризації в інших питаннях. Демократи мають перевагу в сфері охорони здоров’я (+14), довкілля (+14) і захисту прав на аборти (+10), тоді як республіканці — у питаннях боротьби зі злочинністю (+14) та імміграції (+5).

Але чи не найпромовистіший показник стосується не політики, а психології самого голосування. 42% зареєстрованих виборців сприймають своє майбутнє голосування як спрямоване «проти Трампа», тоді як лише 22% — як висловлення підтримки дій нинішнього президента. Для порівняння: на аналогічному етапі циклу 2022 року особистість Джо Байдена була значно слабшим мотиваційним чинником для виборців обох партій. Натомість особистість Трампа з усіма її плюсами та мінусами залишається головною віссю, навколо якої обертається вся виборча логіка 2026 року.

Це підтверджує й показник підтримки в тому ж опитуванні Pew: 34% схвалення проти 64% дезапробації. Довіра до самого Конгресу впала до майже рекордно низького рівня — лише чверть американців оцінюють його роботу позитивно, що свідчить радше про загальну втому від самої інституції, ніж про підтримку конкретної партії.

Така динаміка громадської думки накладається на демографічний зсув, який поки що не настільки помітний у загальнонаціональних опитуваннях, зате чітко проявляється всередині самих партій. За інформацією демократичної фандрейзингової платформи Oath (наведеною NPR), у цьому циклі понад 80 кандидатів покоління Z і міленіалів або кинули виклик чинним демократичним конгресменам у віці 65+ у межах праймериз, або балотуються на їхні місця на самих midterms. Це зростання порівняно з лише 24 кандидатами віком до 50 років у попередньому циклі. Рекордна кількість членів Конгресу оголосила про завершення своєї роботи цього року. Серед них — досвідчені політики, як-от Ненсі Пелосі. Однак багатьом конгресменам-демократам усе ще вдається чинити опір тиску поступитися місцем новому поколінню. Це ознака ширшого суспільного запиту на оновлення, який неминуче зіштовхується зі структурною інерцією Конгресу, де середній вік членів традиційно значно перевищує середній вік населення.

У контексті американських виборів віковий аспект має велике значення, оскільки суттєво впливає на явку виборців. У 2022 році вона склала 52,2%, тобто була нижчою за показник, який сама U.S. Vote Foundation визначає як недостатній для виборів такої ваги. Рівно половина американців, які могли б визначити склад законодавчої влади, просто не прийшла на вибори. Питання про те, чи цикл 2026 року з його поєднанням економічного занепокоєння, особистої антипатії до президента та запиту на поколіннєві зміни мобілізує більшу частину електорату, залишається відкритим і, ймовірно, стане вирішальним для остаточного результату.

Утім, на результат тут впливає не лише арифметична складова голосів, а й механіка голосування: хто зможе проголосувати, як підраховуватимуть бюлетені, як розподілені виборчі округи. Зазначена механіка стала предметом такої гострої політико-правової боротьби, якої не пам’ятають навіть досвідчені спостерігачі за виборами у Штатах. Колишня декан юридичного факультету Єльського університету Хітер Ґеркен і колишній міністр фінансів Роберт Рубін у колонці для тижневика Time розповідають, що інститути громадянського суспільства — філантропи, бізнес, університети, юридичні фірми, — які після 6 січня 2021 року активно захищали чесність виборів, останнім часом значною мірою відійшли від цієї ролі, тоді як тиск на саму виборчу систему з боку Трампа лише посилився.

Спроби втручання Дональда Трампа у процес проведення виборів

Якщо суспільні настрої є тлом циклу, то битва за самі правила голосування — його головна сюжетна лінія. У березні 2026 року президент Трамп підписав указ № 14399 під назвою Ensuring Citizenship Verification and Integrity in Federal Elections («Забезпечення верифікації громадянства та чесності федеральних виборів»), який зобов’язав Поштову службу США (USPS) створити список «затверджених» виборців, яким дозволено надсилати бюлетені поштою, за узгодженням зі штатами. 26 серпня USPS оголосила постанову Ballot Mail for Federal Elections («Поштові бюлетені для федеральних виборів»), яка вимагає від штатів передавати списки виборців через спеціальний федеральний портал поштових бюлетенів і дотримуватися нових стандартів маркування конвертів. Невиконання цих вимог означало б, що поштові бюлетені просто не прийматимуть до відправки. Документ, який зібрав понад 200 тисяч коментарів, USPS відстоює як суто технічне регулювання, стверджуючи, що право на організацію виборів залишається винятково в компетенції штатів.

