Україна та РФ зайшли в глухий кут як за столом переговорів, так і на полі бою — CNN

Мирний процес щодо завершення повномасштабної війни в Україні зайшов у вражаючий глухий кут. Зараз він виглядає як дві театральні вистави, що розгортаються пліч-о-пліч перед однією аудиторією, пише CNN.

На одному етапі європейські союзники та Київ намагаються перетворити вимоги та погрози США на щось схоже на план, який міг би задовольнити президента Дональда Трампа. З іншого боку, у Кремля є своє власне шоу: посланець Кіріл Дмітрієв пропонує бізнес-можливості, покликані зацікавити меркантильного президента США, залучити його глибше в орбіту Москви та дозволити продовжити повзуче просування РФ на фронті. Посланці Трампа — Стів Віткофф та Джаред Кушнер — чергуються між цими двома постановками. Однак ці два сюжети залишаються окремими та зневажливими один до одного, без жодної розв'язки на горизонті.

Коли Трамп говорить про угоду з Росією, один факт переважає всі інші: ідея миру для Москви — це, по суті, перемога. Кремль прямолінійно висловлюється щодо своїх вимог, навіть у їхній найменш максималістській формі. Президент Росії Владімір Путін хоче, щоб Україна здала Донбас без подальших боїв. Він також давно розглядає питання демілітаризації України, обіцянки ніколи не вступати до НАТО та зміни керівництва в Києві. І все це непрактично або неможливо у воєнний час. Тому головний прагматик Росії зупинився на Донбасі як на досяжній переговорній меті, тоді як тиск на Київ, щоб він поступився, зростає.

Чому Зеленський просто не поступається? Причин для цього, здавалося б, стає все більше, оскільки залишки Донбасу з кожним днем ​​стають менш придатними для життя. Російські дрони цілодобово атакують Краматорськ — найбільший населений пункт — полюючи на мирних жителів. Слов'янськ, Добропілля та Костянтинівка — це або руїни, або мішені для російських КАБів: місця, що мають велике військове значення, але майже не залишилося цивільного життя.

Однак найчіткіший аргумент на користь того, чому Україна не може просто відмовитися від Донбасу, надав не хто інший, як радник Трампа з національної безпеки та можливий наступник Марко Рубіо. Зокрема, він заявив, що Росія контролює всю Донецьку область, крім 11%, тоді як Україна описує решту як «оборонну лінію, в яку вони себе вбудували». 

«Вони стверджують, і військові стратеги кажуть, що це правда, що це остання оборонна лінія… Звідти просто прямий постріл на Київ», — додав Рубіо в інтерв'ю Breitbart News.

Він додав, що Росія насправді не просувається і тому перейшла до «завдання надзвичайних страждань народу України через удари безпілотників, удари балістичними ракетами, намагаючись знищити їхню енергетичну інфраструктуру, їхню електроенергію». Україна, водночас, завдає ударів по російських нафтопереробних заводах.

Він визнав зусилля Кушнера та Віткоффа, але зробив висновок: «Ми хотіли б, щоб війна закінчилася, але зрештою у нас є й інші пріоритети у світі, на яких ми також зосереджені».

У вівторок, 20 жовтня, Рубіо провів 45-хвилинну телефонну розмову із Зеленським, після якої натякнув, що він, можливо, більше зацікавлений у результаті, ніж випливає з цього заключного зауваження. Але його занижені очікування відображають реальність цих двох окремих сценічних мирних виступів: Україна хоче вижити, а Росія хоче перемогти і досі вірить, що може це зробити.

Якщо хтось із розсудливих людей у ​​Білому домі вважає мир у кращому випадку малоймовірним, то чого досягли останні 10 днів конфлікту між США та Україною? Чи наблизили вони Трампа до угоди, якої, як він каже, хоче?

Президент США запропонував низку вражаюче проросійських стимулів, нібито щоб схилити Москву до миру, умови якого він ще не визначив. Це схоже на тиск заради миру — і на безпосередню вигоду для Путіна, підкреслюють в CNN.

