Різний контекст, але спільна загроза: як Україна й Тайвань протидіють інформаційному впливу Росії та Китаю

Як Росія та Китай співпрацюють у поширенні пропаганди, маніпулюють громадською думкою та використовують медіа й нові технології для інформаційного впливу? Про це говорили під час Donbas Media Forum в рамках панельної дискусії «RSF Propaganda Monitor: співпраця Китаю та Росії у поширенні державної пропаганди (у партнерстві з RSF)». Експерти порівняли досвід України й Тайваню в протидії пропаганді, обговорили спільні російські та китайські наративи, вплив на суспільну думку й роль міжнародної співпраці у зміцненні інформаційної стійкості.

Участь у заході взяла директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко, віцепрезидент Radio Taiwan International Кріс Лю, менеджерка з адвокації «Репортерів без кордонів» (RSF) в Азійсько-Тихоокеанському регіоні Александра Бєлаковська, а модерувала дискусію головна редакторка сайту «Новини Донбасу» Юлія Діденко.

Юлія Діденко почала розмову з того, що Україна і Тайвань — це дві країни, які мають дуже різний політичний, історичний та інформаційний контекст, проте обидві багато років протидіють FIMI, інформаційним впливам та пропаганді з боку Росії та Китаю.

Вона запропонувала учасникам дискусії подивитися на ці два досвіди, поговорити про китайську пропагандистську систему поширення російських наративів у китайському інформаційному просторі та про те, як контактують китайська та російська медійні системи.

Головна редакторка «Новин Донбасу», модераторка Юлія Діденко

Вона звернулася до Кріса Лю з проханням ознайомити українську аудиторію з загальним медійним контекстом Тайваню, з якими головними викликами тайванські медіа та суспільство наразі стикаються в умовах постійного інформаційного впливу і пропаганди з боку Китаю.

«У нас дуже жива демократія, — відповів Кріс Лю. — Індекс свободи преси “Репортерів без кордонів” досить високий, найвищий у Південно-Східній Азії. Але люди мало довіряють традиційним медіа з декількох причин: поточний медіаконтекст дуже конкурентний, отже багато медіа конкурують одне з одним шляхом сенсацій; інша причина — Китай, який розповсюджує дуже багато дезінформації. Дуже багато індексів показують, що Тайвань — ціль номер один для інформаційних маніпуляцій і втручань особисто від нашого ворога — Китаю».

За його словами, Тайвань має екосистему протидії FIMI, що включає громадські організації в галузі медіа, які багато досліджують тактику Китаю, перевіряють факти і займаються медіаграмотністю. Він каже, що ця діяльність передбачена у законі про медіа, адже саме медіа відіграють дуже важливу роль у забезпеченні достовірної інформації.

«Я хотів би підкреслити, що медіа мають давати контрнаратив нашим супротивникам із Китаю. Тому RTI має продовжувати поширювати свій контент, щоб тайванці краще розуміли Україну, підтримували Україну і розуміли, як Росія та Китай співпрацюють, щоб атакувати інші країни», — вважає Кріс Лю.

Віцепрезидент Radio Taiwan International Кріс Лю

За його словами, з моменту повномасштабного вторгнення Росії до України його команда помічає все більше співпраці між державними медіа Росії та державними медіа Китаю, щоб підкреслювати наративи один одного.

Зокрема, Китай навчається у Росії втручанню у вибори, бо хоче знати, як маніпулювати громадською думкою в Тайвані.

«В листопаді будуть місцеві вибори в Тайвані, і ми бачимо дуже багато повідомлень у соціальних мережах. Вони створюють викривлене сприйняття для виборців стосовно кандидатів, які були б бажаними для КНР», — каже він.

Юлія Діденко запитала Галину Петренко щодо основних трендів російської пропаганди проти України.

«Російська пропаганда продовжує розкручувати маховик тих пропагандистських меседжів і тих напрямків, у яких вона вже працює декілька років. Наприклад, вона впливає на суспільства наших західних союзників, намагається втручатися там у вибори для того, щоб приводити до влади більш сприятливих для себе політиків. Зараз із цією ескалацією, яку ми спостерігаємо, зокрема з атаками на великі українські міста і з тим, що ми можемо очікувати цієї зими, ми бачимо, що на міжнародному треку Росія просто починає тиснути ще більше. Наскільки вона зможе досягти підриву і зупинки західної підтримки, вона буде це робити», — розповіла Петренко.