Наразі це правило заблоковане судовими приписами у справах California v. Trump і League of Women Voters of Massachusetts v. Trump, і USPS офіційно заявила, що не впроваджуватиме його на виборах 2026 року без дозволу суду. Тим часом Верховний суд США видав непідписану ухвалу (per curiam), яка скасувала один із приписів на суто процедурних підставах — позов штатів було подано передчасно, — але чітко застерегла, що не розв’язує справу по суті. Джеймс Ліндсей з Американської ради зовнішніх відносин (CFR) звертає увагу на своєрідну пастку, яку створює тут «принцип Перселла» — судова доктрина, згідно з якою суди неохоче змінюють правила голосування безпосередньо перед виборами.

Однак 14 вересня 2026 року Суд відхилив клопотання адміністрації Дональда Трампа у цій справі. Судді підтримали рішення суду нижчої інстанції про блокування змін, указавши, що спроба нав’язати нові вимоги перевірки виборців і спеціальні конверти зі штрих-кодами менше ніж за два місяці до виборів спричинить організаційний хаос.

Це рішення викликало миттєву й надзвичайно гостру реакцію Дональда Трампа. Президент у серії дописів на платформі Truth Social назвав вердикт «фатальним і суто політичним», звинувативши суддів у поступках перед тиском «радикальних лівих» і відсутності мужності, необхідної для «порятунку Америки». Трамп звернувся безпосередньо до суддів, яких сам призначив під час першого терміну (Ніла Ґорсача, Брета Кавано, Емі Коні Барретт), заявивши, що «це не ті люди, з якими він проводив співбесіди» і що вони стали лише «тінню самих себе».

Паралельним і не менш запеклим фронтом є перенарізання виборчих округів посередині десятиліття (джеррімендеринг). У 2025 році Трамп ініціював перенарізання округів у Техасі з відкритою метою додати республіканцям п’ять мандатів. У відповідь Каліфорнія та інші контрольовані демократами штати запустили власні контрзаходи. Ситуація радикально змінилася після рішення Верховного суду у справі Louisiana v. Callais. Ці паралельні битви ілюструють загальну логіку циклу: обидві партії намагаються максимізувати кількість «безпечних» для себе округів, використовуючи одночасно законодавчі та судові інструменти, і жодна зі сторін не має тут монополії на перемогу.

Третій, найсуперечливіший фронт стосується доступу до персональних даних виборців. Незалежний аналітичний центр Brennan Center for Justice документує серію судових поразок адміністрації: станом на серпень 2026 року федеральні суди відхилили вимоги Міністерства юстиції в усіх 21 справах, де воно намагалося змусити штати передати повні реєстри виборців. Center for American Progress у своїх оцінках іде найдалі, кваліфікуючи ці дії як частину «плану 15 тактик», спрямованих на підрив виборів, включаючи гіпотетичне розгортання Національної гвардії чи агентів ICE (Служби імміграційного та митного контролю) поблизу виборчих дільниць, погрози кримінального переслідування виборчих урядовців і навіть потенційне оголошення надзвичайного стану для відтермінування голосування. Автори відповідних аналізів порівнюють ситуацію з явищем «конкурентного авторитаризму» в термінології політологів Стівена Левицького та Деніела Зіблатта. Натомість адміністрація Трампа та її прихильники наполягають, що йдеться про законні заходи проти виборчих фальсифікацій, а сама реальність судових рішень є наразі складнішою за будь-яку однозначну наративну рамку.

