Як канадські сепаратисти програли вибори і чому це не кінець проблем

19 жовтня на референдумі більшість мешканців канадської Альберти підтримали збереження провінції у складі Канади. За попередніми підрахунками, за це проголосували понад 75% виборців. І лише майже 25% висловилися навіть не за саму незалежність, а за ініціювання нового, уже юридично значущого референдуму про незалежність.

На перший погляд, це – переконлива перемога канадського федералізму, федерального прем'єра Марка Карні та його Ліберальної партії.

З іншого боку, кожен четвертий виборець нафтової провінції підтримав ідею запуску процесу відокремлення. Донедавна сепаратизм був маргінальним політичним явищем, а тепер отримав помітну суспільну підтримку.

Про те, чому Альберта знову заговорила про незалежність, що вплинуло на результати референдуму і що вони означають, читайте в статті проректора Українського католицького університету Дмитра Шеренговського Канадське "ні" сепаратизму: чому референдум в Альберті став провалом Трампа, але не зняв загрозу. Далі – стислий її виклад.

На відміну від Квебеку, де сепаратистський рух спирається передусім на окрему франкомовну ідентичність, причини невдоволення Альберти – переважно економічні. 

Провінція є головним нафтовидобувним регіоном Канади.

Мешканці провінції вважають, що Оттава несправедливо перерозподіляє доходи від економічної діяльності, запроваджує надмірні екологічні обмеження та перешкоджає будівництву трубопроводів, необхідних для виходу на нові ринки. 

Ця історія має доволі довге коріння. 

До пандемії сепаратистські партії Альберти були доволі маргінальними. 

І лише після 2020-го незадоволені федеральною політикою активісти почали організовуватися, залучати фінансування та проникати у політичні структури. І насамперед в Об'єднану консервативну партію (UCP), яку нині очолює прем’єрка Альберти Даніель Сміт. 

Ці групи і стали рушіями кампанії за проведення референдуму.

Сама прем’єрка Альберти не підтримувала ідею незалежності. 

Навпаки, відкрито виступила за збереження провінції у складі Канади, наголошуючи на економічних і правових ризиках відокремлення. Зокрема, у публічних дискусіях Сміт використовувала оцінку можливих перехідних витрат на незалежність у понад 400 млрд канадських доларів. 

Загалом на референдум винесли аж десять питань. 

П'ять стосувалися імміграції, доступу до медичних, освітніх і соціальних послуг та підтвердження громадянства під час виборів. Ще чотири – конституційних повноважень провінції, включно з призначенням суддів, ліквідацією Сенату та зміною відносин з федеральним урядом у бік більшої автономії. 

І лише останнє, десяте питання передбачало вибір між збереженням Альберти у складі Канади та запуском процедури для проведення майбутнього референдуму про незалежність.

Попередні результати референдуму показали, що альбертці проголосували проти незалежності, але за більшу автономію від Оттави.

Це дозволяє Сміт заявляти про перемогу власної концепції "сильної Альберти в об'єднаній Канаді". 

На результати вплинув і американський чинник. Що активніше президент США Дональд Трамп говорив про поглинання Канади, то легше його канадським опонентам було представляти питання національної єдності як питання захисту суверенітету. 

Для центрального уряду Канади результати референдуму – важлива політична перемога. Прем’єр країни Марк Карні отримує можливість посилити лібералів у великих містах Альберти, насамперед Калгарі та Едмонтоні, які традиційно були складними для їхньої Ліберальної партії.

Водночас 25% прибічників референдуму про самостійність – це значний політичний ресурс, який дасть поштовх для продовження своєї кампанію.

Докладніше – в матеріалі Дмитра Шеренговського Канадське "ні" сепаратизму: чому референдум в Альберті став провалом Трампа, але не зняв загрозу.