Директорка ГО «Детектор медіа» Галина Петренко

Окрім того, за її словами, Росія може здійснювати інформаційні атаки проти великих українських міст напередодні зими. Враховуючи, що країна-агресорка почала обстрілювати українську інфраструктуру ще до опалювального сезону, то, можливо, одна з її кінцевих цілей — переконати жителів цих міст у тому, що українська влада на всіх рівнях — на національному, на місцевому — не здатна впоратися з викликами, не здатна управляти країною. І тоді спонукати українців вийти на протести проти української влади. Водночас Україні треба вчасно реагувати на «перші паростки» таких вкидів.

Юлія Діденко поділилася особистим враженням, що хоч росіяни і використовують сучасні технології, ШІ, дипфейки, але самі наративи не змінюються протягом багатьох років. Тобто вони більш винахідливі у фізичному впливі, ніж у створенні нових цікавих наративів пропаганди.

Галина Петренко порівняла це з модою: «Є класика — костюми Chanel, вони не виходять із моди. А є певні робочі патерни, наративи і фейки, про які російські пропагандисти думають: якщо воно працює, нащо його змінювати? І, до речі, це одна з причин, чому для українських дослідників російської пропаганди такий цікавий фокус виходу за межі Росії і погляд на Китай. Завдяки цьому можна побачити, наскільки ще більше підтвердилися якісь тези, наскільки універсальними є певні речі. Наприклад, у нас були і можуть знову повертатися фейки про американські біолабораторії. В Грузії, наприклад, теж були такі фейки. І вони були і в Тайвані, але там їх розповсюджував Китай. Є щось таке глибинне в цій темі, що діє на всіх, на представників різних культур. Якщо воно працює, то чому б його не використовувати? Хід думок у розповсюджувачів дезінформації саме такий».

Дискусійна панель RSF Propaganda Monitor співпраця Китаю та Росії у поширенні державної пропаганди (у партнерстві з RSF)

Юлія Діденко запитала в Кріса Лю, чи були у Тайвані схожі фейки, поширені китайською пропагандою?

«Ми теж бачимо багато чого, що спочатку називається “теорія змови”. Наприклад, те, що ковід ішов із Китаю, спочатку вважалося теорією змови. Але як правда, так і неправда використовується для відволікання уваги, щоб люди перестали довіряти уряду. Хоча окреме питання, чи є причини до недовіри до уряду, чи їх немає. І отже, пропаганда працює в обидва боки. І використовується багато тактики для поляризації суспільства. Вони використовують маніпуляції з реальною темою, щоб люди не розв’язували проблему, а лаялися одне на одного і займалися звинуваченнями і переслідуваннями. І завжди пропаганда має досягти дитячої картини світу: тут усі хороші, там — погані», — відповів Кріс Лю.

Юлія Діденко звернулася до Александри Бєлаковської з питанням, як цьогорічне дослідження Propaganda Monitor RSF, яке було зосереджене на Китаї, дозволило краще зрозуміти їхню модель пропаганди та інформаційного впливу.

«Непокоїть, що китайська пропаганда є по всьому світу, — сказала дослідниця. — Ми бачимо по різних способах, інструментах і тактиках, які використовуються для цієї авторитарної моделі контролю на всіх континентах і навіть у Європі, що різні медіа розповсюджують пропаганду. Ми бачили програми розбудови спроможностей, які китайська держава розвиває, і ми замислюємося про те, що німці будуть робити, тому що для китайської Комуністичної партії німецькі вибори дуже важливі. З 2012 року майже немає незалежних медіа, які не були б закриті в країні. Коли ми говоримо про Китай, то будь-хто, хто це підтримує, є розповсюдником пропаганди.

