Мала зброя великої війни: як працюють дрони-перехоплювачі на Гуляйпільському напрямку

«Брудне небо»

Лише впродовж двох останніх тижнів ворог запустив по позиціях захисників у смузі відповідальності 7 корпусу ДШВ понад 1700 безпілотників, зазначає начальник управління протиповітряної оборони корпусу Артем Скуратівський. Переважну більшість дронів окупанти застосовують у денний час.

Спектр засобів найрізноманітніший — від звичайних FPV до «Ланцетів». Однак найчастіше в небі над українськими позиціями з’являються «Молнії»: як першого, так і другого покоління.

Створений з фанери або пластику, цей безпілотник надзвичайно легкий у виробництві, тому що не потребує рідкісних комплектуючих. Водночас борт може долати відстань до 60 км та нести до 10 кг вибухівки, що може створити проблеми для підрозділів Сил Оборони.

«„Молнія“ — це класичний приклад радянської філософії масовості замість якості. Він зроблений дуже примітивно в плані конструкції, але це дає можливість їх десятками тисяч кліпати та масово застосовувати. Однієї „Молнії“ достатньо, щоб знищити навіть легкоброньовану машину. Я вже не кажу про пікапи, людей та бліндажі», — наголошує заступник командира другої роти ударних БПЛА 225 ОШП на позивний «Лелека».

Складність збиття безпілотника передусім полягає у тактиці застосування. «Молнії» не рухаються до цілі прямим маршрутом, натомість постійно змінюють напрямок, висоту та швидкість польоту. Водночас, кажуть бійці, загарбники все частіше використовують «молнію» не як ударні дрони, а як своєрідну «матку», яка на борту несе кілька FPV. Таким чином росіяни намагаються збільшити глибину уражень.

«Це відбувається, як правило, вночі. Вони закидають ці дрони подалі в тил і надалі ці „Молнії“ або просто падають, або відпрацьовує як ретранслятор» — розповідає заступник заступник командира другої роти ударних БПЛА 225 ОШП на позивний «Лелека».

Утім, головною «Ахіллесовою п’ятою» українського неба є реактивні «Шахеди». Сучасні модифікації іранських безпілотників можуть набирати швидкість до 600 км/год, що робить їх недосяжними для більшості дронів-перехоплювачів. Окрім того, за словами помічника начальника ППО 142 окремої механізованої бригади на позивний «Гром», через висоту польоту ці БПЛА не завжди вдається збити за допомогою традиційних засобів протиповітряної оборони.

«На невеликих висотах, скажімо, до 1,5 км з ними можна боротися за допомогою ПЗРК, але щоб реактивний „Шахед“ опустився нижче, ніж 1, 5 кілометри — це дуже велика радість», — підкреслює офіцер.

Мобільність та дешевизна

Аби ефективно протидіяти дроновим атакам ворога, підрозділи в оперативному підпорядкуванні 7 корпусу ДШВ використовують чимало засобів протиповітряної оборони. Наприклад переносні зенітно-ракетні комплекси («Stinger», «Starstreak» та сімейство радянських «Ігла») або зенітне ракетне озброєння («Patriot», «SAMP/T» та «С-300).

Сили оборони надають перевагу перехоплювачам, передусім — через економічний дисбаланс засобів. Як пояснюють військові, недоцільно збивати російський БПЛА вартістю $2000 снарядами, ціна яких в десятки або в сотні тисяч разів дорожче.

Українські військові використовують багато перехоплювачів, серед них Sting, F7 Litavr та P1-sun.

Одним з головних викликів перехоплювачів є фізика. Чим більше важить сам засіб та його бойова частина, тим більше енергії потрібно для польоту. А отже скорочується час перебування у повітрі. Тому екіпажі вимушені постійно балансувати між тривалістю польотів та ефективністю ураження.

У 142 окремій механізованій бригаді, до прикладу, у якості бойової частини використовують гранати. Це дозволяє борту збільшити час перебування у повітрі. Водночас у 225 окремому штурмовому полку знайшли оптимальне рішення, яке дозволяє збивати ворожі безпілотники навіть без прямого контакту.

У протидії реактивним «Шахедам», які щодня атакують захисників, українська оборонна промисловість постає перед новим викликом — створенням реактивних перехоплювачів, які не будуть поступатися швидкістю і зможуть якісно їм протидіяти. Така технологія потребує масштабування, каже «Лелека».

Попри це, підрозділи у смузі відповідальності 7 корпусу вже фіксували збиття реактивних модифікацій, зазначає начальник управління протиповітряної оборони 7 корпусу ДШВ Артем Скуратівський.

