Путін фактично "послав" Трампа, але не вийшов із переговорів: аналітик розкрив задум Кремля

Президент Росії Володимир Путін погодився продовжити тристоронні переговори щодо завершення війни в Україні не через готовність до компромісів, а через прагнення зберегти американське посередництво, яке досі дозволяло Москві впливати на порядок денний. Відхиливши пропозиції, які привіз до Росії спецпосланець президента США Стів Віткофф, Кремль водночас погодився на нові зустрічі, оскільки вихід із переговорного процесу міг би призвести до появи формату, менш вигідного для Росії.

Таку оцінку у дописі в соцмережі Facebook висловив білоруський політичний аналітик, співзасновник аналітичної мережі Research Solutions Ігор Тишкевич.

На його думку, головна боротьба зараз точиться не лише навколо умов завершення війни, а й навколо того, хто контролюватиме переговорний процес і визначатиме його правила.

Чому Путін не може відмовитися від переговорів

Тишкевич вважає, що протягом останнього року президент США Дональд Трамп намагався побудувати систему, в якій Вашингтон був би єдиним посередником між Україною та Росією. Це мало б забезпечити Сполученим Штатам політичні й економічні переваги, а також можливість посилити власний вплив на післявоєнний порядок у регіоні.

За задумом Трампа, США могли б отримувати вигоди від співпраці з обома сторонами: від України — доступ до ресурсів, а від Росії — торговельні можливості та перспективу повернення до світової економіки. Водночас Вашингтон міг би використати зближення з Москвою для обмеження впливу Китаю на російську економіку.

«За рахунок розвитку відносин із РФ не дати Китаю перетворити російську економіку на сировинний придаток китайської. А в ідеалі — „зіграти Росією проти Китаю“», — пояснив аналітик логіку американської стратегії.

За словами Тишкевича, така модель передбачала, що США матимуть ключову роль у домовленостях про припинення бойових дій, відбудові України та контролі за виконанням угод.

Однак цей формат створював для Росії можливість домовлятися зі Сполученими Штатами про відновлення політичного впливу на пострадянському просторі. На думку експерта, двосторонні домовленості з Вашингтоном могли бути для Кремля значно вигіднішими, ніж угода за участю групи держав, частина з яких розглядає Росію як загрозу.

Як Україна та Європа почали перехоплювати ініціативу

Тишкевич звертає увагу, що після переходу до американського посередництва переговорна ініціатива фактично опинилася в руках Москви. Російські представники пропонували нові плани, які американська сторона передавала Україні, а Київ разом із європейськими партнерами намагався їх змінити.

У результаті Росія отримувала можливість звинувачувати Україну в небажанні домовлятися, тоді як переговорний процес знову повертався до обговорення російських пропозицій.

Водночас, за оцінкою аналітика, українська дипломатія значною мірою зосередилася на відносинах зі США та Європейським Союзом, послабивши попередню активність у роботі з державами Глобального Півдня.

Наприкінці 2026 року ця ситуація почала змінюватися. Європейські країни, які допомагають Україні фінансово та постачають їй американське озброєння, дедалі активніше порушують питання про власну участь у формуванні умов завершення війни.

Додатковим чинником стало прагнення Китаю відігравати помітнішу роль у врегулюванні. Як зазначає Тишкевич, Пекін і європейські столиці подавали сигнали про необхідність залучення всіх зацікавлених сторін до переговорів.

Для США це створює ризик втрати монополії на посередництво. Для Росії — загрозу того, що майбутні домовленості визначатимуть не лише Москва й Вашингтон, а й інші впливові учасники, здатні чинити тиск на Кремль.

Чому Путін погодився на нові зустрічі

За версією Тишкевича, переломним моментом стала ситуація, коли Україна та європейські партнери почали формувати власні пропозиції щодо врегулювання, які спецпосланець Трампа Стів Віткофф повіз до Москви.

Аналітик наголошує, що важливим було не стільки зміст цих пропозицій, скільки зміна самого механізму переговорів. Уперше за тривалий час Росія опинилася в ситуації, коли не вона пропонувала черговий план, а мусила реагувати на ініціативи України та Європи.

«Тобто ініціатива починає переходити (поки що в поодинокому випадку, але це вже прогрес) до України та ЄС», — написав Тишкевич.

За його оцінкою, Путін не міг погодитися з такими пропозиціями, якщо вони передбачали поступки з російського боку. Водночас відверта відмова поставила б під загрозу весь формат американського посередництва.

«З точки зору суті пропозицій, Путін фактично „послав“ Трампа. Тобто жодних поступок, просто „ні“», — зазначив експерт.

Проте російський президент погодився продовжити тристоронні переговори. Тишкевич пояснює це тим, що Кремлю потрібно продемонструвати готовність до діалогу та зберегти переговорний механізм, який потенційно дозволяє уникнути появи альтернативного формату за участю Європи й Китаю.

Таким чином, згода на зустрічі не означає готовності Москви приймати запропоновані умови. Навпаки, Росія може спробувати використати наступний етап переговорів, щоб повернути собі ініціативу.

Кремль звинувачуватиме за провал Україну

На думку Тишкевича, під час майбутніх консультацій російські переговорники можуть висувати пропозиції, які виглядатимуть прийнятними для американської сторони, але будуть неприйнятними для України.

У такому разі Москва намагатиметься домогтися від Києва відмови від запропонованих умов, щоб представити саме українську сторону як перешкоду на шляху до миру.

Це дозволило б Кремлю одночасно зберігати переговорний процес і уникати реальних поступок. Водночас Вашингтон міг би продовжувати позиціонувати себе як головного посередника, навіть якщо переговори не даватимуть результату.

Аналітик також скептично оцінює перспективи можливої зустрічі Трампа, Путіна та лідера Китаю Сі Цзіньпіна. За його припущенням, Москва й Вашингтон можуть спробувати заручитися підтримкою Пекіна щодо продовження нинішнього переговорного процесу, не надаючи Китаю рівноправного місця за столом переговорів.

Однак, вважає Тишкевич, Пекін навряд чи погодиться на роль другорядного учасника, адже це обмежувало б його можливості впливати на майбутній баланс сил.

Як Росія може використати переговори

Ще одним ризиком аналітик називає можливе прагнення Кремля відокремити питання завершення війни від ширшої співпраці зі Сполученими Штатами.

Якщо Москві вдасться зберегти нинішній формат переговорів і затягнути процес, вона може спробувати демонструвати обмежену готовність до поступок в обмін на послаблення санкцій або початок спільних економічних проєктів.

За такого сценарію Росія отримуватиме можливість поступово відновлювати відносини з Вашингтоном, не досягаючи реального врегулювання війни на умовах, які передбачають суттєві поступки Кремля.

Така перспектива, за оцінкою Тишкевича, викликатиме невдоволення як у Китаї, так і в Європейському Союзі, оскільки посилюватиме вплив США та Росії на регіональні процеси без повноцінного врахування інтересів інших сторін.

Підсумовуючи, Тишкевич вважає, що згода Путіна на продовження тристоронніх переговорів є насамперед тактичним кроком. Росія прагне зберегти американське посередництво, водночас відкидаючи пропозиції, які вимагають від неї поступок. Для Кремля це можливість виграти час і спробувати повернути собі контроль над порядком денним.

Експерт попереджає: якщо нинішні переговорні рамки залишаться незмінними, нове вікно можливостей для зміни ситуації та досягнення реального прогресу в питанні замороження війни може відкритися не раніше другої декади лютого 2027 року.