Ну і наративи всі розповсюджуються: ми бачимо розповсюдження CGTN (Китайська глобальна телевізійна мережа — “ДМ”) у понад 160 країнах локальними мовами, і російською також. Вони використовують ці канали, щоб комунікувати з країнами. В латиноамериканських, африканських країнах розповсюджується ця тактика. Вони дуже широко атакують медіа, які намагаються давати незалежні новини. Отже, треба дивитися на це цілісно. І авторитарні країни починають співпрацювати, як сказав уже Кріс: Росія і Китай працюють зараз разом, щоб пропагувати цю модель. У це вкладається багато грошей».

Менеджерка з адвокації «Репортерів без кордонів» (RSF) в Азійсько-Тихоокеанському регіоні Александра Бєлаковська

Що стосується інструментів, Александра Бєлаковська назвала використання пропаганди через інфлюенсерів, купівлю медіаактивів, поширення інформації через державні медіа — це стало досить поширеною тактикою протягом останніх кількох років.

Після значного скорочення фінансування медіасфери з боку США, Китай уже готується заповнити цю прогалину новими інвестиціями, новими програмами та новими медіаресурсами.

«Вони мають контент та угоди з російськими медіа. Ми бачили, що щодо окупованих територій України привілеї надаються саме тому, щоб китайські медіа висвітлювали саме те, що хоче Росія. Але річ у тім — і ми маємо це розуміти — що, з огляду на масштаби, якими володіє Китай, його потужність і, так би мовити, розширення діяльності державних медіа, їм насправді не потрібна опора на російську пропаганду.

Коли дивишся на Китай, то бачиш, що всередині країни немає свободи преси, немає доступу до будь-якої інформації. Є “Великий китайський файрвол”, через який, по суті, заблоковано всі вебсайти. Немає доступу до незалежних медіа з-за кордону, немає міжнародних медіа.

Водночас RT мають повну свободу дій — вони можуть робити все, що забажають. Вони ведуть акаунти в соціальних мережах, мають мільйони підписників. Це працює не лише як інструмент, за допомогою якого Китай дозволяє нашим опонентам відчути весь масштаб пропаганди; росіянам також дозволено поширювати пропаганду як серед китайської спільноти, так і серед громадян тієї країни, чия свідомість уже піддалася “промиванню мізків”.

Важливо розрізняти Комуністичну партію Китаю (КПК) і китайський народ, адже є люди, які намагаються чинити опір — і це дуже суттєва різниця», — каже Александра Бєлаковська.

 Слухачі дискусії

Щодо суттєвих відмінностей між методами Росії і Китаю, то, на її думку, головна особливість — яка, власне, і ускладнює протидію — полягає в тому, що китайські державні медіа та пропаганда діють у більш «м’якій» манері. Їхнє основне завдання — заблокувати будь-які розслідування чи спроби осмислити порушення прав людини, що відбуваються в Китаї.

Мета цієї пропаганди — «відбілити» імідж країни в міжнародному інформаційному просторі. Тому будь-яка інформація, що стосується порушень прав людини в Китаї, ситуації навколо Тайваню, Тибету, Гонконгу, уйгурів чи відносин з Індією, стає головною мішенню для китайської пропаганди. Її завдання — не допустити, щоб люди в усьому світі дізналися про ці події, і перешкодити отриманню об’єктивної, плюралістичної інформації про те, що насправді відбувається на місцях.

Щодо подібностей: оскільки китайські медіа повністю контролюються державою, про жодну свободу слова не може бути й мови. Усе, що є в цих медіа — це те, що транслює Комуністична партія Китаю (КПК); це саме той наратив, який партія хоче донести до аудиторії.

Це, за словами Александри Бєлаковської, чітко простежується в матеріалах телебачення й інших медіа. Особливо показовим є висвітлення війни в Україні: аналіз лексики, яку використовують китайські державні медіа, показує, що вони дослівно повторюють формулювання, які використовує Росія для опису ситуації в Україні.

Вони роблять це не лише китайською мовою. Завдяки розгалуженій мережі служб, місцевих медіа та радіостанцій — зокрема в Африці, Латинській Америці та країнах Карибського басейну — вони поширюють ці наративи повсюди. Фактично, через свої державні медіа вони надають платформу для російської пропаганди.

