Безпека за рахунок вкладника: чому банки не поспішають фінансувати оборону Європи

Європа вирішила переозброюватися, проте банки та інвестиційні фонди, які десятиліттями оминали оборонні компанії, змінюють свої правила повільніше, ніж політики свої заяви. Найризикованішу частину оборонних витрат дедалі частіше пропонують узяти на себе пересічному вкладникові.

14 жовтня 2025 року французький державний інвестиційний банк Bpifrance відкрив для приватних осіб фонд Bpifrance Défense, який вкладає гроші в стартапи, малі й середні компанії оборонно-промислової бази Франції та Європи, переважно в ті, що не котируються на біржі. Мінімальний внесок становить 500 євро, кошти не можна вивести щонайменше п’ять років, гарантій держави й податкових пільг немає, а в проспекті прямо зазначено, що вкладник може втратити всі гроші. Генеральний директор Bpifrance Ніколя Дюфурк назвав фонд «другою революцією» для приватного інвестора і можливістю «надати сенс своїм заощадженням». За рік фонд зібрав близько 150 млн євро від понад 10 тис. інвесторів, тобто третину від запланованих 450 млн. Сума скромна на тлі 800 млрд євро, які план ReArm Europe передбачає на оборону, проте сам задум показовий: держава, що відповідає за безпеку, звертається до вкладника не як до платника податків, а як до інвестора, готового ризикувати власними грошима.

Чому банки і фонди роками оминали оборонні компанії

Ще кілька років тому оборонні компанії в Європі належали до «гріховних» активів поряд з тютюном і азартними іграми. За даними асоціації сталих інвестицій Eurosif, 2018 року 63,6 % європейських інвесторів виключали зі своїх портфелів виробників звичайного озброєння, а 2021-го обмеження щодо зброї поширювалися на 14 % активів фондів у Європі, розрахованих на приватних вкладників, тоді як у США подібної практики не склалося. З 27 банків, що входять до індексу EURO STOXX Banks, 24 мають внутрішні правила, які забороняють фінансувати виробників так званої контроверсійної зброї, і більшість із них відносить до неї також ядерну зброю. Наслідки відчували насамперед невеликі компанії. Засновник німецького виробника безпілотників Quantum Systems Флоріан Зайбель навесні 2025 року скаржився, що багато оборонних компаній мають проблеми навіть із відкриттям банківського рахунку. Мюнхенському стартапу Tytan Technologies на це знадобилося 12 місяців. У Великій Британії банки Santander і Lloyds лише за рік закрили 300 рахунків компаній оборонного сектора.

Показово, що перешкодою були не стільки закони, скільки страх за репутацію. Сільвія Мерлер, дослідниця брюссельського аналітичного центру Bruegel, у березні 2025 року показала, що європейські правила сталих фінансів обмежують лише інвестиції в заборонені види зброї, яких більшість оборонних компаній ЄС не виробляє, а решту обмежень банки і фонди запровадили самі. Європейська банківська федерація у жовтні 2025 року наполягала, що кредити оборонним компаніям відхиляють із комерційних міркувань, і відверто назвала ці аргументи:

• довгі цикли державних закупівель;
• затримки платежів від головних підрядників;
• нестабільний портфель замовлень;
• дороге будівництво виробничих потужностей;
• вимоги Європейського центрального банку до кредитування компаній із високим борговим навантаженням, які найболючіше вдаряють саме по невеликих оборонних інноваторах, що швидко зростають.

За цим переліком стоїть проста логіка банку: він кредитує за рахунок депозитів, які зобов’язаний повернути, тому не може брати на себе ризику, якого не бере на себе держава.