Змін у цьому циклі зазнали не лише правила голосування, а й правила гри для грошей, що фінансують цю кампанію. Верховний суд у справі National Republican Senatorial Committee v. Federal Election Commission скасував прецедент чвертьстолітньої давнини, який обмежував координацію витрат партійних комітетів із кампаніями окремих кандидатів, визнавши старі обмеження порушенням Першої поправки. Це рішення, за оцінками CFR, є потенційно вигіднішим для республіканців, які на кінець червня мали значну фінансову перевагу — близько 125 мільйонів доларів на рахунку Національного комітету Республіканської партії (RNC), тоді як Національний комітет Демократичної партії (DNC) мав більше боргів, ніж наявних коштів.

Наслідки цього рішення вже видно у конкретних випередингах. Найпотужніший протрампівський партійний комітет MAGA Inc., за інформацією звіту до Федеральної виборчої комісії (FEC), планує витратити 10 мільйонів доларів на телевізійну та цифрову рекламу у сенатських перегонах у Техасі, спрямовану проти демократичного номінанта Джеймса Таларіко. Паралельно партійний комітет Ілона Маска America PAС перерахував більш ніж триста мільйонів доларів на підтримку республіканських кандидатів у кількох штатах по всій країні, зокрема у сенатських перегонах у Мейні, Мічигані та тому ж Техасі. Під час конвенції Республіканської партії в Далласі 9 вересня 2026 року Дональд Трамп пообіцяв виплату 5000 доларів США для кожного повнолітнього громадянина США за умови, що республіканці виграють вибори й утримають контроль над обома палатами Конгресу. Президент порівняв цю виплату — вартість якої оцінюється у понад 1,2 трильйона доларів у сукупній вартості — з виплатою дивідендів акціонерам, із застереженням, що ці гроші мають бути витрачені виключно на території США.

Додатковими факторами, що визначають інформаційне поле цього циклу, стали фінансові та законодавчі обмеження діяльності регіональних суспільних мовників (філій мереж PBS та NPR) у низці штатів. Скорочення місцевого бюджетного фінансування та посилення регуляторного контролю за висвітленням політичних тем призвели до звуження майданчиків для проведення міжпартійних дебатів і нейтрального аналізу місцевих перегонів. У результаті виборці у сільських і передміських округах дедалі частіше опиняються в умовах «новинних пустель» (news deserts), змушені покладатися на гіперполяризовану рекламу в соцмережах і політизовані комерційні медіа. Це позбавляє незалежних виборців орієнтирів, перешкоджає поміркованим кандидатам у донесенні своїх програм і ще більше поглиблює поляризацію перед голосуванням.

Усе це не нові теми в американській політиці. Але масштаб і швидкість, із якою нові правила фінансування вже трансформуються у конкретні мільйони доларів реклами проти конкретних кандидатів — це якісно новий етап.

Що показали цьогорічні праймериз

Якщо опитування дають нам інформацію про настрої серед виборців, то праймериз є першим реальним тестом того, як ці настрої конвертуються у голоси. Одним із висновків цих праймериз є неоднозначна роль Трампа як «кінгмейкера» Республіканської партії. У Південній Кароліні призначена в липні сенаторка Дарлін Ґрехем, яка посіла місце свого померлого брата Ліндсі Ґрехема й балотується на повний термін за прямої підтримки президента, здобула перше місце серед кількох кандидатів із близько третиною голосів, але без більшості. У Вісконсині ж навпаки — кандидат Трампа Том Тіффані, конгресмен, який голосував проти сертифікації результатів виборів 2020 року, здобув номінацію за повної підтримки республіканського істеблішменту. Ці результати самі по собі є найкращою ілюстрацією того, наскільки нерівномірним залишається вплив президентської підтримки навіть усередині власної партії.

Для демократів літо стало тестом іншої осі напруги — між прагматизмом і принциповістю, особливо в питаннях імміграції. Прогресивне крило вочевидь не вигравало всюди. Наприклад, у Вісконсині демократична соціалістка Франческа Гон упродовж тижнів лідирувала в опитуваннях проти керівника округу Мілвокі Девіда Кроулі, однак у підсумку програла. Кроулі, відновивши кампанію за підтримки чинного губернатора Тоні Еверса, значно випередив її за збором коштів наприкінці кампанії. Депутатка законодавчих зборів Енджі Ніксон перемогла Александра Віндмана, здобувши статус першої членкині групи демократичних соціалістів, яка виграла загальноштатні праймериз у США, хоча Віндман мав істотну фінансову перевагу та підтримку провідних демократів. Разом ці результати формують картину партії без єдиної відповіді на запитання: як далеко можна відхилятися ліворуч, не втрачаючи здатності вигравати там, де це справді складно.