Перший ряд зали «Донецьк» із зарезервованими місцями для журналістів, яких убила Росія, які перебувають у полоні або працюють на лінії фронту

«Ми не маємо прямого доступу до офіційних угод між російською та китайською державами щодо співпраці у медіасфері, обміну контентом чи підготовки журналістів. Проте ми зібрали чимало прикладів такої взаємодії. Зокрема, китайські медіа присутні на окупованих територіях України, а російські пропагандисти їздять до Китаю, щоб проходити навчання, організоване китайською державою.

Є навіть одна пропагандистка, яка працює на CGTN. Вона — громадянка Франції, вільно володіє французькою мовою і звертається до французької аудиторії. Вона відома поширенням тих самих наративів, які я досліджую. Вона також тісно співпрацює з RT і сама відкрито заявляла про свою взаємодію з ними», — сказала Александра Бєлаковська.

Також, за її словами, вже відомі приклади транснаціональних репресій — зокрема, залякування журналістів, як це раніше робила Росія. Александра Бєлаковська каже, що доволі тривожним є те, що дві потужні авторитарні держави вдаються до ідентичних методів: не лише поширюють пропаганду, а й залякують незалежні медіа в усьому світі, аби змусити їх припинити незалежне висвітлення подій.

Юлія Діденко запитала Галину Петренко про порівняльне дослідження російської та китайської пропаганди, яке «Детектор медіа» наразі готує з тайванськими колегами.

«Загалом в експертному середовищі це не перший підхід, але ми, здається, знайшли цікавий фокус: ми хочемо порівняти, що відбувається в наших двох країнах, і спрогнозувати, що Росія може запозичити в Китаю і застосувати це в Україні, і що навпаки Китай може запозичити в Росії, — відповіла Галина Петренко. — Порівняння ситуації в наших країнах дає багато поживи для роздумів. Наприклад, є тайванська громадська організація, яка робить проєкт: вимірює вплив Китаю по світу на всіх континентах, і вона робить цей проєкт англійською мовою. І ми якось у них запитали: “А чому немає мандаринською цього ж контенту?”. І вони сказали: «О ні, якщо ми це зробимо мандаринською, це одразу спричинить додатковий опір з боку Китаю”. Я, наприклад, не пам’ятаю, щоб у нас таке було стосовно Росії, щоби ми побоювалися робити наші дослідження російською мовою. Ми з інших причин можемо не перекладати їх російською, але насправді перекласти російською і доставити результати до тієї аудиторії — для дослідників у нашій частині світу є абсолютно нормальним».

Галина Петренко

За її словами, Росія почала запозичувати китайський підхід до створення закритого «суверенного інтернету», приймає відповідні закони для цього і потім робить технічні обмеження. Вона додала, що є думка, що месенджер «Макс» також був скопійований із китайського WeChat.

«Імовірно, Росія не повторить успіх Китаю. Тому що, по-перше, Китай одразу будував таку закриту систему. Тобто в Росії її користувачі інтернету виросли на західних продуктах, вони до них звикли, все нове їм некласне, незручне, і для них простіше все одно скачати VPN, ніж повністю відмовлятися від того, до чого вони звикли. А по-друге, китайський внутрішній ринок, на відміну від Росії, дуже великий, і він може легко окупити хороші локальні IT-продукти. Російський ринок, попри те, що це гігантська країна на мапі, дуже бідний, у цієї країни низький ВВП, низький дохід на душу населення, там не можна буде окупити такі розробки», — каже Галина Петренко.

За її словами, Україну мають турбувати ці питання, адже така російська політика впливає на українські тимчасово окуповані території та на те, яким чином населення в окупації може підтримувати зв’язок із вільною Україною.

«Друга історія, на яку теж варто подивитися, — це, власне, яким чином зараз будуть відбуватися вибори в Тайвані, яким чином Китай буде в них втручатися, використовуючи штучний інтелект. Через те що в нас є пауза з виборами, ми поки можемо тільки спостерігати. Кілька років тому ми спостерігали за Румунією, що там відбувалося завдяки використанню кандидатами тіктоку, і тепер треба спостерігати, що можна зробити з “отруєнням” чатботів й інших сервісів на базі штучного інтелекту. І вчитися на цих прикладах.

