“Двоє проти одного”: Трампу варто відмовитися від саміту з Сі та Путіним — Bloomberg

Сама лише перспектива саміту лідера Китаю Сі Цзіньпіна, російського диктатора Владіміра Путіна та президента США Дональда Трампа на полях щорічного зібрання лідерів Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) наступного місяця викликає занепокоєння серед традиційних союзників Америки, не кажучи вже про Україну. І це цілком виправдано, пише в статті для Bloomberg оглядач Марк Чемпіон.

Однією з причин для обережності є сам факт, що Путін уже деякий час наполягає на цьому, востаннє — під час телефонної розмови з президентом США 9 жовтня. Кремль стверджує, що підготовка до зустрічі триває, але Трампу варто замислитися, чому Москва так зацікавлена в саміті, перш ніж погоджуватися на участь.

Одним із привабливих моментів для Кремля є те, що така зустріч фактично залишить осторонь Україну та Європу — два об’єкти російської агресії, які стоять на заваді укладенню широкої угоди, якої прагне Путін.

Коли посланець Трампа Стів Віткофф цього тижня представив оновлену пропозицію щодо припинення вогню, яку розробив разом з українцями та європейцями в Осло, реакція помічника Путіна Юрія Ушакова була зневажливою. За словами Ушакова, пропозиції “бракувало змісту”.

Ця “вистава” щодо мирних зусиль триватиме ще певний час, зауважує оглядач.

Ушаков сказав, що росіяни можуть бути зацікавлені у відновленні переговорів на нижчому рівні наступного місяця, перед можливим тристороннім самітом у межах засідання лідерів країн АТЕС 18–19 листопада в Китаї.

Однак реальні переговори навряд чи можливі до завершення зими. Путін вважає, що має достатньо велику перевагу в повітряній війні, щоб наступної весни довести Україну до капітуляції або залишити країну в руїнах. Обидва варіанти він вважатиме перемогою, пише оглядач.

Трамп, здається, не переймається цим, оскільки його більше цікавлять потенційні комерційні вигоди від “перезавантаження” відносин між США та Росією. Тому цього тижня американський лідер проігнорував наслідки щоденних російських атак на українські цивільні об’єкти, заявивши, що Росія “поводиться нормально” щодо України та “не робить нічого особливого”. Віткофф, який цього тижня зустрівся з Путіним, навіть назвав російського диктатора “гуманістом”, чим спровокував хвилю критики на свою адресу.

Трамп розраховує, що зможе покласти провину за продовження війни на Європу та Зеленського, а новина про нафтові танкери, що прямують до США з російським дизельним пальним (щоб знизити ціни), допоможе йому політично напередодні проміжних виборів 3 листопада. На жаль, деякі американські виборці можуть погодитися з цим, а урочистість і розмах, які супроводжуватимуть потенційний саміт лідерів великих держав, також можуть зіграти на користь Трампа.

Для Путіна ставки вищі. З того дня, як російські війська розпочали повномасштабне вторгнення в Україну, очільник Кремля чітко продемонстрував, що його мета полягає не лише в захопленні території, а й у зміні всієї архітектури безпеки Європи таким чином, щоб Росія змогла відновити свій вплив на всьому континенті та повернути собі статус великої держави. Тристороння зустріч у Китаї стала б вирішальним кроком у цьому прагненні. Привабливість перспективи такого саміту для Росії підсилює і той факт, що Сі є близьким союзником Путіна. Це буде двоє проти одного — на рідній землі Сі.

Якби такий саміт відкрив шлях до компромісу щодо війни РФ проти України, а також щодо Тайваню та інших точок глобальної напруженості, то його проведення було б виправданим. Але так це не спрацює. Путін не прагне визнання Росії як великої держави лише заради статусу. Російський диктатор хоче встановлювати домінування над сусідніми країнами.

Звідси й ажіотаж у російських ЗМІ стосовно можливості того, що саміт у Шеньчжені міг би стати другою Ялтинською конференцією. На Ялтинській конференції у 1945 році Вінстон Черчилль, Франклін Д. Рузвельт і Йосип Сталін не лише створили основу для Організації Об’єднаних Націй, а й домовилися забезпечити самовизначення через вільні демократичні вибори для окупованих країн. Сталін, звісно, не дотримався домовленостей, продовживши фактичну окупацію територій, які згодом увійшли до Варшавського пакту.

