Росія перебільшує просування на фронті: аналітик пояснив навіщо

Російські заяви про контроль над українськими територіями можуть ускладнити переговори про завершення війни та створити підґрунтя для звинувачень України в порушенні можливого перемир’я. На такий ризик звернув увагу французький osint-аналітик Клеман Молен у дописі, пише «Главком».

За оцінкою аналітика, російські карти відображають значно більшу зону контролю армії РФ, ніж ту, яку вона утримує насправді. Молен наголошує, що розбіжності між заявленими та фактичними позиціями можуть мати наслідки не лише для інформаційної війни, а й для майбутніх домовленостей між Києвом і Москвою.

Як Кремль може використати карти на переговорах

Молен припускає, що під час переговорів російська сторона може вимагати визнання лінії контролю, яку сама позначила на своїх картах. Якщо домовленості спиратимуться на ці заяви, а не на фактичне розташування військ, це може стати перешкодою для досягнення угоди.

Окрему небезпеку аналітик вбачає в можливому припиненні вогню. За його сценарієм, якщо російські карти показуватимуть позиції армії РФ на 10–15 км попереду реальної лінії фронту, Москва зможе звинувачувати українських військових в обстрілах російських підрозділів на цих ділянках. Такі твердження потенційно можуть використовуватися для виправдання порушення перемир’я.

Це припущення Молена, а не підтверджений план російського керівництва. Водночас аналітик застерігає: розбіжності між заявленим і фактичним контролем територій можуть стати інструментом тиску під час переговорів.

Які населені пункти фігурують на російських картах

На карті, яку аналізує Молен, жовтим позначено території, контроль над якими приписує собі РФ, а червоним – зони фактичного контролю російських військ за інтерпретацією автора. Серед населених пунктів, щодо яких заяви Москви, на думку аналітика, не відповідають ситуації на місцях, він називає:

• Куп’янськ – місто на російських картах позначене як контрольоване військами РФ.
• Лиман – його окупанти також зараховують до територій під російським контролем.
• Костянтинівку та Добропілля – ці міста фігурують серед населених пунктів, які Москва приписує собі.
• Оріхів – частину міста на карті позначено як оточену й контрольовану російськими силами.

Ці твердження є оцінкою Молена, зробленою на основі зіставлення карт. Ситуація на окремих ділянках фронту може змінюватися, тому для перевірки даних важливо враховувати повідомлення українських військових та незалежних аналітиків.

Заяви про захоплення населених пунктів уже ставали предметом спростувань. Зокрема, керівник Офісу президента Кирило Буданов повідомляв, що Добропілля Донецької області залишається під контролем України, попри твердження російської сторони про нібито захоплення міста.  

Чому це важливо для можливого перемир’я

Молен пов’язує розбіжності на картах із ширшою проблемою переговорного процесу. За його словами, Україна неодноразово заявляла про готовність до діалогу, пропонувала припинити вогонь уздовж поточної лінії фронту та зупинити повітряні атаки. Аналітик вважає, що Москва натомість не демонструє готовності завершити війну й використовує переговори у власних інтересах.

На думку Молена, російське керівництво може продовжувати бойові дії, доки Володимир Путін розраховує досягти військової перемоги. За такого сценарію війна здатна тривати роками, якщо на фронті не станеться вирішального перелому.

Аналітик також наголошує, що виведення українських військ із суверенної території України не є прийнятним для Києва способом завершення війни. Тому питання фактичної лінії фронту, за його оцінкою, матиме принципове значення для будь-яких майбутніх домовленостей.

До слова, наприкінці вересня Молен порівняв російські карти з даними проєкту DeepState і дійшов висновку, що розрив між заявами Москви та реальною ситуацією перевищує 5 тис. км². Найпомітніші розбіжності він назвав на п'яти ділянках фронту, зокрема біля Лимана, Куп'янська, Костянтинівки, Добропілля й Оріхова. Аналітик не вказав однозначної причини такого розриву, але запропонував три пояснення: пропаганда для внутрішньої аудиторії, прагнення показати світові невпинне просування армії або щира впевненість, що ці території справді контролюються.