За всіма цими окремими сюжетами ховається структурна проблема, на яку звертає увагу аналітичний центр Unite America: сама логіка закритих партійних праймериз штовхає обидві партії до ідеологічних крайнощів, усе далі від масового виборця. Unite America пропонує як відповідь не пошук «ідеального кандидата», а системну реформу — відкриті праймериз для всіх кандидатів за зразком тих, що діють на Алясці з 2022 року і, за повідомленнями організації, подвоїли кількість виборців, чиї голоси реально вплинули на результат. Чи стане ця реформа головним трендом наступного десятиліття, поки невідомо. Але сам факт того, що обидві партії висувають кандидатів, здатних зберігати ідеологічну чистоту ціною електоральної життєздатності, підказує, що проблема глибша за окремі прізвища у цьогорічних бюлетенях.

Чому варто звернути увагу саме на ці вибори

Можна було б сказати, що кожен виборчий цикл є унікальним і кожен із них заслуговує на увагу. Але саме вибори 2026 року викликають особливий інтерес із кількох конкретних причин, і жодна з них не зводиться до простого «хто виграє і підтримуватиме Україну».

По-перше, це перший серйозний іспит того, наскільки стабільними виявляться американські виборчі інституції під прямим і системним тиском. Не абстрактним, а цілком конкретним: спробою переписати правила голосування, серією з 21 програної судової справи про доступ до даних виборців, битвою за карти округів одночасно щонайменше у пів дюжини штатів. Те, що суди у переважній більшості випадків зупинили ці спроби, є не приводом для заспокоєння, а радше нагадуванням, що інституційна стійкість не є вічною. Вона потребує постійного, щоденного захисту саме з боку тих акторів громадянського суспільства, чиє мовчання помітили у своїй колонці Ґеркен і Рубін.

По-друге, це вибори, у яких структурні чинники тягнуть у протилежних напрямках сильніше, ніж зазвичай. Історія й опитування кажуть, що демократи мають хороші шанси. Але рішення Верховного суду у справі Louisiana v. Callais, яке відкрило простір для більш агресивного перенарізання округів, і фінансова перевага республіканців після скасування обмежень на координацію витрат PAC — це чинники, які частково нейтралізують цю історичну перевагу. Ніколи ще арифметика «синьої хвилі» не залежала так сильно від паралельної арифметики інституційного опору.

По-третє — і, можливо, найважливіше — це вибори, які відбуваються на тлі суспільства, яке саме не до кінця розуміє, чого хоче. Економічна тривога не має чіткого партійного адресата довіри. Голосування «проти» когось є значно сильнішим мотиватором, ніж голосування «за» когось. Обидві партії генерують внутрішні конфлікти між прагматизмом і принциповістю, які були лише частково розв’язані через праймериз. А запит на поколіннєве оновлення наростає швидше, ніж самі інституції встигають на нього реагувати.

Якщо наприкінці серпня один із найточніших прогнозистів американських виборів Ларрі Сабато оцінював 22 мандати в Палаті представників і 5 у Сенаті як «toss-up» (із невизначеними шансами), то жовтневі оновлення Cook Political Report і Sabato’s Crystal Ball звузили цей показник до лише 18 вирішальних перегонах у Палаті та 4 у Сенаті (з особливою увагою до Техасу, Огайо та Пенсільванії). Така надзвичайно тонка межа означає, що остаточний результат визначить мобілізація явки в останні дні.

У цьому сенсі 3 листопада буде не просто підсумком розподілу мандатів у Конгресі, а моментом істини щодо того, чи здатна американська політична система дати відповідь на власну внутрішню втому, перш ніж ця втома трансформується у щось деструктивніше. Саме ця невизначеність, накладена на глибші структурні питання про довіру, представництво та правила гри, робить цей цикл вартим уваги значно більше, ніж просто чергова дворічна ротація складу американського Конгресу.