Як Брюссель переписує правила для оборонних інвестицій

Після 2022 року європейські інституції почали скасовувати ці обмеження одне за одним. Європейський інвестиційний банк до травня 2024 року фінансував лише проєкти подвійного призначення, понад половина доходів від яких мала надходити від цивільної діяльності. Згодом банк скасував цю вимогу, а пізніше допустив до фінансування і суто військові проєкти. 2025 року він інвестував у сферу безпеки та оборони щонайменше 4 млрд євро, що вчетверо більше, ніж роком раніше. Президентка банку Надія Кальвіньо при цьому нагадала, що Європейський інвестиційний банк «не є міністерством оборони», а сума його вкладень непорівнянна з потребами ЄС, які Єврокомісія оцінює приблизно в 500 млрд євро на найближче десятиліття. 17 червня 2025 року Єврокомісія представила пакет спрощень для оборонної галузі (Defence Readiness Omnibus) і в окремому роз’ясненні, опублікованому в Офіційному віснику ЄС 30 грудня 2025 року, підтвердила, що правила розкриття інформації про сталі інвестиції не вимагають виключати оборонні компанії і що оборона може сприяти соціальним цілям сталого розвитку, захищаючи безпеку суспільства і демократичні інституції. Згодом перелік заборонених видів зброї в правилах для фінансових індексів звузили до протипіхотних мін, касетних боєприпасів, біологічної та хімічної зброї. Слідом свою політику змінили і північноєвропейські банки: данський Danske Bank зняв обмеження щодо ядерної зброї в межах Договору про нерозповсюдження, норвезький DNB повернув до портфеля французьку Thales через новий оборонний фонд, а шведський SEB додав до свого оборонного фонду американську Lockheed Martin.

Однак директорка Інституту Жака Делора Сільві Мателлі в лютому 2026 року застерегла, що такий розворот є тимчасовою переоцінкою ризику під тиском безпекових обставин, а не справжнім примиренням оборони з принципами сталого інвестування. Інвестори повернулися до оборонних компаній, бо змінилася ситуація з безпекою, але вони можуть так само швидко піти, якщо ситуація знову зміниться.

Куди насправді пішли гроші приватних інвесторів

Приватний капітал в оборону справді прийшов, але не туди, де його найбільше бракує. За даними LSEG Lipper, активи оборонних фондів у Європі зросли з 1,8 млрд євро наприкінці 2024 року до 16,5 млрд євро наприкінці жовтня 2025 року, причому 93,5% цих коштів припадає на біржові індексні фонди (ETF). Березень 2025 року, коли Єврокомісія оголосила план переозброєння, приніс рекордний місячний приплив у 2,5 млрд євро, а фонд WisdomTree Europe Defence, запущений 4 березня 2025 року, за сім місяців зібрав 3,2 млрд євро. Індекс FTSE акцій європейських аерокосмічних і оборонних компаній із початку 2025 року до жовтня зріс на 85,5%. Індексний фонд, утім, купує на біржі вже наявні акції великих компаній на кшталт Rheinmetall, Thales чи Leonardo, тому гроші вкладників отримують інші інвестори, що продають ці акції, нерідко з великим прибутком, а не підприємства, яким потрібні нові виробничі лінії. Фонди сталого інвестування, де склад портфеля визначає менеджер, а не індекс, за оцінками галузевої преси, частки оборонних компаній майже не збільшили. Невеликі виробники дронів, систем радіоелектронної боротьби чи боєприпасів на біржі не котируються, і саме для них у Франції за 2025 рік з’явилися десятки приватних фондів, зокрема Bpifrance Défense, а банківська група BPCE випустила оборонні облігації на 750 млн євро.

Чому безпеку пропонують оплатити саме дрібному вкладникові

Пояснення варто шукати в тому, як розподілено ризик. Державні бюджети обмежені фіскальними правилами, тому спільний інструмент ЄС SAFE передбачає лише 150 млрд євро позик, які у вересні 2025 року розподілили між 19 державами, з них 43,73 млрд євро отримала Польща. Решту з 800 млрд євро, передбачених планом ReArm Europe, мають забезпечити національні бюджети і приватний капітал. Банки, як зазначалося, не готові брати ризик невеликих оборонних компаній, біржові інвестори купують акції великих, тому ризик довгострокових і найменш ліквідних вкладень нікому нести. Взяти його без гарантій здатне лише домогосподарство, яке погодиться вкласти гроші на роки без права їх вивести.