Список подарунків Трампа Москві досить широкий: раптова угода щодо дизельного палива, яка, ймовірно, вилиє мільярди у військову скарбницю Путіна; припинення вогню в енергетиці (односторонньо оголошене Трампом і, очевидно, невідоме жодній зі сторін), яке на кілька днів уповільнило українські удари по російських НПЗ. Також були обмеження на життєво важливу технологію Starlink, які вплинули на оборонні та наступальні операції України; обмеження на обмін розвідувальною інформацією, які залишили Україну без попередження про атаки балістичними ракетами щонайменше на кілька ночей; та неодноразові заклики до Зеленського залишити посаду. Додайте до цього багатомісячний крах фінансової підтримки України США, коли Європа тепер оплачує військову допомогу. Якби Путін міг писати політику США, вона могла б виглядати приблизно так.

Виступаючи на пресконференції в Осло після особистої зустрічі з Віткоффом та віртуальної зустрічі з Кушнером, Зеленський сказав, що сподівається на позитивну відповідь від Рубіо щодо американської системи ППО Patriot та Starlink. Він також зазначив, що його країна «вдячна за те, щообмін розвідувальними даними» зі Сполученими Штатами «тепер працює». Віткофф вже прибув до Росії, і характер того, що він представить Путіну, залишається незрозумілим.

Чому зараз? Політична шкода, яку Трамп завдає собі та своїм колегам-республіканцям напередодні проміжних виборів, є відчутною. Дехто намагається дистанціюватися від цього глибоко антиамериканського шквалу проросійської політики. Не менш вражає те, наскільки нестійкими або непрактичними є багато з цих заходів. Угода щодо дизельного пального не призведе до швидкого зниження цін на бензин у США, а європейські обмеження, ймовірно, скоротять обсяг грошей, які вона може надати Путіну. Припинення вогню в енергетиці було коротким, абсурдним і ще більше підірвало довіру до Трампа. Обмеження щодо Starlink та його військової версії Starshield, контрольованої урядом США, та обміну розвідувальними даними, схоже, з'являються та зникають, залишаючи українські війська в скрутному становищі. Водночас Рубіо повторює заперечення Трампом існування будь-яких подібних обмежень.

Цей шквал незрозумілої діяльності має сенс лише тоді, коли його розглядати крізь політичну призму США. Він звертається до світу після проміжних виборів.

Зеленський відмовився від фантазії про те, що підлабузництво перед Трампом спрацьовує. Україна емоційно краще адаптована до думки втратити підтримку США та діяти самостійно, усвідомлюючи, що виживання краще за дружбу з непостійними США. Європа знає, що зараз залишився обмежений час, протягом якого Трамп може завдати шкоди, і що б не сталося далі, це краще. Навіть якщо це буде схоже на те саме, принаймні Європа та Україна матимуть більше часу, щоб підготуватися до самостійного розвитку подій.

Найбільше непокоїть вибір часу та мислення Трампа. Він лише завдає шкоди своїй партії та спадщині. Але враховуючи, що республіканці все ще контролюють Палату представників і Сенат, а перегони за його наступника у 2028 році ще не розпочалися всерйоз, можливо, він розглядає це як свій останній нестримний момент, щоб практично висловити свої співчуття комусь, хто, здавалося б, дивно важливий для нього як президента США: Владіміру Путіну.

Чи може Україна дозволити собі принципову суперечку з американським президентом, якщо від рішень Вашингтона залежать постачання зброї, розвіддані та здатність захищати міста від російських ударів? Дипломатична твердість не обов’язково означає публічне загострення, а незгода з Трампом — відмову від співпраці. Росія продовжує війну, а сподівання, що Європа швидко компенсує все, чого може забракнути від США, не відповідають реальності. Києву потрібні діалог із Білим домом, підтримка обох партій Конгресу та дієві інституційні канали. Як поєднати принципи з прагматизмом у статті«Дипломатія без права на емоції: чому Україна не може дозволити собі втратити Америку» пояснює Надзвичайний та Повноважний Посол України, голова ГО «Центр нових рішень» Костянтин Єлісєєв.