Знову ж таки, наскільки Росія зможе скопіювати потім цей китайський досвід? Росія добре вміє ламати системи штучного інтелекту, її власні LLM складно назвати популярними на світових ринках. У Китаю є спроможність створювати власні доволі потужні технології і відповідно використовувати їх із більшою ефективністю.

І, до речі, є дуже цікаві кейси, які Китай уже робив у Тайвані — вони на стику поєднання технологій і соціальної інженерії, коли вони сегментували аудиторію за їхніми поглядами та цінностями і, використовуючи можливості технологій, створювали багато адаптованого контенту під погляди окремих груп людей», — розповіла Петренко.

Юлія Діденко

Юлія Діденко запитала Кріса Лю, чи є якась інформація про російську війну проти України з китайських медіа, і чи досягає вона Тайваню?

Експерт відповів, що на самому початку повномасштабного вторгнення поширювалася дезінформація про нацистів в Україні, що Росія має легітимні причини для вторгнення і що за цю війну відповідають Сполучені Штати.

Також він додав до слів Галини Петренко, що методи, які Китай використовує, не обмежуються Тайванем. Такі підходи використовуються в Малайзії, в Сінгапурі, в Австралії, багатьох інших країнах, де Китай має дуже велику діаспору. Тому дезінформація розповсюджується глобально.

А щодо штучного інтелекту і мовних моделей Кріс Лю каже, що китайський ШІ видає лише китайські наративи.

«Якщо ви візьмете китайський ШІ і будете шукати Radio Taiwan International, то ви не знайдете результату. Це потенційний сценарій, який нас непокоїть: якщо люди будуть покладатися на китайську модель штучного інтелекту, китайські соціальні мережі, то звичайно вони будуть слідувати китайській точці зору, китайському наративу, і жодні інші наративи не зможуть із ним конкурувати», — каже він.

Кріс Лю

Александра Бєлаковська підтвердила, що китайські ШІ-моделі цензурують контент під час відповіді. Однак це стосується і західних інструментів, які вже «забруднені» (ChatGPT, Claude), адже вони покладаються на бази даних, які також розташовані в Китаї.

«Китай працює на багатьох рівнях. У них є державні медіа, і в них, звичайно, є дезінформація на платформах соціальних мереж через ботоферми, які вони використовують. Також пропагандисти, які працюють місцевими мовами: французька, російська, польська мови.

Я не кажу, що демократія програє війну, тому що в нас є час для того, щоб відбитися, визнати цю проблему. Але рівень знання дуже низький, і я сподіваюся, що ми можемо це змінити за допомогою наших досліджень. Я повернулася з двотижневих місій із Європи та Сполучених Штатів, ми тепер говоримо на цю тему, і люди знають, що проблема існує, але вони насправді не знають, наскільки велика ця проблема, скільки зусиль Китай вкладає в пропаганду і наскільки тісно Китай співпрацює з Росією.

Єдині незалежні медіа — це ті, що розташовані в Тайвані (Radio Taiwan International) і можуть мандаринською мовити для китайців, і вони намагаються дати простір незалежному висвітленню новин китайською мовою. Але їм важко протидіяти проти такої величезної машини, яка діє глобально», — вважає Бєлаковська.

Александра Бєлаковська

Юлія Діденко запитала Галину Петренко, чи помітний в Україні китайський компонент дезінформації і пропаганди, і чи використовуються тут китайські засоби.

«Між Росією і Китаєм є співпраця на ідеологічному рівні. Не тільки ж ми, ті хто бореться з FIMI, збираємося разом і обмінюємося нашою експертизою. У них теж є такі збори. І от кілька років тому була така конференція ідеологів Росії та Китаю. З російського боку там брав участь Дугін, а з китайського — люди, яких я на той момент не розрізняла. Вони обговорювали ідею, що і Росія, і Китай є окремими цивілізаціями, у яких начебто є право сили вторгатися до сусідів, і вони не зобов’язані бути демократіями, бо в них свій окремий шлях. Коли вони обмінюються подібними підходами, з них потім виростають конкретні наративи, і далі їх рухають каналами комунікації», — пояснила Галина Петренко.