Варто зазначити, що Трамп, здається, спрямовує обговорення потенційного порядку денного саміту в Китаї у бік контролю над ядерною зброєю, а не на Україну чи сфери впливу. Це важливий напрям дипломатії. Це також сфера, в якій інтереси США та Росії збігаються проти інтересів Пекіна. Сі швидко нарощує ядерний арсенал своєї країни, але Китаю досі далеко від паритету, що, ймовірно, зробить будь-яку угоду про контроль над озброєнням, яка влаштувала б Москву та Вашингтон, непривабливою для Пекіна. 

Це одна з причин, через яку саміт може не відбутися, що було б на краще, з огляду на неоднозначні наслідки попередніх самітів великих держав. Результати таких зустрічей, як правило, значною мірою залежать як від балансу сил на той момент, так і від особистих сильних і слабких сторін лідерів. Мюнхен 1938 року не потребує додаткових коментарів. Ялтинська конференція відбулася в умовах, коли три союзники часів війни, які сиділи за столом переговорів, досі мали на полі бою мільйони солдатів. Рузвельт тоді страждав від серцевої хвороби та разом із Черчиллем надмірно довіряв Сталіну, який ними маніпулював. Наслідком саміту стали розкол Європи та холодна війна.

Саміт Джона Ф. Кеннеді з Микитою Хрущовим у 1961 році став дипломатичною катастрофою, якої краще було б уникнути. Хрущов залишив зустріч із думкою, що Кеннеді слабкий, непідготовлений і недисциплінований. Наслідками стали Берлінська криза 1961 року та Карибська криза, коли радянський лідер намагався використати переваги, які, на його думку, він мав.

Тож як оцінити перспективи Трампа в Шеньчжені, якщо саміт відбудеться? Насамперед варто зазначити, що досвід Трампа в проведенні гучних самітів не вселяє оптимізму. У своїх стосунках із Путіним він неодноразово даремно віддавав козирі, демонструючи, що надто довіряє російському диктатору. Зустрічі Трампа з Путіним в Анкориджі торік та з північнокорейським лідером Кім Чен Ином у 2018 році, організовані з усіма почестями, були невдалими через погану підготовку. Трамп відомий тим, що не приділяє уваги деталям.

По-друге, загальні обставини не будуть сприятливими для жодного американського лідера. США ведуть виснажливу війну з Іраном, у якій наразі не мають очевидного шляху до успіху. Іран — країна, з якою і Китай, і Росія підтримують тісні зв'язки. Це надає Путіну та Сі важелі впливу в будь-яких переговорах, тоді як Трамп уже послабив власні позиції щодо України, припинивши більшу частину американської підтримки. Міцні альянси Америки в Європі й Азії, які раніше були значною перевагою над Пекіном і Москвою, слабшають, насамперед унаслідок дій самих США. Ці альянси зазнають ще більшої шкоди від будь-якої угоди, укладеної в Китаї без участі американських союзників. Особливо якщо Трамп обміняє геополітичні втрати союзників на комерційні вигоди для США, як він схильний робити.

Навіть якби не було спроби влаштувати “другу Ялту”, а тристороння зустріч у Шеньчжені відбулася б із суто символічною метою, це все одно може мати свої наслідки, зокрема відволікання уваги. Адже серед усього цього галасу світ міг би повірити, що щось робиться для припинення війни РФ проти України та запобігання подальшій потенційній ескалації в Європі, хоча насправді це не так. Такий сценарій грав би лише на користь Путіна, вважає оглядач.

Редакційна колегія WSJ такожпопереджала про ризики нового глобального тріумвірату Трампа, Сі та Путіна. Будь-яка зустріч цих трьох лідерів, на якій вони намагатимуться диктувати долю України, стане помилкою та може створити передумови для масштабнішого конфлікту, подібно до Ялтинської конференції, яка заклала фундамент холодної війни. Сі та Путін спільно працюють над підривом інтересів та впливу Америки, а новий тріумвірат, який розділить світ на сфери впливу, підірве глобальний авторитет США, писало видання.