Ще один чинник, який безпосередньо впливає на роботу перехоплювачів і, відповідно, на кількість збитих російських дронів, — це засоби радіоелектронної боротьби. Причому йдеться не стільки про російський РЕБ, як про «невидимий дружній вогонь».

На фронті одночасно працюють десятки, якщо не сотні таких приладів — від стаціонарних бригадних, до персональних, які бійці встановлюють на машини або на позиції. Попри це, командуванню 7 корпусу ДШВ вдалося налагодити взаємодію між підрозділами протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби. Своєчасне виявлення загрози, передача інформації та підбір перехоплювачів дозволяють лишити українські позиції неушкодженими та зберегти життя бійців.

За два тижні роботи формування у смузі відповідальності 7 корпусу ДШВ збили понад 1267 ворожих безпілотників, зокрема тактичних, ударних та розвідувальних.

Своєю чергою командир 7 корпусу ДШВ бригадний генерал Євген Ласійчук неодноразово підкреслював важливість застосування перехоплювачів на фронті. За його словами, масштабування безпілотної компоненти — це не про тимчасове підсилення, а про системний підхід до ведення сучасної війни.

«Дрони вже воюють не тільки на землі, і в повітрі. І ми, і противник на цьому не будемо зупинятися, це буде розвиватись. Але ми це розуміємо, тому знаходимо нові рішення та способи ураження ворога. Ми теж не стоїмо на місці, ми рухаємось далі, вперед», — зазначав Герой України в одному з інтерв’ю.

Виклики перед «малою ППО»

Впровадження «малої ППО» стало надійною та ефективною відповіддю на виклики технологічної війни. Перехоплювачі зробили знешкодження ворожих цілей значно дешевшими, а підрозділи — більш мобільними. Однак ситуація на полі бою постійно змінюється і щоб галузь встигала за цими змінами, військові наголошують на важливості деяких викликів.

Серед них — збільшення забезпечення підрозділів приладами виявлення. Передусім — радіолокаційними системами та засобами перехоплення відеосигналу ворожих безпілотників. Це, за словами бійців, дасть змогу прогнозувати маршрути дронів противника та вчасно протидіяти.

Ще одним ключовим аспектом розвитку «малої ППО», на думку захисників, є постійне технічне вдосконалення перехоплювачів. Бійці констатують: державна оборонна промисловість не встигає за темпами розвитку галузі, зокрема — за кастомними розробками окремих майстерень.

«Ми більш-менш ефективно працюємо тільки завдяки тому, що свого часу я зміг з собою забрати дуже талановитого інженера, який налагодив роботу в нашій майстерні. Водночас дрони, які ми отримуємо від держави або небайдужих людей, ми вимушені самі допрацьовувати. Бо те, що видає держава, не відповідає сучасним вимогам», — зазначає заступник командира другої роти ударних БПЛА 225 ОШП.

Зрештою, якими б сучасними та ефективними не були вітчизняні перехоплювачі, для управління ними потрібні компетентні пілоти. Тому основною проблемою лишається брак людей у війську. За словами «Грома», помічника начальника ППО 142 окремої механізованої бригади, для опанування фаху пілота перехоплювача потрібні хороші фізичні дані, серед іншого — досконалий зір. Таких людей, на жаль, зовсім небагато, констатує офіцер.

У 225 ОШП вважають, щоб пілот міг ефективно працювати, йому протягом року потрібно набратися досвіду. Навчальні центри, які готують операторів перехоплювачів, у нас практично відсутні. А ті, які функціонують, мають низький рівень підготовки особового складу, оскільки відсутні аналіз та обмін досвідом ведення сучасної війни. Вирішення цієї проблеми «Лелека» бачить не у збільшенні кількості навчальних центрів, а у розширенні рекрутингових можливостей окремих підрозділів.

Сьогодні «мала ППО» перестала бути просто доповнення до класичних засобів збиття, натомість стала повноцінним сучасним, мобільним та економічно вигідним інструментом, здатним тримати українське небо чистим, позиції — цілими, а бійців — неушкодженими. Тим часом галузь перехоплювачів переживає переломний момент. Технологія вже напрацьована, але потребує масштабування — як кількісного, так і якісного.

«Потрібна достатня кількість перехоплювачі, особливо тих моделей, які зможуть протидіяти реактивним „Шахедам“. Також потрібні підготовлені екіпажі, які будуть цими перехоплювачами управляти та радіолокаційні системи, які будуть виявляти загрози», — підсумовує начальник управління протиповітряної оборони 7 корпусу ДШВ Артем Скуратівський.