Модераторка запитала, чи можливо протидіяти пропаганді не лише спростуванням фейків і створенням досліджень, а й розвиваючи медіаграмотність суспільства.

Галина Петренко каже, що це можливо: «Подивіться на наш із вами приклад: ми стоїмо, хай як нам складно. Якщо продовжувати мою думку з початку нашої розмови про урбіцид і що можна зробити для того, щоб вистояти і щоб суспільство було стійким, я думаю, працювати потрібно на всіх рівнях.

Медіаграмотність — це добре, але на всіх рівнях треба забезпечувати стійкість суспільних систем. Що я маю на увазі: національна та регіональна влада має виконувати свої обов’язки — закони парламентом мають голосуватися, міжнародна допомога має надходити, тролейбуси мають виїжджати на свої маршрути.

Але також потрібно діяти і на низовому рівні самоорганізації суспільства: переписати, поки ще не пізно, всіх самотніх бабусь у своєму під’їзді та не забувати періодично до них навідуватися, коли будуть довгі відімкнення електроенергії, тепла або інших систем життєзабезпечення міста. І таким чином можна встояти. Тобто має бути комбінація і суто інформаційних методів забезпечення стійкості населення, і хороша організація щодо протидії загрозам на фізичному рівні».

Учасники форуму

Наприкінці дискусії Юлія Діденко адресувала питання одразу до всіх спікерів: яку одну річ вони могли б порадити журналістам, які борються проти російської та китайської пропаганди.

Кріс Лю вважає, що відповідь криється у міжнародній співпраці: «Тайвань і Україна стикаються з подібними викликами, ми протидіємо авторитарним режимам і дезінформації. Ми можемо дізнаватися про український досвід, як ви протидієте російській пропаганді, і так само як Тайвань бореться з китайською пропагандою. Така інформація, такий досвід, обмін таким досвідом — це дуже важливо. Але, на жаль, є дуже мало можливостей для такого обміну. Я сподіваюся, що в майбутньому ми зможемо обмінюватися нашим досвідом один з одним набагато частіше».

Александра Бєлаковська додала, що важливою є співпраця між людьми — не лише між тайванськими журналістами, а й між усіма, хто незалежно висвітлює події в Китаї. Це дозволяє краще зрозуміти тактику китайської влади, спираючись на знання історії, культури та поточного політичного контексту: «Я також маю на увазі медіа з Гонконгу та Тибету. Такий обмін є справді важливим. Необхідно підтримувати цей діалог: не лише для того, щоб учитися одне в одного, а й для того, щоб разом вести цю боротьбу, адже поодинці нам не впоратися. Ми не можемо розглядати Україну та Тайвань окремо одне від одного; так само не можна ізолювати представників пригноблених спільнот — навпаки, нам потрібно об’єднуватися, щоб спільно розв’язувати ці проблеми.

Сподіваюся, що в майбутньому вдасться реалізувати більше ініціатив для зближення людей — наприклад, через проведення тренінгів на Тайвані, що сприятиме такому обміну. ​​Проте це не під силу одним лише менеджерам. Я закликаю вас звернути увагу на зв’язки між людьми на Тайвані, які працюють у надійних незалежних медіа. Існує чимало видань, які висвітлюють події, прагнучи зрозуміти ситуацію та налагодити співпрацю».

Галина Петренко та Юлія Діденко

Галина Петренко, своєю чергою, сказала, що збагаченню експертизи та співпраці українсько-тайванського експертного ком’юніті сприяло би полегшення візового режиму, аби більше людей з обох країн дізналися один про одного.

«І, до речі, співпраця з Тайванем має ще одну цікаву, можливо, неочевидну сторону для України: так Україна може трошки більше зацікавити до співпраці Сполучені Штати Америки не тільки завдяки своїм рідкісноземельним металам, тому що вся ця політика дуже переплетена», — підсумувала Галина Петренко.

Фото: Donbas Media Forum і Максим Поліщук, «Детектор медіа»