На Алясці знайшли сліди житла віком 13 800 років: що розповіли артефакти

На Алясці археологи натрапили на сліди давнього табору, який люди використовували ще наприкінці льодовикової доби. Серед знахідок — залишки вогнища, сліди ймовірної легкої споруди, кістяні голки, прикраса з рогу тварини та рештки вовкоподібних хижаків, які можуть пролити світло на ранню історію заселення Америки.

Про це пише Live Science.

Сліди житла віком майже 14 тисяч років

Археологічну пам’ятку Шег-Далтті, назва якої мовою корінного народу Аляски означає «Вони були там», знайшли вглибині штату, приблизно за 55 кілометрів на південний схід від міста Фербанкс. Науковці вважають, що люди періодично поверталися до цього місця протягом приблизно тисячі років.

Найдавніший шар стоянки датується приблизно 13 800 роками тому. Загалом дослідники виявили три археологічні горизонти віком близько 13 800, 13 000 і 12 700 років. Вони містять десятки тисяч артефактів, рештки тварин і сліди різних видів діяльності людей.

Особливу увагу привернули залишки вогнища, невелика яма та темна пляма в ґрунті — ймовірний слід дерев’яної опори. Разом ці ознаки можуть вказувати на місце, де стояла легка споруда на кшталт навісу або раннього намету. Дослідники вважають цю знахідку одним із найдавніших можливих свідчень облаштованого житла в Північній Америці.

Поруч археологи знайшли земляну піч, заповнену деревним вугіллям і кістками тварин. Імовірно, у ній повільно готували м’ясо для великої родинної групи. Ця деталь допомагає уявити стоянку не просто як місце короткої зупинки мисливців, а як табір, де люди могли проводити час разом, готувати їжу та виконувати різні повсякденні справи.

Кістяні голки й прикраса розповіли про побут давніх людей

Серед знахідок — кам’яні знаряддя, вісім фрагментів кістяних голок і підвіска, виготовлена з рогу тварини. Голки могли бути частиною набору для шиття, а отже, свідчать про навички оброблення матеріалів і виготовлення речей, необхідних у холодному кліматі. Дослідники називають їх найдавнішими відомими голками, знайденими в Західній півкулі.

Підвіска мала отвір, просвердлений з одного кінця, та загострену форму з іншого. Подібні прикраси знаходили і на давніших стоянках у південніших частинах Північної Америки. Це вказує на культурні зв’язки між людьми, які жили на Алясці, та іншими ранніми мешканцями континенту.

Про контакти між різними групами свідчать і кам’яні інструменти. Археологи знайшли знаряддя характерної ромбоподібної форми, виготовлені з ріоліту й базальту. Подібні предмети відомі на пам’ятках далеко на заході — на території сучасного північного Сибіру.

На стоянці також виявили обсидіан — вулканічне скло, яке використовували для виготовлення гострих інструментів. Геологічне джерело матеріалу розташоване за сотні кілометрів на північному заході. Отже, люди або самі переміщувалися на великі відстані, або отримували матеріали через обмін. Який саме шлях був основним, встановити поки не вдалося.

Чи могли люди приручити собак ще 13 800 років тому

Ще одна інтрига пов’язана з кістками тварин, схожих на вовків. Науковці знайшли рештки понад десятка таких тварин. Аналіз щелепи одного з них показав, що вона не належала ні жахливому вовку, ні сірому вовку, ні відомій популяції плейстоценових берингійських вовків. Ішлося про групу вовкоподібних тварин, характерну для центральної Аляски.

Ця знахідка привернула увагу дослідників, адже генетичні дані свідчать, що предки перших домашніх собак у Північній Америці походили від сибірських вовків. Вік і географічне розташування стоянки дають підстави припускати, що її мешканці могли утримувати ранніх собак.

Проте це поки що непрямі докази, а не підтвердження одомашнення. Самі рештки ще не дозволяють остаточно визначити, чи жили ці тварини поруч із людьми як приручені собаки, чи були дикими родичами вовків.

Що стоянка розповідає про заселення Америки

Упродовж тривалого часу вчені намагаються відтворити маршрут, яким предки корінних народів Америки потрапили на континент. Берингія — регіон між північно-східною Азією та північно-західною Північною Америкою — під час останнього льодовикового періоду була сполучена суходолом. Саме через цю територію могли переміщуватися давні людські групи.

Сучасні археологічні та генетичні дослідження вказують, що предки нинішніх корінних народів Америки могли потрапити на континент приблизно 21 тисячу років тому. Стоянка Шег-Далтті значно молодша, проте вона містить незвично багатий набір артефактів і слідів повсякденного життя для пам’ятки такого віку. Вона дає змогу досліджувати не лише переміщення людей, а й те, як вони облаштовувалися на нових територіях.

Науковці наголошують, що для кращого розуміння заселення Берингії потрібні нові розкопки: Аляска велика й важкодоступна, а інтенсивно досліджено лише кілька її районів.

До роботи залучені представники корінних громад Аляски. Саме місцеві старійшини дали назву археологічній пам’ятці, відвідували її та брали участь в обговоренні місць для розкопок. Дослідники планують продовжити роботи й залучати до експедицій молодших представників корінних народів, щоб місцеві знання доповнювали наукові дослідження.

Як археологи відновлюють життя давніх людей — останні новини

Навіть коли від давнього поселення залишилися лише ями в ґрунті, кістки й фрагменти знарядь, їхнє розташування допомагає зрозуміти, як люди організовували побут. Подібний підхід застосували й під час дослідження давньої соляної шахти в Австрії, де збережені під землею сліди роботи дали змогу відтворити окремі деталі життя людей, які добували сіль тисячі років тому.

Археологічні знахідки розповідають не лише про працю й інструменти, а й про ставлення людей до смерті. У печері в Італії дослідники виявили поховання, яке свідчить про особливе ставлення до померлого та розповідає, як люди сумували за близькими 27 тисяч років тому. Такі відкриття допомагають краще зрозуміти емоційний бік життя доісторичних спільнот, про який рідко можна судити лише з кам’яних знарядь.

Зміни в побуті та звичаях можна простежити й за давнішими похованнями. У Єгипті дослідники встановили, що мумії складали одну на одну, оскільки спосіб використання гробниці змінювався протягом кількох століть. Різні за віком та призначенням пам’ятки мають спільну рису: матеріальні залишки дозволяють відновлювати не лише великі історичні події, а й те, як звичайні люди облаштовували житло, працювали, шили одяг і проводжали померлих.