Французька дискусія демонструє, наскільки обережно держава підходить до залучення заощаджень населення для фінансування оборонної промисловості. Ще 2023 року сенатори запропонували запровадити окремий «ощадний рахунок суверенітету» для фінансування оборонних компаній, проте Конституційна рада скасувала цю норму як таку, що не стосувалася предмета закону, до якого її включили. Того ж року депутати спробували спрямувати на оборону частину коштів із регульованих ощадних рахунків Livret A, які гарантовані державою, звільнені від податків і традиційно фінансують соціальне житло. Опитування YouGov засвідчило, що 54% французів проти цього, а 2025 року проти висловилися вже 59%. Французька банківська федерація заперечила, що продукти з гарантованою ліквідністю непридатні для довгострокових вкладень в акції оборонних компаній, а міністр економіки Ерік Ломбар в інтервʼю BFMTV у березні 2025 року допустив фінансування з Livret A хіба що оборонної інфраструктури, але не озброєнь, які, за його словами, є справою держави. У результаті держава не переклала оборонного ризику на гарантовані заощадження, а створила окремий продукт, де ризик прямо і відкрито несе сам вкладник, який платить за безпеку, але без гарантій держави.

Для вкладника такий вибір пов’язаний одночасно з кількома ризиками. Вкладаючи гроші в біржовий оборонний фонд, він входить на ринок після того, як акції галузі подорожчали майже вдвічі, а вкладаючи їх у непублічні компанії, погоджується на роки неліквідності. В обох випадках єдиним замовником цих компаній є держава, тому дохід вкладника залежить від того, чи не скоротять оборонних бюджетів після зміни уряду або завершення війни. Заклик «надати сенс заощадженням» перетворює патріотизм на маркетинговий аргумент, але не скасовує того, що вкладник бере на себе ризик, від якого відмовилися професійні фінансові установи.

Що оборонні інвестиції Європи означають для України

Для України ця дискусія безпосередньо стосується фінансування власної оборонної промисловості. Інструмент SAFE дає змогу державам ЄС здійснювати спільні закупівлі озброєння разом з Україною, а українські компанії в ньому прирівняні до європейських оборонних підрядників. 7 липня 2026 року на саміті НАТО в Анкарі Україна разом з Канадою, Албанією, Бельгією, Грецією, Латвією, Люксембургом, Румунією і Туреччиною заявила про намір створити Банк оборони, безпеки і стійкості (Defence, Security and Resilience Bank), який має запрацювати вже 2027 року і залучати державний і приватний капітал на оборонні потреби. Українські оборонні стартапи стикаються з тими самими проблемами, що й європейські: банківський кредит для них дорогий і короткий, а замовлення залежать від державного бюджету. Власний досвід України з військовими облігаціями доводить, що вкладник готовий фінансувати оборону, якщо держава гарантує повернення коштів, і саме цим він відрізняється від європейського фонду, де ризик несе вкладник.

Європа дедалі виразніше усвідомлює, що безпека має ціну, яку десятиліттями оплачували коштом податків, державного боргу і підтримки союзника за океаном. Переклавши частину цієї ціни на вкладника, вона ризикує отримати фінансування, яке надходитиме на хвилі тривоги й скорочуватиметься разом із її згасанням. Стабільне фінансування оборонної промисловості забезпечать не патріотичні фонди, а передбачувані багаторічні державні замовлення, завдяки яким невелика компанія стає надійним позичальником для банку і зрозумілим об'єктом для інвестора. А доти чесніше прямо говорити вкладникові, що разом із причетністю до спільної справи він бере на себе й інвестиційний ризик.