Річниця смерті Григорія Верьовки: найцікавіше з біографії митця та історія славетного хору

Сьогодні, 21 жовтня, виповнюється 62 роки з дня смерті видатного композитора, диригента та засновника іменного хору Григорія Верьовки. Митець пішов з життя у 1964 році у віці 69 років. «Главком» розповів цікаві факти з біографії Григорія Верьовки та його вклад у розвиток української культури.

Зміст

• Цікаві факти з біографії та освіти Григорія Верьовки
• Історія заснування народного хору імені Григорія Верьовки

Цікаві факти з біографії та освіти Григорія Верьовки

Григорій Гурійович Верьовка народився 25 грудня 1895 року на Чернігівщині у багатодітній родині, його батьки виховували 12 дітей. Батько добре грав на скрипці та співав у церковному хорі. Саме від нього майбутній композитор успадкував любов до музики. Ще змалку Верьовка полюбив народні пісні.

Спочатку майбутній митець навчався у трирічній школі, а згодом батьки віддали його до Архієрейського хору в Чернігові. Пізніше він вступив до духовного училища, а 1916 року закінчив Чернігівську духовну семінарію. Там співав, опановував музичні інструменти та став регентом хору. У цей період він познайомився з українським поетом Павлом Тичиною.

У 1918 році Григорій переїхав до Києва, де продовжив музичну освіту в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка. Там вивчав композицію та диригування на відділенні Олександра Орлова. У столиці почав писати свої перші композиції для скрипки, а потім оркестру. У 1919 році разом з Павлом Тичиною та В. Магорським створив самодіяльний хор. У 1930-х роках очолював Українську національну філармонію, а згодом викладав диригування в Київській консерваторії.

Історія заснування народного хору імені Григорія Верьовки

Знаметий хор Горигорія Верьовки був заснований 11 вересня 1943 року в Харкові. Того року Григорію Верьовці доручили створити Державний український народний хор. До роботи над колективом долучилася його дружина Елеонора Скрипчинська.

Разом вони працювали над розвитком хору. Згодом колектив вирушив на гастролі Україною та за кордоном. Хор спочатку створювали як колектив для виступів на фронті під час Другої світової війни, однак згодом він став постійним ансамблем. Після звільнення Києва восени 1943 року він продовжив розвиватися у столиці.

У репертуарі ансамблю були українські народні пісні, як-от «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти, земле, молодіти стала», «І шумить, і гуде» та інші. Під час закордонних виступів хор виконував також пісні мовами народів тих країн, де гастролював. До першого складу увійшли 134 артисти: 84 співаки, 34 музиканти оркестру та 16 артистів балету. Григорій Верьовка навіть їздив містами й селами в пошуках артистів. Хор спеціалізувався на народних піснях. Основу репертуару становлять українські народні пісні, обробки фольклору, історичні думи, козацькі, обрядові та жартівливі твори тощо.

У 1946 році Григорію Гурійовичу надали звання заслуженого діяча мистецтв УРСР, а наступного, 1947 року, він став професором консерваторії. Крім хору, Верьовка очолював Спілку композиторів України.

Григорій Верьовка помер 21 жовтня 1964 року в Києві. Композитора поховали на Байковому кладовищі. Після смерті митця хор отримав його імʼя, у 1971 році звання академічного, а у 1997 році – національного. Верьовка присвятив хору присвятив 21 рік свого життя. «Я не зможу залишити народний хор ні при яких обставинах, бо тим я одійду од руху народного співу, кину його напризволяще, зраджу цій справі з яких би то міркувань не було. Цю лінію треба тримати будь що», – писав засновник хору у своїх нотатках.

До слова, у червні Міністерство культури України призначило нового керівника Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки. Ним став колишній головний хормейстер Львівської опери та художній керівник Львівського муніципального хору «Гомін» Вадим Яценко.